Охарактеризуйте вікові особливості слуху та голосу дітей.

Правила охорони дитячого голосу.

Вікові характеристики слуху і голосу дітей.

Дитячий голосовий апарат ніжний, не повністю сформований. Він росте та зміцнюється разом з загальним ростом. Гортань зі зв’язками у 2,5 рази коротші ніж у дорослих. Співають діти за рахунок їх напруження. Дошкільники схильні до наслідування, тому вихователі та музичні керівники повинні розмовляти спокійно, не кричати і співати без крику.

У зв’язку з тим, що голосові зв’язки не повністю змикаються і коливаються їх краї, дитячий голос відрізняється дзвінкістю та потребує бережливого до себе відношення.

Правила охорони дитячого голосу.

Охорона передбачає правильно поставлений спів.

1. Правильно підібраний пісенний репертуар, який відповідає співочим можливостям дітей. Ураховувати діапазон кожної вікової групи.

2. Слідкувати за тим, щоб діти спокійно, без крику розмовляли і співали.

3. Не дозволяти співати у вогку, морозну, вітряну погоду.

4. Проводити медичний огляд голосового апарату дітей.

5. Враховувати індивідуальні особливості кожної дитини, обережно розширювати діапазон.

6. Проводити роботу з батьками по охороні дитячого голосу.

Діапазон.

1 мол. гр. – ре1 – ля1.

2 мол. р.. – ре1 – сі1.

Середня р.. – ре1 – сі1(до2)

Старша р.. – (до1) ре1 – до2 (до дієз2, ре2).

Найприродніше звучать дитячі голоси в межах ре1 – сі1.

Охарактеризуйте вокально-хорові навички дітей дошкільного віку.

Для успішного навчання співу діти повинні оволодіти вокально-хоровими навичками і співацькою поставою.

Співацька постава.

Співацька установка - це правильне положення корпусу при співі, від якого великою мірою залежить якість звуку і дихання. При навчанні дітей співу треба стежити за тим, як діти сидять, стоять, тримають голову, корпус, як відкривають рот.

Співацька установка (правила співу):

- Сидіти треба прямо, голову – прямо, руки на колінах, злегка опираючись на спинку стільця, не сутулитися;

- корпус і шию не напружувати, голову тримати прямо, не нахиляючи її і не опускаючи, але без напруги;

- дихання брати вільно (не брати в середині слова);

- співати природним голосом, уникаючи різкого, форсованого звучання;

- рот треба відкривати вертикально, а не розтягувати в ширину щоб уникнути крикливого, «білого» звуку;

- нижня щелепа повинна бути вільна, рухливі губи, пружні.

На етапі формування вокально-хорових навичок в роботу включаються одночасно майже всі елементи вокально-хорової техніки, а в наступні періоди вони заглиблюються. Їх послідовність і поступовість виглядає наступним чином.

Вокально-хорові навички:

1.дихання

2.звукоутворення

3.дикція

4.чистота інтонування

5.ансамбль

Вокальні навички.

Звукоутворення, дихання, дикція.

Дихання.

Спочатку йде робота над виробленням наспівності звучання на основі елементарного володіння співочим диханням, яке істотно впливає на чистоту і красу звуку, виразність виконання. Це складний і тривалий процес, тому на початковому етапі навчання він зводиться до оволодіння плавним і рівномірним вдихом і видихом, не перериваючи музичну фразу. Такий видих багато в чому залежить від правильно взятого дихання. Дуже важливо навчити дитину правильно і в потрібному місці брати дихання. Необхідно, щоб дитина зрозуміла, що від неї хочуть.

Наприклад:«Ось дивіться, я співаю всю фразу на одному диханні, а доспівати не можу. Чому? Спробуй ти». Дитина... «Відчуваєш?» «Не вистачило сили». «Правильно, тільки не сили, а повітря. Значить треба його знову набрати в легені. Вдихаємо і співаємо далі».

Навчити дітей спокійного вдиху, не переобтяженому повітрям, без участі плечей допомагають вправи з дихальної гімнастики О.М. Стрельникової («Долоньки», «Погоничі», «Насос», «Кішечка» та інші) і системі Д.Огороднова («Понюхати квітку»).

Надалі завдання ускладнюється - діти вчаться швидкому спокійного вдиху в рухомих піснях і між фразами.

Робота над співочим диханням пов'язана з звукоутворенням. І тут, звичайно, необхідна система - співацькі вправи і поступові нагадування. Використовуємо показ жестом, що допомагає вчасно взяти дихання. Пропонуємо після вступу до пісні «понюхати квітку» і відразу почати співати. Щоб діти не розривали слово, показуємо правильне виконання. Потім правильно виконуємо вправи. Для розвитку дихання проспівуємо на видиху голосні звуки, відкриті склади (наприклад: та, та, ля), фрази, починаючи з коротких і поступово переходячи до більш довгих (наприклад: «Я йду і співаю»).

Діти повинні робити інтенсивний вдих через ніс і рот і повільний, спокійний видих. Молодші діти не повинні брати дихання в середині слів, старші – в середині фрази. Вдих – активний, а видих – економний, щоб вистачило до кінця фрази.

Звукоутворення.

Звукоутворення при правильній постановці голосу має бути природним, дзвінким і легким, діти повинні співати без крику та напруження. Для правильного звукоутворення велике значення має чітка робота голосового апарату (нижній щелепи, губ, м'якого піднебіння з маленьким язичком). З звукоутворенням тісно пов'язана така якість звуку, як пісенність.

Щоб навчити дітей співати протяжно, наспівно, треба, починаючи з молодшої групи, вчити їх протягувати окремі звуки, кінці музичних фраз. Наприклад, у російській народній пісні «Півник» треба співати протяжно останній склад у слові «півник» або у пісні «Корова» М. Раухвергера останній склад у слові «по лужку» (кінець музичної фрази).

Протяжність у співі залежить від правильно взятого дихання і від переважання голосних, що характерно для народних пісень (наприклад, «У полі береза стояла»). Розвитку протяжності допомагає спів пісень, написаних у помірному або повільному темпі, а також розучування пісень спочатку в уповільненому темпі. Для хорошого звукоутворення велике значення має правильна вимова голосних і приголосних. Дикція у співі дещо відрізняється від мовної вимови.

Діти повинні співати природним голосом, без напруження та крику. Звучання повинно бути виразним, дзвінким, рухливим, легким.

При навчанні потрібно враховувати особливості дитячого голосового апарату. У молодшій групі діти співають «говорком», вони не вміють протягувати звуки, але у співі може з’явитися крикливість.

Для правильного звукоутворення велику роль відіграє атака звуку. Частіше всього використовується м’яка атака, тверда при виконанні святкових, маршових пісень.

Дикція.

Це чітка вимова слів у пісні. Тут важливу роль відіграє робота всього артикуляційного апарату. Треба добиватися округлого звучання голосних і чіткої вимови приголосних. Правильна дикція сприяє виразному виконанню пісні.

Робота над дикцією починається з формування округлих голосних і чіткої вимови приголосних в помірних за темпом піснях, а потім, і веселих, жартівливих, які вимагають рухливості артикуляційного апарату. Слід навчити дітей співочої дикції, пояснювати їм, що треба співати пісню так, щоб слухачі могли зрозуміти, про що в ній співається, показати, як вимовляються окремі фрази та слова. Умовою гарної дикції та виразного співу є розуміння дітьми змісту слів, музичного образу пісні. Фразування в пісні визначається змістом в його словесному і мелодичному вираженні. Тому спочатку визначаємо зміст пісні, розшифровуємо незрозумілі слова, знаходимо кульмінацію.

Для вироблення навику виразної дикції рекомендується використовувати: вправи артикуляційної гімнастики, скоромовки, чистомовки, мовні зарядки, ритмодекламації.

Артикуляційна гімнастика

Основна мета артикуляційної гімнастики - вироблення якісних, повноцінних рухів органів артикуляції, підготовка до правильного вимовляння фонем. В результаті цієї роботи у дітей підвищуються показники рівня розвитку мовлення дітей, співочих навичок, поліпшується музична пам'ять, увага.

Наприклад, гра «Язичок»

Артикуляційна гра для малюків. Гра полягає в тому, що язичок «подорожує» по роті дитини і тим самим розігріває всі необхідні м'язи. Під час гри дітям розповідається віршик і вони повинні повторювати за провідним всі рухи.

«Вліво Вправо	(протикаємо язиком щоку зліва), (тепер щоку праворуч),
Раз, Два	(знову ліворуч) (знову праворуч).
Вгору Вниз	(протикаємо язиком верхню губу), (нижню),
Вгору - вниз Язичок, не лінуйся!	(ще по разу верхню і нижню губу).
Губи, прокидайтеся! Ротик, відкривайся	(вібруємо губами) (дуже широко відкриваємо рот)
Язичок, покажися, і зубів не бійся	(кусаємо кінчик свого язика), (висовуємо язик вперед і прибираємо його назад, при цьому покусюючи всю поверхню язика)
А зуби-то, а зуби навіть губи кусають	(кусаємо нижню губу).
Кусаються, кусаються і не вгамовуються.	(кусаємо верхню губу)
А губи то регочуть,то сильно ображаються	(в усмішці відкриваємо верхні зуби), (вивертаємо нижню губу, надавши обличчю скривджений вираз).
То весело регочуть,то знову ображаються	(в усмішці відкрити верхні зуби), (вивертаємо нижню губу).
Зубам набридло кусати - стали язика жувати	(жуємо язик бічними зубами).
Язичок - не капустяний лист, він зовсім, зовсім не смачний!
Зубки, зубки, заспокойтеся, гарненько вмийтеся	(проводимо язиком між верхньою губою і зубами).
Не гнівайтесь, не кусайтесь, а разом з нами посміхайтеся!	(проводимо язиком між нижньою губою і зубами, посміхаємося)

Також неоціненне значення мають вправи по системі В.Ємельянова, які діляться на статичні і динамічні. Дані артикуляційні вправи попередньо відпрацьовуються на заняттях з учителем-логопедом перед дзеркалом, щоб діти мали можливість проконтролювати якість виконання кожного руху. На музичних заняттях з дітьми виконуються вже розучені артикуляційні вправи, тому зоровий контроль у цьому випадку не є обов'язковим. На одному музичному занятті перед співом береться не більше п'яти вправ. У міру їх засвоєння дітьми, вводяться нові вправи.