Наші оригінальні літописи були добре відомі В Європі. Зокрема. Деякі з них увійшли до польських хронік. А деякі дісталися аж до англії, де були використані В хроніці матвія паризького.

Оригінальною й цікавою була публіцистика, яка містила багато критичних творів про несправедливих князів та суддів: «Слово про суддів і мстивих володарів, що судять не по правді», «Де бути тивуну і князю на тому світі» та інші.

Тенденція ж до формування світської літератури знайшла свій найбільш послідовний вияв у поетичному шедеврі – лицарській поемі «Слові о полку Ігоревім» (1187 р.). Цей твір стоїть в одному ряду з творами західноєвропейського епосу – «Піснею про Роланда», «Піснею про Нібелунгів», «Беовульфом», поемами про Карла Великого, кельтським епосом.

Характерною особливістю «Слова о полку Ігоревім», як і його європейських аналогів, є широке використання образів народної поезії. Впадає в око його могутня язичницька стихія, поетичні згадки старих богів, що свідчить про існування сталої поетичної традиції. Це був прекрасний акорд могутнього культурного підйому Руської землі, трагедія якої почалася над Каялою, а закінчилася над Калкою.  

Мається багато перекладів «Слова» українського мовою авторства Шашкевича, Вагилевича, Тараса Шевченка, Максимовича, Федьковича, Панаса Мирного, Щурата, Лепкого та ін.

Високохудожнє «Слово о полку Ігоревім» залишається єдиним відомим нам твором києво-руської літератури, велика частина якого втрачена (як втрачений і його оригінал). Так же втрачено й князівсько-дружинний епос, або «старини» – це народна назва пісень про богатирів, Київ та князя «Володимира Красне Сонечко». Вони дійшли до нас тільки у вигляді російських так зв. «билин» (штучна назва, вигадана у ХІХ ст.), а також фрагментів літописів, де є чимало переказів, пов’язаних зі старим епосом. В Україні «старини» не збереглися, бо в ХVІ –ХVІІ ст. вони були витіснені новим епосом – «думами».

Український епос, як і західноєвропейський, виник як поезія аристократичних верств і лише з часом розповсюдився в народі. Цікаво, що Іллю – чи не найпопулярнішого в українських землях героя – згадує західноєвропейський епос: німецька поема «Ортнід» і норвезька сага про Тідрека. Знає Володимирову Русь і «Пісня про Роланда».

У будь-якому разі навіть одне «Слово о полку Ігоревім» свідчить про те, що в Руси існувала ціла літературна школа, інакше б така перлина просто не змогла б виникнути – її техніка й стиль є дуже досконалими.

Розвиток літературної творчості в Київській Руси виявляє важливі риси її інтеграції в європейський культурний простір. За тематикою, жанровими та стильовими особливостями література княжої доби відповідала літературі середньовічного Заходу, хоча масштаби світської творчості, любовної лірики були багато скромнішими. Такі твори отримали більш сильний імпульс саме на Заході завдяки ширшому доступу до античної культури за допомогою латинської мови. В Україні таку ж роль могла відіграти грецька мова (саме вона була мовою вищої освіти в Руси), але, на жаль, і це було чинником негативним, її знало обмежене коло фахівців. А їхня кількість ще й постійно зменшувалася по мірі занепаду старих політичних і культурних центрів Київської Руси та втрати ними зв’язків з Візантією. До цього додалося й те, що Орда зруйнує руські міста, а саме вони й були вогнищами руської культури. Через це тенденції світської культури, яка була переважно міською, народжені в княжу добу, в подальшому не мали продовження.

Тому цілком об’єктивним стало те, що єдиним духовно-соціальним чинником, який міг підтримувати літературу, залишилася церква – інститут дуже специфічний і вельми авторитарний. Це призвело до того, що культурний процес в Україні цілком підпав під контроль духовенства. (Це було і в інших частинах колишньої Київської Руси, але ми зараз розглядаємо Україну). Візантія ж через свої впливи на церкву тільки сприяла клерікалізації всіх аспектів державного і суспільного життя східноєвропейських народів. Багато літературно-мистецьких процесів були надовго загальмовані. У результаті середньовічний рівень розвитку культури в Україні зберігався багато довше, ніж у країнах Західної Європи, хоча там тиски з боку Католицької церкви теж були значними.