У 395 році римська імперія остаточно розділилася на дві частини: західну Римську імперію (столиця – рим) і Східну Римську імперію (столиця – константинополь). Рим занепав остаточно у V ст.

У 476 році, маючи титул Rex Ruthenorum, роксоланин (пишуть: германець, але роксолани – сарматське плем’я) Одоакер став римським імператором і не став приймати знаки імператорської гідності (корону і пурпурну мантію), а відіслав їх до Константинополя. Можливо, цим він хотів остаточно принизити Рим і не дати йому можливості більше ніколи піднятися. За його наказом римський сенат прийняв рішення про те, що Західній Римській імперії більше не потрібен свій імператор – для всієї імперії цілком достатньо одного імператора в Константинополі. Такі дії Одоакера й досі викликають великі дискусії серед учених. Мені ж здається, що то була з боку одного з наших предків дуже дошкульна помста Риму за смерть Аттіли.

Східна Римська імперія ж поступово починала хід до своєї величі. Закладена у ІV ст. імператором Константаном Великим і розбудована у VІ ст. імператором Юстиніаном Східна Римська імперія проіснувала більше 1000 років і впала в бою з мусульманами як старий воїн. Вона була вже трухлява як старе дерево, але до такого стану державі ще треба зуміти дожити. І смерть її у бойовому строю стала для неї, воістину, гідним кінцем.

Східна Римська імперія (Візантія) не була звичайною державою. Це була ціла цивілізація, що розповсюджувала свої впливи на величезні простори Євразії від Ірландії до Китаю. Кордони Візантії в період її розквіту простягалися від Іспанії на заході до Месопотамії на сході, від Альп і Карпат на півночі до південних кордонів Єгипту. А за межами цих кордонів знаходилися країни так зв. «Візантійської співдружності націй», народи яких сповідували східне православне християнство і визнавали Константинопольського патріарха головним ієрархом Церкви, а ромейського імператора – захисником Віри. Однією з таких країн була Кримська Готія, або Країна Дорі (Феодоро, Готські Клімати).

Перші згадки про загадкову країну кримських готів (готів-тетракситів) – Дорі, відносяться до часів правління ромейського імператора Юстиніана, насаперед – тоді, коли повідомляється про побудову деяких споруд у Криму. Дорі мала столицю – м. Дорос. Вважається, що то – сучасний Мангуп, оскільки побіля нього знайдені «печерні міста», а «дорант» на санскриті означає «печерна держава». Важливі свідчення про неї залишив видатний ромейський історик VІ ст. Прокопій Кесарійський, який називав місцевість, де проживали готи-федерати, то «країною», то «областю Дорі», в якій вчені бачать весь Південно-Західний Крим. Прокопій пише так:

«Тут же, на цьому узбережжі, є країна на ім’я Дорі, де зі стародавніх часів живуть готи, які не рушили за Теодоріхом, що прямував до Італії… Вони досягають числа до трьох тисяч бійців, у військові справі вони чудові, і в землеробстві, яким вони займаються власними руками, вони досить майстерні; гостинні ж вони більше за всіх людей. Сама область Дорі лежить на узвишші, але вона не кам’яниста й не суха, навпаки, земля дуже гарна й приносить найліпші плоди. У цій країні імператор [Юстиніан І] не побудував ні міста, на фортеці, оскільки ці люди не терплять бути заточеними в будь-яких стінах, але більш за все любили вони жити завжди в полях. Оскільки здавалося, що їхня місцевість легко доступна до нападів ворогів, то імператор укріпив усі місця, де можна було ворогам вступити, довгими стінами і в такий спосіб відвів від готів турботу про вторгнення в їхню країну ворогів».

Серед учених немає єдиної думки щодо того, де саме в Криму розташовувалися побудовані імператором Юстиніаном І (527 – 565 рр.) згадані Прокопієм Кесарійським «довгі стіни», бо їх так досі ніхто й не знайшов, що є фактом дуже дивним, адже в Криму, здається, вже перекопане все й виявлені багато менш монументальні споруди. Тож, можливо, ті «довгі стіни» розташовані північніше півострова й просто ще не виявлені.

До кінця VІ ст. Країна Дорі вже остаточно ввійшла до «Візантійської співдружності націй». Кримська Готія відігравала важливу роль у греко-хазарському протистоянні. Хазарія (столиця – м. Ітіль) була першою відомою писемним джерелам державою у Східній Європі. На початок VІІІ ст. вона підкорила собі Степ, включно зі Степом Руським (до Тмутаракані), а також степові області Криму.

Приморські міста і селища Східного Криму з крупним містом Сугдея (Судак) ввійшли у подвійне підпорядкування Константинополя й Ітіля. Для зміцнення грецького впливу в Криму у VІІІ ст. була створена й проіснувала аж до кінця ХVІІІ ст. Готська єпархія, центр якої знаходився спочатку в Партеніті, а потім у Доросі (на Мангупі). Дещо пізніше постала Дороська митрополія з центром у Доросі, територіальні межі якої включали у себе весь Хазарський каганат. Вона відома вченим під назвою «Хазарської християнської церкви», яка мала сім єпархій, а місію свою розповсюджувала далеко на Схід, аж до Хорезму. З початком іудаїзації Хазарії ця Церква була знищена. У ІХ ст. про готів-християн, що мешкали, напевне, вже тільки в Криму, повідомляє Житіє Костянтина (Кирила) Філософа.