Після смерті Великого князя володимира після деякого часу боротьби між претендентами на великокняжий престол великим князем київським став старший син володимира Ярослав.

Західний та північно-західний напрями геополітики

Однією з найперших зовнішньополітичних акцій молодого князя була боротьба з Польщею, з якою і в його батька князя Володимира не склалося дружніх стосунків, «за Червенські городи». Їх Ярослав відвоював остаточно у 1031 р. Тоді ж князь заснував місто Ярослав над р. Сян як прикордонну твердиню. Зробивши ще два походи на Захід, князь урешті решт посвоячився з польським князем Казимиром і уклав з ним союз.

Здійснював Ярослав походи й на Північ, де покорив південно-західних фінів (чудь) й на захід від Чудського озера заклав місто Юріїв, пізніше університетське місто Дербент (нині м. Тарту в Естонії).

Розгром печенігів.

  Перемоги Ярослава на Заході й Півночі не відвертали його уваги від давньої проблеми – степових орд. Печеніги займали степовий південь України. І, слід сказати, що печеніги, хоча й були вже послаблені важкою боротьбою зі Святославом та Володимиром, ще залишались небезпекою грізною. Й ось вони з’явилися у 1034 р. знов під стінами Києва, й саме в той час, коли там не було Ярослава, який знаходився в Новгороді, де зібрав армію й рушив з нею на Південь. Вирішальна битва відбулася на рівнині, на якій згодом постане собор Св. Софії Київської й ціла нова ділянка княжого Києва. Битва тривала цілий день і закінчилась повною перемогою Ярослава. Це була остання поява печенігів на українських землях. Однак від того Руси не стало легше – на їхньому місці з’явилась чергова орда – половців. Ярославу вдалося посунути кордон Київської Руси далі на південь від фортифікацій Володимира на р. Стугні. Князь збудував нові фортифікаційні споруди на р. Рось, а велику територію між Россю й Стугною велів заселити й забудувати. Серед нових будов слід згадати місто Юріїв над Россю.

«Тесть Європи».

Ще князь Володимир Великий, ставши одним з наймогутніших володарів Європи, прагнув посилити авторитет своєї держави тісними стосунками з найближчими європейськими сусідами. Літопис фіксує, що Володимир жив «съ князи околными его миром, съ Болеславомъ Лядьскымъ, и съ Стефаном Угорьскым, и съ Ондроникомъ Чьшьскимъ, и бЬ мир межи има и любы». Такі ж стосунки були у володимира і зі скандинавськими монархами. Ці відносини скріплювалися династичними шлюбами: так, старший його син Святополк був одружений з донькою польського князя Болеслава Хороброго, Ярослав – з донькою короля Швеції Олафа Інгігердою-Іриною; донька Премислава – з угорським королем Владиславом Лисим, інша донька – з чеським королем Болеславом Рудим, а донька Марія-Доброніга – з польським королем Казимиром Обновителем.  

Ця тенденція Володимирової політики була розвинута Ярославом. Цей князь – старший син князя Володимира, був не тільки сміливим воїном, а й гарним політиком та дипломатом. Підтримував зв’язки з Німеччиною, скандинавські князі часто шукали захисту при його дворі, а Ярослав посвоячив свою родину з ними. Сам великий князь Київський був одружений з донькою норвезького короля Олафа Інгігердою (у православ’ї Іриною), а норвезький князь Гарольд Сміливий був одружений з Єлизаветою Ярославною. Гарольд так довго домагався її руки, й навіть зробив на її честь багато сміливих вчинків, що навіть сам склав баладу про своє кохання до «руської дівчини в золотому намисті», яка «нехтувала ним». Узагалі слід зазначити, що зносини Руси з країнами Північної Європи були дуже інтенсивними. І дружина Ярослава Мудрого Інгігерда (Ірина) всіляко сприяла, бо сама була досить активним політиком, активному втручанню Київської держави у скандинавські справи, а також зміцненню її військової сили завдяки використанню вікінгових дружин.

Розширенню політичного впливу Київської держави у Європі сприяла також діяльність прихильного до Ярослава норвезького принца, а згодом короля – Гаральда Сміливого (1015 – 1066 рр.). Тривалий час він служив Ярославу Мудрому, брав участь у анти-візантійському поході Руси 1043 року й того ж року одружився з донькою Ярослава принцесою Єлизаветою. Посівши у 1047 році норвезький престол, він утрутився в боротьбу за англійську корону й незадовго до норманського вторгнення в Англію загинув у битві з Гаральдом ІІ Англійським під Станфордбриджем. Але на цьому зв’язки руси з Англією не припинились. Невдовзі, коли Вільгельм Завойовник розгромив у переможній битві при Гастингсі Гаральда ІІ Англійського, два брати останнього і його донька Гіта втекли в Данію, й Київ надав їм свою підтримку. На цей час Київ налагодив стосунки з Данією, король якої Свен ІІ (1047 – 1075 рр.) одружився зі вдовою норвезького династа Гаральда Сміливого Єлизаветою Ярославною. За їхнім посередництвом англійська принцеса Гіта була просватана за онука Ярослава Мудрого – Володимира Всеволодовича (Мономаха). І сьогодні, оскільки Великобританії вдалося відсунути від престолу нащадків Вільгельма Завойовника й відновити династію Стюартів, до якої британці мають значний пієтет, нинішня королева Великобританії Єлизавета є 25-ю династкою-нащадком династії Рюриковичів. Королева Великобританії пам’ятає це й своїм походженням пишається.

Династичні зв’язки Ярослава Мудрого і його нащадків з часом все більше набували характеру міждержавних зносин і були проявом активної інтеграції Київської Руси у західноєвропейський політичний і культурний процеси. Для багатьох скандинавських конунгів, як і інших європейських монархів київський великий князь був одним з наймогутніших у Європі володарів, головним претендентом на титул «цесар» (Rex), еталоном государя. Саме таким він виступає, зокрема, в королівських сагах зводу «Хеймскрінгли» та середньовічних європейських хроніках.

Проте чи не найвіддаленішим західноєвропейським партнером Київської Руси доби Ярослава Мудрого була Франція. Найяскравішим фактом, який доводить те, що між нею й Руссю існували дуже тісні стосунки, є знаменита історія про кохання й шлюб французького короля Генріха з донькою Ярослава Анною, про красу якої казали, що «подібної їй на світі немає». То була одна з дуже нечисленних за всю світову історію династичних пар, які кохали одне одного.

З іменем Анни Ярославни пов’язане й поширення в Європі високих культурних цінностей. Про це свідчить, зокрема, привезене нею в Париж так зване «Реймське євангеліє», писане кирилицею, на якому присягали при своєму вступі на престол французькі королі під час коронації. І донині французи віддають велику шану своїй королеві Анні, яку дуже люблять і яка привезла у Францію Київський княжий герб – тризуб, що став основою для знаменитого герба Французької монархії – трьох золотих лілій на білому полотні королівського прапора.