Методи (бази) обліку витрат для калькулювання собівартості

 - Найбільш поширеними методами обліку витрат як на вітчизняних, так і на зарубіжних підприємствах є:

 - метод обліку фактичних витрат;

 - метод обліку нормативних витрат;

 - метод обліку планової собівартості.

І. При використанні методу обліку фактичних витрат величина фактичних витрат звітного періоду визначається за формулою:

В_ф = К_ф ∙ Ц_ф ,                 (3.4)

де В_ф – фактичні витрати; К_ф – фактична кількість використаного ресурсу; Ц_ф - фактична ціна використаного ресурсу.

Облік фактичних витрат на виробництві будується на таких принципах: повне та документально оформлене відображення прямих витрат на виробництво в системі рахунків бухгалтерсько­го управлінського обліку; облікова реєстрація їх у період виник­нення в процесі виробництва; локалізація витрат за видами вироб­ництв, характером витрат, місцями виникнення, об’єктами обліку та носіями витрат; віднесення фактичних виробничих витрат на об’єкти їх обліку та калькулювання; порівняння фактичних пока­зників із плановими.

Переваги методу:

 - простота;

 - можливість визначення фактичної со­бівартості.

Недоліки:

 - унеможливлює оперативний контроль за використанням ресурсів;

 - неможливість виявлення та усунення причин перевитрат і недоліків в організації виробницт­ва;

 - неможливість розрахунку витрат у ході технологічного процесу (це можливо зробити лише у кінці звітного періоду).

Усе це зумовлює обмеженість вико­ристання даного варіанта обліку для прийняття управлінських рішень, здійснення оперативного управлінського контролю.

ІІ. Для забезпечення ефективності контролю за витратами ви­користовують нормативний метод обліку і калькулювання ви­трат. Основою цього методу є облік витрат згідно з чинними нор­мами та облік відхилень від цих норм, а також облік зміни норм.

У зарубіжній практиці фактично аналогом нормативного методу обліку і калькулювання витрат є метод стандарт-кост. Як і вітчизняний нормативний метод, так і метод стандарт-кост, передбачають: нормування витрат; складання нормативних калькуляцій; облік нормативних витрат і відхилень від норм (за місцями виникнення та центрами відповідальності); аналіз відхилень та прийняття відповідних управлінських рішень.

Під нормативними розуміють поточні норми витрат з поправками на зміни технології тощо. У практичній діяльності використовуються різні нормативи:

- тільки по кількості:     В_ф = Ц_ф ∙ (К_н± О_к),                             (3.5)

- тільки за ціною:           В_ф = (Ц_н± О_ц)∙ К_ф,                             (3.6)

- за кількістю та за ціною: В_ф = (Ц_н± О_ц)∙ (К_н± О_к),                   (3.7)

де К_н, Ц_н – відповідно нормативи витрачання ресурсу та ціни; О_к, О_ц – відповідно відхилення від нормативів витрачання ресурсів та цін.

Метод передбачає попереднє обов’язкове складання нормативних калькуляцій, які розраховуються на базі діючих на початок звітного періоду норм витрат. По мірі впровадження організаційних та науково-технічних заходів нормативні калькуляції оновлюються.

Нормативний метод дозволяє оцінити якими були витрати та якими вони повинні бути.

Облік витрат ведеться у межах встановлених норм та по відхиленням (змінам) від них.

Фактична собівартість визначається як сума нормативної собівартості з урахуванням відхилень від норм за кожною статею витрат.

Переваги: контроль витрат шляхом зіставлення фактичних витрат з нормативними; виявлення та аналіз причин відхилень та винуватців; прийняття мір у ході технологічного процесу.

Недоліки: висока трудомісткість; необхідність обліку витрат як за нормами, так і за відхиленнями від них.

ІІІ. При організації обліку методом планової собівартості за основу беруть допустимі затрати виходячи із прогресивних норм витрачання ресурсів з урахуванням передового досвіду та наявних ресурсів.

Переваги: заплановані затрати основані на прогнозі майбутнього.

В практичній діяльності в якості планових норм можуть бути використані ідеальні та досягнуті стандарти.

Ідеальні стандарти показують, якими повинні бути затрати підприємства в оптимальних умовах (підприємство працює без браку, втрат тощо).

Досягнуті стандарти встановлюються з урахуванням реальних умов функціонування підприємства.

Розрахунок фактичної собівартості здійснюється аналогічно методу нормативної собівартості.

                        В_ф = (Ц_пл± О_ц)∙ (К_пл± О_к).                  (3.8)

Переваги: ті ж, що й у нормативного методу плюс більш глибоке обґрунтування планованих величин.

Стандарти найчастіше всього переглядають у процесі розробки річного плану (бюджету).