Тема № 2. Економічні потреби та теорія споживчої поведінки.

План

2.1. Поняття потреби. Класифікація потреб.

Потреба — це відчуття нестачі, необхідності, бажання володіти певними речами або послугами. Людина може задовольнити, вгамувати потреби або замінити їх на інші. Причому вона може мати потреби і у корисних для здоров'я благ, і у шкідливих.

Класифікація потреб:

I. За характером виникнення:

ü базові (життево важливі) — підтримують людей як біологічних істот (повітря, їжа, вода, захист від негоди та ін.);

ü породжені цивілізацією — потреби в освіті, комфорті, пошті, транспорті та ін.

II. За терміновістю задоволення:

ü першочергові — найважливіші потреби (їжа, вода, одяг);

ü вторинні — прикраси, розваги таін.

III. За способом задоволення:

ü матеріальні — задовольняються матеріальними благами (хліб, будинок);

ü нематеріальні — задовольняються нематеріальними благами (книжки, музеї, театри).

IV. За суб'єктами задоволення:

ü особисті (індивідуальні) — стосуються однієї людини (відпочинок, їжа, освіта);

ü колективні — стосуються великої кількості людей (автобуси, кафе, музеї).

Наведена класифікація потреб доволі умовна та залежить від багатьох чинників: статі людини, місця проживання, рівня доходів, стану здоров'я, професії, віку, освіти, національності та ін.

Відома також класифікація потреб видатного вченого Абрахама Маслоу — "пірамі да потреб Маслоу" (рис. 2.1). Її зміст полягає у тому, що людина має кілька рівнів потреб, і вона не може перейти до вищого рівня, не задовольнивши нижчий.

1 - фізіологічні потреби (вода, їжа, одяг, помешкання);

2 - потреби у безпеці (захист від ворогів, хвороб, жебрування, старості, негоди та ін.);

3 - соціальні потреби (дружба, любов, спілкування);

4 - потреби у повазі (самоповага, повага інших, визнання, прагнення соціального статусу);

5 - потреби у саморозвитку, самореалізації (удосконалення духовних і фізичних здібностей людини).

Між потребами та виробництвом існує тісний взаємозв'язок. З одного боку, потреби впливають на виробництво, є його рушійною силою. З іншого — розвиток виробництва впливає на появу нових потреб. Загалом існує тенденція збільшення кількості потреб та їх ускладнення. Цей процес характеризує закон зростання потреб, згідно з яким з розвитком суспільства та соціально-економічним прогресом зростають та удосконалюються людські потреби, і цей процес нескінченний.

Зміна потреб відбувається не тільки в їхній кількості, а й у структурі. Так, у XX ст. потреби пройшли три етапи розвитку:

1)  20-50-і рр. — переважний розвиток матеріальних потреб;

2)  50-80-і рр. — розвиток нематеріальних потреб і особливо сфери послуг;

3)  з 80-х рр. дотепер — зростання творчих і духовних потреб особистості у зв'язку зі збільшенням частки вільного часу людини.

 

2.2. Споживче благо. Принципи споживчої поведінки на ринку.

Споживче благо — це будь-який товар або послуга, призначена для задоволення потреб. Благо — це загальне поняття для позначення цінності речей.

Класифікація благ:

I. За способом отримання:

ü вільні - безплатні блага, надані людині без обмежень (повітря);

ü економічні — є об'єктом економічної діяльності та підлягають купівлі-продажу на ринку (борошно, валіза);

ü суспільні — надаються через громадські або державні організації (водопостачання).

II. За часом використання:  

ü теперішні — є відображенням нинішнього рівня розвитку суспільства;

ü   майбутні — є відображенням перспективного рівня розвитку суспільства.

III. За способом задоволення потреби:

ü прямі — безпосередньо задовольняють потреби (хліб);

ü опосередковані — задовольняють потреби опосередковано, тому що за їх участі виготовляють прямі блага (верстат).

IV. За матеріальністю благ:

ü матеріальні (одяг);

ü нематеріальні (мистецтво).

V. За доступом благ:

ü обмежені — доступні тільки тим, хто згоден заплатити за них ринкову ціну (будинки);

ü загальнодоступні — блага для кожної людини, незалежно від доходу (повітря).

VI. За співвідношенням благ між собою:

ü взаємозамінні (субститути) — можуть замінити один одного у використанні (авторучка й олівець);

ü взаємодоповнювальні (комплементи) — можуть використовуватися лише у сполученні (автомобіль і бензин):

ü незалежні — існують і споживаються незалежно один від одного (олівець і телевізор).

VII. За сферами використання:

ü товари особистого споживання — задовольняють потреби споживача безпо­середньо (їжа, одяг, транспорт);

ü особисті послуги — послуги, якими користуються споживачі (адвокат, перукар);

ü товари виробничого призначення — задовольняють потреби опосередковано, стаючи частиною виробничих ресурсів (виробничі споруди, сировина, устатку­вання);

ü виробничі послуги — послуги інформаційного забезпечення виробництва, банківські послуги, сфера торгівлі та ін.

Людина є основним суб'єктом здійснення господарської діяльності. Загальновідомим є термін "людина розумна", який означає, що людина є продуктом земної і космічної природи, а також соціального середовища. Вона — мисляча істота, що має розум і мову, здатність до праці й обміну. У людині розумній вирізняють три її сторони:

1)  інтелектуальна (розумова) суть людини;

2)  соціальна характеристика — здатність до спілкування, кооперації та ін.;

3)  духовна суть.

Адам Сміт виділив з "людини розумної" риси, які роблять її "людиною економічною"і визначають її роль і функції в економіці. Це такі риси:

ü здатність до господарювання для задоволення своїх потреб;

ü егоїстичне прагнення до особистої вигоди;

ü до обміну життєвими благами;

ü здатність до співпраці.

Економічна людина розглядається у багатьох вимірах:

ü як носій праці;

ü як власник виробничих факторів;

ü як виробник;

ü як споживач благ.

Вона є центральною ланкою, рушійною силою і метою економіки. Економіка існує і функціонує задля людини, а діяльність людини створює економіку.

Обираючи на ринку певні споживчі блага, будь-яка людина дотримується особливих принципів, які називаються принципами поведінки споживача на ринку. До них належать:

1)  раціональність — намагання досягти найкращого результату за мінімальних витрат, тобто придбання тих товарів, які мають найбільшу цінність для споживача;

2)  суб'єктивність — це індивідуальна, особиста оцінка споживачем нагальності, важливості певної потреби. Іншими словами, суб'єктивність означає, що кожен має власну шкалу уподобань;

3)  мінливість структури споживання — схильність до зміни набору типових для споживача товарів і послуг, які він споживає впродовж певного часового періоду. Інакше кажучи, людина постійно замінює одні товари на інші для досягнення максимального ступеня задоволення потреб за умов обмежених фінансових можливостей;

4)  запас благ — це принцип, згідно з яким що більше благ одного виду має споживач, то меншою є цінність для нього чергової одиниці блага.

2.3. Корисність товарів і послуг. Закон спадної граничної корисності.

Корисність — це властивість товару задо­вольняти потреби. Вона відображає ставлення споживача до товару, його реакцію на товар.

Гранична корисність — це додаткова корисність від споживання ще однієї одиниці блага.

Загальна корисність — це загальна величина корисності, яку споживач отримує від споживання конкретного набору товарів або послуг. Вона дорівнює сумі граничних корисностей.     

Корисність не має точних одиниць виміру, тому застосовується умовна одиниця виміру — ютиль (від англ.  — корисність).

Цей приклад ілюструє:

1)  загальну корисність, яку людина отримує від споживання певної кількості бутер­бродів. Так, корисність від трьох бутербродів дорівнює 18 ют.;

2)  граничну корисність від споживання чергового бутерброда. Наприклад, від третього бутерброда споживач отримав усього 2 одиниці корисності, а п'ятий виявися шкідливим для здоров'я (від'ємна корисність).

З табл. 2.1 видно, що зі зростанням обсягу споживання загальна корисність спочатку збільшується, а потім починає спадати, а гранична корисність завжди зменшується.З цього випливає закон спадної граничної корисності: кожна чергова одиниця споживчого блага приносить меншу величину граничноїкорисності.