Німеччина на шляху до індустріального суспільства (хіх ст. ). Відображення особливостей становлення її ринкового господарства представниками історичної школи

 

З 70-х pp. XVІІІ ст. до поч. XIX ст. німецькі землі залишалися найвідсталішою в економічному й політичному відношенні територією Європи з причин феодально-політичної роздробленості, засилля кріпацтва й цехового устрою, і, як наслідок, неконкурентоздатності її економіки як на зовнішніх, так й на внутрішніх ринках. Перший удар по феодально-кріпацьким відносинам був нанесений під час наполеонівських війн, коли на захоплених німецьких землях скасовувались феодальні повинності селян. Згодом за ініціативою Прусії (найбільш розвиненої території) був прийнятий митний закон (1818 р.) й організований Митний союз (1833 р.), що поступово ліквідувало політичну роздробленість. Подекуди стали виникати мануфактури, з’являлась можливість використання іноземної техніки і технології (німці виявилися сприйнятливими до іноземних технологій, на основі яких спромагалися й до власних винаходів). Все це стало передумовами промислового перевороту в Німеччині, знаменувало його перший, підготовчий етап (поч. XIX ст. - 1850 p.). Другий - етап промислового піднесення (1850 - 1870 рр.) характеризується виникненням великого машинного виробництва (тоді як в Англії, Франції, Нідерландах промисловий переворот завершився), а також урядовим скасуванням цехової системи (1869 р.) Третій, завершальний етап промислового перевороту в Німеччині розпочався в рік політичного об’єднання країни (з 1871 р.) й переплітався зі створенням перших в світі монополій в 70-х pp. XX ст.

Самі історичні особливості розвитку Німеччини, що зумовили відповідну реакцію німецької економічної думки на вже розроблені засади класичної школи (з їх проголошенням ідей невтручання держави в приватні справи, принципів вільної конкуренції, індивідуалізму та свободи торгівлі), не могли не привести до прямо протилежних висновків – відстоювання національної ідеї як антипода індивідуальних інтересів, теоретичного обґрунтування протекціоністської політики, проголошення потреби утворення спочатку митного союзу, а потім економічного та політичного об’єднання розрізнених державних утворень в єдину конфедерацію за національною ознакою. Звідси намагання створити саме національну економічну науку, підвищена увага до національних особливостей народногосподарського розвитку, підміна політекономічного підходу підходом народногосподарським та звинувачення теорій класиків у космополітизмі. Піонером такого підходу став Ф. Ліст.

Фрідріх Ліст (1789–1846 рр.), у своїх працях яскраво відтворив ідею національної єдності Німеччини, організації митного союзу німецьких держав.

У книзі „Національна система політичної економії” (1841 р.), засуджуючи вимогу невтручання держави в економіку, він закликає до економічного об’єднання Німеччини, звинувачує уряди німецьких держав у бездіяльності. Шлях до об’єднання  і розквіту Німеччини він убачає в зростанні німецької промисловості, у її захисті від іноземної конкуренції заходами державного впливу. Ідеї Ф. Ліста були спрямовані проти інтересів прусського юнкерства, яке вивозило хліб в Англію і було згодне на безмитне ввезення англійських промислових товарів. На думку Ф. Ліста, треба навпаки – в інтересах зростання вітчизняної промисловості ввести високі мита. Цю ж саму точку зору поділяли і німецька буржуазія, а також кола інтелігенції.

За Ф. Лістом, економіка кожної країни розвивається за власними законами, кожній країні властива своя „національна економія”, що полягає у визначенні сприятливих умов для розвитку продуктивних сил, а отже, теорія А. Сміта про існування загальних для всіх країн закономірностей об’єктивного розвитку є неправильною, космополітичною.

На думку Ф. Ліста, народи в своєму розвиткові проходять такі фази: варварство, скотарський, аграрний, аграрно-мануфактурний та аграрно-мануфактурно-комерційний періоди, що відрізняються один від одного ступенем розвитку продуктивних сил. Водночас розвиваються різноманітні суспільні інститути: уряд, преса, духівництво, суд тощо. Цьому повинна сприяти і протекціоністська політика держави, яка захищає молоду вітчизняну промисловість від іноземної конкуренції. Але цей захист має створити умови для виникнення конкурентноспроможної індустрії, а далі конкуренція потрібна як стимул прогресу. Отже, врешті-решт, Ф. Ліст доходить висновку, з якого почав критику А. Сміт – лише створення потужної промисловості дозволить не лякатися конкуренції і провадити політику свободи торгівлі. Таким чином, за Ф. Лістом виходить, що протекціонізм виправданий лише за певних історичних умов, а загальна лінія соціально-економічного розвитку полягає в економічному лібералізмі. Це ще один доказ могутнього впливу класичної школи навіть на тих, хто відстоював прямо протилежні погляди.

Державі відводиться функція поєднання та захисту нації. Ця ж остання повинна об’єднати різних індивідуумів, розвивати всі галузі праці, поширювати свій моральний, розумовий, промисловий, торговий і політичний вплив на інші, відсталі нації й узагалі на весь світ. Німеччина, вважає Ф. Ліст, має всі умови для цього, крім розміру території, яку врешті можна розширити за рахунок інших держав (наприклад Данії чи Голландії), які не мають таких перспектив.

Отже, основний принцип економічної системи Ф. Ліста – націоналізм, що переростає у шовінізм, згодом і був використаний фашистською ідеологією.

Представники так званої історичної школи, що виникла в Німеччині в 40-60-х роках XIX ст., Вільгельм Рошер (1817–1849 рр.), Карл Кніс (1821–1898 рр.) та Бруно Гільдебранд (1812–1878 рр.) намагались вивчати закономірності національного господарства з позицій економічного розвитку, виникнення та еволюції економічних і правових інститутів. Докладно їх науковий спадок розглянуто у [6, с. 70-72].

Історичний метод дослідження, взятий німецькими професорами на озброєння, сприяв широкому використанню історичного та статистичного матеріалу, а висновки, отримані ними в результаті конкретних економічних досліджень, не зважаючи на суб’єктивні оцінки авторів, багато в чому підтверджували висновки класиків.

Методологію історичної школи поділяли багато німецьких вчених, що належали до так званої нової історичної школи та інших теоретичних течій кінця XIX– початку XX ст., тому їх погляди доцільно розглянути в зв’язку з положеннями старої історичної школи.

Між старою та новою історичною школами існує певна спадкоємність. Обидві вони відстоювали позиції зміцнення ролі держави аж до виправдання агресивної політики; намагалися пояснювати реалії свого часу з позицій історичного методу; підміняли політекономічний аналіз історико-народногосподарським підходом; визнавали потребу еволюційного суспільно-політичного розвитку; трактували явища матеріального життя з етичних, психологічних і політичних позицій. Обидві заперечували об’єктивно закономірний характер економічного життя суспільства, перебільшували значення національних особливостей, протиставляючи їх закономірностям об’єктивного розвитку. Їм обом, нарешті, не зважаючи на самі їх назви, характерний саме антиісторичний підхід до суспільних явищ.

Нову історичну школу, що виникла в умовах переходу до монополістичного капіталізму та зростання класових суперечностей у суспільстві, очолив професор Берлінського університету Густав Шмоллер (1838–1917 рр.). Виразник інтересів великої буржуазії та землевласників, він був гарячим прибічником прусської монархії, яку він вважав „найбільш вагомим речовим капіталом”. Економічні процеси розглядаються ним поза аналізом суспільних відносин, в етико-правовому плані. У праці „Народне господарство, наука про народне господарство та її методи” (1879 р.) він заперечував загальні об’єктивні економічні закономірності розвитку суспільства. Народне господарство, на його думку, поєднується в єдине ціле під впливом однорідних психоетичних вдач у кожній нації.

Серед представників цієї школи накреслились дві течії – консервативна та ліберальна. Консерватори стояли на позиціях збереження всіх існуючих основ ладу, у тому числі й віджилих. Ліберали ж припускали можливість застосування суспільних порядків до потреб зростаючого капіталізму, не виключаючи їх часткових змін.

 

5. Створення К.Марксом і Ф.Енгельсом пролетарської політекономії. Структура та основні проблеми „Капіталу” К. Маркса

 

Економічна теорія марксизму була найбільш впливовою економічною концепцією другої половини XIX – початку XX ст. Продовжуючи і доповнюючи основні положення економічної класичної школи в політичній економії, марксизм звернув увагу на необхідність розроблення соціальних проблем, соціальних аспектів економічних явищ і процесів. Теоретичний внесок цього вчення у розвиток економічної теорії визначається передусім принципово новим методом дослідження (метод матеріалістичної діалектики), застосуванням класового аналізу в дослідженні виробничих відносин капіталістичного суспільства і обґрунтуванням радикального (революційного) способу зміни існуючого політико-економічного устрою капіталізму.

У виникненні й формуванні марксистської політичної економії вирішальну роль відіграли соціально-економічні та ідейно-теоретичні умови суспільного життя, пов’язані з занепадом феодальних та становленням капіталістичних ринкових відносин. Зокрема, промисловий переворот початку XIX ст. в Англії та інших країнах Західної Європи сприяв стрімкому зростанню продуктивності праці, суспільного багатства, але разом з цим спричинив гострі соціально-економічні проблеми: економічні кризи, безробіття, погіршення становища робітничого класу. З розвитком машинного виробництва посилюються суперечності між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичним способом привласнення, між буржуазією та робітниками. Розвиток капіталістичних відносин в цей період засвідчує неможливість покращання становища робітничого класу – класу, що створює матеріальне багатство і водночас умови для погіршення власного становища. Виникла потреба в теорії, яка б змогла пояснити ці проблеми, знайти шляхи їх подолання. Скориставшись ідейно-теоретичними основами німецької філософії (Г. Гегель, Л. Фейєрбах), англійської політичної економії (А. Сміт, Д. Рікардо), утопічного соціалізму (К.А. Сен-Сімон, Ш. Фур’є), К. Маркс та Ф. Енгельс започаткували економічну теорію робітничого класу – марксистську політичну економію.

Головним твором економічного вчення марксизму стала праця К. Маркса „Капітал”. Метою цього твору стало узагальнене і систематизоване пояснення „законів руху” капіталізму, розкриття суті капіталістичного способу виробництва і обміну.

За своєю структурою „Капітал” складається з чотирьох томів. Перший том, що вийшов з друку в 1867 р. під назвою „Процес виробництва капіталу”, присвячено розгляду змісту самого процесу виробництва стосовно до умов вільної конкуренції. Назва другого тому – „Процес обігу капіталу” – визначає мету дослідження. У третьому томі, що має заголовок „Процес капіталістичного виробництва, взятий в цілому, у єдності всіх його сторін” аналізуються конкретні форми капіталістичних відносин, в яких ці форми „виступають на поверхні суспільства”. Четвертий том „Теорія додаткової вартості” розглядає історію економічних концепцій, містить їх критичний огляд.

Структура „Капіталу” не випадкова, вона відповідає методу дослідження від абстрактного до конкретного, а також матеріалістичному підходу до вчення економічних процесів, якого дотримувався К. Маркс. Так, у першому томі вивчаються початкові економічні категорії в їх найбільш загальній формі; у другому – процес відтворення окремого капіталу в масштабі суспільства, в третьому аналізується, процес розподілу додаткової вартості між різними групами капіталістів та землевласників.

В першому томі розкриття змісту процесу виробництва капіталу К. Маркс починає з товару як елементарної клітини капіталістичної системи господарювання. Аналізуючи властивості товару, він вказує на дві його сторони – споживчу і мінову вартість, які є результатом двоїстого характеру праці – конкретної та абстрактної, розкриває суперечності між товаром і товарним виробництвом.

Після завершення аналізу товару, К. Маркс переходить до дослідження процесу виникнення грошей, їх обігу та функцій. Підкреслюючи, що їх обіг є початковим пунктом капіталу, а самі гроші є останнім продуктом товарного обігу, він розглядає процес перетворення грошей на капітал, досліджує додаткову вартість, її суть і умови виникнення. Тут же наводиться характеристика робочої сили як товару, з’ясовуються суть і форми заробітної плати за капіталізму.

Завершальні розділи першого тому присвячені процесу капіталістичного нагромадження. К. Маркс показує, як відтворюються капіталістичні виробничі відносини, з’ясовує сутність капіталістичного відтворення, розглядає вплив зростання капіталу на стан робітничого класу, формулює і всебічно обґрунтовує закон капіталістичного нагромадження, а також історичну тенденцію капіталістичного нагромадження.

Другий том „Капіталу” був опублікований Ф. Енгельсом у 1885 р. Предметом його дослідження є проблема обігу капіталу. Він складається з трьох розділів: 1) метаморфози капіталу і їх кругообіг; 2) обіг капіталу; 3) відтворення і обіг усього суспільного капіталу.

Третій том „Капіталу” (1894 р.) досліджує процес капіталістичного виробництва, взятий в цілому.

На поверхні явищ капіталістичного суспільства, на думку К. Маркса, економічні закони і категорії виступають у змінених і спотворених формах (прибуток, заробітна плата, процент і земельна рента), тому завдання полягає в поясненні об’єктивної зумовленості саме цих форм.

Починається текст з дослідження прибутку як найзагальнішої конкретної форми додаткової вартості, з’ясовується механізм перетворення додаткової вартості в прибуток і норми додаткової вартості – в норму прибутку, а також прибутку – в середній прибуток і вартості – в ціну виробництва.

К. Маркс аналізує закон тенденції норми прибутку до зниження, поглиблюючи характеристику основної суперечності капіталізму – між суспільним характером праці і приватним характером привласнення, показує конкретні форми його прояву.

Детальному розгляду піддано торговий і позиковий капітал, сутність капіталістичного кредиту і його форми, грошовий обіг.

Аналізом капіталістичної ренти К. Маркс завершує розгляд тих перетворених форм, в яких проявляється додаткова вартість. К. Маркс розглядає два види ренти: диференційну і абсолютну, пояснює механізм ціноутворення на землю, розглядає становлення капіталістичних відносин у сільському господарстві.

Підбиваючи підсумок своїм дослідженням, К. Маркс дає характеристику класів буржуазного суспільства та джерел їх доходів. Тільки праця, на думку К. Маркса, є джерелом доходів, а тому пояснення їх походження за допомогою триєдиної формули Сея (земля – рента, капітал – прибуток, праця – заробітна плата) є помилковим.

Остання глава третього тому залишилась незакінченою, але логіка дослідження К. Маркса свідчить, що його кінцевою метою було показати, що розвиток капіталістичного виробництва неминуче призводить до його загибелі.

Четвертий том „Капіталу” присвячений критичному розгляду матеріалів з історії політичної економії. В ньому К. Маркс аналізує і досліджує теорії меркантилістів, фізіократів, А. Сміта та Д. Рікардо. Основні теоретичні помилки представників цих шкіл, на думку К. Маркса, полягали в тому, що вони не бачили суті додаткової вартості, а лише аналізували її форми (прибуток, процент, ренту).

Особлива увага приділена розгляду теорії трудової вартості Д. Рікардо, його поглядів на прибуток, абсолютну ренту, нагромадження і кризи. Проаналізовані напрями еволюції політичної економії, що виникли після періоду класичної школи політичної економії.

Таким чином, основний задум „Капіталу” К. Маркса – обґрунтувати неминучу загибель капіталізму на основі розвитку внутрішніх суперечностей – був виконаний. Економічні проблеми, проаналізовані в „Капіталі”, стали вагомим внеском у розвиток економічної теорії.

Серед послідовників марксистських поглядів чітко визначилися два напрямки: ревізіоністський (представники – німецькі соціалісти Едуард Берштейн (1850–1932) і Карл Каутський (1854–1938), австрієць Рудольф Гільфердінг (1887–1941)) та ортодоксальний (Володимир Ілліч Ленін (1870–1924)).

Перший напрямок, знайшовши очевидну невідповідність низки теоретичних позицій життєвим реаліям, намагався внести в теорію деякі корективи. Сумніву було піддано Марксову теорію трудової вартості. Зберігши вірність соціалістичному ідеалу як кінцевій меті руху, шлях до нього ревізіоністи вбачали не в революційному перетворенню порядків, а в поступовому реформуванні.

Ортодоксальний напрямок в марксизмі відстоював справедливість і незмінність висновків Маркса щодо характеру економічного розвитку капіталізму і неминучості його революційної ліквідації.

Наукова економічна спадщина марксизму залишається предметом дискусій, обговорень, суперечок. Окремі економісти намагаються ігнорувати це вчення, акцентуючи увагу на його трагічній помилковості, інші відстоюють його досконалість і необхідність практичного використання окремих положень. Проте марксистське вчення стало невід’ємною частиною сучасних наукових уявлень про суспільство. І, як пише відомий американський економіст, дослідник історії економічної думки М. Блауг, характеризуючи теоретичні заслуги К. Маркса, „потрібно мати досить слабкі розумові здібності, щоб не захопитися героїчною спробою Маркса дати узагальнене і систематизоване тлумачення „законів руху” суспільних формацій”.

6. Утворення США й особливості становлення ринку в країні. Теорія „гармонії інтересів” Г.Ч. Кері

З початку колонізації (поч. XVIII ст.) Англія мала на північноамериканському континенті свої колонії, кількість яких досягла 13. Англія прагнула штучно створити й „законсервувати” в цих землях феодальні відносини, видавши з цією метою за вказаний період понад аніж 125 актів, які, зокрема, забороняли без згоди англійської корони скуповувати землі в місцевого населення, використовувати власний ліс, друкувати власно гроші тощо. Втім жодна з постанов метрополії переселенцями не виконувалась, а загострення суперечностей між нею й колоніями призвели до війни 1775-1783 рр., внаслідок перемоги в якій замість колоній були утворені незалежні Сполучені Штати Америки (США) - нова держава світу, що почала свою біографію зі створення капіталізму класичного зразка (прийняття демократичної Конституції (1787 р.) й низки правових актів, спрямованих на розвиток підприємства, утворення єдиної транспортної й грошової систем, самостійне право укладати зовнішньоекономічні зв’язки тощо). Процес первісного нагромадження капіталу в США мав спільні риси з європейським (піратство, контрабанди, нееквівалентна торгівля з місцевим населенням, тощо), в т.ч. й специфічно англійським (експропріація земель /у індіанців/) шляхами, а також свої „специфічні” риси (торгівля неграми-рабами). Американці виявилися сприйнятливими до іноземних технологій, на основі яких робили власні відкриття з досить швидким їхнім застосуванням у виробництві. Такі були в цілому передумови промислового перевороту в США.

На кінець XVIII ст. кількість американських штатів сягнула 38, однак північні штати розвивались в сільгоспвиробництві за фермерським капіталістичним шляхом, південні - на основі плантаційного рабства. Загострення суперечностей між Півднем й Північчю США з-за річних поглядів на проблему рабства призвело до Громадянської війни 1861-1865 pp. Перемога більш розвинутої промислово Півночі в цій війні призвела до скасування рабства й залучення в зв’язку з цим до активного економічного життя додатково великої (біля 4 млн. чол.) кількості населення з числа колишніх негрів-рабів. Остаточно (на користь фермерства) була вирішена аграрна проблема (в т.ч. й за рахунок конфіскації занепавших колишніх латифундій). Ці та інші (зокрема, упорядкування грошового обігу) процеси виявилися незворотними не дивлячись на спроби реакції взяти реванш (ку-клус-клан, „чорні кодекси” тощо). Після Громадянської війни активно розбудовуються залізниці, розвивається паровий водний транспорт, приймаються закони про освіту, відкривається Масачусетський вищий навчальний заклад, проводяться правові й економічні реформації, які сприяють подальшому успішному капіталістичному розвитку США. Особливості становлення та розвитку США, зокрема, підприємницьких відносин та ринкової економіки, наклало на економічну думку країни суттєвий відбиток. Виникла потреба довести прогресивність ринкового устрою, оптимістично змалювати його перспективи, оголосити загальну мету – побудову нового суспільства. Певною мірою це завдання розв’язала ліберальна економічна теорія, засновником якої в США став Генрі Чарльз Кері (1793–1879). Основні положення своєї теорії він виклав у працях „Гармонія інтересів агрокультури, мануфактури і комерції”(1850), „Принципи соціальної науки” (1865) та ін.

Сутність і значення теорії „гармонії інтересів” для становлення в США підприємництва та ринкового господарства, трактування міжнародного поділу праці Г.Ч. Кері детально розглянуто у [6, с. 74-75].

У відповідності з теорією „гармонії інтересів” повну гармонію забезпечує розподіл, який враховує внесок кожного у виробництво. Цей природний закон регулює відносини обміну та споживання.

 

Питання до теми

 

1. У чому виявились особливості методології економічних досліджень класичної школи політичної економії?

2. Які проблеми аналізуються в „Економічній таблиці” Ф. Кене?

3. У чому полягає суть принципу матеріалістичного розуміння історії?

4. Які основні положення теорії „гармонії інтересів” Г.Ч. Кері?

5. Якою є сутність соціалістичної ідеї, і де знаходяться її витоки?

 

Тема 7. Ринкове господарство країн європейської цивілізації у період монополістичної конкуренції (друга половина XIX ст. – початок XX ст.). Розвиток економічної думки епохи монополістичного капіталізму (маржиналізм; ревізіоністські течії; „соціальні напрями”; теорії фінансового капіталу, економічної динаміки, недосконалої конкуренції та ін.)

Основні питання теми

1. Нові тенденції в розвитку господарств країн Європи (остання третина XIX ст. – початок XX ст.). Маржинальна революція.

2. Особливості промислового зростання в Німеччині наприкінці ХІХ ст. та виникнення соціального напряму політичної економії.

3. Економічний розвиток Англії і Франції в період монополістичної конкуренції. Кембріджська школа.

4. Розвиток монополістичного капіталізму в США. Американська школа маржиналізму.