Критерії оцінки результатів педпрактики.

Оцінки за проведені уроки виставляються на основі психолого-педагогічного аналізу уроку методистом за такою схемою:

1. Тема уроку.

2. Дидактична мета уроку, виховні та розвивальні його завдання.

3. Мотивація навчальної діяльності.

4. Зміст уроку:

а) відповідність навчального матеріалу, що вивчався, програмі;

б) науковий та ідейний рівень матеріалу і його викладу;

в) зв’язок з життям, з досвідом учнів;

г) повнота і послідовність;

г) якість мовного оформлення змісту уроку, культура мови вчителя і учнів;

д) дотримання єдиного орфографічного режиму.

5. Структура уроку і його тип:

а) відповідність меті і завданням уроку;

б) взаємозв`язок його окремих частин та елементів;

в) темп уроку, раціональність використання часу.

6. Методи та прийоми навчання на уроці, оптимальність їх вибору. Використання досвіду передових вчителів:

а) які методи застосовувались, оптимальність їх вибору: відповідність дидактичним завданням уроку, його змісту на кожному з структурних елементів та віковим особливостям дітей;

б) як забезпечувалась свідомість, міцність засвоєння знань, самостійність та ініціатива учнів на уроці, емоційність навчання, в тому числі і через зв`язок теорії з практикою;

в) індивідуальний підхід до учнів в процесі навчання на уроці, раціональність шляхів його здійснення, в тому числі і через організацію диференційованого навчання;

г) застосування наочності різного виду, грамзаписів і інших ТЗН, виконання вимог до їх застосування;

д) місце, методи, якість перевірки знань на уроці;

ж) рівень майстерності застосування методів навчання.

7. Діяльність і поведінка учнів на уроці, характер спілкування з вчителем та з однокласниками:

а) увага учнів на уроці та їх інтерес до матеріалу, що вивчався, оптимальність вибору засобів їх підтримання;

б) активність учнів на уроці, в тому числі і в навчанні своїх однокласників;

в) реагування на оцінку знань;

г) поведінка учнів на уроці, характер взаємин, психологічний клімат спілкування.

8. Виховання учнів на уроці:

а) які якості особистості повинні були формуватись на уроці і наскільки це завдання реалізувалось;

б) який вплив на виховання учнів мали зміст матеріалу та застосовані методи і прийоми навчання;

в) які спеціальні засоби виховного впливу використовував вчитель, наскільки майстерно, з дотриманням педагогічного такту, їх ефективність?

9. Результати уроку:

       а) виконання плану, насиченість уроку;

б) досягнення поставленої дидактичної мети;

в) освітній і виховний ефект уроку;

г) сприяння його формуванню прийомів пізнавальної діяльності та загальнонавчальних вмінь та навичок.

10. Поради, рекомендації майбутньому вчителеві щодо уроку та підвищення рівня володіння прийомами педагогічної техніки як складової педмайстерності.

 

 

Підготовка студента-практиканта до уроків української мови

 

Сучасний ефективний урок - це урок добре підготовлений, розрахований відповідно до поставлених цілей та наявних можливостей. Результат уроку визначається не рівнем підготовки до нього вчителя, а майстерністю його діяльності на самому уроці. Чим ґрунтовніша підготовка, тим вільніший учитель у вияві своєї майстерності на уроці.

Суть підготовки учителя до уроку полягає в тому, щоб, враховуючи наявні педагогічні умови (характер навчального матеріалу, склад учнів, обладнання, резерви часу і таке ін.), наперед передбачити й обрати оптимальні шляхи та засоби керування навчально-виховною діяльністю учнів, домогтися найвищих показників ефективності уроку в цих умовах.

Готуючись до уроку, педагог насамперед повинен конкретно й точно сформулювати цілі уроку: навчальну, розвивальну і виховну.

Формулюючи навчальну мету, вчитель повинен пам’ятати, що кожний урок не існує окремо,відірвано, а обов’язково в тісному зв’язку з іншими уроками певної теми, оскільки на вивчення кожної теми відводиться не просто певна кількість, а система взаємопов’язаних уроків.

Ознаки такої системи чітко визначені О.Я.Савченко (Дидактика початкової школи. – К.: Ґенеза, 1999):

1) Цілеспрямованість на засвоєння кінцевих результатів, передбачених програмою з української мови;

2) Наступність між уроками;

3) Відповідність послідовності й змісту уроків логіці засвоєння даного матеріалу;

4) Неперервність впливу на знання, вміння й навички, що формуються;

5) Рівномірність розподілу в межах системи уроків вправ різного цільового призначення, технічних засобів навчання, засобів мотиваційного і розвивального стимулювання. Тому, розподіливши весь навчальний матеріал з певної теми по уроках, доцільно визначити, якими мають бутиь рівень засвоєння учнями конкретних знань і опанування вмінь на кожному уроці:

- уявлення чи ознайомлення з істотними ознаками мовного явища;

- розпізнавання чи самостійне застосування мовних одиниць.

Відповідно до цього навчальну мету можна сформулювати таким чином: ознайомити учнів з певним мовним явищем, вчити розрізняти його серед інших, знаходити в тексті; збагачувати словниковий запас; формувати вміння використовувати вивчене явище у власному мовленні; вчити дотримуватися правил нормативної вимови слів (вказавши конкретно, яке саме, наприклад, із звуками (дж), (дз),(дз"), з апострофом, із дзвінкими приголосними в кінці складу і слова тощо); вчити школярів слухати і розуміти текст (формувати аудіативні вміння); формувати вміння будувати словосполучення, речення, діалог; вчити переказувати текст, будувати розповідь, опис, міркування; формувати вміння записувати власне висловлювання в зошити тощо.

Розвивальна мета уроку повинна визначатися відповідно до можливостей дітей і конкретного навчального матеріалу.

На уроках мови можна розвивати як загальнопізнавальні вміння: аналізувати навчальний матеріал, порівнювати мовні явища, визначати головне, встановлювати причинно-наслідкові зв"язки, узагальнювати, доводити, діяти за аналогією тощо, так і суто мовленнєві, формування яких передбачалося навчальною метою на попередніх уроках.

Виховна мета уроків української мови формулюється, виходячи із змісту тих вправ, текстів, над якими працюють школярі на уроці. Тому можна виховувати: інтерес до українського слова, мови, до історії свого краю і народу; бажання наслідувати народні традиції; почуття національної гордості, любов до батьків; повагу до старших людей; турботливе ставлення до тварин тощо.

Підготовка уроку включає три органічно нерозривні стадії:

а) діагностику об'єктивних умов навчально-виховного процесу, аналіз факторів, що діятимуть на уроці;

б) прогнозування ефективності уроку та досягнень учнів;

в) складання програми керування навчально-виховною діяльністю учнів на уроці.

Варто пам'ятати про розвивальні можливості уроків рідної мови. На кожному уроці необхідно, по-перше, навчати учнів визначати, розуміти, а потім самостійно ставити перед собою навчальне завдання. Оволодіння учінням здійснюється на основі виконання навчальних дій - порівняння, моделювання, аналізу, дії змінення. По-друге, навчати учнів використовувати раціональні дії; способи роботи, які забезпечують успішне засвоєння навчального матеріалу. Оволодіння навчальним матеріалом - це його вміле сприймання, усвідомлення, запам'ятовування і використання в практичній діяльності. Для організації сприймання знань необхідно пропонувати учням чіткі й конкретні завдання, спрямовувати їх на ті сторони, властивості, ознаки предмета, які потрібно побачити, виділити, запам'ятати. Особливо важливим для сприймання є виконання учнями практичних завдань і дій із предметом, який вивчається.

Усвідомлення знань завжди пов'язане з виконанням розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення. Усвідомленню знань, виконанню учнями на уроці певних завдань конструювання і моделювання сприяє робота з підручником.

Для оволодіння навчальним матеріалом потрібно його запам'ятати. Тому необхідно організовувати роботу з учнями так, щоб вона була привабливою, подавалась у незвичній для учнів формі, викликала позитивні емоції й глибокі почуття. Щоб учні добре запам'ятали навчальний матеріал, необхідно ставити перед ними конкретні завдання, організовувати повторення, здійснювати контроль вивченого.

По-третє, необхідно формувати в учнів навчальні мотиви, пізнавальні

інтереси, бажання вчитися. Вирішальним для формування позитивного ставлення до навчання є використання вчителем різних форм активізації процесу учіння, серед яких найбільш поширеними є:

- самостійна навчальна діяльність на уроці, тобто робота, що виконується поза безпосередньою участю вчителя, який лише визначає завдання уроку і керує його виконанням з допомогою запитань, наприклад: Ми знаємо, в чому полягає наше завдання, скажіть, з чого ми повинні почати його виконання? Ми назвали кілька можливих способів виконання завдання, як вибрати найкращий? Ми знаємо, як найкраще виконати завдання. Чого нам не вистачає для роботи?

- поетапне керування учителем роботою учня. Учневі дається завдання відповідно до якого-небудь етапу роботи. Наприклад: «Склади план, на основі якого будемо виконувати свою роботу. Визнач дії, за допомогою яких виконується завдання. Визнач послідовність виконання дій. Назви дії, якими ти володієш добре, і ті, що складні для тебе. Визнач, як ти будеш перевіряти свою роботу».

Готуючись до будь-якого уроку, необхідно дотримуватися таких положень:

- Навчайте дітей так, щоб вони розуміли, що, чому і як треба робити, і ніколи не виконували вказівок учителя механічно.

- Навчаючи, застосовуйте усі види і форми пізнавальної діяльності, поєднуйте аналіз із синтезом, індукцію з дедукцією, зіставлення з протиставленням, частіше застосовуйте аналогію.

- Домагайтеся, щоб учні розуміли суть і зміст кожного слова, речення:

 для цього розкривайте поняття, пояснюйте незрозумілі слова, опираючись на знання і досвід учнів, аргументуйте свої пояснення.

- Те, що учням невідомо, логічно пов'язуйте з вивченим. Де немає логічного зв'язку між засвоєним і засвоюваним, там немає усвідомленого навчання.

- Не забувайте, що головне - не знання предмета, а особистість, яка формується. Навчайте і виховуйте так, щоб учень не був «додатком» до навчального предмета, а навпаки - суб'єктом його активного освоєння. Пам'ятайте, що формує особистість учитель своєю діяльністю.

- Навчайте знаходити і виділяти головне і другорядне в тому, що вивчається, домагайтеся розуміння головного. Застосовуйте оптимальну кількість прикладів, але так, щоб вони не затьмарили суті головного.

- Допомагайте своїм учням оволодівати найбільш продуктивними методами пізнавальної діяльності, навчайте вчитися.

- Застосовуйте диференційований підхід до навчання в умовах колективної праці; формуйте тимчасові диференційовані підгрупи учнів, використовуйте адаптовані до їхніх можливостей навчальні матеріали, впроваджуйте принцип вільного вибору варіантів завдань, що відповідають можливостям і підготовленості учнів.

- Частіше використовуйте запитання «чому», щоб навчити учнів мислити причинно-наслідково.

- Пам'ятайте, що знає не той учень, який переказує, а той, що на практиці застосовує свої знання.

- Зрозуміле й доступне пояснення вчителя не досягне мети, доки воно не стане предметом уваги учнів: користуйтеся усіма засобами, щоб пробудити і втримати увагу учнів, знайте їхні уподобання й інтереси, уникайте шаблонів. Пам'ятайте, що майстерність ставити запитання й вислуховувати відповіді - одна з найважливіших умов збудження і підтримання активності.

- Використовуйте найновіші здобутки технології навчання: алгоритмічні схеми, опорні таблиці, пізнавальні ігри, навчально-виховні ситуації тощо.

- Пам'ятайте, що дитина мислить формами, фарбами, звуками, образами взагалі; звідси доцільність наочного навчання, яке будується на конкретних образах.

- Використовуючи наочність, актуалізуйте чуттєвий досвід учнів: уявлення, які вже склалися в дітей, конкретизуйте та ілюструйте ті поняття, які ви в них формуєте.

- Через надмірне захоплення наочністю створюються штучні перешкоди для глибокого оволодіння знаннями: воно стає гальмом розвитку абстрактного мислення, розуміння суті загальних закономірностей.

- Застосовуйте найновіші надбання методики навчання: складайте зі своїми учнями опорні моделі, конструкції, структурно-логічні схеми, алгоритми, пам'ятки, які полегшують і прискорюють засвоєння знань.

- Частіше повторюйте і вдосконалюйте те, що вивчалося раніше, вводьте його у нові системи зв'язків. Повторюйте і систематизуйте вивчене не лише на початку уроку (для перевірки засвоєного) а й у кінці уроку (для закріплення набутих знань), а також після завершення кожної логічно закінченої частини навчального матеріалу. Практикуйте кількаразове повторення головних ідей під час заняття.

- Не збуджуйте діяльність стомлених учнів штучно, не зловживайте зацікавленістю новим видом роботи. Дотримуйтеся фізіологічних норм розумової активності учнів, плануйте і передбачайте її спади й підйоми.

- Пам'ятайте, що найглибші істини перетворюються на банальні фрази, коли засвоюються поверхово. Якісний навчально-виховний процес той, у якому присутні думка, мораль, почуття.

- Привчайте кожного учня працювати відповідно до його здібностей і можливостей, на повну силу. Боріться з лінощами, формуйте оптимальний темпоритм діяльності.

- Не починайте вивчення нового, попередньо не виробивши в учнів двох найважливіших якостей: зацікавленості та позитивного ставлення до нього.

- Не проводьте повторення матеріалу за тією схемою, що й вивчення:

дайте учням можливість розглянути його в нових зв'язках, багатоаспектно.

- Поспішайте повільно! Не форсуйте без потреби навчально-виховний процес, не прагніть швидкого успіху.

- Розповідайте для учнів. Не змушуйте їх пристосовуватись до вас, а навпаки - самі максимально пристосовуйтеся до них.

- Прагніть до нового як у змісті, так і в методах навчання.

- Остерігайтеся неправдоподібних, неоднозначних і фальшивих фраз, які можуть стати причиною нездорової уяви дітей. У школі учитель не повинен допускати довільного, хибного трактування мовленого ним. Це не означає, що не треба розвивати дитячу фантазію, гостроту думки, образність сприймання. Проте серйозні речі мають сприйматися серйозно.

- У навчально-виховному процесі поєднуйте розумову діяльністьізпрактичною, у процесі якої засвоюється 85% знань.

- Навчайте й виховуйте, ідучи від життя до знань або від знань до життя: зв'язок знання з життям - обов'язковий. Учень має зрозуміти, переконатися, що бути освіченим і вихованим - найвагоміша життєва необхідність людини.

Такий підхід до організації й змісту уроку забезпечуватиме пріоритетність розвивальних цілей навчання, спрямовуватиме учителів не на збільшення, а на підвищення якості пропонованих учням знань, на розвиток потенційних можливостей кожної дитячої особистості. І саме уроки рідної мови покликані дати такі знання, що потрібні будуть кожній людині протягом усього її життя незалежно від виду її діяльності (незаперечною є значущість уміння читати, писати, висловлювати свої думки в усній чи писемній формі у всіх доступних типах, стилях мовлення на момент оволодіння ними, що в свою чергу, сприяє самовизначенню дитини в колективі та суспільстві).

Уроки рідної мови покликані всіляко стимулювати розвиток усного і писемного мовлення молодших школярів, оскільки саме на цих уроках створюються умови для реалізації однієї з найважливіших потреб - потреби у повсякчасному спілкуванні як в умовах школи, так і позашкільному житті.

Формування мовно-мовленнєвої культури школяра у подальшому полегшить йому адаптацію в суспільстві, допоможе осягнути поняття взаємодопомоги, співчуття, милосердя, совісті, поваги тощо, що є основою високої моральності.