Структурні трансформації суспільно-економічного розвитку Західної Європи в ХІ - ХV ст. та економічна думка цього періоду

 

Європейські міста періоду феодалізму зароджувалися: 1) із античних міст (Рим, Афіни, Марсель та ін.); 2) на місці колишніх племінних поселень, найчастіше германських племен; 3) на перетині торговельних шляхів - сухопутних, річкових й морських; 4) ремісники й торговці часто поселялися поблизу вотчин, замків й монастирів, де можна було реалізувати їх товари.

Розвиток західноєвропейських міст доби середньовіччя визначався як впливом античних міських традицій, залишених в спадщину (в першу чергу для міст, які існували з давніх часів), так й факторами, типовими для знову створюваних великих поселень: відокремленням ремесла від сільгоспвиробництва, розвитком товарно-грошових відносин й обміну, концентрацією зайнятого в них населення.

Економічний прогрес міст Франції, Іспанії, Італії, Чехії, Західної Німеччини стримувався залежністю від феодалів, на чиїх землях вони знаходилися. Приходилося платити їм велику ренту, що ускладнювало товарно-грошові відносини. Кращий стан справ спостерігався у містах Англії, Ірландії і Скандинавії, де міста знаходились під юрисдикцією короля.

Спершу сеньйором міст були володарі землі, на якій вони розташовувалися. Це викликало протягом X - XIII ст. комунальні рухи - боротьбу міст проти сеньйорів за своє самовизначення (право на своє виборне самоуправління на чолі з мером, власне право, суд, фінанси, військо, угоди, дипломатичні стосунки тощо). Міста, які виборювали свої права (або шляхом викупу від феодалів, або шляхом переможної збройної боротьби - комунальних революцій) ставали міськими республіками (Гент, Брюге, Генуя, Венеція, Флоренція, Любек, Гамбург, Магдебург, Нюрнберг та ін.) і як міста-держави керувались в своїй діяльності типовими правовими документами, які на честь одного з них чомусь саме назвали Магдебурзьким правом (зокрема, давало право біглому від феодала втікачу бути вільною міською людиною, якщо той зумів пробути в місті один рік плюс один день).

Основою західноєвропейського міського ремесла були цехи – об’єднання міських ремісників з метою захисту від феодальних посягань і конкуренції з боку сільських та з інших міст ремісників, а також іноземців. Згідно з типовими статутами цеху кожний майстер (тільки він - єдиний повноправний володар і член цеху) зобов’язувався дотримуватися чітко визначених параметрів виробництва: обсягу, виду, якості, кольору, використання певної сировини тощо. Цехи мали свою церкву, спільно відзначали свята, на випадок війни виступали як бойові одиниці, на зборах розглядали порушення. Кожен майстер прагнув до збереження власних сімейних секретів (підмайстри й учні членами цеху не являлись). Піднесення цехового ремесла тривало до XІV ст., а з ХV ст. цехове ремесло поступово вичерпує свої внутрішні можливості, що призводить його до занепаду.

Розвиток міст дав потужний поштовх розвитку торгівлі: як внутрішньої, так й зовнішньої, але особливо транзитної, серед якої виділялись два важливі регіони: 1) Середземномор’є, 2) Балтійське й Північне моря. Розвивались ярмарки. Купці на зразок майстрів цехів об’єднувались в гільдії. До інших форм купцівських об’єднань належали „торгівельні будинки”, конвої, складництво,компаньйонаж та ін. Існували міжнародні об’єднання купців - Ганза (Північна, Вендська та ін.). Розвиток торгівельних відносин призвів до виникнення банків (перші з’явилися в Європі у ХІ ст. в Італії), грошових ринків (т. зв. „безансонів”), ломбардів (перші „гори милосердя” засновані в 1462 р. в Перуджі).

Розвиток товарно-грошових відносин здійснив зворотній позитивний вплив на розвиток міст, сприяючи урбанізації, економічному піднесенню останніх. Проникнення торговельно-лихварського капіталу в ремеслове виробництво започатковувало протокапіталістичні відносини (зокрема появу вільнонайманої робочої сили).

Значний вплив на розвиток економічної думки класичного середньовіччя мали ідеї економічної доктрини католицизму. В середині століття склалася католицька імперія, що претендувала на політичне панування в усій Європі.

Економічна доктрина католицизму розроблялася каноністами – церковними законниками і тлумачниками церковного законодавства. Вона значною мірою перебувала під впливом античних традицій, особливо творів Арістотеля.

Найбільш яскраво економічну доктрину середньовічного католицизму висловив монах Фома Аквінський (Аквінат) (1225-1274 рр.). За значні заслуги він у 1879 р. був канонізований католицькою церквою. Його основним твором був трактат „Сума теології”, в якому висловлювалися основні погляди на політико-економічний устрій суспільства, феодальну централізовану владу, соціальну ієрархію, зміст ряду економічних категорій. Він аналізував такі категорії, як праця, багатство, обмін, вартість (цінність), гроші, торговий і лихварський прибуток та ін.

Цікавою морально-економічною категорією є категорія „справедливої ціни”. Ідея справедливої ціни була успадкована ще з античності (Арістотель). Суть цього поняття в тому, що ціна повинна залежати від витрат, а обмін - має бути еквівалентним. Ф. Аквінський вважав затратний підхід до призначення „справедливої ціни” недостатнім. На його думку, річ можна продавати дорожче, ніж вона коштує, якщо це не пов’язано з ошукуванням, і покупець може отримувати від угоди значну користь. Справедливою є і така ціна, яка дає можливість продавцю жити відповідно до свого становища у суспільстві. Зміна величини ціни повинна відповідати соціальному стану учасників обміну.

Основні досягнення доктрини католицизму наведено у [6, с. 26-27].

Наприкінці ХV ст. Європа знаходилася на порозі Великих географічних відкриттів.