Розвиток монополістичного капіталізму в США. Американська школа маржиналізму

Темпи економічного зростання США за за 1870–1913 pp. були найвищими у світі. Загалом виробництво промислової продукції в США зросло в 9 раз (в Німеччині – в 6 р., у Франції – в 3 р., а Англії – в 2,2 p.).

Фактори успішного економічного розвитку США:

1) перемога Півночі над Півднем в Громадянській війні 1861–1865 pp., яка остаточно розчистила шлях для капіталістичного розвитку країни (перш за все – в сільгоспвиробництві),

2) наявність високих природних багатств (ресурсів) й річок (транспортних магістралей),

3) високий рівень накопичення національного капіталу й великий притік капіталу з Європи,

4) зростання чисельності населення, головним чином за рахунок іміграції зі Старого Світу,

5) внутрішня міграція й зростання міського населення, урбанізація,

6) завершення промислової революції й індустріалізації в усій країні й прискорення технічного прогресу,

7) швидке впровадження у виробництво винаходів й відкриттів та їхня комерціалізація,

8) грамотна розміркована протекціоністська політика федерального уряду (5–10 % увізного мита забезпечувало біля половини бюджетних поповнень);

9) віддаленість країни від головних світових конкурентів, сусідство зі слабко економічно розвиненими країнами Латинської Америки (ємкий зовнішній ринок),

10) ємкий внутрішній ринок.

Монополізація в США розпочалася з кінця 70-х pp. XIX ст. у формі трестів. Вперше (на автозаводах Форда) використали конвеєрне виробництво. У зв’язку з загрозою з боку монополій розвитку ринкових процесів вперше в світі саме в США прийнято антитрестовське законодавство (1887 р. – з регуляції дій залізничних компаній; 1890 – закон Шермана про незаконність трестів). Високий рівень життя американського суспільства можна, зокрема, проілюструвати такими даними за 1913 p.: на заводах Форда виготовляється 1 тис. автомобілів в день, середня вартість яких – 290 дол.; 10 млн. телефонних абонентів; з 1898 р. (в Бостоні) відкрито метро (згодом в ін. містах).

Початок XX ст. відзначається активізацією державного регулювання економіки (політика т. зв. „чесного курсу” Т. Рузвельта (1901–1909 рр.): заходи з охорони („консервації”) власних природних ресурсів; т. зв. „нова демократія” В. Вільсона (1913–1921 pp.): закон про створення Федеральної резервної системи).

Сільське господарство розвивається за т. зв. „американським шляхом” (фермерський капіталістичний шлях розвитку сільського господарства на основі використання передових інтенсивних агротехнологій й форм організації сільгосппраці, високого рівня механізації й машинізації сільгоспвиробництва. Характерний також для таких країн як Великобританія, Канада, Нідерланди, Данія та ін.). Вже з 90-х pp. XІX ст. на полях США працювало тисячі тракторів (спершу – на паровій тязі), зернозбиральних комбайнів, поширились елеватори, склади, холодильники тощо. На межі ХІХ/ХХ ст. країна перетворилась з аграрно–індустріальної в індустріально-аграрну.

З останньої чверті ХІХ ст. активізується зовнішньоекономічна експансія американського імперіалізму (Гаваї, „Доктрина Монро”, перша в світі імперіалістична війна 1898 р. проти Іспанії за Кубу, концесія на будівництво Панамського каналу, зрадницька політика „подвійних стандартів” у русько-японській війні 1904–1905 pp., контроль американських монополій над олов’яною промисловістю Болівії, мідною Чілі й Перу, м’ясо-консервною Чілі й Парагваю, фінансові магнати Дж. Морган й У. Грейс володіли чілійсько-антською залізницею тощо).

Зазначені кардинальні зміни в економіці США та провідних Європейських країнах Заходу в останній третині ХІХ ст. під впливом монополізації виробництва викликали появу американської школи маржиналізму. Вагомий внесок у розробку ідей цієї школи зробив  економіст Джон Бейтс Кларк (1847–1939 рр.). У найвідомішій праці „Розподіл багатства” (1899 р.), а також у творах „Філософія багатства” (1889 р.), „Проблеми монополій” (1901 р.), „Суть економічної теорії” (1907 р.) він обґрунтував закони динаміки і статики економіки. До галузі статики він відносить аналіз заробітної плати, цінності, прибутку, взагалі закони рівноваги. Стаціонарний стан, за Дж. Б. Кларком, це уявна модель для з’ясування умов рівноваги у чистому вигляді. Динаміка ж ускладнює розвиток і порушує рівновагу, на неї впливають не лише внутрішні, а й зовнішні чинники. До галузі динаміки він відносить питання розвитку різних форм господарювання і, зокрема, монополій.

На його думку, треба виходити з сукупності відносин підприємців, з примату сфери виробництва, а не керуватися психологічним підходом як базою економічних процесів.

Суть закону Кларка полягає у тому, що у маржиналістській теорії слід мати на увазі не корисність в цілому, а розкласти корисність товару на елементи („пучок корисностей”), тобто цінність товару визначається не взагалі корисністю, а сумою граничних корисностей всіх його властивостей.

Головна заслуга Дж. Б. Кларка – в розробленні концепції розподілу на основі принципів граничного аналізу цін факторів виробництва. Дж. Б. Кларк наслідує теорію трьох факторів виробництва і робить спробу, як і А. Маршалл, поповнити її визнанням четвертого фактора. Капітал, за Дж. Б. Кларком, – не цілісний фактор виробництва. Він розподіляється на два види – грошовий капітал і так звані капітальні блага (засоби виробництва і земля).

Отже, існують чотири фактори виробництва: 1) капітал в грошовій формі; 2) капітальні блага – засоби виробництва і земля; 3) діяльність підприємця (як і у А. Маршалла); 4) праця робітників. Кожен з факторів виробництва характеризується специфічною продуктивністю, причому кожен привласнює свою частину доходів, що їх приносить відповідний фактор: грошовий капіталіст (банкір) – процент, власник капітальних благ – ренту, підприємець – підприємницький прибуток, а робітник – заробітну плату. Розподіл доходів здійснюється відповідно до вкладу кожного з власників факторів виробництва. При цьому Дж. Б. Кларк помітив тенденцію до переливання капіталу: якщо в якійсь галузі розмір прибутку перевищує норму процента, в цю галузь починається посилений приплив підприємців, що призводить до загострення конкуренції.

Чітко сформульована ним і теорія граничної продуктивності, яка стверджує, що у процесі виробництва спостерігається спадна продуктивність праці та капіталу, пояснювана тим, що в разі збільшення одного з факторів виробництва за інших незмінних факторів відбувається падіння зростання продукції.

Критики теорії Дж. Б. Кларка слушно вказують на те, що він в своєму вченні про спадну продуктивність факторів виробництва ігнорує прогрес техніки і зростання продуктивності праці, оголошує прибуток плодом самого капіталу, тим самим наслідуючи погляди Ф. Бастіа та Г.Ч. Кері щодо „класового миру” в буржуазному суспільстві, теорії „гармонії інтересів” тощо.

 

Питання до теми

 

1. Якими є передумови виникнення маржиналізму?

2. У чому полягає сутність маржинальної революції?

3. Чим відрізняється „пруський” шлях розвитку сільського господарства від „американського”? Яким країнам був притаманний саме той чи інший шлях і чому?

4. Які теоретичні положення розробив Л. Вальрас?

5. У чому полягає зміст теорії ціни А. Маршалла?

 

Тема 8. Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрямки економічної думки в Україні другої половини XIX ст. – початку XX ст. (ліберально–народницькі, „соціальний”, марксистський, маржинальний та ін. напрями)

Основні питання теми

1. Селянська реформа 1861 р. та її вплив на розвиток ринкових процесів в Україні.

2. Напрями розвитку економіко-теоретичних досліджень в Україні у пореформений період.

3. Особливості економічного розвитку України наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. та його відображення в економічній думці.

4. Столипінська аграрна реформа.