Старого неначе Хто вщипнув. Він заговорив дрібно й сердито, наговорив синам сім мішків гречаної вовни, невважаючи на святу п'ятницю, та й пішов у повітку. Сини почали знов розмовлять.

— Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо, — сказав веселий Лаврін.

— Мені аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку, — сказав Карпо.

 

 

— То бер`и М`отрю (тогда бери Мотрю; “ М ` отря ” от “ Мотр ` она ”), Д`овбишеву ст`аршу дочк`у (Довбышову старшую дочь). М`отря й г`арна (Мотря и красивая), й тр`охи брикл`ива (и немного брыкливая), і в неї с`ерце з п`ерцем (и у неё сердце с перцем), — сказ`ав Лавр`ін (сказал Лаврин).

Лавр`інові слов`а зап`али Карп`ові в д`ушу (Лавриновы слова запали Карпу в душу). М`отря не вих`одила в й`ого з д`умки (Мотря не выходила у него из мысли = из головы), нен`аче сто`яла тут на ток`у недал`ечко од й`ого (словно стояла здесь на току недалеко от него), під зел`еною `яблунею (под зелёной яблоней), і див`илась на й`ого сво`їми т`емними мал`енькими, як т`ерен, оч`има (и смотрела на него своими тёмными маленькими, как тёрн, глазами). Він нен`аче б`ачив (он словно видел), як паш`іло ї`ї лиц`е з рум'`янцем на всю щок`у (как вспыхивало её лицо румянцем во всю щёку), як біл`іли ї`ї дрібн`і з`уби між тонк`ими черв`оними губ`ами (как белели её мелкие зубы между тонкими красными губами). Карп`о зад`умався (Карп задумался), сп`ерся на з`аступ (опёрся на лопату) і не зв`одив оч`ей з т`ого м`ісця під `яблунею (и не сводил глаз с того места под яблоней), де він н`іби вгл`едів сво`ю гар`ячу мр`ію в черв`оних кісник`ах на голов`і (где он будто увидел свою жаркую мечту в красных лентах на голове), в черв`оному нам`исті з дукач`ем (в красном монисте = бусах с дукачом; “ дук ` ач ” — украшение в виде монеты).

— К`арпе (Карп)! Чог`о це ти в`итріщив `очі на `яблуню (чего это ты вытаращил глаза на яблоню), н`аче кор`ова на нов`і вор`ота (как корова на новые ворота)? — спит`ав Лавр`ін (спросил Лаврин).

 

— То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї серце з перцем, — сказав Лаврін.

Лаврінові слова запали Карпові в душу. Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечко од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.

— Карпе! Чого це ти витріщив очі на яблуню, наче корова на нові ворота? — спитав Лаврін.

 

 

Карп`о н`іби не чув йог`о слів (Карп будто не слышал его слов) та все див`ився сув`орими оч`има на зел`ене гілл`я (да всё смотрел строгими глазами на зелёные ветви). Хот`ів він прогн`ать з-пер`ед оч`ей ту мр`ію (хотел он прогнать от глаз ту мечту = видение), а мр`ія все сто`яла й ман`ила йог`о (а видение всё стояло и манило его).

С`онце почал`о поверт`ать на веч`ірній пруг (солнце начало поворачивать на вечерний край). Кайдаш`иха в`ийшла з х`ати і прикр`ила `очі дол`онею (Кайдашиха вышла из хаты и прикрыла глаза ладонью). Вон`а бул`а вже не молод`а, ал`е й не стар`а (она была уже не молодая, но и не старая), вис`ока, р`івна (высокая, прямая), з довг`астим лиц`ем (с продолговатым лицом), з с`ірими оч`има (с серыми глазами), з тонк`ими губ`ами та блід`им лиц`ем (с тонкими губами и бледным лицом). Мар`уся Кайдаш`иха з`амолоду д`овго служ`ила в двор`і (Маруся Кайдашиха смолоду долго служила при дворе), у п`ана (у господина = помещика, барина), куд`и ї`ї взял`и д`івкою (куда её взяли девкою). Вон`а вм`іла д`уже д`обре кухов`арить (она умела очень хорошо готовить) і ще й теп`ер ї`ї бр`али до пан`ів та до поп`ів за кухов`арку на весілл`я (и ещё и теперь её брали = приглашали к господам да к попам как повариху на свадьбы), на хрест`ини та на хр`ами (на крестины и на храмы; “ храм ” — праздник местной церкви, приуроченный к дню её освящения или дню святого покровителя этой церкви). Вон`а д`овго т`ерлась к`оло пан`ів (она долго тёрлась возле господ) і набр`алась од їх тр`охи п`анства (и набралась от них немного благородства). До н`еї прил`ипла як`ась обл`есливість у розм`ові й пов`ага до пан`ів (к ней прилипла какая-то льстивость в разговоре и уважение к господам). Вон`а люб`ила цілув`ать їх в р`уки, кл`анятись (она любила целовать им руки, кланяться), підсол`оджувала сво`ю розм`ову з н`ими (подслащала свой разговор с ними). Попад`і й небаг`аті п`анії частув`али ї`ї в пок`оях (попадьи и небогатые помещицы угощали / чествовали, принимали / её в своих покоях = комнатах), садов`или п`оруч з соб`ою на стільц`і як потр`ібну люд`ину (сажали рядом с собою на стул как нужного человека).