Тема 5: типізація помилок і шляхи їх ліквідації

План

1. Помилки, їх значущість і вага.

2. Класифікація помилок, шляхи їх усунення.

3. Реконструкція помилок реципієнтами.

4. Композиційні норми редагування.

Ключові слова: помилки, значущість помилок, вага помилок, класифікація помилок, інформаційні, модальні й фактичні, темпоральні, локальні, ситуативні, семіотичні, тезаурусні, сприйняттєві, атенційні, копіювальні, нормативні помилки, шляхи усунення помилок, реконструкція помилок реципієнтами, типи реконструкцій, композиційні норми редагування, оповідна, діалогова, вкладена, циклічна, описова, наукова, ієрархічна, архівна, гіпертекстова, комбінована композиції.

Мета й завдання вивчення теми:

Мати уяву про помилки, їх значущість, вагу, типізацію та класифікацію. Знати шляхи усунення помилок, реконструкцію помилок реципієнтами, композиційні норми редагування. Уміти виправляти інформаційні, модальні й фактичні, темпоральні, локальні, ситуативні, семіотичні, тезаурусні, сприйняттєві, атенційні, копіювальні, нормативні помилки. Розрізняти оповідну, діалогову, вкладену, циклічну, описову, наукову, ієрархічну, архівну, гіпертекстову, комбіновану композиції. Володіти ключовими поняттями й теоретичним матеріалом даної теми.

1. Помилки, їх значущість і вага. Помилкою називають усне чи письмове порушення норм – параметрів, списків, шаблонів, структур, моделей, положень, котрі в оптимальних повідомленнях служать для вираження компонентів їх структури.

Помилки можуть бути значущими (істотними) чи незначущими (неістотними). Їх значущість визначають залежно від того, наскільки вони впливають на процеси сприймання та розуміння: коли помилки призводять до незначного зниження швидкості сприймання, вони є незначущими; коли ведуть до неправильного, тобто нетотожного авторському, розуміння або роблять його неможливим узагалі, вони є значущими. Так, у повідомленні в реченні «Партизани не розпочали бойові дії» автор через недогляд випадково пропустив частку «не». У реципієнта виникне суттєве відхилення від того образу, який хотів передати автор, а тому така помилка буде значущою.

Автор, погано знаючи лінгвістичні норми, написав слово «прикрасний» замість «прекрасний». Очевидно, реципієнт правильно розпізнає та сприйме це слово, відзначивши для себе наявність помилки. Така помилка буде незначущою.

Під вагою помилок розуміють ті наслідки, до яких призводить їх наявність у повідомленні. Вага помилки може бути різною для автора, редактора та реципієнта. Якщо, у більшості випадків, для реципієнта вага помилки буває незначною (зіпсований настрій через неточності подачі інформації, скажімо, у телепрограмі), то для автора й редактора вона досить значна. Наприклад, під час сталінсько-беріївського режиму навіть незначна на перший погляд помилка могла коштувати життя.

2. Класифікація помилок, шляхи їх усунення. Помилки можна класифікувати за різними принципами. Їх загальна класифікація базується на відхиленнях від постулатів редагування, а детальна – враховує відхилення одночасно від видів і типів норм, а також структуру повідомлення.

Помилки бувають:

1) інформаційні, серед яких виділяють помилки в контекстній, реципієнтській і суспільній інформації. Бувають помилки, пов'язані з кількістю інформації в інформаційній одиниці повідомлення. Для уникнення таких помилок слід враховувати інформаційні норми редагування: а) повідомлювати реципієнтам лише нову для них інформацію; б) привести кількість інформації, поданої в повідомленні автором, у відповідність із можливістю реципієнтів її сприйняти; в) повідомлювати реципієнтам лише цінну для них інформацію; г) скомпресувати інформацію повідомлення.

2) модальні й фактичні. Генеруючи текст, автори в переважній більшості випадків знають, у якому відношенні до дійсності перебуває їх повідомлення. Проте іноді, визначаючи таке відношення, і самі автори, й реципієнти можуть помилятися (у разі сприйняття ймовірнісного або казкового, гумористичного, як реально існуючого, бажаного). Фактичні помилки є підвидом модальних. До їх числа належать такі твердження, модальністю яких є реальність, проте ці висловлювання – хибні. Для більшості видів повідомлень ці помилки є найнебезпечнішими, особливо, коли повідомлення стосується життя людей (наприклад, інструкція щодо експлуатації зброї).

3) темпоральні, локальні, ситуативні. Темпоральні помилки виникають внаслідок відхилення часу, указаного в повідомленні, від часу в світі, описуваному в повідомленні (реальному, псевдореальному чи ірреальному). Локальні помилки виникають внаслідок відхилення місця, вказаного в повідомленні, від місця в світі, описуваному в повідомленні (реальному, псевдореальному чи ірреальному). Ситуативні помилки виникають внаслідок відхилення ситуації, вказаної в повідомленні, від ситуації в світі, описуваної в повідомленні (реальному, псевдореальному чи ірреальному). Можуть виникнути також внаслідок відхилення ситуації, на яку під час сприйняття повідомлення реципієнтами розраховував автор, від ситуації, яка виникла у час його сприйняття насправді.

4) семіотичні, до яких належать кодувальні, відображувальні та значеннєві помилки. Кодувальні помилки полягають у наявності відхилень від норми в коді знака (слова). Це більша частина спотворень. Відображувальні помилки полягають у тому, що у реципієнта при сприйманні знака виникає інший відображений образ, ніж у автора повідомлення. Значеннєві помилки полягають у тому, що автори замість потрібних вживають слова з іншими значеннями.

5) тезаурусні помилки виникають у реципієнтів тоді, коли в повідомленні вживають знаки (слова), які відсутні в їх тезаурусі або не мають жодних зв'язків з іншими словами тезауруса. Такі помилки називають ще релятивними (вони є помилками лише стосовно якоїсь певної групи реципієнтів).

6) сприйняттєві помилки виникають лише в момент первинного сприймання повідомлення. У процесі остаточного сприймання вони, як правило, зникають.

7) атенційні помилки виникають внаслідок порушення в повідомленні контактної функції мови й переключення реципієнтами уваги на інші об'єкти. Ці помилки пов'язані з волею реципієнта щодо сприйняття: автор намагається змусити реципієнтів сприймати повідомлення, а реципієнти або не почали його сприймати, або, розпочавши, припинили внаслідок переключення уваги. Наявність таких помилок особливо небезпечна для тих повідомлень, що розраховані на випадкове сприйняття (рекламні, агітаційні та пропагандистські).

8) копіювальні помилки (спотворення) виникають тоді, коли повідомлення копіюють (авторський оригінал передруковують у ЗМІ після редагування, проект видання передають каналами зв'язку із ЗМІ у друкарню тощо). Виділяють два типи спотворень: внутрілексемні та полілексемні. Внутрілексемні спотворення – це ланцюжок літер у межах слова в копії повідомлення від першої їх розбіжності стосовно оригіналу до найближчого збігання. Полілексемні спотворення – це ланцюжок літер у копії повідомлення (у межах усього повідомлення) стосовно його оригіналу від першої їх розбіжності до найближчого збігання. Для пошуку й видалення з повідомлення спотворень у видавничій справі проводять коректуру.

9) нормативні помилки виникають тоді, коли в повідомленні є відхилення від конкретних норм, встановлених суспільством (конкретною державою).

3. Реконструкція помилок реципієнтами. Оскільки в повідомленнях завжди залишається якась кількість невиявлених, а тому й невиправлених помилок, то реципієнти, натрапляючи на них, змушені виправляти (реконструювати) їх самостійно.

Типи реконструкцій, здійснюваних реципієнтами, бувають такі:

- правильна повна (реципієнти правильно відновлюють як зміст, так і форму компонента повідомлення, що містить помилку);

- правильна неповна (реципієнти правильно відновлюють лише зміст компонента);

- фрагментна варіантна (реципієнти відновлюють зміст компонента в кількох варіантах, один із них правильний, проте який – вони не знають);

- фрагментна часткова (реципієнти можуть правильно відновити зміст лише частини компонента);

- неправильна (реципієнти неправильно відновлюють зміст повідомлення);

- нульова (реципієнти не можуть запропонувати жодного варіанта виправлення компонента повідомлення).

Згідно досліджень З. Партика, 70 – 75% спотворень реципієнти реконструюють достатньо легко, а відтак, подібні спотворення мало впливають на швидкість сприйняття повідомлення.

Найнебезпечнішими для реконструювання є полілексемні спотворення, тобто такі, що охоплюють кілька слів. Реконструювати такі спотворення реципієнти не можуть, що веде до пауз під час читання, прогалин в отриманих даних, появі негативних емоцій і, як наслідок, - небажання продовжувати сприйняття повідомлення.

4. Композиційні норми редагування. Вдало вибрана композиція значною мірою забезпечує успіх повідомлення.

Повідомлення складається з композиційних одиниць, котрі називають рубриками. Утворену зі всього повідомлення множину рубрик, подану в порядку розташування композиційних одиниць, називають рубрикацією. Рубрикаційні моделі класифікують за певними основами поділу: 1) за часом створення; 2) за ступенем деталізації; 3) за начвністю в рубрикації даних про обсяги кожної з композиційних одиниць; 4) за наявністю рубрикації в складі повідомлення.

На основі рубрикації можна визначити вид композиційної структури повідомлення. Наявність точних знань про вид композиції дає змогу правильно вибрати й застосувати методи контролю, потрібні для її редагування.

Види композиції поділяються наступним чином.

1) Оповідна композиція. Базується на тому, що композиційні одиниці, котрі описують певні сюжети, співвідносять із відрізками часу, у яких розгорталися ці сюжети, а далі розташовують усі одиниці за певними правилами (нормами). Основні типи оповідної композиції:

а) пряма хронологічна композиція, особливістю котрої є те, що послідовність розташування композиційних одиниць у повідомленні відповідає послідовності описуваних подій. Вона повинна мати лише один сюжет і не мати пропусків у часовому розгортанні подій;

б) зворотна хронологічна композиція, котра характеризується тим, що події в ній розгортаються у зворотній часовій послідовності. Як правило, вона є односюжетною й може бути як без, так і з прогалинами в часовому розгортанні подій;

в) одночасова багатосюжетна композиція, особливістю котрої є те, що події різних сюжетних ліній, які відбуваються в один і той самий час (паралельно), у повідомленні подають послідовно. Таким чином, реципієнт може правильно (у «реальному» часі) стежити лише за однією сюжетною лінією, а всі інші він сприйматиме лише послідовно – після сприйняття першої, хоча в часі вони відбувалися паралельно. Тому таку композицію можна називати ще «паралельною». Багатосюжетні композиції можуть бути як без, так і з прогалинами в часі, як із прямою, так і зі зворотною хронологією подій;

г) багаточасові композиції бувають одно- й багатосюжетними. Особливістю їх є те, що події різних часових періодів (століть чи навіть епох) у повідомленні подають послідовно. Вони можуть бути як без, так і з прогалинами в часі, як із прямою, так і зі зворотною хронологією, часом навіть переплітаючи сюжети;

ґ) змішана хронологічна композиція дає змогу поєднувати в довільному порядку всі перелічені вище типи композицій. Для реципієнтів сприйняття такого типу композиції найскладніше.

2) Діалогова композиція. Для неї характерне те, що кілька учасників комунікативного акту виголошують по одній репліці, а далі комунікативний акт послідовно (лише в прямій хронології) повторюють декілька разів. Порядок виголошення реплік тут не є обов'язковим, а може бути хаотичним. Іноді перед початком діалогу подають опис учасників комунікативного акту. Діалогова композиція, як і оповідна, може бути як без прогалин (інтерв'ю), так і з прогалинами в часі.

3) Вкладена композиція. Суть її в тому, що композиційні одиниці повідомлення вкладають одну в іншу за принципом «матрьошки». Вкладену композицію використовують порівняно рідко, проте вона надає творові певної екзотичності. Основним обмеженням такої композиції виступає ступінь вкладеності одних сюжетів у інші. Це ставить певні освітні вимоги перед реципієнтами, щодо можливості сприймати таку композицію.

4) Циклічна (кільцева) композиція. Суть її в тому, що окремі композиційні одиниці повідомлення весь час повторюються, додаючи при кожному повторі якийсь новий елемент. У такий спосіб, сюжет, незважаючи на лінійне розташування композиційних одиниць, розгортається ніби за колом: він весь час повторюється, додаючи при кожному новому циклі щось нове, а після певного циклу – завершується. Основною характеристикою циклічної композиції є кількість циклів (повторень композиційної одиниці).

5) Описова композиція. Має схожу до оповідної структуру. Її суттєва відмінність полягає в тому, що вона описує не події, а об'єкти, задає порядок розташування композиційних одиниць згідно з установленим порядком, а не часом. Порядком може виступати: а) рух очей; б) маршрут руху (у туристичних путівниках); в) зростання чи зменшення ознаки; г) класифікаційні основи, прийняті в різних науках. Описи, як правило, подають у так званому історичному (теперішньому) часі. В описах виділяють дві складові: загальний опис об'єкта й опис його окремих елементів. Стосовно розташування цих складових розрізняють три типи описів: а) аналітичний (опис окремих елементів об'єкта; його загальний опис); б) синтетичний (загальний опис об'єкта; опис його окремих елементів); в) аналітично-синтетичний (короткий загальний опис об'єкта; опис його окремих елементів; повний загальний опис).

6) Наукова композиція. Визначається будовою доведення. У доведенні розрізняють такі складові: тезу, яку треба довести чи заперечити; базу доведення (множину суджень, що констатують факти, закони, положення, аксіоми тощо); сукупність аргументів (висновків) для виведення з бази – тези. Наукова композиція відповідно до будови доведення може набувати однієї з трьох форм: а) індуктивну (опис бази доведення, сукупність висновків, формулювання тези); б) дедуктивну (формулювання тези, опис бази доведення, сукупність висновків); в) індуктивно-дедуктивну (короткий виклад тези доведення, опис бази доведення, сукупність висновків, розширений виклад тези доведення).

7) Ієрархічна композиція. При ієрархічній будові кожну композиційну одиницю позначають індексним кодом. Ієрархічну композицію характеризують такими показниками: а) максимальна кількість композиційних рівнів; б) середня кількість композиційних рівнів, тобто середня кількість рівнів від вершини дерева до найдальшої композиційної одиниці для всіх гілок дерева; в) максимальна кількість композиційних одиниць на одній гілці дерева; г) середня кількість композиційних одиниць на всіх гілках дерева одного й того ж рівня (ступінь розгалуження гілки дерева); ґ) середня кількість композиційних одиниць на всіх гілках дерева усіх рівнів. Зараз ієрархічна композиція набула надзвичайної популярності.

8) Архівна композиція. Має такий вигляд, як і описова. Її істотна відмінність у тому, що порядок розташування в ній композиційних одиниць знаходиться у відповідності до того алфавіту, мовою якого написано повідомлення. Виняток становлять випадки використання в повідомленні іншомовних фрагментів. Такий тип композиції широко використовують у апаратах видань – предметних та іменних покажчиках, списках літератури тощо. Структура архівної композиції передбачає, що таке повідомлення сприймають не в повному обсязі, а лише частково (з енциклопедій чи словників – тільки окремі статті).

9) Гіпертекстова композиція. Її традиційно використовують у вигляді посилань на інші компоненти видання – розділи, таблиці, формули, ілюстрації, додатки, примітки тощо. Вона передбачає процедури перевірки деяких даних, залежно від чого реципієнт вибирає один із шляхів сприймання повідомлення. Вона дає змогу відразу отримати пояснення до потрібного слова чи словосполучення. Гіпертекстову композицію використовують у підручниках, у зв'язку з використанням в Інтернеті електронних видань тощо.

10) Комбінована композиція. Як правило, у виданнях один тип композиції використовують рідко. Частіше на різних композиційних рівнях застосовують різні її типи.

Таким чином, основні завдання контролю за дотриманням композиційних норм полягають у тому, щоб виявити, чи відповідає логіка матеріалу композиції повідомлення та чи відповідає запропонований автором ступінь складності композиції можливостям реципієнтів її сприйняти.

 

Література

1. Іванченко Р.Г. Літературне редагування. – К.: Наукова думка, 1983. – 178 с.

2. Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Книга, 1980. – 260 с.

3. Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2004. – 416 с.

4. Різун В.В. Літературне редагування. – К.: Либідь, 1996. – 240 с.

5. Сізова К.Л., Алексеєнко Н.М., Бутко Л.В. Практикум з редагування. – К.: Наша культура і наука, 2007. – 112 с.

6. Тимошик М.С. Видавнича справа та редагування. – К.: Наша культура і наука, 2004. – 224 с.

7. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця. – К.: Наша культура і наука, 2006. – 560 с.