У ііі ст. Н. Е. Особливої могутності досягло плем’я аланів. Їх яскраво описав римський історик іv ст. Амман марцеллін. Зокрема, він сказав про них так:

«…Як для людей мирних і тихих приємним є спокій, так вони знаходять насолоду у війнах і небезпеках, Щасливим у них уважається той, хто вмирає в бою, а ті, що доживають до старості і вмирають природною смертю, переслідуються у них жорстокими насмішками, як виродки й боягузи. Нічим вони так не пишаються, як убивством людини, і у вигляді славного трофея вішають на своїх бойових коней здерту з черепа шкіру вбитих. Немає у них ні храмів, ні святилищ, не можна побачити вкритого соломою куреня, але вони встромлюють у землю за варварським звичаєм оголений меч і благоговійно вклоняються йому, як Марсу, покровителю країн, у яких вони кочують».

У 375 р. н.е. перейшли Дон і ввірвалися на територію Європи грізні завойовники – гуни. Почалася кривава епоха, яку вчені іменують «Великим переселенням народів». Частина аланів пішла з гунами на захід до кордонів Римської імперії. Їхня історія повна військових походів і битв. Прокотившись із битвами крізь всю Європу, алани разом із вандалами досягли Іспанії й переправились через Гібралтар у Північну Африку, де заснували королівство. Ті ж алани, що залишилися в Криму й на Північному Кавказі, продовжували жити тут і часи Середньовіччя.

Причорноморська Україна у складі Понтійської держави. Римська окупація Криму.

Говорячи про Понтійську державу, слід перш за все зазначити, що її частиною на терені України був Боспор. Митридат скористався нагодою використати економічний і воєнний потенціал міст Північного Причорномор’я у своїй боротьбі з Римом. Їхня данина на його користь нараховувала 180 000 медимнами хліба (1 медимн = 51, 84 л) і 200 талантами срібла (1 талант = 26, 2 кг). Коли ж чаша терпіння переповнилася, боспорці й херсонесіти підняли повстання. Проти Митридата виступив на боці повстанців навіть його старший син Фарнак. Ще кілька його дітей були підступно захоплені римлянами і проведені у складі «супроводу ганьби» крізь тріумфальну арку, супроводжуючи тріумфатора – римського полководця Гнея Помпея. Останні свої дні Митридат провів у Пантикапеї, де, не знісши ганьби й наруги над своїми дітьми та зради Фарнака, він і прийняв отруту в 63 р. до н.е. Так закінчив свої дні найславетніший з усіх полководців античного світу, якого так таки ніхто і не зміг перемогти й захопити його столиці – «Чорноморський Ганнібал» Митридат VІ Євпатор.

Римляни доручили владу над Боспором сину Митридата Фарнаку, але той замислив об’єднати все Причорномор’я, включаючи приналежну Риму Малу Азію. Відправляючись у похід з теренів царства, він залишив у якості намісника свого наближеного Асандра. Але той, скориставшись воєнними невдачами свого патрона (Фарнак як полководець не йшов ні в яке порівняння зі своїм батьком), відвоював у нього престол і з 49 /48 по 21 / 20 рр. до н.е. одноосібно правив Боспором. Тим більш, що після того, як Цезар виторгував у Фарнака володіння Боспором Фракійським (що в Малій Азії), про що гучно звітував Риму знаменитою фразою «Прийшов, побачив, переміг», у 47 р. до н.е. Фарнака було підступно вбито й трон залишився вільним від законного нащадка. За правління Асандра Боспорське царство зберегло свої території й навіть розповсюдило свої впливи на Херсонес.

Після довгих війн, руйнувань та спустошень, за царя Асандра, а особливо за царя Аспурга становище у Боспорі стабілізувалося. Почався період його нового, другого розквіту, який охопив І – початок ІІІ ст. н.е. Характерною його особливістю було активне втручання Риму у північнопонтійські справи, помітна зміна складу населення – з одного боку воно поповнювалося греками з Південного Причорномор’я, а з іншого, – у значно більших розмірах – сарматами зі степових районів. Посилилася «варваризація» суспільства й держави, ідеології й культури. У ІІ – ІІІ ст. у Боспорі з’явилися алани. З 30-х рр. ІІІ ст. державу починають турбувати готи, борани, варади. В цей час гинуть скіфські поселення й скіфи як етнос припиняють своє існування. Зазнають руйнувань від пожарів і багато міст і селищ Боспору, відновлюється після цього далеко не все. Прихід нових завойовників супроводжувався спустошенням хори, перебоями у виробництві й торгівлі.

У ІІІ – ІV ст. у Боспорі з’являються шанувальники християнства, а в ІV ст. виникає християнська община. Але й тоді прихильників нового віровчення ще було дуже мало, приживалося воно нелегко, довгий час співіснувало з язичництвом. Перебували в Боспорі й іудеї.

 Натуралізація господарства, занепад виробництва, скорочення внутрішньої й зовнішньої торгівлі, криза монетної справи, розвал і завмирання життя у низці міст і сільських поселень, занепад добробуту населення й скорочення його культурних потреб, ремонт і будівництво захисних стін, валів і фортець, внутрішні смути, боротьба за престол, військові конфлікти з Римом та Херсонесом, утрата царством частини своїх земель – ось далеко не повний перелік процесів, що притікали в боспорському суспільстві напередодні гунського нашестя наприкінці ІV ст. Вочевидь, тоді Боспор уникнув розгрому, але вимушений був визнати верховенство нових степовиків, що частково осіли на його землях. Цього не можна сказати про більш пізній період: пожари й руйнації на городищах і поселеннях датуються другою чвертю VІ ст. З цього часу боспорські землі опинилися під владою Східної Римського імперії («Нового Риму») – спадкоємиці загиблої Римської імперії.

Що стосується Херсонесу, то він, подібно до Боспору, стає частиною Понтійського царства Митридата, а після його загибелі переходить до «товариша й союзника римлян», зрадника свого батька – царя Фарнака. Відтепер Херсонес орієнтується виключно на Рим. Він швидко визволяється від боспорського протекторату й стає у ІІ – ІІІ ст. н.е. центром римської військової окупації у Тавриці, містом зі статусом «вільного». Але то була воля тільки в римському сенсі: зберігши внутрішню автономію, Херсонес позбувся права вести зовнішньополітичні справи, сюди були введені римські війська й військові кораблі. Залежність від Риму призвела до збільшення податків і скорочення міських доходів.

У перші століття н.е. Херсонес знову переживає період економічного підйому. Військова допомога Риму забезпечила безпеку сухопутних і морських шляхів сполучення, що сприяло оживленню торгівлі, розвитку виробництва й промислів. Гераклейський п-ов залишався головною сільськогосподарською базою держави. Особливо інтенсивно розвивався рибний промисел, в усіх кварталах з’явилися рибозасолочні цистерни, що вміщували від 20 то 50 тон риби. Збільшився й видобуток солі.

Серед ремесел провідним було металообробне. Збільшилася й кількість керамічної тари, розвинулося виробництво скла. Найінтенсивніші зв’язки підтримувалися з містами малоазійського узбережжя Чорного моря: Синопою, Гераклеєю, Амісом. У ролі торгівельних партнерів виступали також центри Західного Причорномор’я, дунайські й західні провінції Римської імперії, міста Східного Середземномор’я, Сирії, Північної Африки. Як і раніше значною була роль Херсонеса як торгівельного посередника.

На зміну демократичної республіки приходить аристократична. Народні збори фактично втрачають владу. Виконавча влада виявляється в руках першого архонта, який очолює вищу магістратуру – колегію архонтів з шести чоловік. Він також очолює й військо. Багата верхівка громадян перетворюється на своєрідний клан, з її середовища обираються члени ради, вищі магістрати, жерці, багато її представників мають подвійне громадянство – херсонеське й римське. Значну групу громадян, фактично відсторонену від державного управління, складали демоти, що жили за рахунок своєї праці (дрібні земельні власники, орендатори, ремісники, торгівці), а також незаможна біднота (охлос). У місті проживали також і політично безправні іноземці, різня категорії рабів і вільновідпущеників. Слід сказати, що основну частину населення складали все ж таки греки, чим Херсонес і відрізнявся від інших міст Північного Причорномор’я. На початку н.е. християнство проникло й сюди, прибули також й іудеї. Перші християнські комплекси будуються тут у V – VІ ст.

Римський гарнізон з’явився у Херсонесі знову на початку ІІ ст. н.е. Він складався в різні періоди із загонів V Македонського, ХІ Клавдієва, І Італійського легіонів, а також солдат допоміжних підрозділів. У Криму також перебував військовий флот, представлений кораблями Равеннської ескадри. Розміщувався гарнізон у цитаделі, розташованій у південно-східній частині Херсонесу й укріпленій римськими солдатами. Військовослужбовці жили в казармах, тут же знаходився й преторій – штаб командування. Важливою частиною римського життя були терми (бані), які не тільки слугували своєму прямому призначенню, а й використовувалися для спілкування.

Наприкінці ІІІ – перші десятиліття ІV ст. херсонесіти з подачі Риму виявилися втягнутими у серію військових конфліктів з Боспором. У місті припиняється монетна чеканка. Від гунів, що з’явилися наприкінці ІV ст., місто не постраждало, бо лежало в стороні від траси їхніх походів, але через сто років степовики вже настійно починають селитися на Гераклейському п-ові. Наприкінці V ст. Херсонес остаточно втрачає автономію й стає частиною Східної Римської імперії. Прикметно, що він не загинув, а пережив усі перипетії епохи Великого переселення народів й прожив після загибелі античної цивілізації ще майже тисячу років. Таке довге життя йому, як твердять археологи, забезпечила наявність власної економічної бази.

 Окрім Херсонесу, який був основним місцем дислокації римських військ, римські гарнізони з’явилися і в інших місцях Південно-Західного Криму. Одним з таких пунктів стала фортеця Аракс (на мисі Ай-Тодор). Неприступна з моря, фортеця з боку суші була захищена двома рядами захисних стін. Серед будівель усередині фортеці виділяються монументальні терми й німфей (басейн). За межами фортеці існувало святилище бенефіціаріїв – солдат, що охороняли дорогу. В ньому знайдені три олтаря з посвяченням Юпітеру.

Інший крупний пункт розміщення римських військ розміщувався на території сучасної Балаклави. Тут також розкопаний римський храм, в якому знайдені олтарі з написами-посвяченнями – Юпітеру Доліхену, Геркулесу й Вулкану. Написи містять також важливу інформацію про склад римських військ.

Римські солдати й офіцери, що служили в Тавриді, відносилися до Мезійської армії, яка розташовувалася в Подунав’ї. Гарнізони крупних пунктів дислокації римлян називалися вексиляціями. На чолі вексиляцій стояли центуріони. Всі вексиляції й кораблі Равеннського флоту підкорялися військовому трибуналові, резиденція якого знаходилася в Херсонесі. Крім солдат і офіцерів, у склад римських гарнізонів входили різні спеціалісти, які забезпечували потреби військовиків – зброярі, лікарі та ін.

З другої половини ІІІ ст. у зв’язку з важкими війнами на кордонах Імперії, римляни вивели свої гарнізони з Криму. Але деякі написи, знайдені в Херсонесі, свідчать про перебування тут і в ІV ст. окремих підрозділів римської армії. В подальшому імператори Східної Римської імперії продовжували політику своїх попередників у цьому регіоні.