Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Зірка розписалася в небі, не долетіла до озера й погасла.
– Чому ти злякався? – запитує дідо Капуш. – Це перехрещуються шляхи Живих і мертвих. – Я подумав: усе погасне, – відповів, боячись відняти долоні од очей. – Ти не бійся: мороку нема. Є недоступне, яке називається мороком. Ти Повинен знати стільки, скільки може знати людина. Хлопець відняв від очей долоні. Серпневе небо стояло над землею. Ясні Зорі відбивалися в тихім озері. По один бік лежало в долині село, а по другий Виднілися, піднісшись над долами, замок і собор. Біліли дороги і стежки. Іскрився камінь, і блищали роси на травах. Було широко, вільно. Прозоре чисте повітря забивало дух. Він запитав учителя: – Але як я можу це знати? – і не почув відповіді. Оглянувся – Капуша вже не було. На сході вияснювалося: треба було квапитися, щоб вчасно затрубити в Чередницький ріг. Пасучи худобу, відтепер став ще задуманіший. Зіпреться на кавулю, стоїть На узліссі: дивиться з-під солом’яного бриля – спиває ліс і поле, вбираючи їх у Себе. Білі пасма волосся спадають на плечі й обрамляють його вродливе Обличчя, яке не затінене жодною злобивою пристрастю: відкрите, відверте, Щире й зігріте соромливістю. Нічне зоряне небо й дідо Капуш заввишки з лікоть, з бородою в сім ліктів, Не йдуть з голови. Він думає: небо відбивається у земних водах, як у дзеркалі. Але земля і людина хіба теж не відбиваються в небі, як у великому дзеркалі? Тоді доля неба, його сонця залежить від землі й від людини? Я бачу хмари і Зорі в річці, в озері. Але чому я не бачу себе, як я відбиваюся в небі? Це Правда: коли погожий день і сонце, гори й доли залиті світлом, коли ж хоч Трішки звихріє, гори й доли вкриваються тінями. А коли зареве буря чи Хуртовина й хмари заступлять сонце, гори й доли занепадають у пітьмі. Бо так Воно і є, що відбувається в небі, те відразу ж дістається і землі. Так вони Віддзеркалюються одне в одному. І якби я зміг, якби я побачив, як я Віддзеркалююся в небі за будь -якої погоди, я, мабуть, знав би не одну Таємницю. Чому те небо таке високе? Як туди забратися? Хлопець терпеливо чекав, щоб його знову покликав Капуш: розпитає його
Про це. Не раз підходив до куща бузини, обдивлявся зі всіх боків, але даремно… Йому хотілося вчитися, знати, як зв’язаний світ, проникнути у цю Складність. Як у дріб’язку вгадати велике? Як у частинці по бачити ціле? Народжений для краси, міг бачити її скільки завгодно й де завгодно. Вона Жила скрізь, повсюдно дивуючи і ваблячи. І, спираючись на кавулю, Спостерігаючи, як вранішній туман стелеться долиною, падає і никне на Сіножатях, як у тумані кигикнула, знялась і летить біла чайка, він Затамовувавсь: кожна клітинка тіла вбирала у себе сивий туман, а кигикання Чайки, її передосінній сум і помах крила торкнули, зачепили щось у душі, Залишивши там свої сліди назавжди. – Чередникуєш? – окликнуто його. Він почув хрипкий голос, повитий Хрипким сміхом, – дідо Капуш стояв у нього за плечима й тримався за його Кавулю. – А я не чув вашого свисту, – каже ніяково хлопець. – Я нині сам прийшов до тебе. Навіщо ж мені зайве трудитися, свистати? – Відповідає старий. – А чи ти не хочеш мене бачити? Хлопцеві просилося з язика, що чекав і не міг дочекатися, коли його Покличуть: має багато розпитати, розвідати, але язик одубів – бажана зустріч Застала несподівано, і він мовчав, оторопівши. Дідо Капуш узяв його кавулю, ступив кілька кроків і зупинився. Був Схожий на маленького засушеного старця з патерицею. Перед ними, з узлісся, відкривалися поля. – Минулого разу, мій учню, ми спробували трохи читати небо, а зараз Спробуємо приглянутися до того, на чому стоїмо, – до землі,– починає учитель. – Перед нами зелена книга… І він казав: он вруниться молодий засів – це наше з тобою життя Виколисується на кожному тендітному тоненькому листочку. Бо що ми без колоска? Ми залежимо від зерна: людина, звір і пташка. І ми самі як зерно – Вийшли із землі. Але про це згодом, колись, а тепер запам’ятай: краси людини
|
|||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-01-08; просмотров: 79; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.117.96.26 (0.006 с.) |