Споживання та заощадження як функції доходу

У закритій економіці існує три напрямки використання виробленої нею продукції.

Y = C + I + G

Тобто, частина виробленої продукції споживається домогосподарствами С, частина використовується фірмами та домогосподарствами на інвестиції І, частина закуповується урядом для використання на суспільні потреби G.

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати (С). Споживчі витрати, або споживання, - це витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів і оплату послуг для задоволення особистих потреб.

Споживання є також найбільш суттєвим компонентом ВВП. У різних країнах частка споживання у ВВП коливається в межах 60 – 70 %, що зумовлює важливість для економіки в прийнятті рішень про споживання.

Структура споживчих витрат різна у різних груп населення (харчування, непродовольчі товари, послуги тощо). У середньому споживчі витрати дійсно змінюються досить закономірно зі зміною доходу. Але середні величини не розкривають всієї суті проблеми. В кожній з груп доходів існують значні відхилення від середнього рівня споживання.

Пріоритети у споживанні різні, але можливо виділити найбільш спільні групи витрат в залежності від їх бажаності для сім’ї: харчування, одяг, житло, освіта, медичне обслуговування, транспорт. При цьому треба враховувати, що багато залежить від доходів сім'ї, платності або безплатності тих чи інших послуг. Структура споживання може змінюватись також за окремими напрямками – більш якісне харчування і таке інше.

Наприклад, у США видатки на продукти харчування становлять близько 20% використовуваного доходу, у країнах Західної Європи – в середньому 25%, а в Україні приблизно 60% використовуваного доходу.

Статистика свідчить, що існують передбачувані закономірності, за якими домашні господарства розподіляють свої доходи за статтями споживання. Так, бідні сім'ї в основному витрачають свої доходи на товари першої необхідності – поточне споживання та житло. Із зростанням доходу збільшуються витрати на більш якісне харчування. Проте існує межа для тих додаткових грошей, що витрачаються на харчування. І з подальшим зростанням доходу питома вага споживчих витрат на харчування зменшується.

Споживчі витрати на одяг, товари тривалого користування, відпочинок зростають швидше, ніж доход. І, нарешті, дослідження показують, що за умов платності таких послуг, як освіта й охорона здоров'я, розмір сектора послуг займає дедалі більшу питому вагу у загальній сумі споживчих витрат.

На величину споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є безподатковий доход (БД), або доход, що залишається у домашніх господарств після сплати податків, яким вони можуть вільно розпоряджатися. Але не весь безподатковий доход витрачається на споживання. Певна його частина заощаджується (З).

Заощадження – це та частка особистого безподаткового доходу, яка не споживається, тобто:

З = БД - СВ.

Економічні дослідження показують, що безподатковий доход є визначальним фактором споживання і заощадження.

Споживання та заощадження безпосередньо впливають на рівень національного виробництва, ціни та зайнятість. Щоб зрозуміти цей вплив, треба ввести поняття функції споживання і функції заощаджень.

Функція споживання є однією з найважливіших у макроекономіці. Вона показує співвідношення між споживчими витратами і безподатковим доходом як в статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була запроваджена Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв'язок між споживанням та доходом.

Графічно функцію споживання можна розглянути на рис. 4.1.

 

С     

 

                                             величина заощаджень

 

                                                               функція споживання

                   Б

    А        

                                                величина чистого споживання

           а 

             45°

            

                                             Y – безподатковий дохід

Рис. 4.1. Функція споживання

 

Якби споживчі витрати повністю дорівнювали доходу, то графік функції споживання прийняв би форму бісектриси. В будь-якій точці бісектриси споживання повністю дорівнює доходу. Точка Б означає нульове заощадження, повне споживання доходу. Праворуч від точки Б – зона чистого заощадження, яка обмежується кривою споживання та бісектрисою. Величина чистих заощаджень завжди вимірюється вертикальним відрізком між кривою функції споживання та бісектрисою. Обсяг споживання визначається відстанню від осі доходів до кривої функції споживання. Ліворуч від точки Б відрізок АБ означає перевищення споживання над доходами, тобто життя в борг або за рахунок попередніх заощаджень. Перевищення споживання над доходом є „чистим від’ємним заощадженням“, його вимірюють відстанню між бісектрисою та кривою функції споживання.

Аналогічно розглядається функція заощадження, яка є дзеркальним відображенням функції споживання. Функція заощадження графічно зображена на рис. 4.2.

 

З                                        

                                                                       функція заощаджень

                                                                                   

+                                                                     обсяг заощаджень

               

 0                                                                         

                         Б                  Y – безподатковий дохід

 -             

       А                                                        

           

Рис. 4.2. Функція заощадження

 

Графічно функцію заощадження зображують віднімаючи по вертикалі функцію споживання від лінії бісектриси (див. рис. 4.1). Обсяг заощаджень визначається відстанню від лінії доходу до кривої функції заощадження. Ця відстань повністю збігається з відстанню від кривої споживання до бісектриси на попередньому графіку. Точка Б на графіку так само показує нульове заощадження. На відрізку АБ заощадження домашніх господарств від'ємні – функція заощадження лежить нижче від нульової горизонтальної лінії.

З наведених графіків функцій споживання і заощадження видно, що і споживання, і заощадження прямо залежать від доходу, зростаючи зі збільшенням доходу і зменшуючись при його скороченні.

Залежність споживання та заощадження від доходу називають схильністю до споживання та заощадження.

Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження.

Середня схильність до споживання (с) – частка безподаткового доходу, що спрямовується на споживання:

,  (4.1)

де С – споживання;

Y – безподатковий дохід.

Середня схильність до заощадження (s) – частка безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження:

, (4.2)

де З – заощадження;

Y – безподатковий дохід

Гранична схильність до споживання (с′) показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання, тобто характеризує тенденцію змін у залежності від змін доходу:

, (4.3)

де ΔС – додаткове споживання;

ΔY – додатковий безподатковий дохід.

Гранична схильність до заощадження (s ′) показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове заощадження:

, (4.4)

де ΔЗ – додаткове заощадження;

ΔY – додатковий безподатковий дохід.

Якщо до середньої схильності до споживання додати середню схильність до заощадження, то отримаємо одиницю:

c + s = 1 (4.5)

Якщо до граничної схильності до споживання додати граничну схильність до заощадження, то отримуємо одиницю:

с′ + s′ = 1 (4.6)

Середня схильність до споживання більша за середню схильність до заощадження:

c > s (4.7)

Гранична схильність до споживання більша за граничну схильність до заощадження:

с′ > s′ (4.8)

При збільшені доходу споживання та заощадження збільшуються, але гранична схильність до споживання (с′) зменшується, а середня – збільшується.