Заглавная страница
Избранные статьи
Случайная статья
Познавательные статьи
Новые добавления
Обратная связь

ТОП 10 на сайте

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Техника нижней прямой подачи мяча.

Франко-прусская война (причины и последствия)

Организация работы процедурного кабинета

Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний

Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Обработка изделий медицинского назначения многократного применения

Образцы текста публицистического стиля

Четыре типа изменения баланса

Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву

Мы поможем в написании ваших работ!

ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Влияние общества на человека

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Практические работы по географии для 6 класса

Организация работы процедурного кабинета

Изменения в неживой природе осенью

Уборка процедурного кабинета

Сольфеджио. Все правила по сольфеджио

Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления

Главная Избранные Случайная статья Познавательные Новые добавления Обратная связь FAQ

Міністерство аграрної політики України

Стр 1 из 37Следующая ⇒

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Р ІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ КОЛЕДЖ

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

Опорний конспект лекцій

РІВНЕ-2010

Купчишина Т.В. – викладач дисципліни “Економічна теорія”, спеціаліст вищої категорії, викладач-методист.

Рецензент: Денисюк О.В. – методист коледжу, спеціаліст вищої категорії, викладач-методист.

Курс лекцій підготовлено у відповідності із програмою навчальної дисципліни “Економічна теорія”, затвердженої Начальником Департаменту кадрової політики аграрної освіти та науки

В курсі лекцій висвітлюються загальні основи економічного життя суспільства; розкриваються закономірності розвитку суспільного виробництва; з’ясовується механізм дії ряду економічних законів та механізм використання їх людьми у процесі господарської діяльності; зосереджено увагу на істотні риси основних соціально-економічних систем та напрямам їх еволюції; з’ясовується проблема формування соціально-орієнтованої економічної системи.

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової комісії соціально-

економічних дисциплін

Протокол № 4 від 28.12.09

Голова циклової комісії

соціально-економічних дисциплін Купчишина Т.В.

ЗМІСТ

Тематичний план.......................................................................................................4

Модуль 1.....................................................................................................................6

Розділ 1.Загальні основи економічного розвитку суспільства..............................6

1.1.Предмет і метод економічної теорії...................................................................6

1.2.Зміст економічної діяльності суспільства та її результати...........................12

1.3.Фактори, процес і результати виробництва....................................................17

1.4.Товарне виробництво. Гроші. Грошові системи............................................23

1.5.Власність в системі економічних відносин.....................................................34

1.6.Загальні основи соціально-економічного прогресу.......................................42

1.7.Економічні аспекти глобальних проблем.......................................................48

Модуль 2...................................................................................................................58

Розділ 2.Мікроекономіка суспільного сектору.....................................…............58

2.1.Підприємство як виробнича система...............................................................58

2.2.Витрати виробництва........................................................................................65

2.3.Гранична корисність продукту.........................................................................70

2.4.Ринкова економіка.............................................................................................77

2.5.Підприємство на ринку продукту в умовах різних видів

конкуренції..............................................................................................................79

2.6.Ринок факторів виробництва та розподіл доходів.........................................83

Розділ 3.Макроекономіка........................................................................................95

3.1.Домогосподарства як постачальники ресурсів виробництва, як

сфера споживання...................................................................................................95

3.2.Сукупний попит і сукупна пропозиція............................................................99

3.3.Фіскальна політика. Бюджетний дефіцит і державний борг.......................105

3.4.Зайнятість, безробіття, інфляція....................................................................113

3.5.Економічне зростання і його чинники...........................................................121

Модуль 3.................................................................................................................129

Розділ 4.Світова економічна система..................................................................129

4.1.Формування та закономірності розвитку міжнародної економіки.............129

4.2.Суть і форми міжнародних економічних відносин......................................134

4.3.Міжнародна економічна інтеграція...............................................................146

Розділ 5.Проблеми переходу до ринкової економіки........................................151

5.1.Особливості переходу від директивно-планової до ринкової

економіки................................................................................................................151

5.2.Формування економічних передумов переходу до соціального

ринкового господарства.......................................................................................161

Література...............................................................................................................174

Завдання до модулів.............................................................................................175

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

№

З/п

Назва розділу, модуля, теми програми

Обсяг годин

За навчальною програмою

За робочою навчальною програмою

Всього

З них:

Всього

З них:

Аудиторних

Само

Стій

Них

Аудиторних

Само

Стій

Них

Лекцій

семі-нар

Лекцій

семі-нар

Модуль І

І. Загальні основи економічного розвитку суспільства

1.1

Предмет і метод економічної теорії

1.2

Зміст економічної діяльності суспільства та її результати

1.3

Фактори, процес і результати виробництва

1.4

Товарне виробництво. Гроші. Грошові системи.

1.5

Власність в системі економічних відносин.

1.6

Загальні основи соціально – економічного прогресу.

1.7

Економічні аспекти глобальних проблем.

Модуль ІІ

ІІ. Мікроекономіка суспільного сектору.

2.1

Підприємство як виробнича система

2.2

Витрати виробництва.

2.3

Гранична корисність продукту.

2.4

Ринкова економіка.

2.5

Підприємства на ринку продукту в умовах різних видів конкуренції

2.6

Ринок факторів виробництва і розподіл доходів.

ІІІ. Макроекономіка

3.1

Домогосподарство як постачальника ресурсів виробництва, як сфера споживання.

3.2

Сімейний бюджет: доходи-видатки

3.3

Сукупний попит і сукупна пропозиція.

3.4

Фіскальна політика. Бюджетний дефіцит і державний борг

3.5

Зайнятість,безробіття, інфляція

3.6

Економічне зростання і його чинники.

Модуль ІІІ

ІУ. Світова економічна система

4.1

Формування і закономірності розвитку міжнародної економіки.

4.2

Суть і форми міжнародних економічних відносин.

4.3

Міжнародна економічна інтеграція.

У. Проблеми переходу до ринкової економіки.

5.1

Особливості переходу від директивно - планової до ринкової економіки.

5.2

Формування економічних передумов переходу до соціального ринкового господарства.

Всього:

108

МОДУЛЬ 1

Предмет економічної теорії

Об'єктом економічної теорії є економіка в цілому (на мікро -, макро -, і глобальних рівнях).

Макрорівень - охоплює господарство країни в цілому.

Глобальний рівень – розглядає міждержавні об'єднання та світове господарство.

Мікрорівень – розглядає домогосподарство, фірму.

Економічна теорія досліджує проблеми оптимізації виробництва при обмежених ресурсах, економічні форми та закономірності, в яких здійснюється суспільне виробництво.

Найпоширеніше визначення предмета економічної теорії таке:

економічна теорія вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну і розподілу і споживання різноманітних товарів та послуг, й також економічні закони, що управляють цими процесами.

Економічна наука досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення необмежених потреб.

Економічні виробничі відносини – це відносини між людьми в процесі їх економічної діяльності тобто у виробництві, обміні, розподілі та споживанні благ та послуг.

Виробництво – в економічному розумінні це спосіб поєднання виробничих ресурсів: землі, праці, капіталу та їх узгодженого цілеспрямованого використання.

Обмін – це відносини, завдяки яким товари та послуги рухаються від виробника до споживача і цей рух обслуговують гроші, торгівля і ціни.

Розподіл – це формування доходів підприємств, робітників, службовців і фермерів, банкірів і землевласників, окремих родин та держави.

Споживання – це використання доходів і реалізація корисних властивостей речей та послуг.

Рис.2.1. Класифікація потреб за А.Маслоу

Закон зростаючих потреб

Потреби мають властивість зростати. Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні й особливо духовні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємозв'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності.

Закон зростання потреб — це закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил, відносин економічної власності, з одного боку, і досягнутим рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), а також зростанням потреб суспільства, їх кількісно-якісним зростанням і вдосконаленням — з другого.

Підтвердженням цього є подвоєння за сучасних умов у розвинених країнах світу кількості різних видів споживчих товарів і послуг за кожних десять років.

Дія закону зростання потреб із боку соціально-економічної форми зумовлена еволюцією відносин економічної власності, появою нових типів і форм власності, конкуренцією, зростанням згуртованості робітників, а відтак — й інших загонів найманих працівників, розвитком почуття людської гідності та іншими чинниками.

У багатьох країнах світу розробляються раціональні норми споживання матеріальних благ, насамперед продуктів харчування, які задовольняють фізіологічні потреби. Порівняння фактичного споживання з раціональними нормами споживання дозволяє визначити ступінь задоволення потреб, виявити структуру невдоволеного попиту і скоригувати на цій основі економічну політику у цій сфері.

Кожний крок у розвитку суспільства - це одночасно задоволення потреб на новому, вищому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб.

Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами виступає ру шійною силою соціально-економічного розвитку.

Товар і його властивості

Товар – це продукт, призначений не для власного споживання, а для обміну на інші продукти.

Товар має дві властивості: споживну вартість та вартість.

Споживна вартість – це здатність товару задовольняти певну потребу того, хто його купує.

Ставши товаром, продукт повинен мати спроможність обмінюватися на інші товари. Ця властивість товару отримала назву мінової вартості.

Мінова вартість – це кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на другий. Мінова вартість є формою другої властивості товару - вартості.

Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ. Вартість – те спільне, що знаходить відображення у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнюваними.

Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння різноманітних благ і послуг, якими вони обмінюються.

Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення товару, втілюються у величині вартості товару.

Розрізняють індивідуальну і суспільно необхідну працю й відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару.

Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником, називається індивідуальним робочим часом, а вартість, створена ним, – індивідуальною вартістю.

Проте на ринку у процесі обміну враховується лише суспільна вартість. Величина суспільної вартості визначається суспільно необхідним робочим часом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними суспільно нормальними умовами виробництва при середньому рівні уміння й інтенсивності праці товаровиробників.

Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно продуктивній силі праці.

У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи праці, яка створює товар.

З одного боку праця - це процес створення певного продукту або послуги.

Це пов`язане з спеціалізацією виробництва. Результатом такого процесу завжди виступає певна конкретна споживна вартість. Така праця називається конкретною працею.

З другого боку, всякий процес праці - це процес затрат людської робочої сили, мозку, нервів. Ця праця в фізіологічному розумінні отримала назву абстрактної праці і саме вона створює вартість товару. Отже, вартість - це втілена в товарі абстрактна праця.

Категорія вартості є однією з найскладніших в економічній теорії, свідченням чого є різноманіття теорій вартості: трудова теорія вартості, теорія витрат виробництва, теорія трьох факторів виробництва, теорія граничної корисності (маржинальна), неокласична тощо.

Теорія трудової вартості під вартістю вбачає суспільно – корисну працю, втілену в товарі. Розробку теорії трудової вартості було розпочато представниками класичної політичної економії У. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та іншими. Свій дальший розвиток вона отримала в працях К. Маркса, який розробив учення про двоїстий характер праці, розкрив суперечність між приватною і суспільною, конкретною і абстрактною працею, споживною вартістю і вартістю товару, дослідив історичний процес розвитку обміну і форм вартості, розкрив природу і суть грошей як загального еквівалента. В його економічній концепції трудова теорія вартості та заснована на ній теорія додаткової вартості займають центральне місце.

Прихильники теорії витрат виробництва (Р. Торренс, Н. Сеніор та ін.) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й уречевленою працею, оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на окремі їх елементи (предмети і засоби праці, робочу силу).

Родоначальники теорії трьох факторів виробництва французькі економісти першої половини ХІХ ст. Ж.Б. Сей і Ф. Бастіа трактували формування вартості в процесі виробництва як результат витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу і землі.

В останній третині ХІХ ст. набув поширення принципово новий підхід до аналізу вартості – з позиції теорії граничної корисності (маржиналізм – граничний). Її прихильники (У.С. Джевонс, К. Менгер, Ф. Візер та ін.) вважали неприйнятним зведення вартості до витрат праці або трьох факторів виробництва. На їх думку, вартість (цінність) визначається мірою корисності результату.

Згідно маржиналістської концепції, вартість визначається граничною корисністю останньої одиниці товару, яка купується споживачем.

Значний вплив на сучасні теорії вартості і ціни справляє неокласична теорія англійського економіста кінця ХІХ – початку ХХ ст. А. Маршала, а з 30-х років ХХ ст. Дж. М. Кейнса. Вони поєднали теорію класиків політекономії про визначальну роль витрат виробництва з теоріями граничної корисності, попиту і пропозиції у формуванні і русі цін.

Суть і функції грошей

Другою, після товару, найважливішою категорією товарного виробництва, є гроші. Вони є продуктом розвитку товарообміну і з’явились завдяки потребі забезпечення еквівалентності при обміні товарів різної споживної вартості.

Гроші є найбільш універсальним засобом вираження вартості всіх товарів в умовах розвинутого товарного виробництва. Таким чином гроші завдячені розвитку форми вартості. Форма вартості історично розвивалась в такій послідовності: проста, розгорнута, загальна та грошова.

Проста, або випадкова форма вартості найдавніша. За первісної форми обміну один товар, взятий в певному відношенні, відповідав певній кількості лише одного іншого товару і безпосередньо на нього обмінювався (наприклад, 1 сокира = 20 кг зерна, в загальному: X товару А = Y товару Б).

Повна, або розгорнута, форма вартості – це така форма, за якою вартість товару проявляється не в одному якомусь випадковому товарі, а постійно, систематично – в цілому ряді товарів.

Суть загальної форми вартості полягає в тому, що всі товари обмінюються на один товар, який відіграє роль загального еквіваленту.

Грошова форма вартості – це найрозвинутіша всезагальна форма вартості, в якій роль загального еквівалента виконує золото як грошовий матеріал.

Золото виконувало функцію грошей уже за півтора тисячоліття до нашої ери. До цього золото було звичайним товаром поряд з іншими товарами. Паралельно з золотом загальним еквівалентом було й срібло. У другій половині 19 ст. роль грошей монопольно закріпилася за золотом. Це означало встановлення золотого стандарту.

Розглядаючи суть і функції грошей слід мати на увазі те, що:

1. вони виникли завдяки розвитку обміну товарів;

2. вони є товаром, результатом розвитку товару і товарообміну в процесі якого товар – гроші став загальним еквівалентом;

3. гроші – це економічна категорія товарного виробництва, яка виражає певні суспільно – виробничі відносини товаровиробників.

В економічній теорії зустрічається декілька визначень суті грошей:

1. Гроші – це товар, що виконує специфічну функцію загального товарного еквівалента, тобто на який обмінюються всі інші товари.

2. Гроші – це універсальний платіжний засіб.

3. Гроші – це все те, що виконує функцію грошей.

4. Гроші – це не товари чи речі, а це економічні відносини в суспільстві щодо загального еквіваленту при обміні результатами господарської діяльності.

Найбільш повно суть грошей проявляється через їх функції:

1. Гроші як міра вартості означає, що вони вимірюють вартість товарів. Грошовий вимір вартості товарів зветься ціною. Функцію міри вартості гроші виконують через масштаби цін. Масштаб цін – це певна вагова одиниця грошового металу, прийнята за грошову одиницю, з рівним поділом її на певну кількість менших одиниць. Наприклад, в свій час долар в США прирівнювався до 0,888671 грама золота, радянський карбованець (рубль) зразка 1961 року - 0,987412 грама золота.

В даний час всі каїни відмовились від золотого вмісту своїх грошей. Роль масштабу цін виконують курси національних валют.

2. Гроші як засіб обігу – обслуговують процес реалізації (купівлі, продажу) товару. Тут вони виступають в єдності функцій міри вартості і засобу обігу, тобто за допомогою грошей вимірюються вартості всіх товарів (ціни) і на гроші за відповідними цінами купуються всі товари.

3. Гроші як засіб нагромадження, або засіб утворення скарбів означає, що гроші мають здатність бути символом багатства – чим більшою кількістю грошей володіє особа, тим більше її багатство. В умовах, коли існували повноцінні (золоті) гроші, грошові скарби виступали своєрідним резервуаром, які то поглинали гроші, що вивільнялись з обігу, то викидались в обіг, якщо зростала потреба в грошах.

4. Гроші як засіб платежу – діють тоді, коли процес купівлі-продажу не співпадає в часі: процес відчуження (продажу) товару не збігається з часом реалізації його ціни, з отриманням грошей продавцем. В цих умовах продавець стає кредитором, позичальником, а покупець – дебітором, боржником.

На ґрунті розвитку виконання грошима функції засобу платежу з’явились кредитні гроші, формами яких є вексель, чек, платіжне доручення тощо.Ця функція зумовлює систему безготівкових розрахунків, які за обсягом набагато перевищують обсяг готівкового грошового обігу.

5. Функцію світових грошей гроші виконують, коли функціонують на міжнародних ринках, тобто виступають засобом міжнародних розрахунків, засобом платежу та засобом збалансування торговельного і платіжного балансів країни. Світові гроші виступають міжнародним загальним суспільним засобом.

Грошові системи

Гроші у своєму розвитку пройшли шлях, який можна зобразити так: товарні гроші, металеві гроші, паперові гроші, кредитні гроші, електронні гроші тощо.

Гроші у вигляді товарів існували дуже давно. Такими своєрідними грошима ставали найпоширеніші продукти: у стародавніх греків – худоба, у іспанців і народів тихоокеанських островів – риба, у монголів – чай. Пізніше з’являються металеві гроші у вигляді злитків і монет. Зокрема ще в 12 – 13 ст. у Київській Русі функцію грошей виконували зливки срібла видовженої форми і певної ваги, що називалися гривнями.

Слово монета походить від латинського “moneo”, що означає “раджу”, “даю пораду”. У стародавньому Римі богинею – радницею вважалася Юнона. На території храму Юнони стали карбувати гроші, й назвали їх монетами.

В Україні перші монети було карбовано за часів Володимира наприкінці 10 ст. Їх робили із золота і тому називали золотниками; на монеті було зображено тризубець.

У стародавні часи, в середні віки і навіть частково наприкінці 19 ст. на початку 20 ст. в обігу були так звані справжні монети – зливки дорогоцінних металів з державним посвідченням їх вартості. У 20 ст. монети стали символічними грошима, бо їх карбують з малоцінних металів, вартість металу, що містить монета менша ніж зазначена на ній вартість. Монети використовуються для розмінювання паперових грошей.

Паперовим грошима є банкноти, або банківські білети. Банкнотою у середні віки називали посвідчення, видане банкіром про те, що він одержав на зберігання певну кількість золота і зобов’язується повернути його на вимогу власника. Ці банківські розписки починали самостійний рух і їх приймали при розрахунках. Надалі право випуску банкнот бере на себе центробанк і держава. На початку 20 ст. більшість країн світу припиняє обмін банкнот на золото. До паперових грошей належать також казначейські білети. Їх випуском займається міністерство фінансів для покриття державних витрат. Казначейські білети ніколи не обмінювалися на золото. До того часу, коли такий обмін здійснювався стосовно банкнот, між ними і казначейськими білетами існувала відмінність. Після того, як обмін банкнот на золото було припинено, ця відмінність зникла.

Кредитні гроші існують у вигляді чеків, векселів, кредитних карток.

Чеки – наказ власника банківського рахунку перерахувати певну суму на користь пред’явника чека. Наслідком цього розпорядження може бути або видача пред’явникові чека готівкою, або безготівковий рахунок грошей з одного банківського рахунку на інший.

Вексель – письмове зобов’язання боржника сплатити визначену суму грошей у визначений строк. Вексель може розпочати самостійний рух, якщо він передається від одного власника до іншого за допомогою особливого передатного напису – індосаменту. В разі відмови від платежу держатель векселя подає до суду позов, і зазначена у векселі сума стягується з того, хто видав вексель, у судовому порядку.

Кредитна картка – розрахунковий засіб, який найчастіше видається банками своїм клієнтам. Картка являє собою пластикову платівку з індефікатором власника, тобто позначкою про номер рахунку в банку; її практично не можна підробити. При розрахунку кредитними картками у торгових або інших установах картка вставляється у спеціальний апарат і її номер надходить через комп’ютерну мережу в банк. У банк також надсилають дані про рахунки за товари і послуги і він робить безготівкові перерахунки грошей на рахунки установ, що продали товари чи надали послуги. Кредитною карткою можна користуватись і в разі, якщо її власникові потрібна готівка.

Банківські рахунки – є електронними грошима. Вони відображають і контролюють стан і рух коштів (депозитів) власника грошей, який передав їх у банк. Гроші з безстрокового рахунку власник може зняти у будь – який час, зі строкового – лише в певний строк.

Електронні гроші – це записи у “пам’ять комп’ютерів”, які через записи інформації на касетах чи дисках здійснюють переведення потрібних сум із одного банківського рахунку на інший. “Електронні гроші” – це символічні гроші.

Таким чином, сучасна грошова система включає в себе готівкові та безготівкові гроші. Безготівкові, або кредитні, гроші виступають у вигляді рахунків в банках.

Сукупний грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої має важливе значення для діяльності центрального банку та грошово-кредитного регулювання економіки країни.

Грошова маса - це загальна сума залишків грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів економіки у певний момент часу.

Грошова маса перебуває в розпорядженні всіх економічних суб'єктів — у населення, підприємств, їх об'єднань, громадських організацій, банків, держави та інших суб'єктів.

Нині грошова маса існує у формі: готівкових знаків (банкноти та розмінні монети); грошових коштів на банківських рахунках різних видів (депозитні гроші); деяких видів цінних паперів (вексель, чек) та ін. Окремі країни до грошової маси зараховують облігації державних позик, скарбницькі векселі, комерційні цінні папери тощо. Ці складові грошової маси істотно розрізняються за своєю ліквідністю та активністю в обігу.

Грошовий обіг — це процес безперервного руху грошей між суб'єктами економічних відносин у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання валового національного продукту.

Залежно від форми функціонування грошей в обігу, він поділяється на готівковий і безготівковий (табл. 1).

Таблиця 1.

МОДУЛЬ 2

Витрати виробництва

1.Суть і структура витрат виробництва

2.Собівартість як мірило витрат і доходів

3.Витрати виробництва і прибуток

Рис.2.Бюджетна лінія і рівновага споживача

Бюджетна лініявідображає модель можливого (рис.2.). Це крива, кожна точка якої відображає набори товарів, які може придбати покупець за свій бюджет (доход) за певними цінами. Бюджетна лінія – це пряма, яка дотикається до осей координат.

Рівняння бюджетної лінії:

I = p _х* x + p _у* у,

де І – бюджет;

Р_х, Р_у – відповідно ціна блага х та у;

х, у – кількість блага х та у.

Властивості бюджетної лінії:

* вона є межею між можливим і неможливим;

* має від’ємний нахил.

Збільшення бюджету споживача зміщує бюджетну лінію паралельно вправо і вверх, а зменшення – паралельно вліво й вниз (рис.3.)

Рис. 3.Зміщення бюджетної лінії внаслідок зміни доходу

Зміни в цінах товарів змінюють нахил бюджетної лінії (рис.4.)

Рис. 4.Зміщення бюджетної лінії внаслідок зміни ціни на благо Х

В даному випадку зменшилась ціна товару Х_.

Під рівновагою споживача розуміють ситуацію, коли бажання співпадає з можливістю, коли бюджетна лінія дотикається до найвіддаленішої кривої байдужості. Набір максимальної корисності для споживача відображає точка А (рис.5.)

Рис. 5.Рівновага споживача

Теорія поведінки споживача припускає, що люди максимізують корисність із заданих переваг (уподобань), доходів і ринкових цін товарів. Поведінка споживача розглядається з позиції граничної корисності і кривих байдужості.

Криві і карти байдужості використовуються для відображення множини наборів продуктів, які мають однакову корисність для споживача.

Рівноважний набір товарів – це такий набір, який дає змогу досягти максимальної корисності за заданого бюджету і цін товарів та послуг, що споживаються.

Ринкова економіка

1.Поняття ринку, його характерні риси і функції

2.Ринковий механізм та його основні елементи

3.Структура ринку і його види

Структура ринку і його види

Структура ринку – це внутрішня будова, розміщення, порядок окремих елементів ринку, їх питома вага в загальному обсязі ринку.

1)За об’єктами загальна структура ринку представлена на рис.2.

Споживчий ринок включає ринки продовольчих і непродовольчих товарів, побутових, комунальних, транспортних послуг, послуг освіти, охорони здоров’я, культури.

Ринок засобів виробництва – охоплює ринки засобів праці (техніки, обладнання тощо), предметів праці (сировини, матеріалів, енергії тощо).

Ринок інновацій – охоплює ринки науково технічних розробок, нововведень, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, патентів, ліцензій. Сюди ж можна віднести ринок інформації, хоча він є особливим ринком.

Рис. 2.Структура ринку

Ринок праці – це ринок робочої сили, де продається і купується особливий ресурс – праця.

Ринок інвестицій включає в себе ринок грошей і валют, кредитний ринок, ринок цінних паперів. З цим ринком пов’язані такі ринки як фондовий, фінансовий, валютний, ринок капіталу та інші.

2)За суб’єктами виділяють ринки: покупця, продавця, державних установ, посередницький ринок. На ринку покупця пропозиція перевищує попит, виникає конкуренція між продавцями; більшість сучасних ринків – це ринки покупця. На ринку продавця попит значно перевищує пропозицію; існує конкуренція між покупцями, дефіцит товару. Такі ринки характерні тоталітарним та перехідним економікам. Ринок державних установ включає сукупність актів купівлі-продажу товарів і послуг державних організацій, установ, уряду, адміністрацій областей, місцевих органів тощо. Посередницький ринок - сукупність економічних відносин осіб і організацій, що купують товари і послуги для перепродажу.

3)У територіальному аспекті виділяють місцеві, регіональні, національний та світовий ринки, також внутрішні і зовнішні ринки.

4)За формами контакту розрізняють ринки на особистому контакті і безособові ринки.

5)За рівнем насиченості виділяють рівноважний ринок, дефіцитний ринок, надлишковий ринок.

6)За ступенем обмеженості конкуренції розрізняють ринок вільної конкуренції, монополістичний ринок, олігополістичний ринок, ринок монополістичної конкуренції.

7)З позиції відповідності діючому законодавству існують легальний і нелегальний ринки.

8)З урахуванням асортименту товарів розрізняють замкнутий ринок, насичений ринок, ринок широкого асортименту, змішаний ринок.

Розділ 3.Макроекономіка

Сфера споживання

1.Домогосподарства як суб’єкт ринкових відносин

2.Домогосподарства як постачальник ресурсів

3.Доходи домогосподарств

4.Місце домогосподарства в кругообігу продуктів, ресурсів і доходу

Доходи домогосподарств

Доходи домогосподарства одержують від реалізації на ринку основних ресурсів – праця, капітал, земля та підприємницька здатність.

Існує два підходи до цієї проблеми:

1. Функціональний, який вказує на спосіб, яким грошовий дохід домогосподарств ділиться на заробітну плату, ренту, процент і прибуток. Тут сукупний дохід розподіляється у відповідності з функцією, яку вказує одержувач доходу. Заробітна плата виплачується за працю (найманим працівникам), рента і процент за ресурси, що знаходиться у власності і передається в тимчасове користування. В США доходи за функціональною ознакою розподіляються приблизно таким чином:

Заробітна плата............. 73%

Доходи власників...........8%

Прибуток корпорацій.....8%

Процент...........................10%

Рента................................1%

Всього..............................100%