Первісне нагромадження капіталу як вихідний пункт становлення капіталістичного господарства в Західній Європі

Сутність первісного нагромадження капіталу полягає, з одного боку, у відокремленні безпосередніх виробників від власності на засоби виробництва і перетворенні їх у найманих робітників задля здобуття коштів на існування, а з іншого, - у перетворенні експропрійованих засобів виробництва в первісний (стартовий) капітал, який зосереджується в руках небагатьох членів суспільства задля використання в подальшому підприємництві з метою отримання зростаючого доходу, прибутку.

Закономірними підсумками цього процесу є, з однієї сторони, перетворення безпосередніх виробників в експлуатуємих найманих працівників, формування класу пролетаріату, а з іншої - формування експлуататорського класу буржуазії.

Загальні шляхи і джерела первісного нагромадження капіталу наступні:

1) лихварський й купцівський капітал, подекуди капітал розбагатівших цехових майстрів й фермерів;

2) пограбування колоній;

3) піратство, работоргівля;

4) система протекціонізму (захист вітчизняних торговців шляхом створення для них пільгових умов й встановлення високих мит, податків тощо для іноземних імпортерів);

5) система перекладання владними структурами державного боргу (взятого у торговців, лихварів) на плечі платників податків (населення, власних громадян).

Окрім того, кожна з країн могла мати й свої специфічні національні „особливості” первісного нагромадження капіталу (як, наприклад, Англія - класична країна первісного нагромадження капіталу в ХVІ - ХVІІ ст.

У ХVІ ст. Англія була невеликою, зовні типовою аграрною країною з населенням 3-3,5 млн. осіб. Міське населення складало лише 20 %. Більшість галузей міської промисловості були розвинуті слабкіше, ніж на континенті; торговий флот набагато поступався голландському. Але саме ХVІ ст. стало початком того різкого підйому економіки, завдяки якому Англія через три сторіччя стала промисловим гегемоном світу. Це пояснюється в першу чергу могутнім розвитком капіталістичних мануфактур. Сукняна мануфактура охопила спочатку сільські місцевості, вільні від цехового режиму. Попит на вовну підвищився, і розведення овець стало надзвичайно прибутковою справою. Але для великих стад потрібні були і великі пасовища, а на землі знаходилися дрібні господарства.

Селян і довічних власників поміщицької землі (копігольдерів), користуючись своїм правом власності на землю, лорди стали зганяти з наділів, зносячи будинки і навіть цілі села. Захоплені селянські землі лорди перетворювали у великі пасовища, огороджуючи їх частоколами, ровами, огорожами. Огороджені землі здавалися дворянам в оренду фермерам - великим скотарям - або на них розводилися стада поміщицьких овець.

Вигнані зі своєї споконвічної землі, селяни, позбавлені всяких засобів до існування, представляли головне джерело найманої праці для капіталістичних підприємств. До цієї групи знедолених бідняків добавилися люди, що позбавилися засобів для існування в результаті реформації, проведеної в Англії в середині ХVІ ст. століття, скасування понад 3 тис. англійських католицьких монастирів і конфіскації державою їхнього майна і земель.

Конфісковані монастирські землі були роздаровані і продані дворянству, що використовувало їх головним чином для розведення овець, а монастирські будівлі - для організації капіталістичних мануфактур. Англійський уряд розпустив приватні військові дружини феодалів, і велика кількість колишніх феодальних дружинників також залишилася без всяких засобів до існування.

Відповіддю доведеного до розпачу англійського селянства на „огородження” були грізні повстання, що були жорстоко подавлені англійським урядом, після чого огородження було офіційно санкціоноване.

Рука об руку з процесом створення армії позбавлених засобів до існування людей йшов процес нагромадження у невеликої групи багатіїв великих грошових сум, необхідних для придбання засобів виробництва і робочої сили. Це в основному досягалося також шляхом насильства. Одним з головних методів нагромадження стала участь Англії в експлуатації колоній за допомогою работоргівлі і піратства. Англія вийшла на перше місце в постачанні африканських рабів в Америку і на початку ХVІІІ ст. домоглася міжнародної монополії в работоргівлі. Доходи від работоргівлі і морського розбою в метрополії перетворювалися в промислові інвестиції, капітал.

Процес первісного нагромадження капіталу і розвиток капіталістичних відносин у містах і селах в Англії в ХVІ ст. супроводжувалися зростанням її внутрішньої і зовнішньої торгівлі. У той час всю зовнішню торгівлю Англії взяли в свої руки великі товарні компанії англійських купців, які були створені в Лондоні і мали ряд привілеїв від уряду. Збут англійських тканин до інших країн залишався монополією „компаній купців-авантюристів”, що виникли ще в ХV ст. Вся торгівля з країнами Близького Сходу була монополізована Левантською компанією (1581 р.), торгівля з країнами Балтійського моря - Східною компанією (1579 р.), торгівля з Росією і середньоазіатськими країнами - Московською компанією, заснованою в 1554 р. У 1588 р. виникла Гвінейська компанія, що зосередила у своїх руках головним чином работоргівлю. У 1600 р. була організована Ост-Індійська компанія, яка поклала початок англійському пануванню в Індії. Торгівельні компанії знаходилися в руках великих купців, що за допомогою монополій, даних їм короною, відтискували від торгівлі дрібних і середніх купців і довільно підвищували ціни на товари, наживаючи в такий спосіб за рахунок споживачів величезні бариші.

У той же час лихварський капітал зріс настільки, що англійські купці і підприємці, а також королівський уряд у другій половині ХVІ ст. відмовляються від послуг банкірів Антверпена, у яких вони до цього зазвичай позичали гроші, і переходять до внутрішніх позик - в англійських лихварів. Так Лондон перетворювався в міжнародний центр торгівлі і кредиту.

Система протекціонізму доповнювала собою арсенал методів первісного нагромадження. Сутність її полягала в тому, що європейські держави - Англія, Франція, Нідерланди й ін. - у ХVІ-ХVІІ ст. стали вводити високі мита на ввезені до країни готові вироби, забороняти вивіз сировини і продовольства, давати купцям і підприємцям грошові субсидії, премії і всілякі пільги, що цілком відповідало теорії і практиці меркантилізму. Робилося це в інтересах самої феодальної держави, що мала потребу в розвитку ряду галузей виробництва (у першу чергу пов’язаних з постачанням армії), і, крім того, за допомогою митних зборів одержувала значні доходи. Але головні висновки з подібної системи витягувала буржуазія, що одержувала можливість утримувати на внутрішньому ринку високі ціни на товари свого виробництва, знижувати ціни на сировину і продовольство і тим самим збільшувати свої прибутки. Розплачувалися за це дрібні товаровиробники, особливо селяни, що розорялися через низькі ціни на сировину і продовольство і високі ціни на промислові вироби.

Збагаченню буржуазії і зубожінню народних мас сприяла і так звана „революція цін”, що охопила ряд країн Європи в ХVІ ст. під впливом ввозу великих мас дорогоцінних металів - золота і срібла, добутих важкою дешевою працею рабів у колоніях.

Процес первісного нагромадження створював у країні не тільки найману силу і капітал, але і необхідний внутрішній ринок: розорені дрібні виробники стали і продавцями своєї робочої сили, і покупцями засобів до існування.

Первісне нагромадження капіталу забезпечило промисловий підйом в країнах Європи.