Склад і реакція шлункового соку собаки

Шлунковий сік – безбарвна, прозора рідина кислої реакції з домішками слизу і частинок відлущеного епітелію. Кислотність його обумовлена наявністю соляної кислоти і різноманітних органічних кис, (натще – рН – 6)

Частина хлористоводневої кислоти шлункового соку вступає в з'єднання з органічними речовинами їжі і слизу і зв'язується ними, створюючи зв'язану соляну кислоту, а частина ж її залишається в вільному стані.

Щільність – 1,002 – 1,006 г/см³.

В соку мається понад 99 % води; 0,4 – 0,8 % сухої речовини; мінеральні речовини: хлористоводнева кислота, натрій, калій, кальцій, магній, РО₄^3–,SO₄^2–, залізо; органічні речовини: білки, молочна кислота, креатинін, АТФ, сечова кислота, амінокислоти, сечовина тощо.

Основне місце серед білків займають ферменти шлункового соку Пепсин – є основним протеолітичним ферментом, який виробляється головними клітинами залоз шлунка. Пепсин виробляється в неактивній формі у вигляді пепсиногену. У активну форму він переходить під впливом хлористоводневої кислоти. Цей фермент розщеплює (гідролізує) білки до пептонів. Оптимальними умовами для його дії є температура біля 40 ºC і рН = 2,23. Різні білки неоднаково переварюються пепсином. Фібрин і білки м'яса переварюються швидко, яєчні білки і колаген – значно повільніше. Крім пепсину в шлунковому соку знайдені ферменти з іншими значеннями оптимуму рН (гастриксин (рН – 3,2), пепсин У (парапепсин).

Встановлено, що оптимальна концентрація соляної кислоти для перетравлення білків – 0,1 – 0,2 %. при високих (0,6 %) і низьких (0,02 – 0,04 %) концентраціях дія пепсину уповільнюється. Кількість пепсину в шлунковому соку залежить від характеру їжі.

Хімозин, або сичужний фермент – цей фермент переводить казеїноген молока в казеїн, що випадає в осад у вигляді кальцієвої солі. Хімозин діє при слабокислій, нейтральній і слабо лужної реакції середовища. Під впливом хімозину молоко звертається в шлунку з утворенням згустку. Пухкість цього згустку в значній мірі обумовлена слиною, що потрапляє у шлунок з молоком. Чим більше слини потрапляє з молоком, тим згусток більш пухкий і тем краще він перетравлюється ферментами шлункового соку

У молодих тварин, особливо в молочний період, в шлунковому соку більше хімозину і менше пепсину і хлористоводневої кислоти, у дорослих же, навпаки, більше пепсину і хлористоводневої кислоти, і менше хімозину. Шлункова ліпаза розщеплює жири на гліцерин і жирні кислоти. Цей фермент діє переважно на емульсовані жири, наприклад, на жир молока. Кількість ліпази в шлунковому соку невелика і має значення, головним чином, в молодому віці.

Діастаз у чистому шлунковому соку немає. Проте перетравлення вуглеводів у шлунку відбувається за рахунок ферментів, принесених сюди зі слиною (якщо вони там були), а також ферментами самої їжі.

Дія цих ферментів припиняється в кислому середовищі; у внутрішніх же шарах їжі, що знаходиться в шлунку, де зберігається лужне середовище, активність цих ферментів зберігається досить довго (1 – 1,5 годин). Це відбувається тому, що шлунковий сік повільно проникає у внутрішні шари їжі.

У шлунковому соку хлористоводнева кислота має таке значення:

1. активує пепсин;

2. декальцинує кістки;

3. піддержує рН;

4. є бактерицидною і бактеріостатичною сполукою;

5. сприяє евакуації вмісту зі шлунка в кишечник;

6. активує просекретин у секретин і прогастрин у гастрин.

 

Роль слизу

Поза процесом травлення в шлунку виділяються слиз і пілоричний сік. Роль слизу полягає в:

1) захисті слизової від подразнення грубими частками;

2) захисті залоз від перетравлення;

3) слабкому збудженні залоз шлунка.

 

Секреція шлункового соку

Механізм відділення соку вперше був розкритий І. П. Павловим на собаках. Відділення шлункового соку відбувається у відповідь на подразнення, пов'язані з прийомом корму, і відбувається в дві фази:

1 фаза – рефлекторна, краще сказати складно-рефлекторна. У цю фазу відділення соку відбувається внаслідок нервового збудження, викликаного дією корму на нервові закінчення ротової порожнини при його прийомі, а також завдяки збудженню нервового апарату видом, запахом їжі і тощо.

2 фаза – хімічна (нейро-хімічна). Вона пов'язана з відділенням шлункового соку під впливом хімічних збудників самого корму, що діють із порожнини шлунка і кишечника нервово-гуморальним шляхом.

1 фаза – рефлекторна. З аналізу механізму слиновиділення відомо, що відділення секрету залоз пов'язано з прийомом корму. У відношенні залоз шлунка це блискуче було доведено Павловим і Шумовою – Симановською на езофаготомованих собаках із фістулою шлунка. Якщо таку собаку годувати, то їжа, хоч і не потрапляє до шлунка, буде викликати через 5 – 6 хв виділення шлункового соку. Очевидно, що в цьому випадку єдиною причиною відділення соку є подразнення рецепторів ротової порожнини.

З ротової порожнини збудження по доцентрових нервах йде в центр шлункового соковиділення, розташованому в довгастому мозку, а відтіля по секреторних нервах – до залоз шлунка. Не всяке подразнення рецепторів ротової порожнини буде викликати відділення шлункового соку. Діяльність шлункових залоз буде викликатися тільки харчовими подразниками, на нехарчові подразники виділення шлункового соку не відбувається.

Павловим у дослідах на езофаготомованих тваринах було показано, що при перерізці блукаючих нервів виділення шлункового соку припиняються, а при подразненні периферичного кінця цього нерва посилюється.

Секреція залоз шлунка, так само як і секреція слинних залоз, може виникнути і як реакція на вид і запах їжа. Останнє підтверджує, що в регуляції бере участь і центри, розташовані в корі головного мозку.

Таким чином, робота залоз шлунка в рефлекторну фазу є складною і у запуску її бере участь цілий комплекс подразників, які супроводжують звичайно акт їжі. Цей комплекс складається з цілого ряду збуджень, що йдуть із ротової порожнини і через органи чуття (нюх, зір, слух). Цьому складному комплексу явищ, що супроводжується багатою секрецією соку і пов'язана з діяльністю центральної нервової системи, Павлов надавав велике значення і вважав шлункове соковиділення складно – рефлекторним актом.

Павлов особливо виділяв значення секреції соку до попадання їжі в шлунок і назвав його апетитним " запальним соком ". Цей сік, як би "запалює" їжу, що потрапляє в шлунок, із нього починається процес травлення. Інтенсивне ж перетравлення перших порцій їжа забезпечує швидку появу хімічних подразників секреції соку, а тим самим і подальшу стимуляцію перетравлення їжі в цілому. Велике значення апетитного соку підтвердили і досліди з вкладанням собакам м'яса через фістулу непомітно для тварини. Виявилося, що таке м'ясо за 5 годин переварилося тільки на 58 %, у той час як м'ясо, вкладене через фістулу після мнимої годівлі, тобто після початку секреції, переварилося на 85 %.

Поряд із рефлекторним збудженням секреції шлункових залоз, існує і її рефлекторне гальмування, наприклад при дії сильних зовнішніх подразників (стукоту, свисту) під час поїдання корму тваринами. Механізм такого роду впливів пов'язаний з участю кори головного мозку.

Є також цікаві спостереження і по впливу на соковиділення емоційного збудження тварини (Кенон). Собаці, у якого йде інтенсивне виділення шлункового соку, показали кішку. Це призвело собаку в лють. У результаті наступило гальмування шлункової секреції аж до її припинення.

Гальмуючі впливи на шлункову секрецію здійснюються через симпатичні (черевні) нерви.

Рефлекторна фаза шлункової секреції продовжується 1 – 2 години і у цей період у шлунку виділяється найбільша кількість шлункового соку з високою травною силою.

Потім починається фаза шлункового соковиділення, яка називається хімічною і починається не раніше чим через 20 – 30 хв після прийняття їжі та продовжується, у залежності від виду їжі, до 10 і більш годин. Ця секреція пов'язана вже не з дією рефлекторного механізму, а з дією іншого механізму – хімічного, що випливає безпосередньо за рефлекторним і продовжує першу фазу секреції.

Хімічна фаза шлункової секреції уперше вивчена на тваринах, що мали фістулу шлунка за Гейденгайном і, крім того, фістулу шлунка за Басовим. Якщо такій тварині вкласти їжу прямо в шлунок, і виключити подразнення рецепторів ротової порожнини, то відділення шлункового соку з маленького шлуночка почнеться тільки через 20 хв і більш (40 – 60 хв). Сік, що виділяється, бідний ферментами. Крім того, не кожний сорт їжі спроможний в однаковій ступені викликати секрецію соку.

Найбільш сокогонну дією мають екстрактивні речовини, відвари м'яса, риби. Крім хімічних речовин, у підтримці секреції бере участь і імпульси, що надходять із механорецепторів слизової шлунка. Хімічні речовини також здійснюють свою дію за допомогою нервової системи. Хімічні речовини діють на інтерорецептори слизової шлунка і рефлекторно забезпечують інтенсивність секреції соку. Це доказують досліди з введенням тваринам атропіну, що виключає дію парасимпатичної нервової системи.

У цих випадках соковиділення, викликане введенням у пілоричну частину шлунка екстрактивних речовин, припинялося. Це дозволяє вважати другу фазу шлункового соковиділення не чисто хімічною, а нейрохімічною.

Речовини, що обумовлюють підтримку шлункової секреції в цю фазу такі:

1) хімічні речовини їжі;

2) високомолекулярні поліпептиди;

3) гістамін, гастрин, ентерогастрин.

Гістамін є продуктом білкового розпаду, що має сильну гормоноподібну дію. Діє, в основному, на обкладові клітини.

Гастрин виробляється в клітинах пілоричній частини шлунка у вигляді прогастрину й активізується хлористоводневою кислотою. Поліпептид, що складається з 17 амінокислот, видоспецифичен, у 300 разів активніший за гістамін.

Ентерогастрин виробляється в слизовій дванадцятипалої кишки і початкової частини порожньої. Діє подібно гастрину. Обидва гормони діють безпосередньо на секреторні клітини. Є деякі хімічні речовини, що гальмують секрецію шлункових залоз. До таких речовин відносяться нейтральний жир, сода і міцні розчини солей. Гальмування це носить рефлекторний характер, тому що при перерізці блукаючого нерва не спостерігається.

Гальмують шлункову секрецію гастрон, який виробляється у пілоричної зоні шлунка і ентерогастрон, який виробляється у дванадцятипалій кишці під час дії на неї жиру, жирних кислот, хлористоводневої кислоти і моносахарів.