Столипінська аграрна реформа

У період імперіалізму економіка Росії характеризувалася, як зазначав В.И. Ленін, наявністю самого відсталого землеволодіння, самого дикого села, самого передового промислового і фінансового капіталізму. Для того, щоб вийти з такого протиріччя, необхідним було ламання аграрного ладу, що залишився від кріпосництва.

В країні установився режим політичної реакції, що по імені глави царського уряду П.А. Столипіна одержав в історії назву „столипінщина”.

Мета столипінської аграрної реформи – реформування общини, яка стала гальмом в розвитку сільського господарства. Її концепція – багатоманітність форм землеволодіння (державне, приватне, поміщицьке, особисте і навіть общинне, в разі життєздатності останнього в конкретних місцях.

Столипінська аграрна політика складалася з трьох ланок:

1) руйнування громади;

2) використання Селянського поземельного банку для насадження куркульства;

3) переселенська політика.

За столипінською аграрною реформою основною сільського господарства (і опорою держави) мало стати особисте селянське господарство фермерського типу. З цією метою держава сприяла засвоєнню наданої у власність земельної ділянки шляхом надання кредитів, проведення безоплатних землевпорядкувальних робіт, розвитку місцевого самоуправління, сільгоспосвіти тощо. Старт реформі був покладений 9 листопада 1906 р. указом „Про зміцнення надільної землі в особисту власність та про виділення з общини”, який згодом, 14 червня 1910 p., після доповнення був прийнятий в якості закону ІІІ Державною думою Росії. За дев’ять років реформи з общини вийшло й закріпило землю в особисту власність біля 2,5 млн. господарів з площею біля 17 млн. десятин.

Важливим знаряддям проведення столипінської аграрної політики був Селянський поземельний банк. Використання цього банку в проведенні аграрної політики було, по-перше, в наданні банку права самостійної покупки землі, по-друге, в фінансуванні продажів землі, головним чином куркульським господарствам. Ця роль банка відповідала насамперед цілям пануючого класу поміщиків. До 1917 р. банк мав власний земельний фонд в розмірі 6,7 млн. десятин, з якого майже 5 млн. десятин становили землі, куплені в поміщиків. Головне місце серед покупців земель у банку займали отрубники і хуторяни, яким видавалися найбільш великі суми. Таким чином, банк сприяв зміцненню позицій куркульських господарств у селі. Для селянської ж бідноти і навіть для незаможних середняків мати справи із селянським поземельним банком означало приректи себе на кабалу і руйнування.

Серйозною перепоною на шляху реформи було поміщицьке господарство, яке реформації не підлягало. А оскільки більшість селян переїжджати на нові місця проживання (Сибір, Казахстан та ін.), де були „вільні” землі не бажали, до них застосовували репресивний апарат (насильницьке переселення). Ці помилки зумовили крах столипінської аграрної реформи.

До позитивних результатів реформи слід віднести: підвищення купівельної спроможності селянства, зростання внутрішнього ринку, прискорення індустріалізації аграрної галузі та розвитку ринку землі.

 

Питання до теми

1. Які наслідки для розвитку українських земель мала реформа 1861 року?

2. Які школи репрезентували економічну думку України в другій половині ХІХ ст.? В чому полягають їхні наукові досягнення?

3. Які ознаки мав промисловий розвиток України наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.?

4. Які з українських вчених другої половини ХІХ – початку ХХ ст. та за які дослідження отримали світове визнання?

5. Які позитивні та негативні результати мала столипінська аграрна реформа?

 

Тема 9. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільства світової цивілізації першої половини ХХ ст. (кейнсіанство, „шведська школа”, теорії економічного зростання, зародження інституціоналізму)

 

Основні питання теми

 

1. Світова капіталістична система господарства на початку ХХ ст.

2. Велика депресія 1929–1933 рр. і економічний розвиток країн у 30-х рр. ХХ ст. Виникнення кейнсіанства.

3. Теоретична система та економічна програма Дж. М. Кейнса.

4. Економічний розвиток європейських країн та США в період Другої світової війни.

5. Зародження інституціонального напряму економічної теорії на початку ХХст.