Кайдашеві здавалось, що він іде через вузеньку греблю попід вербами і що він шубовснув з греблі у ставок.

— Хіба ж ти не бачиш, що ти в сінях, — сказала Кайдашиха.

— А може, це я згубив очі на греблі? Нічогісінько не бачу! їй-богу, нічогісінько! А може, кум повидирав мені баньки з лоба, — говорив Кайдаш сам до себе, — оце лиха моя годинонька! Як же оце я прийду додому без очей?

 

 

Кайд`аш махн`ув рук`ою й зачеп`ив г`орщик на пол`иці (Кайдаш махнул рукой и зацепил горшок на полке). Г`орщик полет`ів Кайдаш`еві на г`олову й г`епнув об з`емлю (горшок полетел Кайдашу на голову и ударил о землю).

— Як`а це `іродова душ`а к`идається горшк`ами (какая это иродова душа бросается горшками)? Мар`усю (Маруся)! Та не к`идайся-бо (т ы не бросайся, а)! При... присяг`аюсь, що вже б`ільше не б`уду (кля... клянусь, что уже больше не буду).

Кайдаш`иха схоп`илась з пост`елі (Кайдашиха схватилась = вскочила с постели), к`инулась до п`ечі й почал`а роздув`ати жар (бросилась к печи и начала раздувать жар), притул`ивши до й`ого сух`у тр`іску (прижав к нему сухую лучину, щепку). Вог`онь бл`иснув на всю х`ату і пол`ився ч`ерез одч`инені дв`ері в с`іни (огонь сверкнул на всю хату и полился через открытую дверь в сени).

— О! Кум верн`ув мен`і `очі (кум вернул мне глаза). Пострив`ай же, л`исий д`ідьку (подожди же, лысый дядька)! Я тоб`і з`автра... я тоб`і одд`ячу (я тебе завтра... я тебя отблагодарю)!

 

Кайдаш махнув рукою й зачепив горщик на полиці. Горщик полетів Кайдашеві на голову й гепнув об землю.

— Яка це іродова душа кидається горшками? Марусю! Та не кидайся-бо! При... присягаюсь, що вже більше не буду.

Кайдашиха схопилась з постелі, кинулась до печі й почала роздувати жар, притуливши до його суху тріску. Вогонь блиснув на всю хату і полився через одчинені двері в сіни.

— О! Кум вернув мені очі. Постривай же, лисий дідьку! Я тобі завтра... я тобі оддячу!

 

 

І з т`ими слов`ами Кайд`аш вліз у х`ату (с теми словами Кайдаш влез в хату). Лиц`е йог`о бул`о ж`овте, як віск (лицо его было жёлтое, как воск). Рукав`а по л`ікті бул`и м`окрі, і з їх текл`а пать`оками вод`а (рукава по локти были мокрые, с них текла струйками вода). На земл`і з'яв`ились см`ужки з водян`их кр`апель (на земле появились полоски из капель воды), нен`аче разк`и нам`иста (будто нити бус), розк`идані й попл`утані на всі лад`и (разбросанные и запутанные на все лады).

— Поб`ила мен`е лих`а год`ина та нещасл`ива (побила меня злая пора да несчастная)! — загомон`іла Кайдаш`иха (зашумела Кайдашиха). — З чим же ти по`їдеш з`автра на `ярмарок (с чем же ты поедешь завтра на ярмарку), кол`и проп`ив гр`оші (если пропил деньги)? Тр`еба с`олі, тр`еба горшк`ів (нужна соль, нужны горшки), тр`еба смол`и (нужна смола). Чим ти б`удеш м`азати воз`и (чем ты будешь телеги мазать)? Наста`є возов`иця (наступает пора сено возить). Та тр`еба д`ечого накуп`ить ік вес`іллю (да нужно кое-чего накупить к свадьбе). Адж`е ж д`умаєш жен`ить с`ина (ведь же думаешь женить с ы на).

— Бр`ешеш (врёшь)! Я не проп`ив гр`ошей (я не пропил денег). `Осьдечки гр`оші, та тоб`і не дам (вот где деньги, да тебе не дам), — сказ`ав Кайд`аш, вд`аривши рук`ою з`амість киш`ені по пр`ипічку (сказал Кайдаш, ударив рукой вместо кармана по шестку; “ пр ` ипічок ” — шесток, часть печи перед дугообразным отверстием). — Д`улю в`ізьмеш, а не гр`оші (дулю возьмёшь, а не деньги).

— От теп`ер, т`ату, вже не б`удете в вод`і потоп`ати та од н`аглої см`ерті помир`ать (вот теперь, папа, уже не будете в воде тонуть и внезапной смертью помирать), — обізв`ався з л`ави Карп`о насм`ішкуватим г`олосом (отозвался с лавки Карп насмешливым тоном).

 

І з тими словами Кайдаш вліз у хату. Лице його було жовте, як віск. Рукава по лікті були мокрі, і з їх текла патьоками вода. На землі з'явились смужки з водяних крапель, неначе разки намиста, розкидані й поплутані на всі лади.

— Побила мене лиха година та нещаслива! — загомоніла Кайдашиха. — З чим же ти поїдеш завтра на ярмарок, коли пропив гроші? Треба солі, треба горшків, треба смоли. Чим ти будеш мазати вози? Настає возовиця. Та треба дечого накупить ік весіллю. Адже ж думаєш женить сина.

— Брешеш! Я не пропив грошей. Осьдечки гроші, та тобі не дам, — сказав Кайдаш, вдаривши рукою замість кишені по припічку. — Дулю візьмеш, а не гроші.

— От тепер, тату, вже не будете в воді потопати та од наглої смерті помирать, — обізвався з лави Карпо насмішкуватим голосом.

 

 

— А ти чог`о обзив`аєшся (а ты чего отзываешься)? М`атері тво`їй сторч та й борщ (матери твоей уха и борщ; “ сторч ` ак ” — уха /диалектное/, другое значение — торчок, то что торчит; “ дав ` ати сторчак ` а ” — падать вниз головой)! Спи от`ам, кол`и ліг, а то я теб`е п`алицею зв`ерху (спи вон там, раз лёг, а то я тебя палкой сверху), — сказ`ав Кайд`аш, заточ`ившись і вп`авши на л`авку (сказал Кайдаш, зашатавшись и упав на лавку).

— І г`оді вже тоб`і (и хватит уже тебе)! Ще м`ало тог`о кр`ику (ещё тебе мало крику), — спин`яла м`ати Карп`а (останавливала мать Карпа).

Кайд`аш к`инув св`иту на л`аву в к`уток (Кайдаш бросил свиту = сермягу на лавку в угол), звал`ився, ал`е не діст`ав голов`ою до св`ити (свалился, но не достал головой до свиты). Голов`а ст`укнула, нен`аче хто к`инув на л`аву гарбуз`а (голова стукнула, словно кто бросил на лавку тыкву). Він як уп`ав, так і захр`іп на всю х`ату (он как упал, так и захрапел на всю хату). Кайдаш`иха погас`ила каган`ець (Кайдашиха погасила светильник; “ каган ` ець ” — небольшой светильник, состоящий из фитиля и посуды, в которую наливается масло или жир), і в х`аті все ст`ихло і втихом`ирилось (и в хате всё стихло и утихомирилось). Т`ільки соб`аки надв`орі ще д`овго брех`али, роздрат`овані кр`иком та св`ітлом у х`аті в так`у п`ізню доб`у (только собаки снаружи ещё долго брехали, раздражённые криком и светом в хате в такую позднюю пору).

Всі посн`ули в х`аті (все позасыпали = уснули в хате), т`ільки Карп`о д`овго не спав (только Карп долго не спал) і все нен`аче б`ачив під зел`еною `яблунею сво`ю мр`ію (и всё будто видел под зелёной яблоней свою мечту) в черв`оних кісник`ах на голов`і та в черв`оному нам`исті з дукач`ем (в красных лентах на голове и в красных бусах с дукачом).

 

— А ти чого обзиваєшся? Матері твоїй сторч та й борщ! Спи отам, коли ліг, а то я тебе палицею зверху, — сказав Кайдаш, заточившись і впавши на лавку.

— І годі вже тобі! Ще мало того крику, — спиняла мати Карпа.

Кайдаш кинув свиту на лаву в куток, звалився, але не дістав головою до свити. Голова стукнула, неначе хто кинув на лаву гарбуза. Він як упав, так і захріп на всю хату. Кайдашиха погасила каганець, і в хаті все стихло і втихомирилось. Тільки собаки надворі ще довго брехали, роздратовані криком та світлом у хаті в таку пізню добу.