Недоходні фактори споживання та заощадження

Розглянувши поведінку у споживанні та заощадженнях домашніх господарств у залежності від доходу, перейдемо до аналізу більш широкого кола факторів, які впливають на споживання і заощадження. Всі інші фактори споживання та заощадження, крім доходу, ми будемо називати недоходними факторами.

До недоходних факторів споживання і заощадження відносяться:

1. Багатство. Під багатством розуміють як нерухоме майно (будинки, автомобілі, телевізори та інші предмети довгострокового користування), так і фінансові засоби (готівкові гроші, заощадження на рахунках, акції, облігації, страхові поліси тощо), якими володіє населення. Домашні господарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб нагромаджувати багатство. За інших рівних умов, чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень. Тобто, збільшення багатства змішує графік споживання угору, а графік заощадження – вниз.

2. Податки. Відомо, що податки сплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощадження. Зниження податків збільшує безподатковий доход і тому збільшує як споживання, так і заощадження. Функція споживання (С) та заощадження (З) переміщуються вгору (рис. 4.3, 4.4) і навпаки.

3. Рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження і навпаки. Цей висновок має безпосереднє відношення до аналізу багатства як фактора споживання. Зміни рівня цін змінюють реальну вартість, або купівельну спроможність деяких видів багатства. Реальна вартість фінансових засобів, номінальна вартість яких вимірюється в грошах, буде зворотною до зміни ціни. Це і є ефект багатства.

4. Відрахування на соціальне страхування. Збільшення цих відрахувань призведе до скорочення поточних споживання і заощадження. Але треба враховувати, що на рішення домашніх господарств стосовно споживання і заощадження впливає діюча система соціального забезпечення. Це пов'язано з розглянутою вище гіпотезою життєвого циклу. Чим краще соціальне забезпечення, тим менші заощадження домашніх господарств протягом трудового життя.

5. Очікування. Очікування можуть бути пов'язані з майбутньою зміною цін, доходів, виникненням дефіциту тощо. Якщо ці очікування несприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що у поточному році збільшує споживання та зменшує заощадження. Очікування приросту грошових доходів у майбутньому зумовлює збільшення поточних витрат.

6. Споживча заборгованість. Якщо в попередній період заборгованість зросла, то в поточному періоді домашні господарства будуть змушені зменшити споживання і заощадження, аби ліквідувати минулу заборгованість. І навпаки, коли споживча заборгованість зменшилася, то поточний рівень споживання і заощаджень може зрости.

7. Відсоткова ставка. Зміна ставки відсотка впливає на співвідношення між поточними і майбутніми споживанням і заощадженням. Коли відсоткова ставка зростає, поточне споживання зменшується, а заощадження зростають, що збільшить майбутнє споживання, забезпечене поточними заощадженнями. Таким чином, домашні господарства заміщують частку споживання у поточному періоді збільшенням споживання у майбутньому.

С                                         С₁

                                                   

                                             С₂

                 В

А                                        С₃

        а                       

             45°

          

                                       Y- безподатковий дохід

Рис. 4.3. Вплив недоходних факторів на функцію споживання

 

Недоходні фактори впливають на споживання і заощадження, зміщуючи їх графіки.

З урахуванням автономних змін споживання і заощадження, внесемо уточнення в графіки споживання і заощадження.

Недоходні фактори впливають на споживання і заощадження та переміщують їх функції (рис. 4.3, 4.4). Якщо недоходний фактор впливає на збільшення споживання або заощадження, тоді функції споживання (С) або заощадження (3) переміщуються вгору (С₁, З₁). Якщо недоходні фактори впливають на зменшення споживання або заощадження, тоді функції споживання (С) або заощадження (3) переміщуються вниз (С₂, 3₂).

З                                                              З₁

                                                                 З₂

                                                                  

                                                                      З₃

 

 

 0

                         Б                  Y – безподатковий дохід

 -             

       А

Рис. 4.4. Вплив недоходних факторів на функцію заощадження

 

Зв’язок між споживанням і доходом був уточнений з використанням трьох ідей: міжчасового бюджетного обмеження Ірвінга Фішера, життєвого циклу Франко Модильяні та постійного доходу Мільтона Фрідмена:

1. Гіпотеза міжчасового бюджетного обмеження.

Ірвінг Фішер висунув гіпотезу про те, що при прийнятті споживацьких рішень раціональні економічні суб'єкти враховують не тільки поточний, а й майбутній доход, тобто весь доход, отриманий ними протягом життя, і висунув проблему міжчасового споживчого вибору. Суть його полягає у тому, що при прийнятті рішення про споживання на сучасному етапі і у майбутньому споживачі стикаються з міжчасовим бюджетним обмеженням. Проблема вибору існує перед споживачем, споживач живе у двох часових періодах: перший – молодість і другий – старість. Споживання в кожному періоді життя залежить від того, заощаджує споживач чи, навпаки, користується позикою.

Отже, з моделі І. Фішера випливає, що споживання визначається доходом, який споживач сподівається отримувати впродовж усього свого життя.

2. Теорія життєвого циклу.

Це теорія споживання, розвинута у 1954 р. економістами А. Андро, Ф. Модильяні та Р. Брумергом. Вона ґрунтується на твердженні, що споживання у кожному періоді залежить не від поточного доходу, а від доходу протягом життя. Всі споживачі прагнуть так розподілити покупки в ході життя, щоб споживання залишалося постійним із року в рік, а багатство наприкінці життя рівнялося нулю, бо після смерті багатство людині не потрібно. Іншими словами, середня схильність до споживання всього життєвого циклу дорівнює 1, тобто впродовж усього життя людина купує стільки, скільки складає її безподатковий доход за все життя. Багатство – сума реальних і фінансових засобів. Воно зростає доти, поки людина працює, а потім із виходом на пенсію починає різко падати. Якщо до дня смерті багатство не стане рівним 0, то його частина, що залишилася, перейде у спадщину.

Доход, що знаходиться у розпорядженні, також збільшується до середини життя, а потім починає зменшуватися. Тому у ході життєвого циклу споживання залишається практично постійним.

У молоді роки люди живуть у борг і мають високий рівень споживання, сподіваючись, що з роками, коли їх прибутки почнуть зростати, вони зможуть повернути борги.

У зрілі роки, маючи значний доход і багатство, домогосподарства збільшують заощадження, готуючись до старості, і це робить їх споживання нижче потенційно можливого.

На старості на покупки витрачаються заощадження, що підтримує споживання практично незмінним.

Також змінюється й сама структура попиту впродовж життя. У молодості більше йде на харчування, одяг, купівлю товарів тривалого користування, у старості – більше на медичне обслуговування, подорожі.

3. Гіпотеза постійного (перманентного) доходу.

Мільтон Фрідмен запропонував для пояснення поводження споживачів гіпотезу постійного (перманентного) доходу, що була їм сформульована в 1957 р.

Теоретичні передумови гіпотези:

І. Ідея Ф. Модильяні про те, що протягом життя суб'єкти прагнуть підтримувати стабільний рівень споживання.

2. Теорія міжчасового споживання вибору І. Фішера.

В основі гіпотези перманентного доходу М. Фрідмена лежить положення про те, що суб'єкти формують свої споживчі витрати в залежності не від поточного, а постійного (перманентного) доходу, прагнучи таким чином забезпечити рівний рівень споживання протягом життя.

Перманентний доход – це доход, очікуваний споживачами за тривалий проміжок часу (де може бути кілька років або все життя). Цей доход детерміновано всім багатством людини: розташовуваними засобами (акціями, облігаціями, нерухомістю) і людським капіталом (запас здоров'я, здібності, рівень кваліфікації тощо) – усім, що забезпечує заробіток суб'єкта. Під перманентним доходом мають на увазі середньозважену величину з усіх доходів, що суб'єкт очікує одержати в майбутньому, це будь-який середній доход.

Постійний доход – це частина доходу, що відповідно до очікувань людей збережеться в майбутньому, це рівень доходу, який будуть одержувати домашні господарства, коли усунеться вплив тимчасових і перехідних факторів, таких як погодні умови, короткостроковий економічний цикл і непередбачені прибутки або збитки.

Тимчасовий доход – це частина доходу, яку економічні суб'єкти не очікують зберегти в майбутньому. Це тимчасові випадкові відхилення від доходу.

Існують три види шоків (відхилень) від доходу, що викликають реакцію споживача: тимчасові (випадкові), перманентні й очікувані в майбутньому.

Тимчасові (випадкові) – це такі шоки, при яких хоча поточний доход 1-го періоду зміниться, але це майже не вплине на споживання, оскільки значна частина доходу буде спрямована на заощадження. Наприклад, якщо особа виграла велику суму грошей у лотерею, найімовірніше, що вона не витратить гроші, а розподілить їх на тривалий період часу.

Перманентні – це такі шоки, при яких зростає (зменшується) доход 1-го і 2-го періодів. У цьому випадку в тій же пропорції зміниться і споживання. Прикладом може служити підвищення по службі.

Очікувані в майбутньому – це такі шоки, коли доход 1-го періоду не зміниться, а у 2-му періоді відбувається зміна споживчих витрат. Так, якщо суб'єкт очікує підвищення по службі, то є імовірність, що він буде позичати гроші.

Найважливіший висновок, що випливає з гіпотези перманентного доходу Фрідмена, стосується середньої схильності до споживання.

Тобто середня схильність до споживання залежить від відношення постійного доходу до поточного. Таким чином, роки високого доходу характеризуються низькою середньою схильністю до споживання і навпаки. Однак у довгостроковому періоді вона постійна.