Тема 1 Теоретичні аспекти розміщення продуктивних сил і регіональної економіки

ЗМІСТ

	стр.
Передмова	5
Тема 1 Теоретичні аспекти розміщення продуктивних сил і регіональної економіки	6
1.1. Предмет і об'єкти дослідження, мета, завдання й методи сучасної регіональної економіки	6
1.2. Теорії та концепції регіональної економіки	8
1.3. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів	15
Тема 2 Методи економічного обгрунтування галузевого розміщення виробництв	17
Тема 3 Економічне районування та територіальна організація господарства	20
3.1. Економіко – географічне районування України	20
3.2. Принципи і чинники економічного районування	22
3.3. Територіальна структура і типи економічних районів	23
3.4. Показники, що характеризують спеціалізацію і комплексний розвиток економічних районів	25
Тема 4 Природний та трудоресурсний потенціал України	27
4.1. Загальна оцінка природоресурсного потенціалу України	27
4.2 Населення України та трудові ресурси	34
4.3. Ринок праці України	40
4.4. Виробничий і науково – технічний потенціал України	43
Тема 5 Господарський комплекс України, особливості структури, трансформація в ринкових умовах	45
5.1. Поняття господарського комплексу України та його структури	45
5.2. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку	46
5.3. Промисловість України	58
Тема 6 Сучасний рівень розвитку і розміщення продуктивних сил України	62
Тема 7 Регіональна економіка та її територіальні особливості. Економіка регіонів України й особливості регіонального розвитку	66
7.1. Сутність регіональної економіки	66
7.2. Економіка регіонів та особливості регіонального розвитку	67
7.3. Нові форми регіонального розвитку продуктивних сил.   Поняття про спеціальні економічні зони (СЕЗ)	71
Тема 8 Регіональна економічна політика України й особливості регіонального розвитку. Управління регіональним розвитком	74
8.1. Сутність, цілі та завдання регіональної економічної політики	74
8.2. Управління регіональним розвитком	77
8.3. Механізм реалізації регіональної економічної політики	79
8.4. Планування та прогнозування у регіональній політиці регіону	83
Тема 9 Міжнародні економічні зв’язки України та її інтеграція в європейські та інші світові структури	85
9.1. Зарубіжний досвід управління регіональним розвитком та проведення регіональної політики	85
9.2. Зовнішньоекономічні зв’язки України на сучасному етипі	86
9.3. Поняття, основні риси та форми міжнародної економічної інтеграції	87
Тема 10 Фактори сталого розвитку продуктивних сил	90
Список використаної літератури	91

 

ПЕРЕДМОВА

Реформування економіки передбачає зміни як галузевої, так і просторової структури господарства України і потребує нових підходів до регіональної політики держави.

Вивчення просторових аспектів розвитку господарства покладається на навчальну дисципліну "Регіональна економіка", що належить до циклу природничо-наукової та загальноекономічної підготовки галузевого стандарту вищої освіти Міністерства освіти і науки України і є нормативною для підготовки бакалаврів за усіма напрямами галузі знань 0501 — "Економіка і підприємництво".

Враховуючи актуальність екологічних проблем в Україні, програма навчальної дисципліни "Регіональна економіка" передбачає вивчення екологічних аспектів просторової організації господарства. Розгляду питань раціонального природокористування присвячено четверту частину пропонованого підручника. В цій частині висвітлено наукові засади раціонального й ефективного природокористування та природоохоронної діяльності, економічні механізми їх стимулювання, світовий досвід у сфері охорони природи.

Тема 1 Теоретичні аспекти розміщення продуктивних сил і регіональної економіки

Предмет і об'єкти дослідження, мета, завдання й методи сучасної регіональної економіки

Гравітаційна модель Шеффле

Німецький економіст і соціолог А.Е. Шеффле (1831—1903) розробив просторову модель, за якою визначив, що промисловість розвивається переважно у великих містах або біля них. За його теорією, великі міста притягують до себе промислові підприємства із силою тяжіння, обернено пропорційною квадрату відстані між ними (містами і підприємствами).

Російська наукова школа

Українська наукова школа

В Україні переважно прикладним аспектам ТОГ присвячені дослідження групи науковців Ради з вивчення продуктивних сил НАН України. Питання регіональної політики і управління досліджує група науковців Інституту регіональних досліджень (м. Львів).

Спробами поєднати науку про РПС і регіональну економіку можна вважати праці Д.М. Стеченка, С.Л. Сонька, В.В. Кулішова, B. Мустафіна, Л.Г. Чернюк. Осмисленню проблем просторової організації суспільства в межах соціально-економічної географії присвячені дослідження О.Г. Топчієва, 0.1. Шаблія, АЛ. Голікова та ін. Поглибленням основних категорій і понять теорії просторової організації господарства займаються групи науковців під керівництвом В.В. Ковалевського, І.М. Коротуна, а також М.П. Бутко, І.О. Горленко, СМ. Злупко, Д.Ф. Крисанов, II. Лукінов, B. Пила, ВЛ. Руденко, Л.Г. Руденко, О.Є.Чмир, МД. Пістун. В.А. Поповкін, Я.Б. Олійник [19] та ін.

Зазначимо, що як російська, так і українська наукові школи досліджень ТОГ поки ще не виробили принципово нових концепцій просторової організації суспільства й економіки. Основною рисою сучасних досліджень є переосмислення чинних позицій теорії ТОГ, систематизація і структуризація накопичених знань та їх упорядкування, спроба розмежувати напрями досліджень між науками, що займаються питаннями просторової організації господарства і суспільства, — наукою про РПС, регіоналістикою, регіональною економікою і соціально-економічною, або суспільною, географією.

Мінеральні ресурси

Мінеральні ресурси — це сукупність  запасів корисних  копалин з певними хімічними  властивостями, які використовуються людиною у господарській діяльності  різних  галузей  народного господарства.  Вони суттєво  впливають  на розвиток  економіки, навколо  них  вирують  політичні  пристрасті  і виникають різні конфлікти.

Мінеральні ресурси поділяються на:

– рудні (руди чорних, кольорових,  рідкісних, розсіяних, благородних  металів);

– нерудні   (флюси,  вогнетривкі глини,  апатити,  кам’яна  і калійна  солі, сірка, фосфорити, флюсові вапняки,  азбест, тальк, графіт, слюда, крейда, вапняки, глина, гіпс, бутовий камінь, бетоніти, мергель, граніт, мармур, бурштин, самоцвіти);

–   паливні (вугілля, нафта,  природний  газ,  горючі  сланці, торф).

Серед  держав  світу Україна  характеризується, як  країна  з потужною мінерально-сировинною базою. Адже займаючи лише 0,4% території світу та 0,8% кількості  його населення,  наша держава має близько 5% загальносвітових мінеральних ресурсів.

У її надрах знайдено понад 200 видів корисних копалин, відкрито близько 20000 їх родовищ, половина з цих видів корисних копалин  мають промислове значення.

За ступенем  розвіданості  та вивченості  поклади  кориснихкопалин  поділяються на:

А – детально розвідані й передані до експлуатації;

В – попередньо  розвідані  з  приблизним  вивченням  меж покладів;

С1  —  слабо розвідані, частково з урахуванням екстраполяції;

С2  —  перспективні ресурси.

Обсяги  та  запаси  корисних  копалин  в Україні  наведені  в табл. 4.2.

За запасами природних ресурсів Україна займає одне із провідних  місць а Європі,  зокрема  перше  місце — за запасами марганцевої руди та сірки, в числі перших — за запасами кам’яного вугілля  й кам’яної солі. В її надрах знайдено  до 60% європейських запасів облицювального каміння.

Рудні корисні копалини

До їх складу входять залізні  і марганцеві руди,  руди кольорових,  рідкісних і благородних металів.

Залізні руди. В  Україні запаси  залізних  руд  становлять 31,8 млрд  т.,  в  тому  числі  повністю розвідані  27,5  млрд  т. Основні  родовища  — Криворізький басейн Дніпропетровської області —  18,7  млрд  т,  Кременчуцький  басейн Полтавської області — 4,5 млрд т, Бєлозерський басейн Запорізької області – 2,5 млрд т, Керченський басейн Автономної Республіки Крим – 1,8 млрд т.

Таблиця 4.2 - Запаси корисних копалин в Україні

Види корисних копалин	Оди- ниця виміру	Запаси на 1.01.97 за категоріями		Кількість родовищ
		А+В+С1	С2	усього	що розробляються
Нафта, конденсат	тис. т	234848	55500	278	178
Газ природний	млн м3	1148283	333800	336	208
Вугілля кам’яне	тис. т	43219900	109106000	685	257
Вугілля буре	тис. т	2588200	319500	77	11
Залізна руда для збагачення	тис. т	27521401	4304375	52	28
Марганцева руда	тис. т	2276397	169192	3	2
Ртутна руда	тис.т	5245	14038	11	4
Сірчана руда	тис.т	665159	145730	12	5
Калійно-магнієва сіль	тис. т	2738099	792246	18	6
Кухонна сіль	тис. т	16442210	6814828	14	11
Графітова руда	тис. т	125951	38881	5	1
Цементна сировина	тис. т	3132283	906140	39	24
Цегельно-черепична сировина	тис. т	2378572	92882	1825	851
Піщано-гравійна сировина	тис. т	3021049	400562	397	104
Бентонітова глина	тис. т	61330	221	6	2
Каолін вогнетривкий	тис. т	66992	19903	7	5
Доломіти	тис. т	425098	48463	8	4
Флюсовий вапняк	тис. т	2523843	165369	14	7
Пісок формувальний	тис. т	889726	238687	21	8
Мінеральні підземні води	тис. м3	64,5 за добу	0,9 за добу	146	112

Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України / За ред. Б.М. Данилишина. — К.: РВПС України, 1999. — С. 158–162.

Нерудні корисні копалини

Широко  використовуються в хімічній промисловості, будівництві та інших галузях народного господарства.

Кухонна (кам’яна) сіль. Її запаси в Україні понад 23 млрд т. Основні  родовища — Артемівське Донецької області, Романське Сумської  області,  Єфрамівське Харківської області  та Солотвинське  Закарпатської області. Великі  запаси кухонної  солі є у воді озера Сиваш.

Калійна  сіль.  Запаси  її  3,5 млрд  т. Основні  родовища  — Калуське  і Тростянецьке Івано-Франківської області  та Стабниківське  Львівської області.

Фосфорити. Розвідані їх запаси біля 400 млн т, а прогнозують біля 1,1 млрд т. Основні родовища — Кролівецьке Сумської обл., Ізюмське Харківської області, та Покрово-Керченське Автономної Республіки Крим.

Пластові поклади фосфоритів є у Тернопільській, Вінницькій і Хмельницькій областях,  але  пласти  малопотужні 0,5–1  м із вмістом Р2О5 3–8% і видобуток їх малоефективний.

Апатитов і  руди,   комплексні  апатито-титанові  і  апатито-рідкіснометалеві виявлені  в родовищах Приазов’я, в основному бідні: вміст Р2О5  2,5–5%  в корінних  рудах. Запаси  апатиту категорії А+В+С1 оцінюються в 130 млн т.

Самородна сірка.   За розвіданими її запасами Україна  займає одне із перших місць у світі і перше місце серед країн СНД. Сірка зосереджена в багатьох родовищах, які простягаються від Яворова  (на заході від Львівщини) вздовж  Дністра.  Найбільші родовища — Немирівське, Яворівське,  Язівське  Львівської області, Подорожненське Івано-Франківської області, Роздольське Тернопільської області.

Бентонітов і глини. Основне родовище — Черкаське. Це родовище вважається одним з найбільших у світі. Запаси цього родовища практично  невичерпні,  потужність  пласта  залягання —  25 м.

Графіт   широко використовується в атомній  енергетиці,  у виробництві олівців, фарб, темного скла, підшипників. В Україні залягають поклади графіту світового значення. Найбільші поклади цієї мінеральної  сировини в Завалівському родовищі Кіровоградської  області. Є поклади  графіту  також  у Петрівському та Водянському родовищах Запорізької області.

Вогнетривк і глин и використовуються для виробництва вогнетривкої цегли, при будівництві доменних і мартенівських печей  та  пристосування для  розливу  сталі.  Їх  запаси  в країні 2,5 млрд т. Основними родовищами вогнетривкої глини вважаються Новоандріївське і Веселівське  Донецької області, Полозьке Запорізької області, П’ятихатське,  Обозівське та Мурзинське Кіровоградської області.

Флюсові вапняки використовуються при виплавленні чавуну. Основні  родовища — Докучаєвське і Ново-Троїцьке Донецької області та Балаклавське — Автономної Республіки Крим. Їх запаси 2,8–3,0 млрд т.

Крейда. Її запаси сконцентровані у Новгород-Сіверському районі  Чернігівської області,  Здолбунівському —  Рівненської області та у Краматорську Донецької області.

Вапняки.   Основні їх родовища: Розводівське і Волощанське Львівської області,  Гуменецьке  Хмельницької області  та Григорівське Миколаївської області.

Гіпс. Поклади  гіпсу є у 16 областях  України  і в Автономній Республіці Крим.  Основні  родовища:  Піщанське  і Моршинське Львівської області, Артемівське і Слов’яногірське Донецької області, Михайлівське та Лиманське Луганської  області, Збручанське Хмельницької області, Феодосійське і Євпаторійське Автономної Республіки Крим, Миргородське Полтавської області, Хмільницьке Вінницької  області, Ново-Полянське і Синяцьке Закарпатської області, Новозіручанське Тернопільської області.

Мергель. Основні  родовища — Амвросіївське  Донецької області і Бахчисарайське Автономної Республіки Крим.

Граніт. Запаси  понад 3 млрд т. Основні  родовища:  Омелянівське,  Коростишівське і Корнинське Житомирської області, Богуславське Київської  області, Старобабинське і Ганське Черкаської області, Софіївське і Янцівське  Запорізької області, Капустянське і Кудашівське Кіровоградської області, Тиврівське Вінницької  області, Колесівське і Ясногірське  Рівненської області.

Марму р видобувають  у Донецькій  області, в Карпатах, Автономній Республіці Крим та у Житомирській області. За кольором та якістю український мармур вважають одним з найкра- сивіших у світі.

Бурштин. Родовище його є поблизу селища Клесів Рівненської області.

Самоцвіти. На Житомирщині є родовища топазів, тигрового ока, аквамарину,  яшми, опалу. Володарсько-Волинська рудня видобуває  “винні” топази, димчастий кварц різних відтінків. На південному  березі Криму,  в районі згаслого  вулкану  Карадаг,  є розсипи агату, яшми, гірського кришталю, аметисту, цитрину, сердоліку.

Паливні ресурси

До складу паливних  ресурсів входять кам’яне і буре вугілля, нафта, природний  газ, горючі сланці та торф.

Кам’яне  вугілля. Запаси  кам’яного вугілля  43,2 млрд  т, в тому числі детально розвідані 16,8 млрд т. Основні  його родовища розташовані в Донецькому  та Львівсько-Волинському басейні. На Донецький басейн приходиться 98% запасів вугілля, на Львівсько-Волинський басейн — 2%.

Бур е  вугілля. Його запасів в Україні  близько  3 млрд т. Найбільшим  родовищем  є Коростишівське Житомирської  області, Звенигородське Черкаської обл., Олександрійське Кіровоградської обл. Деякі його запаси є у Харківській, Полтавській, Вінницькій, Донецькій  та Закарпатській областях.  

Нафта. В Україні  розвідано  278  родовищ  нафти,  з яких експлуатується — 178. Обсяги  промислових запасів становлять близько  240 млн  т. Найбільші запаси  нафти  є у Прикарпатті, Придніпров’ї та у Причорномор’ї.

У  Прикарпатті  відкрито  16  родовищ.  Найбільше  з  них Долинське, Уличинське, Бориславське.

Придніпровський регіон включає родовища Прилуцьке у Чернігівській області, Рибальське і Качанівське у Полтавській області.

З надр України  видобуто понад 350 млн т нафти.

За прогнозами  значні запаси нафти  є у Донецькому  регіоні. За сумарними  прогнозами  геологічні запаси нафти  і газу в надрах Дніпровсько-Донецької западини  можуть сягати  7–10  млрд т нафтового  еквіваленту.

Природний газ. Основні регіони, в яких є значні запаси природного газу, — це Передкарпаття, Дніпровсько-Донецький регіон і Причорномор’я.

У  Передкарпатті діють  Більче-Волинське, Космацьке,  Косівське, та розвідані Судово-Волинянське, Немирівське, Солотвинське, Мукачівське, Іршанське  родовища.  Запаси  газу цього регіону становлять 94 млрд м3.

В Дніпровсько-Донецькому газоносному  регіоні основні родовища в Харківській області (Шебелинське, Хрестищенське, Кечилівське, Дружелюбівське), в Сумській  (Рибальське, Каченівське), в Полтавській (Солохо-Диканське), Чернігівській (Гнідинське), Дніпропетровській (Перещепинське) областях. За розрахунками запаси газу в цьому регіоні — 785,4 млрд м3.

У Причорноморському рагіоні відкрито й експлуатується 17 газоносних родовищ із загальним запасом газу 14,3 млрд м3. Найбільші родовища: Галіцинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське Автономної Республіки Крим.

На дні Чорного моря геологи виявили перспективні родовища природного  газу. Родовища  природного  газу розвідані  і на шельфі  Азовського моря — Керченське,  Казантинське, Стрілкове. За різними  підрахунками запаси газу тут понад 100 млрд м3.

Таким чином, загальні  обсяги промислових запасів природного газу в Україні становлять 1148,2 млрд м3.

Крім природного  газу в Україні  є умови для промислового видобутку газу метану в Донецькому  вугільному  басейні. Ресурси метану  в басейні  тільки  у вугільних  пластах  до глибини  до 1800 м, складають 1,2 трлн м3. Цей розмір дорівнює запасам найкрупніших  газових родовищ світу.

Торф — цінна сировина для паливної  та хімічної промисловості. З нього одержують  рідке паливо, феноли,  аміак, спирт, а також виробляють ізоляційні плити.  В Україні  розвідано  2500 родовищ з геологічними запасами торфу 2,2 млрд т. Його запаси зосереджені переважно на Поліссі: у Львівській,  Івано-Франківській,  Волинській,  Рівненській та поліських  районах Хмельницької, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської областей.

Горюч і сланці. Їх поклади оцінюють в 3,7 млрд т. Найбільше родовище — Бовтиське у Карпатах. Родовища горючих сланців відкриті також поблизу Олександрії Кіровоградської області та Флоріанівське в Хмельницькій області [12].

Демографічна ситуація

Чисельність населення, його динаміка та статевовікова структура є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення. Важливий також показник природного приросту населення (табл. 4.3, рис. 4.1).

Таблиця 4.3 - Динаміка чисельності населення України, станом на 1 січня відповідного року [25]

 

За останні 80 років населення України збільшилося в 1,2 разу. Водночас мали місце величезні людські втрати внаслідок війн, політичних репресій, голодомору 30-х років. Результатом таких механічних втрат населення є його сучасна деформована вікова структура.

 

Рис. 4.1. Природний рух населення України, % [25]

 

Значне зниження народжуваності та зростання смертності населення зумовлені погіршенням умов його життя. Певну роль відіграє також складна екологічна ситуація, яка особливо загострилася після катастрофи на ЧАЕС. Усі регіони держави зазнали впливу радіоактивного забруднення, що підтверджується різким зростанням смертності після 1986 р. Найвищою вона є серед осіб старших вікових груп. Зросла смертність серед чоловіків віком понад 40, серед жінок — понад 50 років. Основні причини смертності — хвороби серцево-судинної системи, новоутворення, нещасні випадки, отруєння, травми та ін.

Досить висока в Україні смертність дітей у віці до року. Величина коефіцієнта народжуваності залежить від багатьох названих вище чинників, проте найістотнішим є висока задіяність жінок у суспільному житті. Окремо слід виокремити показники шлюбності та розлучень, питання формування сім'ї. В Україні кількість зареєстрованих шлюбів постійно зменшується. Водночас незначною мірою зменшилась кількість зареєстрованих розлучень.

Сучасні процеси формування сім'ї в Україні мають такі особливості: тенденція до збільшення кількості ранніх шлюбів і високі показники розлучень; практично не реалізується спрямованість сімей на народження 2—3 дітей; малозабезпечені сім'ї відкладають народження першої дитини. Внаслідок цього для України характерна в середньому така сімейна структура: батько, мати, 1,1 дитини.

Ще однією суттєвою причиною скорочення кількості населення є висока смертність чоловічого населення у працездатному віці, в основному з неприродних причин (т. зв. "слов'янський синдром").

Низькі показники народжуваності та зростання смертності свідчать про несприятливу демографічну ситуацію практично на всій території України, крім Закарпатської (природний приріст у 2009 р. — +2,1 %о), Рівненської (+1,8 %о), Волинської (+0,7 %о) областей. Найгірша вона у північних і східних областях (Чернігівська, Сумська, Луганська, Полтавська та ін.), де найнижчі показники природного руху населення.

Демографічна ситуація в Україні характеризується також і показником середньої тривалості життя, тобто кількістю років, яку в середньому належить прожити окремому поколінню народжених, якщо припустити, що впродовж життя цього покоління рівень смертності в окремих вікових групах буде такий, як зараз — до 68,0 років, причому чоловіків — 62,2, жінок — 74,0 роки. За цим показником Україна посідає 52-ге місце в світі. Середній вік жителя України — 37 років.

Зниження природного приросту населення спричинює деформацію його вікової структури, зниження природного приросту економічно активного населення. Старіння населення призводить до збільшення демографічного навантаження на працездатних, до певних труднощів у формуванні трудоресурсного потенціалу та забезпеченні господарства робочою силою, є одним із найтривожніших симптомів погіршення демографічних умов його відтворення.

Наведені відомості про демографічну ситуацію в країні необхідні для вивчення процесів відтворення робочої сили, визначення її кількісної та якісної структури.

Показники народжуваності та смертності помітно відрізняються в різних областях України. За цим критерієм їх можна поділити на три групи:

— області Західноукраїнського регіону, в яких дещо більша народжуваність і дещо менша смертність населення, ніж у середньому по Україні;

— області Південного регіону з вищими за середньоукраїнські показниками народжуваності та смертності;

— області Східного регіону з нижчими за середньоукраїнські показниками народжуваності та вищими показниками смертності.

Міграція населення

Окрім природного руху населення одним із важливих чинників, які зумовлюють зміну чисельності населення країни та впливають на його перерозподіл по регіонах та населених пунктах, є механічне переміщення людей, або міграція. Міграція — це переміщення людей зі зміною місця проживання. Міграції можуть бути постійними або сезонними, залежно від термінів міграції. Залежно від форм переміщення можуть бути добровільними чи примусовими, залежно від форм організації— організованими або стихійними.

Внаслідок неврегульованості відносин України з більшістю країн у сфері трудової міграції наша держава стає джерелом нелегальних працівників-мігрантів. Виїжджаючи за кордон у туристичні подорожі, багато людей залишаються там на роботу (на невизначений період часу). Найбільше таких мігрантів у Італії, Португалії, Греції, Чехії, Іспанії, Великій Британії, Кіпрі, Ізраїлі, США, Німеччині, Польщі. Серед країн СНД українських працівників-мігрантів найбільше в Росії, щодо інших країн СНД, то обсяги міграції не тільки не зростають, а навпаки скорочуються. За неофіційними даними, за кордоном перебуває близько 2 млн українців (8—10 % працездатного населення держави).

Наведені цифри ілюструють втрату молодою українською державою трудового потенціалу, що особливо важливо для розвитку її економіки.

Скорочення діяльності, зменшення потужності, ліквідація та перепрофілювання багатьох підприємств і установ, де були зайняті "маятникові мігранти", а також зменшення кількості рейсів автобусів та приміських поїздів, подорожчання транспортних послуг та інші причини зумовили різке скорочення кількості таких мігрантів. Багато з них стали безробітними, дехто знайшов собі роботу за місцем проживання або включився в сезонні міграції за межі області чи держави.

Рівень життя населення

Статистичні органи поки що не публікують узагальнених показників рівня життя людей за областями та економічними районами, тому виникає потреба в порівнянні господарського розвитку цих регіонів. Для цього використовують систему загальноекономічних показників, які характеризують рівні регіонального господарського розвитку. Ця система дає змогу ранжиру вати області та райони за рівнем економічного розвитку, виявляти причини відставання окремих регіонів. Такими показниками є:

— розподіл національного багатства, виробленого сукупного суспільного продукту та національного доходу за регіонами;

— розвиток основних галузей матеріального виробництва промисловості, сільського господарства і транспорту;

— використання робочої сили.

Рівень життя характеризується також низкою синтетичних показників, до яких належать: фонд споживання у використовуваному національному доході, реальні доходи населення, номінальна заробітна плата робітників і службовців, реальна заробітна плата робітників і службовців, доходи селян від особистого господарства, суспільні фонди споживання, обсяг роздрібного товарообороту.

Для визначення тенденції рівня життя порівнюють величину й динаміку споживання продуктів харчування та непродовольчих товарів, житлових і комунально-побутових послуг, а також послуг транспорту, зв'язку, соціально-культурної сфери, умов відпочинку та праці тощо.

Міжнародна статистика розраховує показник життєвого рівня за валовим внутрішнім продуктом (ВВП) або валовим національним продуктом (ВНП) на одну особу. За цим показником Україна значно відставала від розвинених країн ще до проведення реформ.

Найвідчутнішими наслідками зниження реальних доходів і платоспроможного попиту населення є зниження обсягів споживання продуктів харчування, погіршення його структури, якості та асортименту, що призводить до скорочення тривалості життя населення.

Падіння індексу людського розвитку було зумовлене, крім зростання бідності, зниженням рівня освіти, несприятливою екологічною ситуацією, погіршенням стану здоров'я та скороченням тривалості життя населення. За останні роки зниження людського потенціалу держави зумовило від'ємний приріст населення та відплив висококваліфікованих спеціалістів.

Ринок праці України

Трудові ресурси України та їх використання. Економічно активне населення згідно з концепцією робочої сили – це населення обох статей віком 15–70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. Економічно активними вважаються особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить доход (зайняті), та безробітні (табл. 4.4).

Таблиця 4.4 - Населення за економічною активністю  [25]

(у віці 15–70 років; тис.)

 

	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Економічно активне населення	22830,8	22426,5	22231,9	22171,3	22202,4	22280,8	22245,4	22322,3
працездатного віку	21150,7	20893,6	20669,5	20618,1	20582,5	20481,7	20545,9	20606,2
старше працездатного віку	1680,1	1532,9	1562,4	1553,2	1619,9	1799,1	1699,5	1716,1
Зайняті	20175,0	19971,5	20091,2	20163,3	20295,7	20680,0	20730,4	20904,7
працездатного віку	18520,7	18453,3	18540,9	18624,1	18694,3	18886,5	19032,2	19189,5
старше працездатного віку	1654,3	1518,2	1550,3	1539,2	1601,4	1793,5	1698,2	1715,2
Безробітні	2655,8	2455,0	2140,7	2008,0	1906,7	1600,8	1515,0	1417,6
працездатного віку	2630,0	2440,3	2128,6	1994,0	1888,2	1595,2	1513,7	1416,7
старше працездатного віку	25,8	14,7	12,1	14,0	18,5	5,6	1,3	0,9
Економічно неактивне населення	13318,4	13595,6	13667,5	13687,6	13622,9	13559,7	13542,1	13312,0
працездатного віку	7562,4	7894,1	8140,2	8262,8	8365,4	8410,3	8318,0	8144,8
Старше працездатного віку	5756,0	5701,5	5527,3	5424,8	5257,5	5149,4	5224,1	5167,2

У країнах СНД до трудових ресурсів (а не до працездатного населення) відноситься працездатне населення віком від 16 до 60 років – чоловіки, від 16 до 55 років – жінки, а також зайняті суспільною виробничою працею пенсіонери (за віком й на пільгових умовах) чи інваліди та підлітки від 14 до 16 років.

Для характеристики трудових ресурсів держави, району, міста (або в сільській місцевості) поряд з кількісними показниками (число працездатних)  важлива якісна оцінка наявних трудових ресурсів. Для проведення такої оцінки необхідно мати дані про склад працездатного населення за статтю, віком, освітою і професійною підготовкою.

З а й нятість населення України. Для того, щоб характеризувати зайнятість населення, необхідно знати кількість економічно активного населення – населення, яке протягом визначеного періоду забезпечує пропозиції робочої сили для виробництва товарів й послуг. Зайнятими (за матеріалами вибіркових обстежень) вважаються особи у віці 15–70 років, які: працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б одну годину за наймом  за  винагороду в  грошовому чи  натуральному вигляді, індивідуально (самостійно), в окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві; працювали безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності; особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особисто обставин (табл. 4.5).

Б е з р о бі т н і (за методологією МОП) – особи у віці 15–70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); активно шукали роботу або намагались організувати власну справу; впродовж найближчих двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу. До категорії безробітних також відносяться особи, які приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів;  знайшли  роботу,  чекають  відповіді;  зареєстровані  у  державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу; навчаються за направленням служби зайнятості.

У  період  2004-2010  роки  рівень  безробіття  в  Україні  склав 4,2-4,4%.

Рівень безробіття визначається за формулою:

Для  виміру безробіття,  крім цього показника,  користуються  ще показниками абсолютної кількості безробітних (тисяч чоловік) та кількістю працівників, що претендує на одне  вакантне місце.

Таблиця 4.5 - Кількість зайнятого населення за видами економічної діяльності [25]

(тис.)

 

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007