Етапи розроблення і реалізації стратегії організації .

1. Місія, цілі та цінності організації.

Місія організації – лаконічно сформульована причина існування оргації, особлива роль для ринку, споживача.

2. Аналіз навколишнього середовища. Аналіз навколишнього середовища передбачає з’ясування становища організації на конкретний час, охоплює збирання та інтерпретацію результатів про ділове середовище та очікування зацікавлених груп.

3. Завдання організації.

4. Стратегічний вибір можливих альтернатив.

5. Аналіз альтернативних стратегій, варіантів, шляхів досягнення цілей.

6. Реалізація стратегії.

У процесі розв’язання управлінських завдань виявляються інтелектуальні й особистісні можливості керівників. Серед найтиповіших стилів мислення керівників виокремлюють:

- системний стиль, головне для нього – визначення методу розв’язання завдання, розчленування проблеми на окремі компоненти;

- інтуїтивний стиль, характеризується великим ступенем усвідомлення проблеми в цілому, намагання використати різні методи розв’язання завдання;

- рецептивний стиль, йому властива концентрація уваги на окремих деталях проблеми;

- перцептивний стиль, для нього характерне намагання встановити відносини між різними частинами проблеми

Психологія управління виокремлює три основних типи управлінських завдань:

1. Концептуальні завдання (пов’язані з довгостроковим плануванням, прогнозуванням).

2. Технологічні завдання (пов’язані з технологічними аспектами функціонування виробництва).

3. Завдання, пов’язані з дією людського чинника (кадрові питання, соціально-психологічний клімат).

Найчастіше у розв’язанні конкретних управлінських завдань керівники використовують такі тактики:

1. Тактика ризику з підвищеною відповідальністю.

2. Тактика тривалого розв’язання завдання з метою зняття з себе відповідальності.

3. тактика самостійного вирішення проблеми з обачним ризиком.

4. Тактика застосування мінімуму самостійних дій і відповідальності за можливе нерозв’язання завдання.

Якщо під час розв’язання управлінських завдань виникає конфлікт всередині організації, керівники вдаються до однієї з таких тактик, інколи підсилюючи її елементами інших:

1. Суперництво (протиборство).

2. Співробітництво (кооперація).

3. Компроміс.

4. Уникнення.

5. Пристосування.

Прийняття управлінського рішення – вольовий акт формування послідовності дій, результатом яких є досягнення конкретної цілі на основі перетворення вихідної інформації.

Прийняття управлінського рішення здійснюється в умовах двох видів відносин:

1. Керівництво – підлеглість (керівник приймає рішення одноосібно).

2. Партнерство – (рішення приймають колегіально, творчою групою спеціалістів, експертів тощо).

Це спричинило дві форми прийняття управлінських рішень:

- індивідуальну (одноосібну);

- групову (колегіальну).

У процесі розроблення та прийняття управлінського рішення діяльність керівника охоплює такі етапи:

1. З’ясування, усвідомлення та формування проблеми.

2. Вибір лінії поведінки, формулювання обмежень та критеріїв для прийняття рішення.

3. Всебічний розгляд альтернатив.

4. Остаточний вибір варіанта адекватного цілям діяльності організації.

5. Прийняття рішення та організація його виконання.

6. Формулювання, аналіз, апробація робочого варіанту рішення.

Прийняття управлінських рішень нерідко супроводжується типовими помилками, найхарактернішими з яких є:

- зумовленість рішення емоціями, імпульсивністю;

- розгляд лише позитивних варіантів, неврахування розумного ризику;

- надання переваги при прийнятті рішення бажанням. припущенням, а не достовірній інформації;

- поспішність, зумовлена дефіцитом часу;

- неправильне витлумачення фактів тощо.

Приймаючи рішення, керівники повинні враховувати його роль у життєдіяльності організації та вимоги до рішень:

1. Наукова обґрунтованість. Враховуються об’єктивні економічні та інші закони при прийнятті рішення.

2. Директивність. Управлінське рішення передбачає обов’язковість виконання.

3. Своєчасність. Актуальність рішення різко знижується, якщо проблема у зв’язку із зволіканням уже не піддається розв’язанню.

4. Адресність. Кожне рішення повинне мати чітко визначеного одного чи кількох виконавців.

5. Конкретність. Становлення чітких, конкретних термінів виконання.

6. Необхідна повнота. Управлінське рішення повинно вказувати певну ціль, передбачати основні шляхи й засоби її досягнення, порядок взаємодії, контроль за виконанням.

Психологія управління розрізняє такі типи рішень:

- імпульсивні рішення;

- рішення з ризиком;

- врівноваженні рішення;

- обережні рішення;

- інертні рішення.

 

5. Організація управлінської діяльності

Організація як управлінська функція передбачає підбір кадрів та їх розстановку; виділення рівнів управління (наприклад, «заступники директора», «керівники лабораторій» та ін); розподіл доручень між співробітниками; визначення завдань і повноважень виконавців, встановлення взаємозв’язків повноважень, які забезпечують обмін повноважень, спілкування і процес прийняття управлінських рішень; організацію дисципліни, відповідальність за доручену справу, впорядкування роботи керівника і його підлеглих; прийняття рішень щодо розвитку організації; створення спеціальних служб та підрозділів тощо.

Серед різноманітних способів координації та регуляції керівником діяльності підлеглих найголовнішими з погляду психології управління є:

- пряме керівництво (керівник безпосередньо керує роботою підлеглих, що має забезпечити їх спільну, узгоджену з політикою установи діяльність);

- ієрархія (якщо відділи нездатні прийняти остаточне рішення, то викладають свої аргументи вищому керівнику, якому належить виробити загальне рішення);

- правила і процедури (забезпечення необхідної погодженості дій учасників організації нормативними засобами);

- стандартизація навичок (однаковий рівень підготовки працівників має гарантувати виконання однакового завдання переважно на одному й тому самому рівні);

- безпосередній особистий контакт (цей механізм координації є ефективним як у простих, так і в складних управлінських ситуаціях, особливо там, де задіяний людський чинник).