Тема 4: редагування як вид професійної діяльності

План

1. Етапи публікування повідомлень у ЗМІ. Поняття редагування в широкому й вузькому розумінні.

2. Організація та зміст процесу редагування.

3. Види редагування.

4. Мета, умови й правила літературної правки твору.

Ключові слова: етапи публікування повідомлень у ЗМІ, радіотелевізійний процес публікування повідомлень, видавничий процес публікування повідомлень, поняття редагування в широкому розумінні, поняття редагування у вузькому розумінні, організація та зміст процесу редагування, комплектність оригіналу, єдиний стиль представлення тексту, допоміжна та службова частини видання, заголовок, види редагування, загальне (універсальне) редагування, спеціальне редагування, мета правки твору, умови правки твору.

Мета й завдання вивчення теми:

Мати уяву про редагування як вид професійної діяльності, публікування повідомлень у ЗМІ, радіотелевізійний процес публікування повідомлень, видавничий процес публікування повідомлень, поняття редагування в широкому й вузькому розумінні, організацію та зміст процесу редагування. Знати мету й умови правки авторського твору редактором, мету й завдання редактора під час першого (наскрізного) читання, доведення оригіналу до комплектності, роботи над структурою (композицією) оригіналу, з допоміжною та службовою частинами видання, заголовками, їх видами, визначення єдиного стилю представлення тексту, при здійсненні загального (універсального) та спеціального (літературного, наукового, художньо-технічного) редагування. Володіти ключовими поняттями й теоретичним матеріалом даної теми.

1. Етапи публікування повідомлень у ЗМІ. Поняття редагування в широкому й вузькому розумінні. Публікуванням називають доведення повідомлень через канали передачі інформації до наперед невизначеної кількості реципієнтів.

Публікування втілюється в матеріальне вираження одним з двох процесів у залежності від виду повідомлення: або радіотелевізійним, або видавничим.

Радіотелевізійний процес включає наступні етапи: авторський, редакційний, етап постановки, етап монтажу, етап розповсюдження.

Видавничий процес містить у собі такі етапи: авторський, редакційний, етап конструювання, етап поліграфічного відтворення, етап тиражування, етап розповсюдження.

Як бачимо, обов'язковим елементом і радіотелевізійного, і видавничого процесу є редагування авторських творів, доведення їх до змодельованого редактором образу ідеального твору.

Саме поняття редагування існує в широкому та вузькому значенні. У широкому значенні редагування є видом професійної діяльності, пов'язаної з підготовкою до випуску різних видів видавничої продукції, а також теле-, радіопередач, кінофільмів. Така діяльність здійснюється здебільшого у сферах засобів масової інформації, книговидання й кінематографії.

У вузькому розумінні поняття редагування є складовою редакційно-видавничого процесу, котре передбачає послідовне виконання редактором цілої низки організаційних, творчих і технічних функцій, спрямованих на удосконалення змісту та форми призначеного для друку або передачі в ефір твору, приведення його у відповідність із загальноприйнятими вимогами й правилами.

2. Організація та зміст процесу редагування. Організація редакційно-видавничого процесу в конкретній редакції чи видавництві залежить від виду й складності оригіналу, міри його підготовленості, досвідченості редактора. На практиці склалися наступні етапи редагування: перше, наскрізне, читання, доведення (спільно з автором) оригіналу до комплектності, робота над структурою (композицією), визначення єдиного стилю представлення тексту, робота з допоміжною та службовою частинами видання, робота над заголовками, редакційна правка (із застосуванням різних видів редагування).

1) Перше, наскрізне, читання. Його методика може бути різною. На практиці вироблені критерії такого читання: на початку зосереджується увага на змісті та структурі твору, потім – побіжний перегляд більшості сторінок, вибіркове читання окремих параграфів у різних частинах оригіналу, з'ясування еклектики викладу тексту, повторів, кількості логічних, смислових чи мовних помилок тощо.

Перше читання дає змогу редакторові визначити міру свого майбутнього втручання в текст, види й кількість правок.

2) Доведення (спільно з автором) оригіналу до комплектності. Після першого читання явними постають недоробки автора. Тому на цьому етапі редагування варто виявити спільно з автором ті складові поданого оригіналу, яких не вистачає, і прийняти рішення: або відкласти роботу, або почати правити, домовившись з автором про кінцеві терміни ліквідації недоробок.

3) Робота над структурою (композицією) оригіналу. Якщо авторський оригінал уцілому читабельний, але ретельно не структурований, досвідчений редактор добре попрацює над тим, аби майбутнє видання було зручним для користування читачем. Особливо, коли йдеться про підручник, посібник, монографію, науково-популярне видання. Структура видання виграє, коли окремі розділи його будуть поділені на параграфи, підпараграфи тощо. Тобто, йдеться про детальний поділ складових елементів оригіналу та однаковий порядок їх розміщення в межах кожного розділу. На цьому ж етапі редактор може підказати авторові, чого в даному оригіналі бракує (наприклад, контрольних запитань, завдань тощо).

4) Визначення єдиного стилю представлення тексту. Кожна редакція чи видавництво може мати свій власний стиль представлення текстів чи програм. Йдеться про форми розміщення основного, службового чи допоміжного текстів, змісту, виділення заголовків, повноту опису бібліографічних посилань, представлення в тексті прізвищ, цифрового ряду (у назвах століть, років і т. п.), географічних назв, єдиних критеріїв при скороченому написанні окремих слів.

5) Робота з допоміжною та службовою частинами видання. Від тісної співпраці редактора з автором залежить наявність і повнота в майбутньому оригінал-макеті допоміжною частини видання (додатків, бібліографічних описів, покажчиків, глосаріїв, посторінкових зносок, змісту) та службової частини видання (авантитулу, розгорнутого титулу, звороту титулу, колонцифр, колонтитулів).

6) Робота над заголовками є чи не найскладнішою, оскільки саме заголовковий комплекс цементує все видання. Найбільша робота над заголовками чекає редактора в книжковому, добре структурованому виданні, адже тут назв потребують усі підрозділи книги (частини, розділи, параграфи, підпараграфи), структурні частини рубрик (допоміжних покажчиків, таблиць, окремих видів текстівок).

Заголовки виконують у тексті кілька важливих функцій: полегшують роботу читача з виданням, організовують процес читання, дають змогу читачеві осмислено працювати з окремими частинами видання, готують читача до сприйняття нового, відносно закінченого, цілого, забезпечують зручність у пошуку вибіркової інформації, дають можливість глибше засвоїти матеріал. Головним завданням редактора на цьому етапі є досягнення найоптимальнішої відповідності заголовків із змістом текстових фрагментів, що обрамлюють ці заголовки.

7) Редакційна правка. Сутність правки полягає в тому, що в окремих словах, реченнях, фрагментах тексту редактор може здійснювати заміни, вставки, видалення, переставлення, скорочення, перероблення. Головним завданням такої правки є усунення неточностей, повторів, досягнення чіткості формулювань, логічності викладу, мовностилістичної грамотності.

На етапі внесення виправлень редактор має пам'ятати про деякі правила видавничої етики: уникати смакових виправлень; за переробки цілих фрагментів оригіналу не віддалятися від авторських мовних засобів; будь-які виправлення, внесені під час редагування, обов'язковопогоджувати з автором.

3. Види редагування. Виділяють найголовніші блоки видів редагування: загальне (універсальне) та спеціальне.

Загальне (універсальне) редагування передбачає цілісну систему роботи редактора над оригіналом, котра забезпечує його довершеність за змістом, формою та зручністю для користування читачем (споживачем).

Основними складовими цього виду редагування є:

1. Усунення логічних помилок, серед яких типовими є:

- змішування порядку викладу (Йшов дощ і два студенти. Один зранку, а інший – в університет);

- неправильне обґрунтування мотивації дії (На всеукраїнській нараді з питань сільського господарства головним було питання забезпечення міста новими автобусами);

- наявність у реченні понять, що взаємно виключають один одного (Золоту медаль виборов аутсайдер змагань).

2. Усунення фактологічних помилок:

- історичного характеру (Друга світова війна почалася 1941 року);

- географічного характеру (У східних областях України – Луганській, Донецькій і Одеській – пройдуть незначні опади);

- друкарського характеру (Бібліотека отримала 3000 тисячі примірників книг);

- цифрового характеру (З отриманих 50 машин типу «Газель» 20 було передано маршруту № 156, 20 – маршруту № 138, 20 – маршруту № 157).

3. Обов'язкова перевірка фактичної достовірності матеріалу за допомогою довідкової, енциклопедичної та словникової літератури.

4. Вирішення проблем тематики, композиції, авторської позиції, розстановки політичних акцентів.

Спеціальне редагування поділяють на підвиди: літературне, наукове, художньо-технічне.

Головною метою літературного редагування є аналіз, оцінка та виправлення літературної частини твору, тобто вдосконалення мови й стилю оригіналу, уникнення граматичних, синтаксичних і стилістичних помилок. Виділяють такі критерії оцінки твору редактором:

- доступність мови конкретному адресату;

- виразність, ясність викладу;

- відповідність лексичного ряду думкам героя твору чи автора;

- відповідність стилістики викладу жанру конкретного твору.

Під час проведення наукового редагування запрошують спеціаліста тієї галузі науки, матеріал з якої подано в редакцію чи видавництво. Такий спеціаліст здійснює наукове редагування оригіналу. Основне його завдання – аналіз, оцінка твору та виправлення неточностей з наукового боку. Ім'я такого редактора у відповідності з вимогами видавничих стандартів проставляється на титулі або на звороті титульної сторінки, що слугує для реципієнта гарантією високої якості та солідності видання.

Художньо-технічне редагування здійснюють видавничі працівники. Процес художнього редагування передбачає:

- замовлення художнього оформлення видання;

- оцінку ескізів і пробних відбитків, елементів художнього оформлення обкладинки, змістової частини видання з художнього та поліграфічного боку.

Технічне редагування передбачає детальне втілення в матеріалі художнього та графічного задуму видання:

- технічні параметри набору й верстки;

- шрифтова палітра набору;

- величина шрифтів;

- відступи;

- спуски;

- підверстки.

4. Мета, умови й правила літературної правки твору. Метою правки є літературно досконалий конкретний твір, який аналізувався та в якому були зафіксовані різнохарактерні порушення. Основна умова правки – правити самому тільки в тому випадку, коли автор не може цього зробити.

Умови правки твору:

1) не починати правку, не познайомившись із твором уцілому;

2) правити тільки після того, як точно визначені недоліки твору;

3) під час правки не виходити за межі доцільного редакторського втручання у авторський твір;

4) робити мінімум правок, намагаючись зберегти авторський текст і використовуючи авторські мовні засоби;

5) не зосереджуватися довго на важких місцях правки, повертатися до них тільки після того, як буде закінчена правка усього тексту;

6) брати під сумнів свої власні правки;

7) погоджувати всі правки з автором.

Дотримуючись цих умов, редактор повинен керуватися й такими правилами літературної правки:

1) не починати правку з виправлення правописних і мовних помилок;

2) починати правку з актуалізації теми, визначивши перед цим актуальну комунікативну мету;

3) визначити тематичний обсяг фактичного матеріалу;

4) залишати для розкриття теми тільки якісні факти;

5) скоригувати композицію подачі фактичного матеріалу згідно з комунікативною метою;

6) обирати найкращі архітектонічні форми вираження теми;

7) тільки після цього зробити правописну й мовну правку з погляду літературної мови.

Таким чином, за словами А. Мільчина, текст – це живий організм, а правка – хірургічна операція на ньому. Тому, щоб не зашкодити й не перетворити хворого в каліку, потрібно чітко дотримуватись умов, за яких загроза шкоди неможлива або дуже мала.

 

Література

1. Алексеева М.М., Семенцова Н.Ф., Соколова Е.П. Основы редактирования. – М.: МГУ, 1989. – 56 с.

2. Брагина Е.П. Редактирование сложных специальных видов текста. – М.: Недра, 1991. – 125 с.

3. Гиленсон П.Г. Справочник художественного и технического редакторов. – М.: Книга, 1988. – 526 с.

4. Іванченко Р.Г. Літературне редагування. – К.: Наукова думка, 1983. – 178 с.

5. Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Книга, 1980. – 260 с.

6. Мучник Б.С. Основы стилистики и редактирования. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. – 478 с.

7. Накорякова К.М. Литературное редактирование материалов массовой информации. – М.: МГУ, 1994. – 189 с.

8. Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2004. – 416 с.

9. Редактирование отдельных видов литературы / Под ред. Н.М. Сикорского. – М.: Книга, 1987. – 396 с.

10. Різун В.В. Літературне редагування. – К.: Либідь, 1996. – 240 с.

11. Рывчин В.П., Леопардова Е.И., Овчинников А.И. Техническое редактирование. – М.: Книга, 1977. – 347 с.

12. Свинцов И.М. Теория и практика редактирования. – М.: Книга, 1980. – 156 с.

13. Сикорський Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Книга, 1980. – 247 с.

14. Сізова К.Л., Алексеєнко Н.М., Бутко Л.В. Практикум з редагування. – К.: Наша культура і наука, 2007. – 112 с.

15. Тимошик М.С. Видавнича справа та редагування. – К.: Наша культура і наука, 2004. – 224 с.

16. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця. – К.: Наша культура і наука, 2006. – 560 с.