Фактори підвищення макроекономічної ефективності:

ü НТП у виробництві;

ü підвищення якості управління;

ü раціональне використання ресурсів;

ü структурна перебудова економіки та ін.

 

Контрольні запитання

1. Що таке система національних рахунків?

2. Які показники можна розрахувати за даними СНР?

3. Поясніть, що таке проміжний продукт? Чому з СНР виключається проміжна продукція?

4. Дайте визначення доданої вартості. З яких елементів вона складається та як обчислюється?

5. Яка продукція включається до ВВП?

6. Чим відрізняється ВВП від ВНП?

7. Що таке реальний ВВП та як його розрахувати?

8. Назвіть методи розрахунку ВВП. Напишіть формулу розрахунку ВВП за доходами.

9. Які складники входять до ВВП, розрахованого за витратами?

10. Що потрібно знати, щоб розрахувати чистий національний продукт?

11. Як обчислити особистий дохід?

12. Назвіть показники техніко-економічної ефективності виробництва.

13. Запропонуйте фактори підвищення макроекономічної ефективності.

14. Якщо українські громадяни працюють на приватних підприємствах в США, для якої країни це вигідно? Як це впливає на показники ВВП і ВНП України?

15. Проаналізуйте основні чинники зростання національного доходу України.

16. Яким чином потрібно аналізувати структуру ВВП?

17. Про що свідчить висока частка заробітної плати у ВВП?

18. Чому порівняння номінального ВВП країни за різні періоди часу зазвичай не дає об'єктивної інформації про динаміку виробництва?

19. Про що свідчить підвищення матеріаломісткості ВВП?

20. Як підвищити макроекономічну ефективність країни?

 

 

16.1. Поняття безробіття, його вимірювання та форми

Безробіття — одна з найважливіших проблем національної економіки, що свідчить про її нестабільність, порушення макроекономічної рівноваги. Уперше безробіття ви­никло в Англії у XIX ст., але не було масовим і проявлялося в період економічних криз перевиробництва. У ХХст. безробіття охопило економіку всіх країн і набуло хронічного характеру, тобто стало фактично не викорененим.

Безробіття — це вимушена незайнятість, в основі якої лежить порушення рівноваги між попитом і пропозицією на ринку праці.

За визначенням Міжнародної організації праці, безробітний — це та людина, яка хоче працювати, може працювати, але не має робочого місця.

Для визначення безробіття все населення країни поділяють на дві частини:

ü непрацездатне населення (економічно неактивне) — це громадяни, які не входять до складу робочої сили, — учні, студенти стаціонарунавчальних закладів, пенсіонери, ті, хто живе на спадщину, ті, хто припинив шукати роботу, та ін.;

Безробіття — це вимушена незайнятість, яка виникає внаслідок постійного порушення рівноваги між попитом і пропозицією на ринку праці

ü працездатне населення (економічно активне) — громадяни, які пропонують свою робочу силу для виробництва товарів і послуг. їх своєю чергою поділяють на:

· зайняте населення — люди працездатного віку (понад 16 років), які мають роботу, у тому числі й ті, які працюють неповний робочий день;

· безробітне населення — особи працездатного віку, які не мають робочого місця й активно займаються його пошуком. У різних країнах критерії належності до безробітних різні (наприклад, можуть включати вимогу проживання на території держави певний час). В Україні безробітним вважають особу, яка зареєстрована у службі зайнятості.

Виміряти безробіття можна за допомогою двох показників:

1) абсолютна величина безробітних — кількість офіційно зареєстрованих безробітних;

2) відносна величина безробітних — це показник рівня безробіття:

Рівень безробіття =  * 100%

В економічній теорії вирізняють три основні види безробіття:

ü Фрикційне — виникає внаслідок тимчасових ускладнень з працевлаштуванням і може бути пов'язане з пошуком кращого місця роботи, переїздом у інший регі­он, зміною професії, підвищенням кваліфікації, народженням дітей у жінок, закін­ченням вищого навчального закладу, сезонною втратою роботи, звільненням, по­шуком роботи вперше та ін. Фрикційне безробіття є добровільним та існує завж­ди. Воно навіть вважається потрібним і бажаним, тому що багато хто переходить із роботи з низькою заробітною платою на роботу з вищим заробітком і більш продуктивну. Таким чином, фрикційне безробіття сприяє раціональному розпо­ділу ресурсів, підвищенню доходів і зростанню національного продукту.

ü Структурне виникає через невідповідність попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці, джерелом якого може бути регіональне переміщення виробництва та зміна структури галузей в економіці. У першому випадку під впливом постійного географічного переміщення робочої сили в одних регіонах виникає надлишок вільних робочих місць, а в інших — їх нестача. У другому випадку безробіття спри­чиняє зміни у технології виробництва. НТП призводить до занепаду деяких галу­зей і появи нових. Через це попит на старі професії зменшується або зовсім зни­кає, а на нові — стрімко зростає. Проте на ці зміни робоча сила не в змозі відреагувати швидко: потрібен час для освоєння нових професій і перекваліфікації. У цей період і виникає структурне безробіття.

ü Циклічне безробіття зумовлено економічним спадом, за якого попит на робочу силу виявляється надзвичайно низьким внаслідок скорочення виробництва.

Фрикційне та структурне безробіття багато в чому схожі, тому що існують в економіці завжди, вони відрізняються тільки тривалістю (фрикційне є короткочасним). Внаслідок їхньої схожості економісти об'єднують ці два види в один і називають його природним рівнем безробіття (неминучим). Якщо в економіці існує природний рівень безробіття, то вважається, що ринки товарів і праці збалансовані, У сучасній економіці неможливо обійтися без безробіття, проте всі країни прагнуть досягти його мінімального рівня, який і є природним рівнем. У цьому разі кажуть, що економіка перебуває в стані повної зайнятості, тобто працює на максимальну потужність. Якщо ж фактичний рівень безробіття виявляється вищим за природний, це свідчить про порушення рівно­ваги і, можливо, про загрозу циклічного безробіття.

Оптимальне значення природного безробіття у світі становить 6%. Проте ця цифра не є постійною, а змінюється під впливом різних факторів розвитку суспільства. Так, за часів Другої світової війни він впав до 2%, тому що потреби військового часу при­звели до майже необмеженого попиту на робочу силу. У 60-і роки стандартом вважа­лися 3—4%, а нині деякі економісти називають прийнятним навіть рівень 8—10%.

Причини підвищення стандарту природного безробіття:

ü зміни у демографічній структурі робочої сили, а саме: зростання питомої ваги жінок і молоді, серед яких зазвичай спостерігається високе безробіття;

ü розповсюдження методів державної політики зайнятості та надання тимчасової допомоги безробітним, внаслідок чого вони не поспішають влаштовуватися на будь-яку роботу, а повільно шукають більш вигідну роботу з кращими умовами;

ü прискорення структурних змін в економіці під впливом НТП, що сприяє стрімкому занепаду старих і появі нових галузей.

Крім таких видів безробіття, існують також і інші його форми:

ü приховане — характеризується неповним робочим днем і неефективним вико­ристанням робочої сили, коли частина працівників займає робочі місця та отри­мує заробітну плату, але не робить суттєвого внеску у виробничий процес;

ü застійне — відсутність у людини роботи впродовж тривалого періоду часу (більше 2—3 місяців);

ü технологічне — пов'язане із впровадженням нових засобів праці, які заміняють робочу силу;

ü сезонне — охоплює галузі з сезонним характером виробництва;

ü молодіжне та ін.

 

1 6. 2. Причини появи безробіття в сучасній економіці

Економісти пропонують різні підходи до пояснення джерел безробіття. Найпоширенішими є такі.

Недостатність сукупного попиту. Безробіття зумовлене недостатністю сукупного попиту. Недостатній попит з'являється на фазі економічної кризи циклу та викликає складності з реалізацією продукції, внаслідок яких відбувається масове закриття підприємств і скорочується попит на робочу силу. Прихильники цієї позиції пропонують використовувати засоби стимулювання попиту, які б увідповіднили пропозиції, як-от: державна допомога безробітним, малозабезпеченим, зниження податків на доходи та ін.

Негнучкість трудового ресурсу. Автори цього підходу виходять з того, що ринок праці — явище динамічне, на ньому відбуваються постійні зміни у попиті на робочу силу, але вона за своєю природою є такою, що не в змозі швидко реагувати на ці зміни. Людям потрібен час, щоб перекваліфікуватися, переїхати у регіон з вищим попитом на робочу силу, знайти більш оплачувану роботу та ін. Щоб позбутися такого безробіття, потрібно постійно вивчати ринок праці, інформувати населення про його стан і тенденції, удосконалювати систему освіти та ін.

Нееластичність заробітної плати. Вважається, що безробіття спричинює негнучка заробітна плата, яка не реагує на зміни у по­питі та пропозиції на ринку праці. Згідно з за­коном попиту та пропозиції на ринку вільної конкуренції саме коливання заробітної плати повинно врівноважувати попит і пропозицію (рис. 17.1), проте на практиці так не відбувається. Навпаки, заробітна плата постійно зростає щодо рівноважного рівня і внаслідок цього виникає надлишок пропозиції, або безробіття. Цьому сприяють два фактори:

ü законодавство про мінімальний рівень заробітної плати, який постійно підви­щується;

ü діяльність профспілок з підвищення заробітної плати.

Ці фактори фіксують певний рівень заробітної плати, нижче якого вона не може зни­зитися (W₁ на рис.17.1 ), і це породжує постійне безробіття.

Зростання технічної озброєності праці. Ця причина була висловлена К.Марксом і ґрунтується на "законі капіталістичного нагромадження", згідно з яким зростання ба­гатства капіталістів супроводжується погіршенням стану робочого класу, і зокрема, призводить до безробіття. К.Маркс доводив, що капіталістичним відносинам властивий постійний процес накопичення та зростання технічної озброєності виробництва і, як наслідок, зменшення ролі робочої сили. У сучасному трактуванні ідеї К.Маркса звучать так: НТП витісняє живу робочу силу та призводить до підвищення безробіття.

Зовсім іншими є особливості та причини безробіття у плановій економіці та в пе­рехідній.

Наприклад, у плановій економіці СРСР (у т. ч. й України) формального безробіття не було. Водночас існувало примусове працевлаштування під гаслом "боротьба з дармоїдством". У підсумку на підприємствах склалася така система "надзайнятості", або прихованого безробіття, за якої надлишки робочої сили сягали 15%.

З переходом до принципів ринкової економіки закрилася більша частина держав­них підприємств, що спричинило стрімке зростання числа безробітних. Безробіття в Україні — це не тільки безробіття робітників, а й спеціалістів, службовців, осіб з вищою освітою, молоді. Його поглибленню сприяли такі процеси, як скорочення армії, демографічна криза, широкомасштабна конверсія.

За офіційними даними, в Україні рівень безробіття становить не більше 4%, за оцін­ками експертів — не менше 20%. Процес зниження рівня безробіття відбувається дуже повільно через низький темп структурної перебудови економіки, неефективний про­цес приватизації, недостатність розвитку малого бізнесу, який здатен швидко створювати робочі місця.

 

1 6. 3. Соціально-економічні наслідки безробіття та політика зайнятості

Сучасне безробіття в розвинених країнах має низку особливостей:

ü воно породжується структурною перебудовою економіки;

ü збільшується частка безробітних серед молоді;

ü зростає число вільних робочих місць, які потребують високої кваліфікації;

ü підвищується частка безробіття серед працівників розумової праці та ін.

Безробіття щороку стає дедалі серйознішою проблемою для суспільства, тому що призводить до незворотних соціально-економічних наслідків:

ü погіршується якість життя населення;

ü поглиблюється проблема недовикористання людського потенціалу;

ü збільшуються витрати індивіда та суспільства на зміну професіонального статусу або підвищення продуктивності праці;

ü психологічні наслідки (депресія, занепад моральних підвалин, наркоманія, самогубства);

ü політичні наслідки (соціальні революції);

ü знижується рівень задоволення потреб;

ü зменшується випуск виробництва.

З економічного погляду найважливішим негативним наслідком безробіття є недовипущена продукція. Через безробіття суспільство втрачає продукцію, і це явище називається відставанням ВВП. Воно зображено на рис. 17.2 і означає, що фактичний рівень ВВП є меншим за потенційний (максимально можливий за умов повної зайня­тості). Іншими словами, потенційний ВВП — це ВВП за умов природного безробіття, а фактичний — за умов циклічного безробіття.

Наприклад, підраховано, що за умов природного рівня безробіття (6%) країна спроможна забезпечувати ВВП = 50 млрд ум. од. У поточному році рівень безробіття сягнув 8%, а ВВП становив 45 млрд ум. од. Це означає, що з'явилося циклічне безробіття 2%, яке призвело до відставання ВВП на 5 млрд ум. од.

Відомий американський економіст Артур Оукен дійшов висновку, що величина відставання ВВП у певній пропорції залежить від зміни рівня безробіття.

Він сформулював закон, який назвали законом Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, то відставання ВВП становитиме 2,5%.

Закон Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, то відставання ВВП становитиме 2,5%

Для запобігання небажаних наслідків безробіття держава здійснює політику зайнятості такими засобами:

ü дострокове звільнення на пенсію працівників державних підприємств (за 2—3 роки до пенсійного віку);

ü створення робочих місць через організацію громадських робіт у сфері інфраструктури (будівництво доріг), особливо для хронічних безробітних і молоді;

ü обмеження імміграції (в'їзду в країну) та стимулювання повернення на батьківщину іноземних робітників;

ü формування фондів страхування з безробіття;

ü виплати допомоги з безробіття;

ü організація бірж праці та курсів перепідготовки кадрів;

ü запровадження пільг безробітним в оплаті житлових послуг, проїзду в громад­ському транспорті;

ü формування соціальних програм щодо працевлаштування молоді, жінок, пенсіо­нерів та ін.;

ü податкове стимулювання створення нових робочих місць;

ü поліпшення інформованості населення про можливості зайнятості;

ü удосконалення професійної підготовки з дефіцитних спеціальностей.

 

Контрольні запитання

1. Назвіть ознаки, за якими визначають безробіття.

2. Напишіть формулу вимірювання рівня безробіття.

3. Чому виникає структурне безробіття?

4. Який відсоток безробіття вважають природним? Чому неможливо позбутися природногоо рівня безробіття?

5. Що таке приховане безробіття?

6. Назвіть наявні погляди на причини безробіття.

7. Якої форми набуло безробіття у плановій економіці?

8. Що таке "хронічне безробіття"?

9. Чому фрикційне та структурне безробіття є бажаними?

10. Які зміни в структурі безробіття відбуваються в сучасний період?

11. Назвіть причину циклічного безробіття.

12. Чи передбачає стан повної зайнятості абсолютну відсутність безробіття?

13. Чому стандарт природного рівня безробіття постійно змінюється?

14. Чому НТП може сприяти збільшенню безробіття? Як можна подолати цю тенденцію?

15. Чому перехід до ринку у 90-х роках XX ст. в Україні супроводжувався різким зростанням числа безробітних?

16. Запропонуйте способи зниження рівня безробіття в Україні.

17. Поясніть відмінність між фактичним і потенційним ВВП.

18. Сформулюйте закон Оукена.

19. Які негативні наслідки має безробіття?

20. Назвіть інструменти політики зайнятості.

 

         17.1. Сутність, види та показники інфляції

Інфляція (з лат. — роздування) — це підвищення загального рівня цін, яке супровод­жується знеціненням грошей. Термін "інфляція" вперше було вжито в Північній Америці в період громадянської війни 1861—1863 років, а широкого розповсюдження він набув лише після Другої світової війни у XX ст. Нині інфляцію вважають однією з най­важчих економічних хвороб XX століття, причому дотепер невикорененою.

В економічній літературі досі відсутня єдина думка щодо визначення інфляції. Наводяться такі тлумачення:

ü надмірне збільшення в обігу готівкових грошей, за якого обсяг грошей перевищує реальний обсяг товарів і послуг;

ü знецінення грошей (зниження їхньої купівельної спроможності), коли за грошову одиницю можна купити менше товарів, ніж раніше;

ü тривале підвищення загального рівня цін;

ü складне багатогранне явище, внаслідок якого порушується весь відтворюваний процес.

Зовнішньо інфляція проявляється у зниженні купівельної спроможності грошей у всіх його формах:

ü зростанні товарних цін; ü розповсюдженні товарного дефіциту; ü зниженні курсу національної валюти; ü зростанні попиту на товари довготривалого використання.

Інфляція — це масове зростання цін яке супроводжується знеціненням грошей

Внаслідок інфляції канали обігу переповнюються грошовими знаками, які не мають товарного покриття. Тому виникає надлишок грошей, що й призводить до їх знецінення та підвищення цін. Проте не кожне зростання цін є інфляцією:

ü ознакою інфляції є масове підвищення цін;

ü не обов'язково зростають ціни на всі товари, ціни на окремі товари навіть можуть знижуватися;

ü ціни не обов'язково підвищуються рівною мірою на всі товари, вони зазвичай зростають нерівномірно;

ü підвищення цін не є інфляційним, якщо воно відбувається внаслідок удосконалення якості продукції і технологій, здорожчання ресурсів через погіршення умов їх використання та інших факторів, які зумовлюють підвищення цінності товару. Іншими словами, інфляція виникає тільки в разі систематичного зростання цін без будь-яких удосконалень товарів, а часто і з погіршенням їхньої якості й надійності.

Інфляцію можна виміряти двома показниками — рівнем і темпом інфляції.

Рівень інфляції (індекс цін) віддзеркалює зміну середнього рівня цін у поточному році порівняно з базовим роком (з яким здійснюється порівняння). Для його підрахунку використовується вартість споживчого кошика — набору товарів і послуг, який найчастіше вживає людина. У розвинених країнах у цей

кошик входить близько 300 найменувань споживчої— продукції (продукти харчування, одяг, комунальні - послуги, транспорт, освіта, медичні послуги, книжки та ін.). В Україні він містить не більше 70 видів товарів. Вартість споживчого кошика обчислюється і в цінах поточного року, і в цінах базового,а її зіставлення дає змогу судити про рівень інфляції

Рівень інфляції (індекс цін) зміна середнього рівня цін у поточному році порівняно з базовим роком

І_ц=

де І_ц— рівень інфляції,

СКП_пот.р. — вартість споживчого кошика в поточному році,

СК_баз.р. — вартість споживчого кошика у базовому році.

Якщо І_ц > 100%, ціни зросли (відбувалася інфляція);

І_ц < 100%, ціни знизилися (відбувалася дефляція);

І_ц = 100%, ціни не змінилися. Наприклад, за умов І_ц =130% можна зробити висновок, що підвищення цін у поточному році становило 30%.

Замість споживчого кошика у формулі можна використовувати показники ВВП або національного доходу.

Темп інфляції характеризує прискорення або сповільнення інфляції за певний період.

Т_інфл=

Залежно від темпів інфляції розрізняють такі її види:

ü Нормальна — ціни зростають на 3—3,5% на рік. Вона не вважається економічним злом, а навпаки, позитивно впливає на економіку. Доведено, що вона певною мірою стимулює зайнятість і виробництво, тому що люди, спостерігаючи підвищення цін, очікують їх подальшого збільшення та підвищують попит на товари та послуги.

ü Помірна (повзуча) — 10% на рік. Вона також вважається позитивною.

ü Галопуюча — 10—200% на рік. Це вже серйозне напруження для економіки. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, і люди майже не роблять заощаджень. В економіці з'являються глибокі деформації: звужуються ринки капіталів, зростає відплив інвестицій за кордон, внутрішні інвестиції звужуються. Галопуюча інфляція може три­вати роками й десятиліттями, вона характерна для країн, що розвиваються.

ü Гіперінфляція — катастрофічне зростання цін на 500—1000%, або 50% на місяць, або 1% на день. У цьому разі відбувається злам усієї грошово-кредитної систе­ми. Знецінюються кредити, капіталовкладення, доходи та нагромадження. Всі зусилля спрямовуються не на виробничу діяльність, а на спекуляцію. Підприєм­ствам вигідно також вкладати гроші не в інвестиційні товари, а у придбання об'єктів нерухомості та інших непродуктивних товарів, а також накопичувати си­ровину та готову продукцію до майбутнього підвищення цін. Населення прагне позбутися грошей та запастися будь-якими товарами, утому числі золотом, кош­товними металами, ювелірними виробами. Виникає "інфляційний психоз" — тоб­то інфляція "підгодовує" сама себе та стрімко зростає. Працівники вимагають підвищення заробітної плати, що ще більше провокує зростання цін. Світовий рекорд гіперінфляції належить Угорщині, коли у серпні 1945—1946 років долар обмінювався на 3x1022 угорських форинтів.

Всі ці види інфляції можуть існувати у різних формах:

ü очікувана або непередбачувана інфляція — залежно від того, чи відповідає її рівень "прогнозам;

ü збалансована або незбалансована — залежно від того, наскільки рівномірно змінюються ціни різних товарів один відносно одного;

ü прихована або відкрита. Відкрита розгортається на вільному ринку та відчувається будь-яким економічним суб'єктом. Прихована інфляція виникає внаслідок державного контролю над цінами у плановій економіці. У цьому разі інфляція проявляється не в зростанні цін, які заблоковані державою, а в товарному дефіциті. Зафіксовані ціни в умовах планової економіки не виконують своєї регулювальної функції і не віддзеркалюють реального стану економіки, як це відбувається на вільному ринку. Вони не сприяють регулюванню асортименту, якості, кількості товарів і ресурсів, їх галузевого та регіонального розподілу. Тому у багатьох галузях утворюються товарні дефіцити. У плановій економіці СРСР тотальний дефіцит продукції був ознакою прихованої інфляції та причиною існування чорного ринку.

 

17.2. Причини інфляції у сучасній економіці

Інфляція може бути зумовлена різними причинами, а часто кількома водночас. Серед найпоширеніших причин масового підвищення цін відомі такі:

ü Грошова емісія — якщо витрати держави перевищують дохід, то виникає дефіцит бюджету, який держава прагне покрити друкуванням грошей, не підкріплених реальними товарними цінностями. Спричинити інфляцію може також грошова емісія, яка має за мету виплатити заробітну плату державним службовцям (шахтарям, вчителям).

ü Фінансування військово-промислового комплексу (ВПК) — надмірне інвестування військового сектору є безпосередньою причиною інфляції, тому що не передбачає відповідного товарного покриття. Зростання військових витрату сучасний період є одним із найсуттєвіших джерел дефіциту бюджету, для покриття якого держава збільшує грошову масу.

ü Зміна структури ринку — у XX ст. ринок від чистої конкуренції переходить до монополістичного, а монополісти мають суттєву владу над ціною і зацікавлені в її підвищенні, створюючи штучний дефіцит товарів.

ü Імпортована інфляція — вона розвивається під впливом різних чинників:

· коливання валютних курсів;

· приплив на внутрішній ринок знеціненої іноземної валюти;

· коливання світових цін на основні продукти (золото, нафту, зерно, рис), наприклад, зростання цін на нафту може призвести до підвищення цін на інші товари, за технологічним ланцюгом;

· митні бар'єри, встановлені державою.

ü Інфляційні очікування — споживачі, спостерігаючи тривале підвищення цін і втрачаючи надію на їх зниження, закуповують товари понад свої поточні потреби. Виробники, своєю чергою, встановлюють завищені ціни, очікуючи здорожчання сировини і металів. Все це зумовлює ажіотаж попиту й "інфляційну спіраль".

Західні економісти причини інфляції поділяють на три групи:

1) інфляція попиту, що спричинена надмірним зростанням сукупного попиту;

2) інфляція пропозиції (витрат), що спричинена надмірним зростанням сукупної пропозиції (витрат);

3) інфляція грошей, що спричинена надмірним зростанням грошової маси.

Інфляція попиту — це порушення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією з боку сукупного попиту. Вона існує тоді, коли сукупний попит AD зростає швидше, ніж виробництво (рис. 18.1). В умовах завантаженості економіки виробництво не в змозі наздогнати щораз більший попит через обмеженість ресурсів. Внаслідок цього зростають ціни.

Підвищення сукупного попиту може бути спричинене підвищенням будь-якого складника: А D = С + І + G + Х_{пе t}. Наприклад, інфляційні очікування призводять до зростання попиту споживачів (С); військові витрати — держави (G), надмірні інвестиції — підприємств (I). Варто наголосити, що інфляція попиту виникає лише тоді, коли темпи зростання попиту перевищують темпи зростання ВВП.

Інфляція пропозиції (витрат) — це порушення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією з боку сукупної пропозиції. Причиною інфляції пропозиції є над­мірне зростання витрат на одиницю продукції, внаслідок чого знижується сукупна про­позиція та зростають ціни (рис. 18.2).

Рис. 18.1. Інфляція попиту                       Рис. 18.2. Інфляція пропозиції

Існує два чинники підвищення витрат:

ü зростання цін на паливно-енергетичні ресурси (нафту, вугілля та ін.);

ü підвищення заробітної плати за вимогою профспілок.

Зростання вартості виробничих ресурсів безумовно провокує "накручування" цін на товари та послуги (готову продукцію), а отже, призводить до інфляції.

Водночас на практиці ці два типи інфляції важко відрізнити: наприклад, підвищення заробітної плати можна розцінювати і як інфляцію попиту, і як інфляцію витрат.

Інфляція грошей — це порушення рівноваги між сукупним попитом і сукупною про­позицією, зумовлене неефективною грошовою політикою центрального банку, який може невиправдано збільшити пропозицію грошей. Це пояснення інфляції ґрунтуєть­ся на кількісній теорії грошей (монетарній теорії), згідно з якою кількість грошей у обігу повинна відповідати обсягу виробленого продукту.

Автори кількісної теорії знаходять швидкість обертання грошей у країні, яка показує, скільки разів упродовж року грошова одиниця переходить від одного економічного суб'єкта до іншого. Величину швидкості грошей вважають постійною.

V=

де P*Q — загальна вартість проданих за рік товарів,

М — кількість грошей в обігу,

V — швидкість обертання грошей.

17.3. Економічні та соціальні наслідки інфляції

Наслідки інфляції складні й різноманітні. Найбільші її темпи сприяють зростанню цін і норми прибутку, тобто пожвавленню ділової активності. Однак з поглибленням інфляція перетворюється на серйозну соціально-економічну проблему та спричинює такі наслідки, як:

ü знецінювання нагромаджень, які зберігаються у вигляді грошей, банківських внесків або цінних паперів;

ü зменшення рівня поточного споживання навіть в умовах індексації доходів, яка ніколи не буває 100%-ю;

ü гальмування НТП внаслідок нестабільності цін і невизначеності доходів у майбутньому;

ü зниження регулювальної функції цін — ціна перестає бути орієнтиром для руху ресурсів і продуктів (інфляція дезорієнтує підприємців і споживачів щодо напряму капіталовкладень);

ü зниження темпів економічного розвитку, переорієнтація на спекулятивну діяльність;

ü зниження стимулів до праці через знецінювання додаткових доходів;

ü поглиблення соціальної нерівності — багаті прошарки населення не змінюють свою структуру споживання, тому що мають чималі доходи та нагромадження, а збіднілі верстви переключаються на більш дешеві товари;

ü скорочення реальних доходів — якщо номінальний дохід зростає повільніше, ніж інфляція, то реальний дохід знижується;

ü втрати отримувачів фіксованих доходів (за умов відсутності індексації) — державних службовців, пенсіонерів, студентів, людей, які живуть на соціальну допомогу, та ін.;

ü програш кредиторів, які позичили гроші в минулому позичальникам — якщо в договорі не передбачено інфляцію, то сума кредиту повертається знеціненими грошима;

ü висока вірогідність банкрутства економічних суб'єктів (підприємств, банків та ін.);

ü соціальні конфлікти — страйки, масові невдоволення;

ü психологічні наслідки (самогубства, наркоманія, крадіжки та ін.).

Водночас інфляція у певному сенсі вигідна деяким господарським суб'єктам:

ü державі, яка має виключне право друку грошей і може в період інфляції покрити дефіцит бюджету звичайною грошовою емісією;

ü комерційним банкам, тому що в період інфляції підвищується швидкість обертання грошей, оскільки люди прагнуть швидше витрачати гроші;

ü монополіям та олігополіям, які самі сприяють підвищенню цін;

ü отримувачам нефіксованих доходів, особливо якщо їхні номінальні доходи випереджають щораз більший рівень цін;

ü дебіторам (позичальникам), які повернуть борг знеціненими грошима.

17.4. Заходи антиінфляційної політики у розвинених країнах і в перехідній економіці

Повністю ліквідувати інфляцію в сучасній економіці неможливо, тому що неможливо викоренити її причини — монополізм економіки, структурні кризи, ВПК, війни, дефіцит бюджету та ін. Тому держава веде боротьбу не з причинами інфляції, а з її наслідками. Переслідується мета зробити інфляцію керованою, а її темп — по­мірним. Для цього розробляють комплекс спеціальних державних заходів, які на­зиваються антиінфляційною політикою.

Антиінфляційна політика — це способи державного регулювання інфляції, спрямовані на її підтримання на помірному рівні та зменшення негативних наслідків для економіки та суспільства.

У світовій практиці існує певний набір більш-менш ефективних методів боротьби з інфляцією:

ü державний контроль над цінами (їх заморожування або встановлення граничних цін); ü нуліфікація - вилучення з обігу знецінених у тисячі разів грошей та їх за міна іншими;

Антиінфляційна політика — засоби державного регулювання інфляції, які сприяють її підтриманню на помірному рівні, безболісному пристосуванню до неї населення та зменшенню негативних наслідків для економіки та суспільства

ü індексація доходів — підвищення заробітної плати відповідно до темпів зростання інфляції;

ü контроль грошової маси центральним банком;

ü обмеження монополій у підвищенні цін;

ü обмеження попиту за допомогою податкової політики, встановлення непривабливої відсоткової ставки за кредити, скорочення державних витрат.

Дж.М.Кейнс розробив особливу грошово-кредитну політику, яка скорочує темпи інфляції та сприяє активізації виробництва. Інструменти грошово-кредитної політики:

ü облікова ставка відсотка — ставка центрального банку, за якою він надає кредити іншим банкам;

ü резерви комерційних банків (норма резервування, яка призначається центральним банком);

ü державні облігації.

Якщо в країні інфляція, уряд вдається до політики "дорогих грошей":

ü підвищується облікова відсоткова ставка;

ü підвищується норма резервів комерційних банків;

ü держава продає населенню облігації (ОДВП).

Ці заходи зменшують грошову масу в економіці та скорочують темпи інфляції. Якщо в країні ставиться за мету стимулювання виробництва та ділової активності, тоді здійснюється політика "дешевих грошей":

ü зменшується облікова відсоткова ставка;

ü зменшується норма резервів комерційних банків;

ü держава купує у населення облігації (ОДВП).

Ці заходи сприяють збільшенню грошової маси та стимулюванню сукупного попиту й інвестицій.

Водночас треба відзначити, що більшість з таких заходів є малоефективними, оскільки в результаті призводять до ще більшої інфляції або ж до втрати стимулів до виробництва (як у випадку із заходами з обмеження попиту).

Особливий комплекс антиінфляційних заходів було вироблено у країнах з перехідною економікою, у тому числі і в Україні. Інфляція в них зумовлювалася специфічними причинами:

ü спадщиною планової економіки, якій була властива прихована інфляція та товарний дефіцит;

ü особливостями перехідного періоду та неефективністю реформ (уповільнені процеси приватизації, невдала грошова політика НБУ, відсутність зростання продуктивності праці за щораз вищої заробітної плати та ін.).

На початку 90-х рр. XX ст. економіка України була надто деформована: 72% загального обсягу ВВП становили добувна й обробна промисловість, ВПК, важке машинобудування, і тільки на 28% припадало виготовлення предметів споживання. Економіці був властивий гострий товарний дефіцит, невдоволений платоспроможний попит, низька ефективність виробництва та якості товарів. 1992 р. після реформи лібералізації ціни стрімко зросли та перейшли у неконтрольовану гіперінфляцію, яка поглиблювалася надмірною емісією грошей НБУ. Це призвело до розвалу економіки, зростання дефі­циту бюджету, зубожіння населення.

Для подолання розриву в доходах населення держава здійснювала індексацію, проте це ще більше посилило інфляцію. її поглибленню сприяли також підвищення цін на енергоносії, що імпортувалися з Росії, яка перейшла на світові ціни, а також інфляція очікувань.