Характеристика законодавства Директорії УНР

1. Джерела права. 2. Законодавчий процес.

3. Конституційне право. 4. Цивільне і карне право.

 

 

У несприятливих умовах постійних переїздів та фронтових боїв Директорія УНР не мала можливості для повноцінної законотворчості. Джерелами права для “другої” УНР стали закони російських урядів, ЦР, гетьмана і навіть радянської влади. Одні закони діяли в повному обсязі, інші з доповненнями, змінами, частковим або повним скасуванням окремих статей та положень. Законодавчий процес регламентувався Законом “Про порядок внесення і затвердження законів в УНР” від 14 лютого 1919 року. Законопроект мав проходити такі стадії: міністерство – голова уряду – Рада Народних Міністрів – Державна канцелярія – Директорія. Проте до кінця існування УНР в державі так і не визначено конкретних суб’єктів законодавчої ініціативи.

У галузі конституційного права Директорія відновила чинність більшості конституційних законів ЦР – про національно-персональну автономію, громадянство, мову тощо. Але Конституцію 29 квітня 1918 р. не впровадила в дію і намагалася виробити власну. Проект її підготували лише на кінець жовтня 1920 р. Держава за формою правління ставала президентсько-парламентською республікою з Головою Держави і Державною Народною Радою на чолі. Окрім того, ухвалено закони про гарантії прав і свобод громадян в УНР, про реєстрацію населення, про форму влади та тимчасовий державний устрій УНР.

У цивільному та кримінальному праві використовувалися переважно закони царського уряду (“Звід законів” т. 10 та т. 15; “Кримінальне уложення 1903 р.”, Військовий карний статут). Доповненнями до них слугували закони Директорії про боротьбу зі спекуляцією, про ліси, про землю. В УНР скасовувалася приватна власність на землю. Серед кримінальних покарань переважали страта, в’язниця, каторга, конфіскації, штрафи. До цього варто додати, що закони “другої” УНР майже не діяли або діяли тимчасово, з огляду на загальну анархію та нестабільність, які опанували Україну в 1919 – 1920 рр.

законодавство, законотворчість, галузь права, конституція.

 

 

Державний устрій ЗУНР

 

1. Проголошення ЗУНР. 2. Вищі органи державної влади. 3. Місцеве управління. 4. Судова та правоохоронна система.

 

 

У дні розпаду Австро-Угорської монархії створена у жовтні 1918 р. у Львові Українська Національна Рада 1 листопада 1918 р. проголосила утворення в Галичині та на Буковині української держави. 13 листопада вона дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Вища законодавча влада в державі належала Українській Національній Раді, яка одна мала право ухвалювати закони. Очолював її президент (фактично спікер – голова парламенту). Рада формувала колегіальний орган влади – Виділ з 9 чоловік, що виконував функції глави держави. У майбутньому передбачалося скликання однопалатного Сейму з 226 послів, обраних за національно-пропорційною системою, при загальному, рівному, прямому та таємному голосуванні, з 21 року.

Рада формувала уряд – Державний Секретаріат з 14 секретарств (міністрів) на чолі з прем’єром. Місцевими органами влади стали: в повітах – повітові комісари, призначені держсекретарем внутрішніх справ, та обрані прибічні ради; у селах та містах – громадські і міські комісари теж з обраними прибічними радами. Комісари стали представниками державної влади на місцях з необмеженими повноваженнями.

Реформовано також і судову систему. ЗУНР розділено на 130 судових повітів та 12 судових округів. Окружні і повітовісуди стали першою інстанцією. Другоюстав Вищий суд у Львові, а третьою – Найвищий державний суд. До їхнього обрання відповідні інстанції називалися Окремими судовими сенатами другої та третьої інстанції.

Охорону громадянського порядку забезпечувала народна міліція та створений 6 листопада 1918 р. Корпус української державної жандармерії. Його очолювала Команда на чолі з головним комендантом, на місцях діяли окружні та повітові команди, очолювані теж комендантами.

Окрім того, в правоохоронній системі ЗУНР повноцінно функціонували прокуратура, адвокатура і нотаріат.

ЗУНР, Українська Національна Рада, президент, Державний секретаріат, сейм, комісари, коменданти, міліція, судовий сенат.

 

1 листопада 1918 р. – проголошення Української держави в Західній Україні (ЗУНР).

 

Правова система ЗУНР

1. Законотворчість в ЗУНР. 2. Конституційне право. 3. Земельне право. 4. Цивільне та карне право.

 

 

Законотворчий процес у ЗУНР був покладений на Українську Національну Раду, яка видавала статути, відозви, прокламації і закони. В умовах польської агресії законодавча діяльність Ради гальмувалася військовими діями та переїздами урядових установ. Конституційними актами ЗУНР стали:

- “Тимчасовий основний закон” 13 листопада 1918 р. – складався з 5 артикулів (статей), які визначали назву держави, її територію, суверенітет, представницькі органи влади, герб і прапор;

- Законом “Про Виділ Української Ради” 4 січня 1919 р. утворено колегіальний орган влади в державі з 9 чоловік на чолі з президентом УНРади;

- Закон “Про державну мову” 15 лютого 1919 р. проголошував нею українську, а іншим гарантувалася державна підтримка та захист;

- Закон “Про громадянство та правовий статус чужинців” від 8 квітня 1919 р. визнавав громадянами всіх осіб за їхнім бажанням і власноручною заявою, поданою до 20 травня того ж року. В іншому разі вони вважалися чужинцями. Цим же законом регулювалася державна служба в ЗУНР.

Серед норм цивільного права найважливіше значення мали положення Закону “Про земельну реформу”, ухваленого УНРадою 14 квітня 1919 року. Ним націоналізовувалися поміщицькі, церковні, монастирські і відомчі землі і створювався єдиний земельний фонд ЗУНР. Фондом керували загальна повітова і сільська комісії, які визначали порядок володіння, користування та розпорядження землею. В цілому земельне законодавство не задовольняло селян і не виправдало їхніх вікових надій одержати землю. 13 лютого 1919 року ухвалено закон “Про основи шкільництва”, який дозволив поряд з державними українськими школами створювати приватні та національні навчальні заклади.

Передбачалося провести повну кодифікацію українського права в ЗУНР. Але не вистачило ні часу, ні фахівців, не сприяли цьому й умови. Тому і далі в державі діяли норми кримінального, цивільного та процесуального кодексів Австро-Угорщини. Задля справедливості зазначимо, що й польська влада спромоглася на кодифікаційні дії лише в 1933 році, користуючись до того часу тим же цісарським законодавством.

 

 

громадянство, конституційне право, законодавство, законотворчість, правова база.

 

 

13 листопада 1918 р. – Тимчасовий основний закон ЗУНР.