На цьому перший том праці нормана дейвіса, В якій і днем з ліхтарем неможливо знайти української історії, закінчується.

Висновок: ось так, БЕЗ УКРАЇНИ бачить давню й середньовічну історію вся сучасна Європа. Завдяки полякам, які бажають за будь-що принизити і роль Київської Руси, і роль України в історії Європи – щоб самим на спадок Київської Руси накласти руку, й завдяки таким «безстороннім», як Норман Дейвіс, європейським «дослідникам», а на ділі – підспівувачам польським ідеологічним солістам про українців як «бунтівників» та «збуджувачів спокою» буцімто завжди правої й справедливої Європи. Те ж саме робиться іншими авторами – вже на користь Росії.

Отож, усе це – одне й те ж: імперіалістичні пісеньки про «славну старовину», в якій немає України, метою яких є одне – ту Україну втягти, колонізувати й використати всю її давню історію виключно в інтересі своєї нації – чи то польської, чи то російської, чи то угорської, чи румунської (останні теж мають свою кишенькову історіографію, як і своїх підспівувачів).

 

З теми «Українські землі в період політичної єдності Київської Руси (80-ті роки ІХ ст. – перша третина ХІІ ст.)» читаються такі лекції:

– «Становлення Київської держави та її державно-політичний устрій»,

– «Християнство і Київська Русь»,

– «Зовнішня політика Київської Руси».

ЛЕКЦІЯ 5

Становлення Київської держави та її державно-політичний устрій.

*Виникнення та становлення Київської держави *Державно-політичний устрій Київської Руси.

Основні поняття та терміни: держава, династія. князь, великий князь, знать, боярство, дума, віче, право, звичаєве право, писане право, кодекс, «Руська Правда», «Правда Ярославичів», община, тивун, холоп, смерд, кабала, лихварство, стольник, чашник, посадник, тисяцький, данина, «дим».

Виникнення та становлення Київської держави.

З повідомлення про династичний переворот 882 року, що його здійснив від імені молодшого сина Рюрика Ігоря, ймовірно, його дядько Олег, усунувши від влади в Києві князя Аскольда, звичайно розпочинають літописи історію єдиної східнослов’янської держави – Київської Руси.

Ця держава у ІХ – ХІІІ ст. об’єднувала фактично всіх східних слов’ян і була однією з найбільших держав середньовічної Європи. Її територія простягалася з півночі на південь – від Балтики та Північного Льодовитого океану до Чорного моря, зі сходу на захід – від Волги до Карпат. У стародавніх джерелах ця держава, як правило, має назву «Руська земля». В якому ж геополітичному середовищі вона формувалася?

Територія держави (на початок ХІ ст. вона буде складати 1, 1 млн. кв. км), яку природа одарила безліччю природних багатств, охоплювала величезний простір. Але кількість людей, що тут проживали на час її виникнення, була відносно невеликою – 4, 5 млн. чол. Через це густота населення в Київській Руси довгий час залишалася незначною, особливо у південних регіонах. Така розпорошеність населення і території в значній мірі зумовила специфічність функціонування східнослов’янської держави. Головне завдання такої держави полягало насамперед у тому, щоб утримати й захистити величезні простори, які вже опинилися в її розпорядженні. Проблема нападу й завоювання земель інших держав відходила на другий план.

Такі природні й демографічні фактори не давали можливості правителям Київської Руси створити жорстко централізовану державу. Багаті природні ресурси й відносна слабкість державної влади, у свою чергу, приваблювали пожадливих сусідів, які постійно намагалися поживитися за рахунок земель східних слов’ян. Цей – зовнішній – чинник (як концентрований наступ сусідніх держав) і став однією з головних причин подальшої трагічної долі українського народу та держав, що їх він творив на своїй землі.

Але до цього, зовнішнього, чинника завжди слід додавати ще один – це фактор внутрішньої зради. Його чітко видно на матеріалі з історії Київської Руси, він чітко проявляється в Галицько-Волинській державі, а також і в Козацькій Україні та українських державах 1917 – 1920 рр. Він же ледве не розвалив нам державу під час «Помаранчевої революції» 2004 року, й сучасну Українську державу врятувало тоді від розвалу тільки те, що був відсутній саме концентрований наступ сусідніх держав. Російська Федерація почала тиснути, але до неї не підключилися інші сусіди України. Навпаки, президенти Польщі й Литви зробили все, щоб залагодити ситуацію в Україні. Інакше її б уже не було.

 Географічне положення українських земель на час створення Київської Руси було також специфічним. Українські землі межують з Європою й Азією, неслов’янським Півднем та слов’янськими народами Півночі Європи. Тому Київська Русь як держава ввібрала в себе досвід різних державних утворень: Східної Римської імперії, Хазарського каганату, Сарматії та ін. Водночас українські землі були фактично щитом, який захищав Європу від степових азійських орд. За цим «щитом» інші народи успішно будували свої власні держави, при цьому українці, захищаючи їх від кочових орд, такої можливості не мали. Європа ж завжди виявляла свою просто унікальну невдячність за це нашим предкам.

Причини, хронологія, основні етапи й обставини утворення держави східнослов’янськими народами й досі залишаються мало вивченими, хоча ця тема вже понад 200 років перебуває у центрі уваги істориків, перш за все, самозрозуміло, вітчизняних. Як вважає фахівець з цієї проблеми, український історик М. Котляр, існуючи теоретичні концепції позначені зайвим соціологізмом і схематизмом, спираються більше на логіку, ніж на об’єктивний і копіткий аналіз існуючих джерел, які, до того ж, є вельми нечисленним й суперечливими.

У працях українських учених, зокрема, не знайшли підтвердження відомі гіпотези про заснування Київської руси варязькими князями (норманська теорія) або хазарськими чи іншими правителями (пантюркістська теорія). Ці концепції мають під собою певну фактичну основу, але базуються на тому принципі, що держава – це явище, яке нав’язується суспільству ззовні, й цілком ігнорують аргументи й концепції тих учених, які відстоюють інший принцип – що державність є результатом тривалого соціально-економічного й політичного розвитку, її не можна принести ззовні.

Українські офіційні історики у своїх працях доводять, що Київська Русь утворилася на власній основі, внаслідок тривалого процесу розкладу первіснообщинного ладу та формування класового суспільства у східних слов’ян. Вони, як бачимо, цілком ігнорують доводи істориків-народників, які наполягають на тому, що той самий «первіснообщинний лад» розклався в Україні задовго до цього – ще тоді, коли сформувалися держави Оратта й Аріана, й тягнуть корені української державності до них.

Можна твердити, що ті «княжіння» й «землі», що їх чітко видно в історії Київської Руси, були середньовічним проявом стародавнього полісно-федеративного принципу побудови Оратти, до якого й тяжіли, внаслідок ментальної прихильності до демократизму й «селянської антидержавності» предки слов’ян. У Київській Руси не випадково будуть боротися між собою доцентровий і відцентровий принципи побудови держави, бо перший обстоювали руси, а другий – слов’яни. Вибиття у війнах перших Рюриковичів найактивнішого й найвойовничішого прошарку русів з подальшим ослов’яненням його решти і призвело в кінці-кінців до домінування відцентрового (федеративного) принципу в розвитку Київської держави, так би мовити, «милого серцю» слов’ян. А це мало наслідком її досить швидкий розклад. (Ось тут, як ніде, проявляється слабкість федеративного принципу в побудові держави). Князівська влада все ж таки змогла в Руси набути спадкового характеру, але після смерті великого князя Ярослава Мудрого знов почнеться боротьба за велике княжіння між князями (усобиці), яка, власне, й призведе до роздробленості держави. Татарам же буде легше одоліти роздроблену Русь, ніж якщо б вона була єдиною й монолітною.

«Руська земля» – так звалася насправді велика середньовічна держава східних слов’ян. Її територія у ІХ ст. обіймала землі Київського, Чернігівського й Переяславського князівств. Політичний розвиток Київської Руси визначався не зовнішніми чинниками, а був аналогічним розвитку інших тогочасних країн Європи й завершився утворенням держави. З кінця ІХ століття саме Руська земля стала центром, політичним і територіальним ядром утвореної єдиної держави східних слов’ян, яка закріпила за собою досить стару вже на той час назву – Русь.