Передумови становлення феодалізму

1. Протиріччя між організаційно-економічним становищем раба та рівнем розвитку засобів праці.

2. Поява перехідних соціально-економічних форм таких як колонат.

Колонат – форма виробничих відносин між дрібними сільськими виробниками (колонами) і великими землевласниками, започаткована в Римській імперії.

Колон – орендар невеликої земельної ділянки у великого землевласника, за користування яким він сплачував орендну плату натурою або грошима.

У витоків феодалізму в Західній Європі стояли дві соціальні системи: 1) більш розвинена антична або рабовласницька (як результат синтезу протофеодальних елементів пізньоантичного й варварського суспільств); 2) варварська або родоплемінна (т. зв. „безсинтезний” шлях ґенези феодалізму на основі самостійного внутрішнього розвитку). Найбільш поширена періодизація західноєвропейського феодалізму:

1) раннє (V - ІХ ст.) середньовіччя - це період формування великого феодального землеволодіння і закріплення феодалами вільних селян – общинників;

2) високе (Х - ХІІІ ст.) середньовіччя - затвердження феодалізму на селі, розквіт феодального міста з цеховим ремеслом, торгівлею, перехід від політичної роздробленості до централізованих великих феодальних держав;

3 ) пізнє (ХІV - XV ст.) середньовіччя - час розкладу феодалізму і визрівання в його надрах капіталістичного способу виробництва.

486 р. - виникнення Франкської імперії (V - VII ст. - династія Меровингів; кінець VII - сер. ІX ст. - династія Каролінгів). Визначний момент - бенефіціальна реформа Карла Мартели (715 - 741 pp.), яка сприяла оформленню ієрархічної структури в суспільстві, відносин імунітету. У 843 р. франкська імперія розпалась на Західно- (безпосередній попередник Франції) й Східнофранкське (поклало початок Німеччині) королівства та Середню Францію (включаючи області вздовж Рейну, Рони й Італію).

Франція вважається країною класичного феодалізму. Вона пройшла три стадії утворення великої земельної власності: алод - велика селянська приватна власність - виникла при виході з общини селянської сім’ї; бенефіцій - умовне володіння, яке надавалося за службу, мало тимчасовий характер, не давало права спадкоємства і відчуження. Феод - земля на правах приватної власності, що отримується за військову або адміністративну службу, з правом передачі у спадок і відчуження, тобто купівлі-продажу.

Сільське господарство, що традиційно поділялося на рільництво, городництво, садівництво, тваринництво, було панівною формою європейської економіки протягом V - XV ст.

У Франції в період високого і пізнього середньовіччя перемагала тенденція в сторону комутації (рух від нижчих до вищих форм) ренти, що врешті-решт призвело до особистого звільнення селян, в Німеччині - в сторону рекомутації (зворотній процес), що викликало закріпачення й політичну роздробленість територій. В Англії боротьба двох тенденцій викликала спершу сеньоріальну реакцію (призвела до селянського повстання під проводом У. Тайлера в 1381 р.), але врешті-решт завершилася комутацією ренти, звільненням від особистої залежності селян, розвитком лендлордівства (особливо у зв’язку зі зростанням виробництва вовни на зовнішній ринок).

У своєму історичному розвитку економічна думка країн Західної Європи періоду середньовіччя пройшла етапи, що відзначаються внутрішнім розвитком феодалізму: формування, розквіт і занепад.

Яскравим свідченням змісту економічної думки раннього середньовіччя є так звані „варварські правди”, які були записом звичайного права (зведення законів) германських племен, що оселилися на території західних провінцій Римської імперії. Серед них, передусім, заслуговують на увагу „Солічна правда” (Солічний закон) і „Капітулярій про вілли”.

У „Солічній правді” (кін. V ст.) знайшли своє відображення питання економічного ладу франків періоду розпаду родових відносин і формування майнової нерівності. В ній міститься перелік покарань і штрафів, підпорядкованих завданням економічного життя і господарського розвитку общинної власності франків. Головна орієнтація - розвиток натурального господарства переважно в сільському господарстві. Питанням розвитку торгівлі, промисловості, розвитку міст в ній увага не приділяється. Зате розглядалась проблема індивідуальної власності селян, що на той час почала зароджуватися.

Економічні ідеї „Солічної правди” мали феодальне спрямування, заперечували принцип соціальної рівності й водночас намагалися відобразити соціальні утопії общини.

Розробленню питань економічної політики феодального помістя присвячена інша пам’ятка економічної думки „Капітулярій про вілли” (закони про помістя), виданий наприкінці VІІІ ст. за Карла Великого. „Капітулярій про вілли” відділяє від „Солічної правди” цілих три століття розвитку феодальних відносин. За цей час у державі франків сформувалось феодальне виробництво, що потребувало законодавчого закріплення. З’явились різні інструкції, розпорядження, що відображали інтереси феодальної знаті. Община втратила самостійність і право власника землі. В капітулярії йдеться вже не про захист общини, а про владне становище великого землекористування феодального типу. Головне завдання економічної політики вбачалося в посиленні експлуатації кріпосних селян.