Земель у складі Російської імперії

(кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.)

 

1. Адмінреформи кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. 2. Губерніальна структура. 3. Генерал-губернаторства.

 

 

Після ліквідації у 1764 році Гетьманщини, царський уряд спрямував зусилля на повну інкорпорацію всіх земель України до складу Росії, на жорстку централізацію та уніфікацію її адміністративно-територіального устрою. У 1764 році створено Новоросійську губернію з Нової Сербії та Новослобідського козачого полку в складі Катеринославської та Єлисаветградської провінцій і Бахмутського повіту. Губернським містом став Кременчук. 1765 року скасовано полково-сотенний поділ Слобожанщини, а на його місці створено Слобідсько-Українську губернію з органами управління за російським зразком. У 1775 році на Лівобережжі і Слобожанщині організували чотири намісництва – Харківське, Чернігівське, Київське й Новгород-Сіверське на чолі з намісниками та правлінням (губернатор, віце-губернатор і два радники). Того ж року, після зруйнування Січі, Південну Україну розділили на Новоросійську й Азовську губернії. Правлінням намісництв та губерній належала вся виконавча, військова, судова, фінансова та адміністративна влада.

Після приєднання Кримського ханства у 1783 р. на його території створено Таврійську область з центром у Сімферополі. Тоді ж Азовську і Новоросійську губернії об’єднали в Катеринославське намісництво. З поділами Речі Посполитої і приєднанням Правобережжя та Волині розпочалися нові адмінреорганізації. У 1795 році створили спочатку Вознесенську губернію, яку за кілька місяців перетворили у Вознесенське намісництво.

Павло І, прийшовши до влади, скасував укази Катерини ІІ щодо адмінподілу і указом 1796 року “Про новий поділ держави на губернії” ліквідував намісництва: Харківське увійшло до Слобідсько-Української губернії (у 1835 р. її перейменовано в Харківську), Чернігівське з Новгород-Сіверським та частиною Київського і Катеринославського до Малоросійської губернії, яку у 1802 році розділили на Чернігівську та Полтавську. Катеринославське і Вознесенське намісництва та Таврійську область об’єднали у створену вдруге Новоросійську губернію, яку в 1802 році розділили на три – Катеринославську, Миколаївську (з 1803 р. – Херсонська) і Таврійську.

Таким чином від 1803 року і до 1917 року в Підросійській Україні існувало дев’ять губерній: на Лівобережжі – Полтавська, Харківська та Чернігівська; на Півдні – Катеринославська, Таврійська та Херсонська; на Правобережжі – Київська, Волинська та Подільська. Губернії поділялися на різну кількість повітів, а ті – на волості. У 1812 – 1826 рр. існувала ще й Бессарабська область, перетворена в губернію.

З 1801 року в Україні запроваджено військово-адміністративні округи – генерал-губернаторства на чолі з генерал-губернаторами. Лівобережні губернії об’єднувалися у Малоросійське генерал-губернаторство, правобережні – в Київське, а південні – в Новоросійське. У першій половині ХІХ століття і ці адмінструктури зазнавали змін.

 

намісництво, губернія, повіт, волость, генерал-губернаторство.

 

 

1775 р. – створення в Україні намісництв;

1796 р. – запровадження губернського адмінподілу.