Форми суспільного виробництва: натуральне господарство і товарне виробництво

Під формами організації суспільного виробництва розуміють якісні, типові, загальні форми економічного життя, через які проявляється структура суспільних потреб, розподіляються наявні в суспільстві ресурси, враховуються і включаються в сукупну суспільну праця окремі її ланки.

Першою економічною формою господарювання було натуральне виробництво.

Натуральне виробництво - це такий тип господарювання, в якому виробництво скеровано безпосередньо для задоволення власних потреб виробника. Тобто продукт виробляється для себе, для власного споживання.

Характерні риси натурального господарства:

1. Замкнутість виробництва.

2. Слабо виражений поділ праці;

3. Виробничі відносини виступають у відкритій, неуречевленій формі, тобто не як відносини між речами, а як відносини між людьми.

4.Слабо виражений суспільний характер виробництва.

Товарне виробництво зароджується як протилежність натуральному виробництву.

Товарне виробництво – це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для обміну на інші продукти. В цих умовах продукт праці виступає товаром. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через ринкові відносини.

Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами - результатами їх праці.

Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов’язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника.

Економічна відособленість товаровиробників – це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів.

Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу – бартерне господарство, вищу – грошове господарство.

Специфіка товарного виробництва насамперед пов’язана з існуванням різних його типів. Товарне виробництво поділяється на просте і розвинуте (підприємницьке).

О сновними рисами простого товарного виробництва є:

· дрібна приватна власність на засоби виробництва;

· особиста праця товаровиробника;

· метою виробництва виступає споживання (задоволення власних потреб).

Основними рисами розвиненого, підприємницького товарного виробництва є:

· приватна власність на засоби виробництва;

· наймана праця в великих обсягах;

· метою виробництва виступає не лише задоволення власних потреб, а й отримання прибутку.

Спільними рисами простого і підприємницького товарного виробництва є: приватна власність на засоби виробництва, спеціалізація виробників; виробництво продукту в формі товару.

Товар і його властивості

Товар – це продукт, призначений не для власного споживання, а для обміну на інші продукти.

Товар має дві властивості: споживну вартість та вартість.

Споживна вартість – це здатність товару задовольняти певну потребу того, хто його купує.

Ставши товаром, продукт повинен мати спроможність обмінюватися на інші товари. Ця властивість товару отримала назву мінової вартості.

Мінова вартість – це кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на другий. Мінова вартість є формою другої властивості товару - вартості.

Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ. Вартість – те спільне, що знаходить відображення у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнюваними.

Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння різноманітних благ і послуг, якими вони обмінюються.

Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення товару, втілюються у величині вартості товару.

Розрізняють індивідуальну і суспільно необхідну працю й відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару.

Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником, називається індивідуальним робочим часом, а вартість, створена ним, – індивідуальною вартістю.

Проте на ринку у процесі обміну враховується лише суспільна вартість. Величина суспільної вартості визначається суспільно необхідним робочим часом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними суспільно нормальними умовами виробництва при середньому рівні уміння й інтенсивності праці товаровиробників.

Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно продуктивній силі праці.

У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи праці, яка створює товар.

З одного боку праця - це процес створення певного продукту або послуги.

Це пов`язане з спеціалізацією виробництва. Результатом такого процесу завжди виступає певна конкретна споживна вартість. Така праця називається конкретною працею.

З другого боку, всякий процес праці - це процес затрат людської робочої сили, мозку, нервів. Ця праця в фізіологічному розумінні отримала назву абстрактної праці і саме вона створює вартість товару. Отже, вартість - це втілена в товарі абстрактна праця.

Категорія вартості є однією з найскладніших в економічній теорії, свідченням чого є різноманіття теорій вартості: трудова теорія вартості, теорія витрат виробництва, теорія трьох факторів виробництва, теорія граничної корисності (маржинальна), неокласична тощо.

Теорія трудової вартості під вартістю вбачає суспільно – корисну працю, втілену в товарі. Розробку теорії трудової вартості було розпочато представниками класичної політичної економії У. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та іншими. Свій дальший розвиток вона отримала в працях К. Маркса, який розробив учення про двоїстий характер праці, розкрив суперечність між приватною і суспільною, конкретною і абстрактною працею, споживною вартістю і вартістю товару, дослідив історичний процес розвитку обміну і форм вартості, розкрив природу і суть грошей як загального еквівалента. В його економічній концепції трудова теорія вартості та заснована на ній теорія додаткової вартості займають центральне місце.

Прихильники теорії витрат виробництва (Р. Торренс, Н. Сеніор та ін.) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й уречевленою працею, оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на окремі їх елементи (предмети і засоби праці, робочу силу).

Родоначальники теорії трьох факторів виробництва французькі економісти першої половини ХІХ ст. Ж.Б. Сей і Ф. Бастіа трактували формування вартості в процесі виробництва як результат витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу і землі.

В останній третині ХІХ ст. набув поширення принципово новий підхід до аналізу вартості – з позиції теорії граничної корисності (маржиналізм – граничний). Її прихильники (У.С. Джевонс, К. Менгер, Ф. Візер та ін.) вважали неприйнятним зведення вартості до витрат праці або трьох факторів виробництва. На їх думку, вартість (цінність) визначається мірою корисності результату.

Згідно маржиналістської концепції, вартість визначається граничною корисністю останньої одиниці товару, яка купується споживачем.

Значний вплив на сучасні теорії вартості і ціни справляє неокласична теорія англійського економіста кінця ХІХ – початку ХХ ст. А. Маршала, а з 30-х років ХХ ст. Дж. М. Кейнса. Вони поєднали теорію класиків політекономії про визначальну роль витрат виробництва з теоріями граничної корисності, попиту і пропозиції у формуванні і русі цін.

Суть і функції грошей

Другою, після товару, найважливішою категорією товарного виробництва, є гроші. Вони є продуктом розвитку товарообміну і з’явились завдяки потребі забезпечення еквівалентності при обміні товарів різної споживної вартості.

Гроші є найбільш універсальним засобом вираження вартості всіх товарів в умовах розвинутого товарного виробництва. Таким чином гроші завдячені розвитку форми вартості. Форма вартості історично розвивалась в такій послідовності: проста, розгорнута, загальна та грошова.

Проста, або випадкова форма вартості найдавніша. За первісної форми обміну один товар, взятий в певному відношенні, відповідав певній кількості лише одного іншого товару і безпосередньо на нього обмінювався (наприклад, 1 сокира = 20 кг зерна, в загальному: X товару А = Y товару Б).

Повна, або розгорнута, форма вартості – це така форма, за якою вартість товару проявляється не в одному якомусь випадковому товарі, а постійно, систематично – в цілому ряді товарів.

Суть загальної форми вартості полягає в тому, що всі товари обмінюються на один товар, який відіграє роль загального еквіваленту.

Грошова форма вартості – це найрозвинутіша всезагальна форма вартості, в якій роль загального еквівалента виконує золото як грошовий матеріал.

Золото виконувало функцію грошей уже за півтора тисячоліття до нашої ери. До цього золото було звичайним товаром поряд з іншими товарами. Паралельно з золотом загальним еквівалентом було й срібло. У другій половині 19 ст. роль грошей монопольно закріпилася за золотом. Це означало встановлення золотого стандарту.

Розглядаючи суть і функції грошей слід мати на увазі те, що:

1. вони виникли завдяки розвитку обміну товарів;

2. вони є товаром, результатом розвитку товару і товарообміну в процесі якого товар – гроші став загальним еквівалентом;

3. гроші – це економічна категорія товарного виробництва, яка виражає певні суспільно – виробничі відносини товаровиробників.

 В економічній теорії зустрічається декілька визначень суті грошей:

1. Гроші – це товар, що виконує специфічну функцію загального товарного еквівалента, тобто на який обмінюються всі інші товари.

2. Гроші – це універсальний платіжний засіб.

3. Гроші – це все те, що виконує функцію грошей.

4. Гроші – це не товари чи речі, а це економічні відносини в суспільстві щодо загального еквіваленту при обміні результатами господарської діяльності.

Найбільш повно суть грошей проявляється через їх функції:

1. Гроші як міра вартості означає, що вони вимірюють вартість товарів. Грошовий вимір вартості товарів зветься ціною. Функцію міри вартості гроші виконують через масштаби цін. Масштаб цін – це певна вагова одиниця грошового металу, прийнята за грошову одиницю, з рівним поділом її на певну кількість менших одиниць. Наприклад, в свій час долар в США прирівнювався до 0,888671 грама золота, радянський карбованець (рубль) зразка 1961 року - 0,987412 грама золота.

В даний час всі каїни відмовились від золотого вмісту своїх грошей. Роль масштабу цін виконують курси національних валют.

2. Гроші як засіб обігу – обслуговують процес реалізації (купівлі, продажу) товару. Тут вони виступають в єдності функцій міри вартості і засобу обігу, тобто за допомогою грошей вимірюються вартості всіх товарів (ціни) і на гроші за відповідними цінами купуються всі товари.

3. Гроші як засіб нагромадження, або засіб утворення скарбів означає, що гроші мають здатність бути символом багатства – чим більшою кількістю грошей володіє особа, тим більше її багатство. В умовах, коли існували повноцінні (золоті) гроші, грошові скарби виступали своєрідним резервуаром, які то поглинали гроші, що вивільнялись з обігу, то викидались в обіг, якщо зростала потреба в грошах.

4. Гроші як засіб платежу – діють тоді, коли процес купівлі-продажу не співпадає в часі: процес відчуження (продажу) товару не збігається з часом реалізації його ціни, з отриманням грошей продавцем. В цих умовах продавець стає кредитором, позичальником, а покупець – дебітором, боржником.

На ґрунті розвитку виконання грошима функції засобу платежу з’явились кредитні гроші, формами яких є вексель, чек, платіжне доручення тощо.Ця функція зумовлює систему безготівкових розрахунків, які за обсягом набагато перевищують обсяг готівкового грошового обігу.

5. Функцію світових грошей гроші виконують, коли функціонують на міжнародних ринках, тобто виступають засобом міжнародних розрахунків, засобом платежу та засобом збалансування торговельного і платіжного балансів країни. Світові гроші виступають міжнародним загальним суспільним засобом.

Грошові системи

Гроші у своєму розвитку пройшли шлях, який можна зобразити так: товарні гроші, металеві гроші, паперові гроші, кредитні гроші, електронні гроші тощо.

Гроші у вигляді товарів існували дуже давно. Такими своєрідними грошима ставали найпоширеніші продукти: у стародавніх греків – худоба, у іспанців і народів тихоокеанських островів – риба, у монголів – чай. Пізніше з’являються металеві гроші у вигляді злитків і монет. Зокрема ще в 12 – 13 ст. у Київській Русі функцію грошей виконували зливки срібла видовженої форми і певної ваги, що називалися гривнями.

Слово монета походить від латинського “moneo”, що означає “раджу”, “даю пораду”. У стародавньому Римі богинею – радницею вважалася Юнона. На території храму Юнони стали карбувати гроші, й назвали їх монетами.

В Україні перші монети було карбовано за часів Володимира наприкінці 10 ст. Їх робили із золота і тому називали золотниками; на монеті було зображено тризубець.

У стародавні часи, в середні віки і навіть частково наприкінці 19 ст. на початку 20 ст. в обігу були так звані справжні монети – зливки дорогоцінних металів з державним посвідченням їх вартості. У 20 ст. монети стали символічними грошима, бо їх карбують з малоцінних металів, вартість металу, що містить монета менша ніж зазначена на ній вартість. Монети використовуються для розмінювання паперових грошей.

Паперовим грошима є банкноти, або банківські білети. Банкнотою у середні віки називали посвідчення, видане банкіром про те, що він одержав на зберігання певну кількість золота і зобов’язується повернути його на вимогу власника. Ці банківські розписки починали самостійний рух і їх приймали при розрахунках. Надалі право випуску банкнот бере на себе центробанк і держава. На початку 20 ст. більшість країн світу припиняє обмін банкнот на золото. До паперових грошей належать також казначейські білети. Їх випуском займається міністерство фінансів для покриття державних витрат. Казначейські білети ніколи не обмінювалися на золото. До того часу, коли такий обмін здійснювався стосовно банкнот, між ними і казначейськими білетами існувала відмінність. Після того, як обмін банкнот на золото було припинено, ця відмінність зникла.

Кредитні гроші існують у вигляді чеків, векселів, кредитних карток.

Чеки – наказ власника банківського рахунку перерахувати певну суму на користь пред’явника чека. Наслідком цього розпорядження може бути або видача пред’явникові чека готівкою, або безготівковий рахунок грошей з одного банківського рахунку на інший.

Вексель – письмове зобов’язання боржника сплатити визначену суму грошей у визначений строк. Вексель може розпочати самостійний рух, якщо він передається від одного власника до іншого за допомогою особливого передатного напису – індосаменту. В разі відмови від платежу держатель векселя подає до суду позов, і зазначена у векселі сума стягується з того, хто видав вексель, у судовому порядку.

Кредитна картка – розрахунковий засіб, який найчастіше видається банками своїм клієнтам. Картка являє собою пластикову платівку з індефікатором власника, тобто позначкою про номер рахунку в банку; її практично не можна підробити. При розрахунку кредитними картками у торгових або інших установах картка вставляється у спеціальний апарат і її номер надходить через комп’ютерну мережу в банк. У банк також надсилають дані про рахунки за товари і послуги і він робить безготівкові перерахунки грошей на рахунки установ, що продали товари чи надали послуги. Кредитною карткою можна користуватись і в разі, якщо її власникові потрібна готівка.

Банківські рахунки – є електронними грошима. Вони відображають і контролюють стан і рух коштів (депозитів) власника грошей, який передав їх у банк. Гроші з безстрокового рахунку власник може зняти у будь – який час, зі строкового – лише в певний строк.

Електронні гроші – це записи у “пам’ять комп’ютерів”, які через записи інформації на касетах чи дисках здійснюють переведення потрібних сум із одного банківського рахунку на інший. “Електронні гроші” – це символічні гроші.

Таким чином, сучасна грошова система включає в себе готівкові та безготівкові гроші. Безготівкові, або кредитні, гроші виступають у вигляді рахунків в банках.

Сукупний грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої має важливе значення для діяльності центрального банку та грошово-кредитного регулювання економіки країни.

Грошова маса - це загальна сума залишків грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів економіки у певний момент часу.

Грошова маса перебуває в розпорядженні всіх економічних суб'єктів — у населення, підприємств, їх об'єднань, громадсь­ких організацій, банків, держави та інших суб'єктів.

Нині грошова маса існує у формі: готівкових знаків (банкноти та розмінні монети); грошових коштів на банківських рахунках різних видів (депозитні гроші); деяких видів цінних паперів (век­сель, чек) та ін. Окремі країни до грошової маси зараховують облігації державних позик, скарбницькі векселі, комерційні цінні папери тощо. Ці складові грошової маси істотно розрізняються за своєю ліквідністю та активністю в обігу.

Грошовий обіг — це процес безперервного руху грошей між суб'єктами економічних відносин у процесі вироб­ництва, розподілу, обміну та споживання валового національ­ного продукту.

Залежно від форми функціонування грошей в обігу, він по­діляється на готівковий і безготівковий (табл. 1).

Таблиця 1.