Вищий державний навчальний заклад україни

„УКРАЇНСЬКА МЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЧНА АКАДЕМІЯ”

КАФЕДРА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ З ЕПІДЕМІОЛОГІЄЮ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

для практичних занять студентів

4 курсу стоматологічного факультету

З епідеміології

 

ПОЛТАВА 2010

ТЕМА 1: Епідемічний процес та його рушійні сили. Класифікація інфекційних хвороб. Напрямки боротьби з інфекційними хворобами та їх профілактика.

Актуальність теми.

Інтенсивне поширення багатьох інфекційних хвороб потребує вивчення закономірностей епідемічного процесу, який виникає і поширюється в конкретних умовах життя суспільства. Сучасні умови життя людини потребують чіткої орієнтації лікарів на особливості перебігу епідемічного процесу, знання основних законів епідеміології і загальних напрямків боротьби та профілактики інфекційних хвороб.

2.Навчальні цілі заняття:

Ознайомитись, мати уявлення про історію епідеміології, предмет і об’єкт епідеміології (а-І);

Знати, засвоїти зміст епідеміологічного методу дослідження, фактори, закономірності і прояви епідемічного процесу (а-ІІ)

Опанувати навичками визначення проявами епідемічного процесу
(спорадична, епідемічна захворюваність) (а-ІІІ)

Розвивати творчі здібності в процесі експериментального та теоретичного дослідження проблемних питань (а-ІV)

3.Матеріали доаудиторної самостійної роботи:

Спрямовані на формування епідеміологічного типу мислення у лікарів медичного профілю. Широке використання тестового матеріалу сприяє розвитку гнучкого, критичного, прогностичного мислення майбутніх фахівців. 3.1. Міждисциплінарна інтеграція.

Дисципліни	Знати	Вміти
1.Попередні дисципліни: мікробіологія   2.Наступні дисципліни інфекційні хвороби	Властивості збудників інфекційних хвороб.   Основні симптоми, патогенез, лабораторна діагностика і лікування інфекційних хвороб	Аналізувати результати мікробіологічних досліджень, узагальнювати їх     Використовувати епідеміологічний метод досліджень, проводити аналіз інфекційної захворюваності

 

3.2. Зміст теми заняття:

Епідеміологія – це наука, яка вивчає причини виникнення й розповсюдження інфекційних хвороб і розробляє заходи боротьби з ними та профілактики.

Основні завдання епідеміології:

1. Визначення медичної й соціально-економічної значущості інфекційних хвороб та їхнє місце в структурі захворюваності населення.

2. Вивчення закономірностей розповсюдження інфекційних хвороб за часом (по роках, місяцях тощо), за територіями та серед різних груп населення (вікових, статевих, побутових, професійних, етнічних та ін.).

3. Виявлення причин і умов, що визначають даний характер поширення інфекційної хвороби.

4. Розробка рекомендацій щодо профілактики й боротьби з даною інфекційною хворобою.

Епідеміологічний метод дослідження є основним у епідеміології й дозволяє виявити закономірності розповсюдження захворювань у часі, територіально та серед різних груп населення. Отже, він дозволяє сконцентрувати профілактичні заходи в певний проміжок часу, що передує підйому захворюваності на території, де ймовірність її виникнення найвища й на таких групах населення, що мають найвищий ризик захворювання. Відома цілком обґрунтована думка, що епідеміологія є діагностичною дисципліною суспільної охорони здоров’я.  

Епідемічний процес

“Епідемічний процес – це безперервний процес взаємодії мікро- та макроорганізмів на популяційному рівні, який проявляється поширенням специфічних інфекційних станів серед людей (хвороба й носійство) і забезпечує збереження збудника в природі як біологічного виду” (за Громашевським Л.В.). Іншими словами, епідемічним процесом називають процес виникнення та розповсюдження серед населення інфекційних хвороб.

У формуванні епідемічного процесу є певні закономірності. Вони були обґрунтовані Л.В.Громашевським як основний закон епідеміології:

“Епідемічний процес виникає і підтримується тільки за умов постійної взаємодії трьох основних рушійних сил (або ланок) – джерела збудника інфекції, механізму передачі та сприйнятливого до даної інфекції організму” (схема 1).

 

С

 

Схема 1. Ланки епідемічного процесу

 

Ці елементи тісно пов’язані між собою і забезпечують безперервність епідемічного процесу. При усуненні хоча б однієї з ланок епідемічний процес припиняється. Цей закон став основною методологічною базою для розробки сучасної системи профілактики інфекційних хвороб.

Джерело збудника інфекції

Джерело збудника інфекції – це живий заражений організм (інколи природне середовище), в якому збудник має оптимальні умови для свого розмноження, накопичення та виділення в навколишнє середовище. Оптимальними умовами для існування патогенних мікроорганізмів є заражений організм людини або теплокровної тварини, що зумовлено наявністю постійної температури тіла, рН і живильного середовища, необхідного для існування мікроорганізмів-паразитів. Останніми роками була виділена невелика група мікроорганізмів-сапрофітів, які вільно живуть у воді, ґрунті й не потребують обов’язкового існування в живій істоті. Однак, потрапляючи в організм теплокровного хазяїна, вони набувають патогенних властивостей і призводять до виникнення захворювань (лістеріоз, легіонельоз, газова гангрена та ін.).

Залежно від типу джерела збудника інфекційні хвороби поділяють на антропонози, зоонози, антропозоонози та сапронози.

При антропонозах джерелом збудників інфекцій є лише заражена людина (хворий або носій). До антропонозів належать більшість інфекцій з аспіраційним механізмом передачі (кір, вітряна віспа, менінгококова інфекція та ін.). При антропонозах відбувається послідовна передача збудників з організму джерела інфекції до сприйнятливого організму іншої людини-реципієнта, який у свою чергу також стає джерелом збудника інфекції для інших людей. Епідемічний процес - це єдиний спосіб існування цих мікроорганізмів-облігатних паразитів. Безперервність епідемічного процесу забезпечує їх існування в природі. Отже, повсюдне припинення епідемічного процесу антропонозної інфекції припинить циркуляцію збудника в природі, приведе до загибелі його як біологічного виду а також до ліквідації інфекції. Так завдяки масовій вакцинації була ліквідована натуральна віспа.

Джерелами збудників інфекції при зоонозах можуть бути тільки теплокровні тварини. Способом існування збудників зоонозів у природі є епізоотичний процес, тобто процес розповсюдження інфекційних хвороб у популяції тварин. При більшості зоонозів захворювання людей є випадковими в ланцюзі епізоотичного процесу, вони не пов’язані між собою. Хвора людина не становить собою небезпеки для інших людей і є “тупиковою гілкою” в ланцюзі епізоотичного процесу (наприклад, при бруцельозі, лептоспірозі та кліщовому енцефаліті хворі люди не заразні для оточення).

Джерелом збудників зоонозних інфекцій для людей є багато видів тварин. Так, серед свійських тварин – це велика та мала рогата худоба (сибіркова виразка, бруцельоз, лептоспіроз, ящур та ін.), свині (лептоспіроз, трихінельоз, теніоз, бруцельоз, єрсиніоз), коні, віслюки (сап, короста, лептоспіроз), собаки та кішки (сказ, токсоплазмоз, токсокароз, філяріатози), птахи (орнітоз, сальмонельоз). Дикі тварини також можуть бути джерелами цих інфекцій, однак мають менше значення для зараження людини в зв’язку з рідкими контактами.

Збудниками сапронозів є мікроорганізми-сапрофіти, які вільно живуть на об’єктах навколишнього середовища, для них епідемічний і епізоотичний процеси не є способом існування. Зараження людей сапронозами - це приклад “помилкового паразитизму” сапрофітів, які набули патогенних властивостей лише в організмі хазяїна. Захворювання людини на сапронози зазвичай не призводить до зараження інших людей і є “біологічним тупиком” для мікроорганізмів. До сапронозів належать такі хвороби як легіонельоз, єрсиніоз, правець та ін. Джерелом інфекції для таких збудників можуть бути ґрунт, вода, тобто ті об’єкти навколишнього середовища, які є місцем їх природного існування.