Прийоми розвитку співочих навичок.

Найбільш довгий період – період розучування пісні, оволодіння співочими навичками. Пісні різні по складності: одні засвоюються швидко та легко шляхом їх повторення, інші – завдяки вправам, які допомагають подолати складні мелодичні обороти поступово. При цьому, цей процес повинен проходити активно, захоплено, слід постійно підтримувати емоційні переживання дітей.

Використання тих чи інших прийомів диктується особливостями кожної пісні. В цьому процесі співочим навичкам (правильному звукоутворенню, рівномірному використанню дихання, чіткій дикції, чистоті інтонації, злитості співу) належать свої прийоми.

Працюючи над звукоутворенням треба вчити дітей співати природно – легко, дзвінко і наспівно, тобто тягнути звук.

Наспівність здобувається за рахунок протяжного співу голосних звуків: а, о, у, е, і.

Для оволодіння навиком легкого, рухливого співу, можна використовувати ігровий прийом. Таким чином у дітей розвивається вміння змінювати характер звучання.

В роботі над звукоутворенням важливо зміцнювати та розвивати співочий діапазон дітей, але робити це дуже обережно. Спочатку перевіряється об’єм

голосу кожної дитини, з’ясовується, кому з дітей складно співати, а потім обмірковуються різноманітні прийоми, наприклад правильне розсаджування

дітей.

Розвитку діапазона в багатьох випадках сприяють невеличкі вправи – поспівки, котрі кожного разу слід співати в більш вищій тональності.

В роботі над співочим диханням використовується головним чином вказівка «не розривати» слово. Допомагає дітям це здолати систематичний показ правильного виконання, нагадування.

Навчаючи дітей дикції, насамперед, звертається увага до виразних мовних інтонацій у відповідності з музичними. Добрій вимові часто заважає нерозуміння значення слова. В роботі над дикцією необхідно звертати увагу на артикуляцію губ, рухливість нижньої щелепи. Корисний прийом приговорювання, пошепки або вголос, тексту в ритмі пісні. Також можна застосовувати різні мовленєві вправи.

Ансамбль. Тут важливо розкрити значення відтінків, нюансів, підкреслюючи характер пісні, а не давати прямих вказівок – «співайте тихіше – голосніше».

Діти, розуміючи призначення динамічних відтінків, співають вірно.

Стрій – одне із самих важливих співочих умінь. Всі прийоми повинні розвивати у дітей слухову увагу, самоконтроль. Перед початком пісні музичний керівник тихо наспівує, ніби налаштовує дітей, а потім з тої ж ноти вони починають співати; або пропонує дітям протяжно співати один звук.

Вправи. Голос і слух дитини формується не тільки під час розучування пісень, але і задопомогою спеціальних прийомів – вправ, розвиваючих звуковисотний слух, співочий голос, координацію голосу і слуху.

Існує 3 типа вправ.

1 тип.

1. Визначити, коли закінчилось звучання останнього звуку мелодії (потримати на педалі).

2. Почути різні закінчення двох, майже однакових фраз.

3. Розрізняти високі та низькі звуки.

4. Розрізняти напрям руху мелодії (вгору – вниз).

5. Розрізняти хто правильно і неправильно співає.

2 тип – різні розспівування з певними завданнями:

1. Співати м3 вниз (ку-ку) в різних тональностях. (показ муз. кер.).

2. Співати звукоряд з 5-ти нот в низхідному русі, транспонуючи його.

3. Співати м3 вниз (діти звуть «Коля»), потім м3 і ч5 вниз – мажорний тризвук (відповідь одного з дітей «я і-ду»).

4. Співати народні поспівки та уривки з них.

3 тип.

1.Вміти «настроюватися» за заданим звуком.

2. Вільно, по завданню педагога та з його допомогою, підвищувати чи понижувати звучання мелодії в потрібній тональності.

3. «Підрівнювати» висоту і характер звучання до голосів інших дітей, які виконують мелодію за завданням вихователя.

4. Точно починати пісню після музичного вступу і кожну музичну фразу окремо.

Багато вправ подано у «Музичному букварі», які можуть бути використані у

роботі з дітьми 4 – 7 років.

Схема аналізу пісні.

Перед розучуванням пісні муз. кер. повинен уважно проаналізувати її за схемою:

1). Виховна цінність – основна ідея і характер муз. втілення.

2). Літературний текст – загальна оцінка художніх якостей, особливості тексту – звертання, діалоги, найзначніші щодо виразності слова.

3). Мелодія – характер мелодії, інтонаційна виразність, інтервали, розмір, ритм, теситура, діапазон.

4). Фортепіанний супровід – художня вартість, виразність, доступність для

дитячого сприйняття.

5). Структура (форма) пісні – одночастинна, 2-частна (заспів, приспів), куплетна.

Планування (послідовність) розучування пісні.

Кількість занять залежить від музичних здібностей дітей, віку, складності твору.

1 заняття. Ознайомлення дітей з піснею, її характером. Показ ілюстрації чи іграшки. Бесіда про зміст. Повторне прослуховування. Закріплення назви та автора.

2 заняття. Продовжувати ознайомлення дітей з піснею. Вчити розуміти її зміст (поглиблення змісту), визначати динаміку. Підспівування.

3 заняття. Учити дітей підспівувати пісню, інтонувати мелодію. Звернути увагу на музичний вступ до пісні, його характер. Впізнавання пісні по мелодії.

4 заняття. Учити дітей пізнавати пісню за вступом, чисто інтонувати її, правильно вимовляти слова, співати одночасно.

5 заняття. Учити дітей пізнавати пісню за мелодією (без слів). Звернути увагу на чисте інтонування інтервалів та спів природним голосом у повільному темпі (на склад «Ля»).

6 заняття. Учити дітей виразно виконувати пісню, правильно вимовляти слова. Стежити за правильністю дихання під час співу. Продовження роботи над вокально-хоровими навичками. (над ритмом, інтонацією, дикцією...). Виконання пісні в характері. Спів з супроводом і без супроводу.

7 заняття. Учити дітей співати окремими групами, виразно, чисто інтонувати мелодію. Впізнавання по уривкам.

8 заняття. Перевірка якості засвоєння пісні. Учити чисто інтонувати мелодію, правильно вимовляти слова й додержуватися всіх музичних відтінків. Співати «ланцюжком»(у старших групах).

Робота над піснею.

Роботу над піснею умовно можна розділити на кілька етапів, кожен з яких має свої методи і прийоми.

На першому етапі роботи над піснею (ознайомлення, сприйняття) застосовуються наочний і словесний методи. За допомогою виразного виконання пісні, образного слова, бесіди про характер музики педагог прагне розбудити інтерес до неї, бажання її вивчити. Важливо, щоб діти відчули настрої, передані в музиці, висловилися про характер пісні в цілому, зміні настроїв в її частинах. Лише яскраве, виразне виконання педагога здатне викликати позитивні емоції у дітей, переживання змісту музики. Бесіда про емоційно-образний зміст пісні допомагає налаштувати дітей на виразне її виконання, вибір відповідних до характеру пісні звукоутворення, дикції, дихання. Так, якщо діти визначили характер музики як лагідний, ніжний, спокійний, їм пояснюють, що і співати її треба співуче, протяжно.

Методичні прийоми, які готують дітей до цілеспрямованого прослуховування пісні:

• коротке вступне слово про даний твір (назва пісні, інколи автори музики і тексту);

• пояснення незрозумілих слів;

• читання віршів і міні-розповіді, які налаштовують дітей на більш глибоке сприйняття музичного образу;

• розгадування загадок, ребусів;

• втягнення дітей у діалог при обговоренні пісенного образу.

Такі прийоми допомагають пробудити в дітей інтерес до співу, бажання більш уважно її слухати і приступити до розучування.

На другому етапі починається власне розучування пісні (протягом 3-5 занять). Завдання цього етапу - створити атмосферу співпереживання даного твору. Дуже важливо при сприйнятті дітьми музики розвивати їхню уяву, емоційний відгук, мислення, судження. Необхідно співати так красиво, емоційно, щоб зацікавити дітей новою піснею.

Після прослуховування пісні проводиться бесіда з дітьми про характер твору, його зміст, найбільш яскраві засоби, якими користувався композитор, намічаються виконавські прийоми. Такий аналіз підготовлює дітей до розучування пісні і, в той же час, показує, наскільки уважно вони слухали музику і як глибоко її зрозуміли, і допомагає розкрити художній образ твору.

Крім наочного і словесного методів тут велике значення має практичний метод. Діти опановують необхідні співочі навички, запам'ятовують і відтворюють мелодію, ритм пісні, виразні нюанси. На цьому етапі велику роль набувають вправи. Спочатку діти вчаться по наслідуванню, тому показ педагогом прийомів виконання та закріплення їх на вправах дуже важливі. Вправи даються як розспівування перед співом пісень. З їх допомогою розучуються важкі мелодійні ходи, що зустрічаються в пісні. Наприклад, перед співом пісні «Ялинка» Л. Бекман, що починається з ходу вгору на сексту, можна використовувати поспівку з «Музичного букваря» Н.А. Ветлугіної «Відлуння», щоб підготувати дітей до відтворення цього складного інтервалу.

Робота над складними мелодіями на матеріалі самої пісні вимагає багаторазових повторень, які знижують інтерес дітей до пісні. Вправа ж, данна в ігровій формі, допомагає подолати труднощі, придбати співочі навички. Вправи, що мають ігровий характер, діти із задоволенням співають не тільки на заняттях, але і в самостійній діяльності, і вдома. Хлопцям подобаються поспівки, пов'язані з близьким їм світом. Це мелодії з фольклору, наслідування голосам птахів, тварин, скоромовки, потішки, лічилки.

Навчання співу вимагає від дитини чималих вольових зусиль. Щоб підтримати інтерес до пісні, зосередити увагу дітей, важливо вміти створювати ігрові ситуації, використовувати музично-дидактичні ігри, проблемні завдання. У середньому пісня розучується на 8-9 заняттях. Найбільшу зацікавленість діти проявляють на перших трьох заняттях, потім інтеpec може падати. Потрібно підтримувати його за допомогою різних педагогічних прийомів, пов'язувати спів з іншими видами музичної діяльності: рухами, грою на музичних інструментах.

На другому етапі роботи над піснею діти освоюють навички звукоутворення, дихання, дикції, чистоти інтонування, ансамблю.

Етап - виконання пісні.

Діти вже оволоділи співочими навичками і вільно виконують вивчений матеріал. Якщо пісня сподобалась, діти співають її за власним бажанням не тільки на заняттях. Вони надовго запам'ятовують її, включають в ігри, із задоволенням «виступають» перед глядачами.

Кожна пісня вимагає свого сценічного втілення. Цей етап роботи з піснею дітям найбільш подобається.

 

12.Охарактеризуйте методи і прийоми навчання музично-ритмічним рухам.

У процесі навчання музично-ритмічних рухів застосовуються різноманітні методи (наочно-зоровий, наочно-слуховий, словесний, вправи) та прийоми, наприклад, ігрові, індивідуальна робота тощо. Розглянемо кожний із названих методів та прийомів окремо. Важливою умовою правильного музичного розвитку дошкільників у процесі навчання музично-ритмічних рухів є використання наочно-слухового методу. Виконання музичним керівником музичного твору повинно бути виразним і яскравим. Від цього залежить не тільки сприйняття дітей, а й якість виконання рухів. Перш ніж почати розучувати з дітьми вправи, ігри, танці, музичний керівник має глибоко продумати їхні зміст і образи, визначити характер музики, основні засоби виразності, а також виховне значення всього матеріалу. Треба старанно вивчити музичний супровід. Виконується музичний твір правильно і виразно, щоб захопити дітей, викликати у них емоційну реакцію, тоді вони одразу захочуть грати й танцювати. Паузи, зміни темпу, акценти тощо недопустимі під час виконання, якщо їх немає в музичному творі.

Виконання музичним керівником музичного твору повинно бути виразним і яскравим. Від цього буде залежати не тільки сприйняття музики, а й якість виконання рухів. Виконання музики повинно викликати у дітей бажання рухатися.

Не менш важливим є метод наочно-зоровий. Показ танців, ігор або окремих рухів має бути емоційним, органічно поєднуючись з музикою. Використовується показ після ознайомлення дітей з музикою. Можна показувати рухи без супроводу, під акомпанемент інструмента, а також під власний спів. Інколи музичний керівник залучає до показу дітей, заздалегідь їх підготувавши. Показ можна застосовувати не тільки під час ознайомлення з новими рухами, а й в процесі їхнього розучування та удосконалення.

Готуючись до заняття, педагог продумує можливість використання зорової наочності, яка допоможе дітям глибше зрозуміти музичні образи. Це картинки, іграшки, різні атрибути.

У процесі навчання музично-ритмічних рухів велике значення має також слово педагога. Ретельно продумане пояснення гри, танцю, вправи можна зробити у формі короткої розповіді або бесіди. Іноді музичний керівник пояснює зміст вправи чи гри перед виконанням музики, в інших випадках — після ознайомлення з нею або чергуючи музику з розповіддю. Характер пояснення змінюється залежно від жанру і змісту музичного твору, від конкретних виховних завдань та вікових особливостей дітей.

Мета педагога — пояснити дітям, які думки і почуття втілено в музичному творі й які засоби виразності використав для цього композитор. Слово, виділене і підкреслене відповідною інтонацією, набуває особливого значення. Воно допомагає дитині краще виконати музичне завдання. Пояснення має бути коротким і чітким. Педагог говорить жваво, але спокійно. Багатослівне, плутане, одноманітне пояснення втомлює дітей, вони стають неуважними і менш цікавляться грою чи вправою.

Під час розучування даються вказівки, що допомагають дітям зрозуміти, як треба виконувати рухи. Спираючись на знання дітей, музичний керівник ставить їм запитання з метою глибшого засвоєння і закріплення вивченого. Так, під час виконання танцювальної мелодії можна використати форму запитань для визначення кількості частин музичного твору та їхнього характеру. При закріпленні гри діти, відповідаючи на запитання педагога, розповідають про її хід, підкреслюють правила гри тощо. В такій бесіді музичний керівник привчає дошкільників давати повні відповіді, чітко висловлювати свої думки, використовуючи музичні терміни, аналізувати виступи товаришів.

У зв'язку з тим, що бесіда вимагає напруження, застосовувати такий метод навчання рекомендується тільки в старшій та підготовчій до школи групах. Оперуючи поняттями, що добре відомі дітям, вихователь поступово знайомить їх з новими термінами (наприклад, перемінний крок, галоп та ін.).

Належну увагу слід приділяти і методу вправ, який допомагає дитині засвоїти певний рух або окремий його елемент. Для кращого засвоєння та запам'ятання ігор, танців, вправ велику роль відіграє систематичне повторення. Якщо діти виконали рух всього один-два рази, вони швидко його забудуть, отже треба повторювати рухи якомога більше. Дуже корисно дошкільникам грати в улюблені ігри, танцювати те, що їм подобається. Все це збагачує запас рухливого матеріалу у дітей.

Поряд з вказаними методами, музичний керівник використовує різноманітні навчальні прийоми. Наприклад, часто застосовуються ігрові прийоми, які роблять заняття особливо цікавим, викликають у дітей інтерес до гри або танцю, сприяють швидшому і кращому їх засвоєнню. Користуватися цими прийомами можна під час ознайомлення дітей з грою, танцем, а також у процесі роботи над ними. Найширше до них вдаються у молодшій та середній групах.

Для найкращого музичного розвитку дошкільників в процесі загальних занять необхідна індивідуальна робота з кожною дитиною. Це може бути і доручення індивідуальних ролей, і додаткові вказівки дітям, які цього потребують. Взагалі треба створювати в групі таку обстановку, яка б породжувала у сором'язливих дітей бажання діяти. Музичний керівник уважно спостерігає за дітьми протягом групових та індивідуальних занять і занотовує спостереження за розвитком музичних здібностей, рівнем засвоєння навичок тощо в зошит індивідуальної роботи з дітьми.

У методиці навчання дітей ритміці й співу є багато спільного.

По-перше, застосовуються схожі методи: наочно-слуховий (виразне виконання музики педагогом), наочно-зоровий, руховий (показ ігор, танців, їх окремих елементів), словесний (образна розповідь), вправи (багаторазове повторювання, варіювання знайомого матеріалу).

По-друге, в співі і ритміці застосовується послідовне розучування репертуару з урахуванням складності творів, вікових та індивідуальних можливостей кожної дитини.

Проте є і відмінності, які властиві тільки цьому видові музичної діяльності. Розглянемо їх: музичні твори вимагають повного, цілісного сприйняття. І хоча вони яскраві за характером, але мають певний зміст, невеликі за обсягом (частіше це хороводні, маршові, ігрові пісні, інструментальні п’єси зображального характеру), в навчанні ритміки завжди пов’язані з рухом, певною дією, іноді зі словом. Тому цілісне сприйняття музичної гри – це сприйняття єдності музики й руху. Зробити це складно, бо гра розрахована на дію багатьох учасників і показ її цілком із музичним супроводом майже неможливий. В такому разі педагог вдається не лише до показу, а й до слова, пояснюючи гру то в образній формі, то в формі чітких коротких настанов.

Перше ознайомлення з грою.

Є багато способів першого ознайомлення з грою. Найдоцільнішим вважається такий: спочатку виконується вся музика, далі подається короткий виклад гри і на завершення повторно звучить музичний твір.

Найчастіше цей спосіб використовується в досить простих несюжетних чи супроводжуваних піснею іграх.

Ігри, що мають розгорнуту дію, вимагають своїх способів і прийомів.

Можна показати характерний ігровий рух: вихователь рухається, водночас музичний керівник виконує твір. Якщо керівник сам показує, то спочатку він виконує музику, тоді рухи, водночас наспівуючи мелодію без слів. Таке поєднання різних прийомів – виконання всього музичного твору, показ основних елементів гри, частковий опис їх – дуже дійове в навчанні. Але треба, щоб діти якомога частіше самостійно знаходили якісь рухи.

При розучуванні сюжетної гри можливі варіанти:

1 варіант.

1. Послухати музику.

2. Провести бесіду по змісту та пояснення ігрових дій.

3. Проведення гри, аналіз.

2 варіант.

1. Бесіда по змісту та пояснення ігрових дій.

2. Слухання музики.

3. Проведення гри, аналіз.

 

3 варіант.

Цей варіант має місце якщо складна гра.

Розповідь про зміст чергується зі слуханням відповідних уривків музики.

Цілісне сприйняття набуває особливого сенсу, якщо дитина здатна вловлювати і затримувати у своїй свідомості окремі компоненти твору: характер розвитку музичних образів, темпові, динамічні зміни. Тому, навчаючи дітей, треба обирати такі прийоми, які допоможуть дитині відчути багатство «мови музики» і передати це в рухах.

Методика розучування танців, хороводів будується аналогічно. Важливо також створити атмосферу зацікавленості, захопити першими враженнями від танцю, граючи танцювальну музику і образно розповідаючи про неї. Розучування ведеться послідовно, і для засвоєння найскладніших елементів рухів вдаються до попередніх вправ. Потрібні також точні вказівки і короткі описи рухів, послідовності їх. Особливо важливий правильний, виразний, грамотний показ дорослого, що визначає великою мірою якість дитячого виконання.

При розучуванні танцю, на кожному занятті розучується 1 танцювальна фігура з повторенням раніше вивчених.

Хороші наслідки дають методичні прийоми, спрямовані одразу на всю групу учасників:

1. Індивідуальна перевірка рівня засвоєння навичок, розвиток здібностей шляхом епізодичних обстежень, а також спостережень за поведінкою дитини, її успіхами.

2. Використання в процесі занять прийомів, спрямованих на кожну дитину; створення атмосфери, яка викликала б у невпевнених дітей бажання діяти і стримувала б надто самовпевнених; індивідуальні зауваження деяким дітям поруч із загальною вказівкою всьому колективу; виконання індивідуальних ролей, розподіл на групи і підгрупи, щоб одні діти виконували завдання, а інші оцінювали його.

3. Включення в разі потреби короткотривалих (2 – 3 хв) індивідуальних занять.

Такі методичні прийоми розвивають самостійність і творчість дошкільників.

Знайомлячи дітей з музичним твором вперше педагог повинен спонукати їх до самостійних висловлювань про характер музики, рухи, які можуть відповідати цій музиці. На наступних заняттях стимулювати до самостійності, навіть коли вони ще не засвоїли показані їм рухи. Діти можуть висловлюватись про те, як краще виконати танець, перелічують послідовність побудови танцю і без допомоги дорослого виконують якісь рухи. Рухи, придумані дітьми, потім уточнюються і оцінюються керівником

Крім того, можливі різноманітні прийоми активізації творчості дітей: вправи з уявними предметами такі як «Пограйся з м’ячем», «Пограйся в сніжки» (водночас виконується програмна музика і нагадуються ситуації, в яких відбуваються ці ігри); ігрові вправи типу «Вгадай, що ми показуємо» (коли одні діти придумують і показують рухи, попередньо погоджені з педагогом, який має виконати відповідну музику, решта відгадують, які це були рухи); вправи-танці в народному стилі (того, хто найкраще рухався – найцікавіше і різноманітніше – відзначають).