Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Формування сучасних ринкових відносин і ринкової інфраструктури
Основним економічним завданням перехідного періоду є створення сучасних ринкових відносин, яке не може бути здійснене без створення відповідної ринкової інфраструктури. Важливим елементом забезпечення ринкової діяльності є інфраструктура ринку: банки, біржі, брокерські та дилерські контори, різні посередницькі організації, інформаційні установи тощо. Багатьох елементів ринкової інфраструктури за часів командно-адміністративної системи просто не існувало (наприклад, брокерські контори, біржі та інші). Тому цю сферу треба створювати практично з нуля. Крім того, у розвинених країнах інфраструктура ринку розвивається випереджаючими темпами, у неї вкладається більше половини всіх капіталовкладень.
Суть і необхідність земельної реформи Ринкова трансформація земельних відносин в Україні здійснюється шляхом проведення аграрної реформи. Земельна реформа в Україні є різновидом реформування економічних, соціальних та інших правовідносин. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року “Про земельну реформу” вона є складовою частиною економічної реформи, яка здійснюється в Україні у зв’язку з переходом економіки держави до ринкових відносин. Основним завданням земельної реформи є перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам, організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель. Мета земельної реформи в Україні - спрямувати процес приватизації на формування конкурентоспроможного підприємництва. Земельну реформу можна зобразити відповідною організаційною схемою, розробленою на підставі чинного законодавства (рис. 1). Результатом земельної реформи є трансформація сільськогосподарських підприємств за такими трьома головними напрямами. Перший: поділ господарств на дрібніші самостійні виробничі підрозділи - сімейні фермерські господарства, партнерства, кооперативи тощо.
Рис.1. Організаційна схема земельної реформи в Україні Другий: формування великих господарств, де збереглись кваліфіковані енергійні кадри, які мають потенційну здатність і бажання інтенсифікувати виробництво. В таких господарствах відбувається процес концентрації власності в руках невеликої групи співвласників шляхом скуповування, обміну, оренди паїв, акцій тощо. У перспективі ці господарства можуть стати великими комерційними фермами, якими буде керувати група або один власник, що орендує землю у місцевих жителів і наймає відповідну кількість працівників. І третій, найменш бажаний, але неминучий шлях, коли частина господарств збереже форму колективного підприємства. У цьому випадку, як свідчить досвід, селяни працюють у своїх підсобних господарствах. За таких умов виробництво зменшиться до рівня, потрібного для виживання селянської сім'ї. Проте, якщо в країні попит на сільськогосподарську продукцію буде зростати, то найбільш життєздатна частина цих особистих підсобних господарств стане базою для швидкого становлення фермерства. У результаті формується нова аграрна структура, яка грунтується, переважно, на приватній власності на землю і засоби виробництва. Цей процес набув прискорення зокрема після Указу Президента України “ Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 8 грудня 1999 року. Реформування земельних відносин в Україні відбувається лише за умов захисту прав власника на землю. Інструменти такого захисту існують у всіх країнах, де діють такі відносини. Ключовими напрямами аграрної реформи є: 1. 1.Реальне (а не формальне) реформування колективних сіль ськогосподарських підприємств (КСП) на засадах приватної влас ності. Держава гарантує свободу вибору організаційних форм приватного господарювання, що приходять на зміну КСП. Визначальними в цьому мають бути вищий рівень персоніфікації власності, максимальне забезпечення цілісності господарсько-територіальних комплексів, що забезпечить ефективне використання землі, майна, розвиток соціальної сфери села.
2. 2.Перехід на земельно-орендні відносини між: власниками землі (земельних паїв) та суб'єктами господарювання. У цьому процесі держава забезпечує: * обов'язкову платність за використання землі між суб'єктами * спрощену процедуру індивідуальної та групової передачі 3. Розвиток особистих підсобних господарств і перетворення Для того щоб надати більшого простору дальшому розвиткові цього сектору, держава забезпечує: • безперешкодне вилучення селянами (за їх бажанням) земельних паїв з КСП та розширення за рахунок цих паїв особистих підсобних господарств без надання їм статусу юридичної особи (фермерських господарств) і підвищення таким чином рівня товарності цих господарств; • виділення селянам (на отриманий земельний пай) у натурі • вирішення питань щодо передачі у власність і користування • прискорення організації сільськогосподарських сервісних кооперативів. 4. Усебічний розвиток інфраструктури ринку сільгосппродукції, забезпечення його прозорості, паритетності, створення рівних умов для конкуренції всіх учасників аграрного ринку. З цією метою передбачено: • стимулювання створення селянських (фермерських) кооперативів та приватних підприємств у сфері агросервісу, переробки і збуту продукції шляхом поширення на всю сферу агросервісу системи пільгового оподаткування, яка діє для сільського господарства, тощо; • забезпечення закупівлі для державних потреб ресурсів і • надання державної підтримки за програмами розвитку аграрного сектору (племінна справа, селекція тощо) виключно на конкурентних засадах і на зворотній основі або з пайовою участю суб'єктів господарювання; • запровадження ефективних механізмів регулювання експортно-імпортних операцій, недопущення імпорту неякісних продуктів і продовольчих товарів, виробництво яких у необхідних обсягах може здійснювати національний АПК. 5. Удосконалення економічних і фінансово-кредитних відносин на селі, а саме: • запровадження іпотечного кредитування під заставу землі з реально діючим механізмом її вилучення в разі неповернення кредитів;
• заснування Земельного (іпотечного) банку; • створення механізму фінансових гарантій повернення кредитів сільгосп товаровиробниками через спеціалізовані структури за оцінкою платоспроможності та санації підприємств; • забезпечення адресності підтримки окремих диверсифікованих галузей виробництва (наприклад виробництва зерна) за рахунок цільових позичок (насіння, техніка) під конкретну продукцію; • запровадження механізмів відповідальності власників та керівників підприємств і господарств за своєчасну виплату заробітної плати та дивідендів, а також за розрахунки з державою. 6. Удосконалення управління агропромисловим комплексом та регулювання економічних відносин на ринкових засадах. Із цією метою передбачено: • розмежувати функції державного управління (форми власності і господарювання, земельні, майнові та трудові відносини, структуру управління, розвиток інфраструктури аграрного сектору тощо) та функції господарського управління (ресурсне забезпечення, організація виробництва, збут продукції, фінансово-кредитне забезпечення тощо); • здійснити на рівні центральних органів виконавчої влади дальше об'єднання функціонально споріднених інститутів, перевести на корпоративне утримання галузеві й господарські структури управління; • реорганізувати на місцевому рівні управління сільського господарства в підрозділи (агентства) з реформування та сприяння розвитку агропромислового комплексу (з покладенням на них вирішення завдань земельної реформи, розвитку агросервісної інфраструктури та інфраструктури продовольчого ринку). Предметом особливої уваги стає створення сучасної ринкової системи матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва. 7. Суттєве вдосконалення правового забезпечення проведення аграрної реформ. Програма реалізації земельної реформи враховує історичні, соціальні та екологічні особливості розвитку сільського господарства кожного регіону, зокрема: густоту населення; рівень забезпеченості землею, її продуктивність, придатність до сільськогосподарського виробництва; рівень індустріалізації та урбанізації; збереження у свідомості селян традиційного почуття власника, господаря; розвитку подвірного натурального господарства тощо.
Сьогодні в Україні уже, по суті, завершено перший етап земельної реформи - проведено роздержавлення землі і передано її у власність колективних господарств, і другий етап, що передбачає поділ земель, переданих у колективну власність, на частки (паї, без виділення їх у натурі) з видачею відповідного документа — сертифіката про право приватної власності на землю. Власник сертифіката, проте, не може на свій розсуд використовувати або розпоряджатися закріпленим за ним земельним паєм. Тому виникла потреба зробити зміни і доповнення до Земельного Кодексу України. Третій, завершальний етап земельної реформи - це формування на базі приватної власності на землю нових за змістом приватно-орендних господарств. У результаті селянин повинен одержати статус працівника-власника з правом отримання доходів не лише відповідно до затрат праці, а й розміру земельного пайового внеску в колективне господарство. Аграрна реформа в Україні торкнулась глибинних основ колективної власності, а зміна власника означає появу ефективного господаря. Запрацював механізм функціонування пайових відносин усередині приватизованих підприємств, насамперед через постійну щорічну виплату власнику паю дивідендів у грошовому чи натуральному вигляді, що з часом переростає у своєрідний критерій почуття господаря.
|
||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-12-15; просмотров: 34; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.113.197 (0.017 с.) |