Інфляція та її наслідки. Антиінфляційна політика

Інфляція належить до основних індикаторів, які характеризують макроекономічну нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про виникнення певних змін у товарно-грошових відносинах і розподілі сукупного доходу.

Інфляція (лат. inflatio - здуття) – це процес знецінення грошей внаслідок перевищення кількості грошових знаків, які перебувають в обігу, суми цін товарів та послуг, що виявляється в їх зростанні.

Іншими словами можна сказати, що інфляція – це падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя. Інфляція – це приріст цін, викликаний надлишком грошей щодо товарів та послуг.

Однак не всяке зростання цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якості продукції чи погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів.

Якщо, наприклад, ціни зросли внаслідок подорожчання сировини, електроенергії, що призвело до збільшення витрат виробництва, то знецінення грошей спричинено зростанням цін. Підвищення цін через надмірну грошову та кредитну емісію, порушення законів грошового обігу є наслідком знецінення грошей. Другий випадок точніше відображає сутність поняття інфляції, що означає появу грошових знаків, не забезпечених товарною масою.

Для обчислення темпу інфляції (ТІ) застосовують два методи:

Перший – на основі індексу цін базового періоду. В цьому випадку інфляція показує відсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно базового періоду (року):

ТІ = І _ц – 100%, (3.2)

де І _ц – індекс цін аналізованого періоду (року);

100% - індекс цін попереднього періоду (року).

Другий – на основі індексу цін попереднього періоду. В цьому випадку інфляція показує відсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно попереднього періоду (року):

ТІ = (І _{ц а} – І _{ц п}) / І _{ц п}, (3.3)

де І _{ц а} – індекс цін аналізованого (поточного) року;

І _{ц п} – індекс цін попереднього (базового) року.

Однією із закономірностей інфляції є постійне зростання цін та знецінення грошей.

Види інфляції:

 1. В залежності від темпу приросту цін інфляцію умовно можна поділити на три види: помірну (повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу).

- Помірна (повзуча) інфляція виникає тоді, коли річний приріст цін складає не більше 20%. Вона характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу. В цілому не має негативних наслідків для економічних суб'єктів.

- Галопуюча інфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється десятками або сотнями відсотків (від 20 до 200%). На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві. Окремі групи економічних суб'єктів добиваються різкого підвищення цін, що змушує й інших посилювати свої економічні й соціальні вимоги. Тому зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важкопередбаченим і не піддається регулюванню. Інфляція виходить з-під контролю держави, різко впливаючи на всі сфери економіки та соціальне життя країни.

- Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється сотнями або тисячами відсотків (вище 200%). На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції. Вони відіграють дедалі меншу роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв'язків, набувають поширення бартерні операції, порушуються фінансовий та кредитний механізми, починають розвиватися стихійні процеси в економіці та ін.

2. У залежності від характеру кінцевих причин, які викликають інфляцію, слід розрізняти два її види: інфляцію попиту і інфляцію витрат.

- Інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зростають внаслідок випереджаючого зростання сукупного попиту стосовно сукупної пропозиції. Таке зростання сукупного попиту може бути викликане збільшенням пропозиції грошей, державних витрат, а також інвестиційних витрат та ін. Виробничий сектор не в змозі негайно відповісти на цей надлишковий попит зростанням реального обсягу виробництва, бо всі наявні ресурси вже повністю використані. Тому надлишковий попит призводить до підвищення цін на стабільний обсяг продукції.

- Інфляція витрат спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають внаслідок збільшення витрат на виробництво одиниці продукції, тобто середніх витрат за даного обсягу виробництва. Це має місце тоді, коли зростають ціни на матеріальні ресурси – сировину, паливо, енергоносії, або зростає номінальна заробітна плата, випереджаючи при цьому підвищення продуктивності праці. Збільшення витрат на одиницю продукції скорочує прибутки підприємств та обсяги виробництва продукції, які можуть бути запропоновані за існуючого рівня цін. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг, що, в свою чергу, підвищує рівень цін, тобто спричинює інфляцію витрат.

Інфляція витрат, як правило, супроводжується падінням виробництва. Таке явище дістало назву стагфляція. Отже, стагфляція виникає тоді, коли одночасно зростають ціни і скорочується виробництво.

3. У залежності від можливості передбачити зростання цін розрізняють очікувану і неочікувану інфляцію.

- Очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою. Тому вона очікується і може бути врахована заздалегідь.

- Неочікувана інфляція є результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції.

4. За характером перебігу інфляція може бути збалансованою та незбалансованою.

- Збалансована – це помірне, найчастіше передбачене зростання цін, що не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів. Характеризується незначним, помірним ростом цін одночасно на всі товари та послуги. Проте така інфляція дуже рідкісна.

- Незбалансованою, що являє собою різні темпи зростання цін на різні товари та послуги. Впливає на затрати та податки.

5. За характером інфляційного процесу або знецінення грошей буває:

- Відкрита інфляція – характеризується зростанням цін на вільному ринку при невтручанні держави у процес їх формування. Найбільш відчутна у монополізованих секторах економіки.

- Прихована інфляція – збереження сталих цін та заробітної плати при зростанні продуктивності праці; зниження якості товарів та послуг при сталому рівні цін; зростання рівня державних роздрібних цін через вільно вибраний споживчий кошик.

- Придушена інфляція – проявляється у зростанні незадоволеного попиту та грошових заощаджень населення, які не знаходять реалізації.

Інфляція обумовлена також рядом причин, що підрозділяються на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх причин належать:

- деформація економіки, яка пов'язана з відставанням галузей, що виробляють предмети споживання, від галузей, що продукують засоби виробництва;

- дефіцит державного бюджету, пов'язаний із ростом урядових витрат;

- високий рівень невиробничих витрат держави (особливо військових);

- диспропорції на мікро- і макрорівні, що є проявом циклічного характеру розвитку економіки;

- монополія держави на зовнішню торгівлю;

- монополія великих компаній на встановлення цін;

- високі податки та висока відсоткова ставка за кредит;

- помилки в економічній політиці держави тощо.

Зовнішніми причинами інфляції є:

- структурні світові кризи (сировинні, енергетичні та ін.), що супроводжуються багаторазовим зростанням цін на сировину, нафту, імпорт яких став приводом для різкого підвищення цін монополіями;

- обмін банками національної валюти на іноземну, внаслідок чого виникає потреба у додатковій емісії паперових грошей, що поповнює канали грошового обігу;

- зменшення надходжень від зовнішньої торгівлі;

- від'ємне сальдо зовнішньоторговельного та платіжного балансу тощо.

Інфляція, особливо коли вона сягає рівня галопуючої або гіперінфляції, негативно позначається на всіх сторонах суспільного життя країни. Її соціально-економічні наслідки проявляються у наступному:

1. Знижуються реальні доходи населення. Це стосується насамперед осіб, які отримують фіксовані номінальні доходи (працівники бюджетних організацій, пенсіонери та ін.). При зростанні цін їхні реальні доходи зменшуються. І навпаки, реальні доходи збільшуються у тих осіб, у яких номінальна заробітна плата зростає швидше, ніж рівень інфляції. Стосовно перших можна стверджувати, що вони обкладаються інфляційним податком; інші, навпаки, отримують інфляційну субсидію;

2. Знецінюються фінансові активи із сталим доходом. Інфляція знижує їхню реальну вартість. У цьому випадку скорочуються також і реальні доходи, що їх отримують власники таких фінансових активів;

3. Порушується нормальний розподіл доходів між дебіторами та кредиторами. Від інфляції виграють дебітори, тобто позичальники кредиту, і програють кредитори (позичкодавці). Це обумовлено тим, що в умовах інфляції кредит надається за однієї купівельної спроможності грошей, а повертається за іншої, нижчої. Найбільшу загрозу для кредитних відносин має неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна врахувати і пристосуватися до неї. Наприклад, кредитори можуть індексувати відсоткову ставку з урахуванням очікуваної інфляції;

4. Знижується мотивація до інвестування довгострокових програм. Довгострокові інвестиції стають ризикованими, тому що прибуток, який очікують отримати при поточних цінах, у майбутньому внаслідок інфляції може суттєво зменшитися в реальному вимірі;

5. Прискорюється матеріалізація грошей. Під час інфляції зростають ціни на товарно-матеріальні ресурси і нерухомість. Тому домашні господарства і підприємства намагаються позбутися грошей і вкласти їх у запаси товарно-матеріальних цінностей та в нерухомість. Гроші стають „гарячими“, від них намагаються якнайшвидше звільнитися;

6. Знижується мотивація до праці. Падіння життєвого рівня населення внаслідок інфляції, а також спотворення структури і диференціації доходів негативно впливають на мотивацію підприємницької та трудової діяльності. Це пов'язано з великою диференціацією міжгалузевої заробітної плати, розривом у рівні оплати праці в державному і недержавному секторах економіки, великим відставанням мінімальної заробітної плати від середньої, значною різницею у співвідношенні низько- і високооплачуваних категорій працівників у межах окремих галузей та ін. Зрозуміло, що вплив заробітної плати на зміну цін та інфляційні процеси не можна заперечувати. Разом з тим нинішня заробітна плата, питома вага якої в структурі витрат на виробництво продукції промисловості є не дуже великою, не може бути головним чинником інфляції;

7. Інфляція підриває управлінський механізм економіки. В ринковій економіці держава використовує в основному економічні важелі регулювання. Зрозуміло, що таке регулювання може дати бажані результати лише за умови, коли грошова система досить стійка. Дестабілізуючи її, інфляція автоматично знижує ефективність економічних регуляторів, часом навіть робить недоцільним саме їхнє застосування, підштовхує державу до використання інших, адміністративних методів впливу. Інакше кажучи, інфляція знецінює не тільки гроші, а й усю систему регулювання економіки;

8. Інфляція дезорганізує господарство, наносить серйозний економічний збиток як великому, так і малому бізнесу, насамперед через невизначеність ринкової кон'юнктури;

9. Заважає проведенню ефективної макроекономічної політики;

10. Нерівномірне зростання цін підсилює диспропорцію між галузями економіки, спотворюючи структуру споживчого попиту;

11. Ціна перестає виконувати свою головну функцію у ринковому господарстві – бути об'єктивним інформаційним сигналом;

12. Відбувається відтік капіталу у торгівлю;

13. Інфляція загострює товарний голод, підриває стимули до грошового обігу;

14. Прискорюється матеріалізація грошей, під час інфляції зростають ціни на нерухомість та товарно-матеріальні запаси, тому домогосподарства та підприємства намагаються позбутися грошей і вкласти їх у нерухомість та товарні запаси;

15. Порушує функціонування грошово-кредитної системи, відроджує бартер;

16. Знецінює надходження від оподаткування, тим самим негативно впливає на фіскальну політику;

17. Підриває курс національної валюти;

18. Знижує мотивацію до інвестування, інвестиції стають ще більш ризикованими.

Основними формами стабілізації грошового обігу, що залежать від стану інфляційних процесів, є грошові реформи й антиінфляційна політика.

Антиінфляційна політика – комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією.

Існує два основних напрямки, спрямованих на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня: кейнсіанський та монетарний.

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає у стабілізації сукупного попиту, але досвід довів, що цього замало для приборкання інфляції.

Існують кілька напрямків монетарної антиінфляційної політики:

Політика шокової терапії (активна політика) – базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції, передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок:

- скорочення витрат на соціальні програми;

- збільшення відсоткової ставки;

- зменшення податкових ставок;

- обмеження грошової маси тощо.

У результаті подорожчання кредиту підприємства банкрутують, а низька податкова ставка заохочує сильні підприємства. Таким чином інфляція призупиняється.

Негативний наслідок цього методу полягає у зниженні добробуту населення.

Політика градуювання або поступових змін (адаптивна політика) – метод монетарного напрямку, що проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом'якшенні її негативних наслідків, полягає у поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Політика проводиться за рахунок:

- стабілізації інфляційних очікувань;

- поступового обмеження грошової пропозиції;

- індексації грошових доходів населення.

Ця політика дає позитивні результати за умови, що темп приросту грошової маси та рівня цін не перевищує 20% на рік.

Політика доходів – припускає контроль над цінами і зарплатою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх зростання. З соціальних мотивів цей вид антиінфляційної політики застосовується рідко, оскільки, по-перше, уповільнення зростання цін викликає дефіцит на деякі товари, по-друге, зростання цін стримується лише на визначений час, а при скасуванні обмежень прискорюється.

Варіант антиінфляційної політики вибирають залежно від темпів інфляції та пріоритетів. Якщо ставиться мета приборкати інфляцію за будь-яких умов, то паралельно використовують кілька методів антиінфляційної політики.

Також при інфляції здійснюють грошові реформи.

Грошові реформи використовують для ліквідації зайвих грошей в обігу. Основними прийомами грошових реформ є:

Нуліфікація – оголошення про анулювання сильно знеціненої грошової одиниці і введення нової валюти.

Ревальвація – процес збільшення вартості національної валютно-грошової одиниці порівняно з валютами інших країн.

Девальвація – процес офіційного зниження курсу національної валюти стосовно валют інших країн.

Деномінація – процес укрупнення національної грошової одиниці шляхом обміну за встановленим співвідношенням старих грошових знаків на нові.

Отже, головним принципом боротьби з інфляцією є усунення джерел її походження. Оскільки об'єктивні причини виникнення інфляції існують, то повністю усунути її неможливо. Тому антиінфляційна політика полягає не у ліквідації інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низьких темпів передбачуваної інфляції.

Зайнятість та безробіття

Ефективне функціонування економіки пов'язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. Повна зайнятість економічних ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг, включаючи й такий ресурс як робоча сила. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється за допомогою потенційного валового внутрішнього продукту (ВВП_п). В умовах неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший від потенційного. За цих умов певна частка працездатного населення змушена не працювати, тому що виникає вимушене безробіття. Зайнятість і безробіття – головні індикатори макроекономічної нестабільності.

Зайнятість населення – це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу. Вона визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну заробітну плату або з метою отримання інших видів доходу. Надання всім бажаючим і здатним працювати можливості брати участь у суспільному виробництві призводить до максимальної зайнятості всього працездатного населення (чоловіки віком 16 – 60 років та жінки віком 16 – 55 роки), а також осіб старшого віку та підлітків, які працюють у різних галузях економіки або зайняті іншою економічною діяльністю.

, (3.4)

де РЗ – рівень зайнятості.

Міжнародна статистика, крім цього, поділяє все населення на дві категорії: економічно активне населення і економічно пасивне населення.

Економічно активне населення включає: осіб найманої праці; самостійних робітників; осіб, які тимчасово не працюють з об'єктивних причин (хвороба, відпустка тощо); неоплачуваних членів сім'ї в працездатному віці; осіб, які поєднують навчання з працею на умовах неповного робочого часу; учнів та осіб, які проходять профпідготовку.

Економічно пасивне населення – це люди до 16 років, ті, хто перебувають у спеціалізованих установах (психіатричних диспансерах, лепрозоріях, виправних закладах), а також дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються з відривом від виробництва, військові строкової служби, перебувають на пенсії, жінки, які доглядають дитину; мають інвалідність або просто не шукають роботи). Отже, економічно активне населення в умовах ринкових відносин практично визначає сукупну робочу силу, тобто обсяг трудового потенціалу країни. Зайняті та безробітні становлять економічно активне населення або робочу силу.

Робоча сила – це здатність до праці, сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей, які має людина і які вона може використати для виробництва товарів та послуг.

В умовах неповної зайнятості частина трудового потенціалу країни не використовується у зв'язку з перевищенням пропозиції над попитом робочої сили.

Безробітні – ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Тобто, людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям одночасно: не має роботи, робить активні спроби знайти роботу, готова відразу ж приступити до роботи.

Безробіття – це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу.

Проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці і, не вирішивши її, неможливо налагодити ефективну діяльність економіки.

Аналіз причин безробіття дають багато економічних шкіл. Одне із найбільш ранніх пояснень дав англійський економіст – Т. Мальтус (кінець XVIII ст.). Він помітив, що безробіття викликають демографічні причини, коли темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва. Недолік цієї теорії у тім, що вона не може пояснити виникнення безробіття у країнах з низькою народжуваністю.

К. Маркс (друга пол. XIX ст.) вважав, що з технічним прогресом зростає маса і вартість засобів виробництва, що приходяться на одного працівника. Це призводить до відносного відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, що є причиною безробіття. Також однією з причин безробіття К. Маркс вважав циклічність розвитку.

Дж. Кейнс помітив, що із зростанням національного доходу не весь доход споживається, його частина йде на заощадження, але вони не обов'язково стають інвестиціями. При падінні стимулів до інвестування виробництво не зростає і навіть може зменшуватися, що призводить до безробіття.

А. Пігу обґрунтував тезу, що на ринку праці діє недосконала конкуренція. Підприємцю вигідніше заплатити високу заробітну плату одному висококваліфікованому фахівцю і при цьому скоротити робочий персонал.

У залежності від причин, які викликають безробіття, слід розрізняти декілька його видів.

1. Фрикційне безробіття. Воно стосується тих осіб, які не працюють у зв'язку із добровільною зміною місця роботи. У суспільстві завжди існує певна кількість осіб, що змінюють місце працевлаштування у зв'язку із незадоволенням рівнем заробітної плати, умовами праці, місцем проживання тощо. Безробіття, пов'язане із пошуками чи очікуванням роботи, є відносно короткочасним. Кожна з осіб, що шукають роботу, перебуває на ринку праці в середньому не більше одного місяця. Але ж частка їх у загальній кількості безробітних може бути досить значною.

2. Складовою частиною фрикційного безробіття є так зване інституціональне безробіття, яке пов'язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних.

3. Структурне безробіття. Воно виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Відомо, що повсякчас у технології та структурі суспільного виробництва відбуваються зміни, які, в свою чергу, видозмінюють структуру попиту на робочу силу. Попит на деякі види професій, кваліфікацій зменшується або зовсім зникає, а на деякі, зокрема нові, збільшується. Робоча сила повільно реагує на ці зміни. Отже, виникає ситуація, за якої структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць, внаслідок чого з'являється структурне безробіття.

4. Циклічне безробіття. Воно виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу. Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов'язаним з дефіцитом попиту.

5. Фрикційне та структурне безробіття дістало інтегровану назву „природне безробіття“. У зв'язку з цим повна зайнятість – це зайнятість при наявності лише природного безробіття та відсутності безробіття циклічного. Коли виникає циклічне безробіття, то фактичне безробіття більше від природного, тобто має місце надмірне безробіття.

У різних країнах і на різних етапах їх економічного розвитку рівень природного безробіття різний. Він залежить від багатьох факторів, зокрема міграційних і демографічних процесів, соціальної забезпеченості населення, розбіжностей у темпах економічного зростання за секторами економіки й галузями виробництва, систем підготовки та перепідготовки кадрів, інформаційних служб зайнятості, податкової системи тощо.

6. Добровільне безробіття викликане тим, що у будь-якому суспільстві є люди, що за своїм психічним складом та з інших причин не хочуть працювати.

7. Приховане безробіття – це коли люди формально працюють, але фактично не працюють або займають зайві робочі місця.

,   (3.5)

де РБ – рівень безробіття;

ЧБ – чисельність безробітних;

ЧРС – чисельність робочої сили.

Рівень безробіття є важливим показником економічного стану країни, проте його не можна вважати єдиним і розглядати ізольовано від інших макроекономічних показників, що характеризують ефективність національної економіки.

За наявності надмірного безробіття в економіці виникають певні втрати, тобто істотні економічні збитки від безробіття. Вони виражаються у відставанні фактичного ВВП від його потенційного рівня. Для визначення втрат ВВП у світовій практиці використовують положення та висновки досліджень Артура Оукена. Американський економіст А. Оукен на основі макроекономічного аналізу дійшов висновку, згідно з яким: якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1 %, то втрати ВВП складають 2,5 %. Це положення дістало назву закону Оукена.

Закон Оукена відображає взаємозалежність між ринком благ і ринком праці. Він описує залежність між короткостроковим рухом реального ВВП та змінами рівня безробіття.

(3.6),

де Y* - потенційний національний доход в умовах повної зайнятості;

Y - фактичний рівень національного доходу;

и - фактичний рівень безробіття;

и* - рівень природного безробіття;

β - коефіцієнт Оукена.

Безробіття – це не тільки економічна проблема, а й соціальна, яка може призводити до наступних явищ:

- відповідно до закону Оукена відбувається відставання фактичного обсягу ВВП порівняно з тим обсягом, якого б суспільство могло досягти за умов повної зайнятості;

- збільшення податків у суспільстві (для покриття зростаючих виплат допомоги по безробіттю); скорочення сукупного попиту;

- відбувається нерівномірний розподіл втрат від безробіття серед різних соціальних верств населення; втрата кваліфікації робітників, що може згодом зумовити значне зниження заробітної плати або нові звільнення;

- зниження життєвого рівня тих, хто втратив робочі місця;

- втрата самоповаги, моральний занепад, можливий розпад сім'ї;

- погіршення фізичного і психологічного стану – підвищується рівень серцевих захворювань, алкоголізму та самогубств.

Ключові поняття та терміни

Економічний цикл. Спад (криза, рецесія). Дно (депресія, застій). Пожвавлення. Пік (піднесення, експансія, бум). Зовнішні причини циклічності. Внутрішні причини циклічності. Короткі цикли. Середні цикли. Довгі цикли (Кондратьєва). Акселератор. Політика стабілізації. Політика стримування. Політика експансії. Інфляція. Рівень інфляції. Темп інфляції. Причини інфляції. Дефляція. Дезінфляція. Інфляція попиту. Інфляція витрат (або інфляція пропозиції). Стагфляція. Помірна інфляція. Галопуюча інфляція. Гіперінфляція. Очікувана інфляція. Неочікувана інфляція. Збалансована інфляція. Незбалансована інфляція. Відкрита інфляція. Прихована інфляція. Придушена інфляція. Антиінфляційна політика. Нуліфікація. Ревальвація. Девальвація. Деномінація. Зайняті. Безробітні. Економічно активне населення. Економічно пасивне населення. Повна зайнятість економічних ресурсів. Зайнятість населення. Економічно активне населення. Рівень безробіття. Рівень зайнятості. Безробіття. Причини безробіття. Фрикційне безробіття. Структурне безробіття. Інституціональне безробіття. Циклічне безробіття. Добровільне безробіття. Приховане безробіття. Природний рівень безробіття. Закон Артура Оукена. Економічні та соціальні наслідки безробіття.

 

Питання для дискусії

1. Дайте визначення поняттю економічного циклу.

2. Розкрийте зміст окремих фаз економічного циклу.

3. Які фактори можна віднести до внутрішніх та зовнішніх причин циклічності?

4. Охарактеризуйте економічні цикли за тривалістю та причинами їх виникнення.

5. Охарактеризуйте напрямки стабілізаційної політики держави.

6. Дайте визначення поняттю інфляція.

7. Чим зумовлене виникнення помірної, галопуючої інфляції та гіперінфляції?

8. У чому полягає суть інфляції попиту та витрат?

9. Назвіть методи обчислення темпу інфляції та розкрийте їх зміст.

10. Які основні соціально-економічні наслідки інфляції?

11. У чому полягає суть антиінфляційної політики держави?

12. Безробітні належать до економічно активного чи пасивного населення?

13. Дайте характеристику основних категорій трудових ресурсів держави.

14. Розкрийте аналіз причин та наслідків безробіття представниками різних економічних шкіл.

15. Розкрийте зміст повної та неповної зайнятості.

16. Які соціально-економічні наслідки безробіття Ви знаєте?

Тести для самоперевірки

 

1. Періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання – це визначення:

а) стагфляції;

б) інфляції;

в) економічного циклу;

г) економічної діяльності.

2. До внутрішніх причин економічних циклів не належать:

а) нестабільність споживчих витрат;

б) зміна цін на ресурси;

в) нестабільність інвестиційних витрат;

г) правильної відповіді немає.

3. До причини циклічності можна віднести:

а) появу плям на сонці;

б) ритм руху Венери;

в) нерівномірність механічного прогресу;

г) все вище перераховане;

д) правильної відповіді немає.

4. Якій фазі економічного циклу відповідає ця характеристика: оновлення капіталу, модернізація виробництва, відновлення інвестиційного процесу, активізація попиту, збільшення зайнятості?

а) спаду;

б) дну;

в) пожвавленню;

г) піку.

5. Економічні цикли, для яких головна рушійна сила – радикальні зміни у технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова, це:

а) короткі економічні цикли;

б) середні економічні цикли;

в) довгі економічні цикли;

г) правильної відповіді немає.

6. У якій послідовності відбуваються фази економічного циклу:

а) спад, дно, пік, пожвавлення;

б) дно, спад, пік, пожвавлення;

в) спад, дно, пожвавлення, пік;

г) пік, дно, пожвавлення, спад.

7. Яке з тверджень найбільш повно характеризує поняття інфляції?

а) здуття, розбухання грошово-паперового обігу;

б) підвищення загального рівня цін;

в) зниження купівельної спроможності грошей при одночасному зростанні цін на товари та послуги;

г) знецінення грошей, що супроводжується порушенням законів грошового обігу та втратою грошима усіх або частини основних функцій;

д) втрата довіри людей до грошових знаків і перехід до бартерних операцій та операцій з використанням іноземних валют.

8. Сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись урівноважити пропозицію і попит, збільшуються. Який вид інфляції характеризують ці ознаки?

а) інфляція витрат;

б) інфляція попиту;

в) відкрита інфляція;

г) придушена інфляція;

д) галопуюча інфляція.

9. Стагфляція характеризується:

а) постійним зростанням споживчого кошика;

б) зростанням цін, скороченням виробництва, збільшенням кількості безробітних;

в) дефіцитом товарів та послуг;

г) збільшенням грошової маси;

д) постійним підвищенням цін.

10. Яка інфляція для економіки найбільш сприятлива:

а) збалансована, помірна, очікувана?

б) повзуча, неочікувана, збалансована;

в) незбалансована, галопуюча, очікувана;

г) очікувана, галопуюча, збалансована;

д) помірна, очікувана, збалансована.

11. Яка інфляція для економіки найбільш несприятлива:

а) гіперінфляція, неочікувана, незбалансована;

б) інфляція витрат, гіперінфляція, збалансована;

г) інфляція витрат, галопуюча, незбалансована;

д) галопуюча, незбалансована, неочікувана.

е) помірна, інфляція витрат, неочікувана.

12. Процес анулювання державою різко знецінених паперових грошей має назву:

а) нуліфікація;

б) деномінація;

в) ревальвація;

г) девальвація.

13. Процес збільшення вартості національної валютно-грошової одиниці щодо валют інших країн має назву:

а) нуліфікація;

б) деномінація;

в) ревальвація;

г) девальвація.

14. До внутрішніх причин інфляції можна віднести:

а) дефіцит державного бюджету;

б) високий рівень невиробничих витрат держави;

в) циклічний характер розвитку економіки;

г) помилки в економічній політиці держави;

д) всі вище перераховані відповіді.

15. Економічно активне населення складається з:

а) зайнятих;

б) зайнятих та безробітних;

в) безробітних;

г) робочої сили.

16. Яке безробіття виникає, якщо людина втратила роботу внаслідок зменшення попиту на її професію?

а) фрикційне;

б) структурне;

в) інституціональне;

г) циклічне.

17. Яке безробіття, пов'язане з надмірними соціальними виплатами, називається?

а) фрикційним;

б) структурним;

в) інституціональним; циклічним;

г) добровільним.

18. Природний рівень безробіття може бути тільки за умови, що не існує:

а) фрикційного безробіття;

в) структурного безробіття;

г) інституціонального безробіття;

д) циклічного безробіття.

19. До соціальних наслідків безробіття можна віднести:

а) збільшення податків;

б) скорочення сукупного попиту;

в) зниження життєвого рівня безробітних;

г) всі вище перераховані відповіді.

 

Задачі

Задача 1. Чисельність населення країни дорівнює 50 млн. осіб; 12 млн. осіб – діти до 16 років, а також люди, які перебувають у тривалій ізоляції; 15 млн. осіб – вибули зі складу робочої сили (пенсіонери, студенти, домогосподарки); 3 млн. осіб – безробітні; 1 млн. осіб – працівники з неповним робочим днем, які шукають кращу роботу. Розрахуйте:

а) чисельність робочої сили;

б) рівень безробіття.

 

Задача 2. Визначити рівень безробіття та рівень зайнятості, коли маємо такі дані:

Зайняті у сфері виробництва – 12 млн. чол.; зайняті у невиробничій сфері – 8 млн. чол.; чисельність робочої сили – 48 млн. чол.; кількість осіб старше 16р. – 35 млн. чол.; кількість безробітних – 16 млн. чол.

 

Задача 3. У табл. 1 наведено дані про трудові ресурси і зайнятість працездатного населення країни у першому та п'ятому роках (млн. осіб).

Таблиця 1

Показник	1-й рік	5-й рік
Робоча сила	84,889	95,453
Зайняті	80,796	87,524
Безробітні	—	—
Рівень безробіття, %	—	—

Розрахуйте чисельність безробітних і рівень безробіття у 1-му і 5-му роках. Чим можна пояснити одночасне зростання зайнятості і безробіття?

 

Задача 4. У 1990 р. економіка країни розвивалася в умовах повної зайнятості (при природному рівні безробіття 6%). Фактичний ВВП дорівнював потенційному і становив 3000 млрд. дол. США. У 2000 р. фактичний ВВП становив 3712 млрд. дол., потенційний – 4125 млрд. дол.

За даними 2000 р. розрахуйте:

а) різницю між фактичним і потенційним ВВП в абсолютному і відносному вираженні;

б) використовуючи закон Оукена, визначте рівень фактичного безробіття.

 

Задача 5. Рівень фактичного безробіття складає 16%, природного – 8%. Фактичний ВВП ф становить 300 млн. грн. Розрахувати втрати ВВП від циклічного безробіття -?

 

Задача 6. Маємо умови: Робоча сила складає 20 млн. чол., кількість зайнятих – 18 млн. чол., фрикційне безробіття – 2%, структурне безробіття – 4%, фактичний ВВП – 180 млн. грн. Чому дорівнює потенційний ВВП?

 

Задача 7. Чому дорівнює темп інфляції у 1997 р., якщо номінальний ВВП у 1996р. становив 120 млн. грн., у 1997р – 150 млн. грн., а реальний ВВП у 1996 р. – 110 млн. грн., у 1997 р. – 130 млн. грн.

 

Задача 8. Припустимо, що індекс споживчих цін враховує тільки два види товарів та послуг: продукти харчування та житлові послуги. Частка продуктів у споживчому кошику становить 40%, а частка житлових послуг – 60%. Ціни