Тема 3: Сутність і методологічні основи редагування

План

1. Галузі редагування.

2. Аспекти редагування.

3. Модель редагування.

4. Механізми редакторської праці.

5. Технологія редагування.

Ключові слова: галузі редагування, моделі редагування, аналіз, виправлення, теоретичне редагування, комп'ютерне редагування, аспекти редагування, механізми редакторської праці, розуміння твору, конкретні умови, котрі визначають спрямованість і зміст будь-якої діяльності, технологія редагування, редакторський аналіз, редакторська правка.

Мета й завдання вивчення теми:

Мати уяву про галузі й аспекти редагування, розуміння редактором авторського твору, специфіку моделей і технологію редагування. Знати роботу та завдання редактора при аналізі авторського матеріалу, механізми редакторської праці, конкретні умови, котрі визначають спрямованість і зміст діяльності редактора, розуміти значення інтелектуальних здібностей та знань літературного редактора в аспекті володіння мовою та правописом. Уміти на практиці здійснювати редакторський аналіз та редакторську правку. Володіти ключовими поняттями й теоретичним матеріалом даної теми.

1. Галузі редагування. Згідно загальноприйнятої класифікації повідомлення поділяють на три типи:

1) образні (художні) повідомлення, у котрих як основний спосіб опису й пізнання дійсності використовують художні образи (класичний приклад – художня література);

2) понятійні (науково-технічні) повідомлення, де як основний спосіб опису й пізнання дійсності використовують поняття та їх лінгвістичні позначення – терміни (типові приклади – технічна, ділова й наукова література);

3) образно-понятійні (публіцистичні) повідомлення, де як основний спосіб опису й пізнання дійсності використовують одночасно художні образи й поняття (терміни). Як приклад – повідомлення для масової аудиторії в друкованих, радіо-телевізійних ЗМІ.

Враховуючи цей поділ та особливості процесу редагування, поділ літератури за соціальним, функціональним призначенням і читацькою адресою класифікуємо повідомлення на такі види: 1) художні; 2) публіцистичні; 3) офіційно-ділові; 4) наукові; 5) популярні; 6) інформаційні; 7) виробничо-технічні; 8) навчальні; 9) довідкові; 10) рекламні; 11) дитячі.

Кожен з перелічених видів повідомлень має свою чітко визначену родову, тематичну й жанрову специфіку редагування. На основі цих видів повідомлень виділяють галузі редагування, а саме, редагування художньої, публіцистичної, офіційно-ділової, наукової, популярної, інформаційної, виробничо-технічної, навчальної, довідкової, рекламної, дитячої літератури.

2. Аспекти редагування. Аспект редагування – це редагування повідомлення на основі якогось одного чи одночасно кількох видів норм.

Процес виділення аспектів редагування не скінчився. В Європі виділяють такі аспекти редагування:

1) літературне (здійснюють на основі кількох видів норм одночасно: композиційних, інформаційних, лінгвістичних, психолінгвістичних, логічних);

2) технічне (виконують на основі поліграфічних норм);

3) політичне (використовують політичні норми);

4) художнє (здійснюють на основі естетичних норм);

5) наукове (повідомлення контролюють на основі норм тієї науки, фактичний матеріал котрої представлено в повідомленні).

На американському континенті виділяють такі аспекти редагування:

1) смислове (перегляд тексту щодо ступеня організованості й послідовності);

2) політичне (слідкування за дотриманням у повідомленні видавничої політики);

3) профілактичне (виправлення грубих мовних і числових помилок до потрібного рівня якості);

4) мовне (виправлення орфографічних, пунктуаційних, стилістичних помилок);

5) об'єднувальне (зв'язування посилань у тексті з відповідними формулами, таблицями, примітками, додатками);

6) форматувальне (задання підпорядкованості для символів, цитат, чисел);

7) роз'яснювальне (задання інструкцій для конструктора й художника);

8) координаційне (полягає в редакційній діяльності).

3. Модель редагування. Процес редагування складається з двох рівноправних процедур – аналізу (контролю) та виправлення (реконструкції) авторського оригіналу.

Аналіз – це процедура пошуку, фіксації та локалізації помилок у повідомленні.

Виправлення – це процедура видалення у повідомленні помилок, виявлених у процесі контролю.

Незалежно від того, чи здійснюється редагування повідомлення традиційними (ручними) методами, чи автоматизованими (на комп'ютері), відбуватися без участі людини (редактора) воно не може.

Для редагування повідомлення слід використовувати чотири засоби: мову, нормативну базу, методи й правила редагування. Ці чотири засоби утворюють модель редагування. Моделі редагування можуть бути або теоретичними (у разі ручного опрацювання повідомлень), або комп'ютерними (у разі їх реалізації у вигляді програми на комп'ютері). Комп'ютерні моделі називають системами редагування.

4. Механізми редакторської праці. Літературне редагування являє собою працю, спрямовану на удосконалення авторського матеріалу – продукту професійного мовлення автора.

Підготовка матеріалу до друку на рівні літературного редактора включає роботу з автором і редакторську правку. Редактор через автора або самостійно здійснює:

- актуалізацію (корекцію) теми;

- селекцію фактичного матеріалу;

- корекцію композиційно-архітектонічної організації матеріалу;

- мовно-правописну правку.

Редакційний аналіз є проблема критичного оцінювання матеріалу й належить до сфери текстологічної діагностики.

Редакторський аналіз як вид суспільно-культурної діяльності включає такі дії:

- визначення авторської теми й аналіз тематичної організації матеріалу,

- аналіз визначеної авторської теми на актуальність,

- аналіз розробки теми автором,

- аналіз розкриття теми автором,

- редакторський висновок.

Редакторський аналіз – вид мислительної активності редактора, спрямованої на формування об'єктивного уявлення про зміст твору й зумовленої впливами соціально-виробничої ситуації, в якій працює редактор. Редакторський аналіз полягає в розчленуванні твору на частини, що дозволяє виявити його структуру, виділити суттєве й несуттєве, закономірне й помилкове.

Аналіз охоплює дві сфери: 1) розуміння твору з позицій читацького сприйняття; 2) його наукову інтерпретацію в системі авторських факторів.

Розуміння твору – це робота над його змістом у плані тематичної організації, фактологічного забезпечення, вираження змісту. Організація процесу розуміння базується на усвідомленні того, що будь-яка діяльність протікає в конкретних умовах, котрі визначають її спрямованість і зміст. До цих умов відносять:

- соціальний простір, під яким слід розуміти соціологізований фізичний простір (тобто те, де живе та працює редактор: країна, робота, домівка, школа тощо). Від соціального простору залежить мотив, мета, система дій;

- соціальний час, під яким розуміють соціологізований фізичний час (сьогодні, вчора, до Чорнобиля, під час свята, після Другої світової війни тощо);

- соціальні ролі, тобто люди, котрі оточують редактора і впливають на його працю. Успішність поєднання особистісної діяльності із суспільною залежить від знань, рівня розвитку, психіки, оточення літредактора.

- засоби праці, що зумовлюють операційний склад виробничої дії та впливають на вибір виробничих завдань;

- предмет виробничої діяльності, яким для редактора є авторський матеріал, що готується до друку.

Для успішного здійснення редакторського аналізу необхідні професійні знання, що полягають у теорії професійного мовлення. Так, А. Мільчин вважає професійні знання умовою ефективного та якісного редакторського аналізу. До цих знань він відносить:

- ретельне вивчення й знання майбутнього читача твору, результатів упливу на нього подібних видань;

- знання редактором особливостей духовного світу автора, що дозволяє добре орієнтуватися в нюансах його замислів, мотивів, а також знання власного психічного складу;

- знання редактором тих проблем і ситуацій, що створилися або можуть виникнути найближчим часом у тій сфері, яку відбиває твір.

Редактор повинен володіти різними формами вираження змісту – мовно-графічною, ритмо-мелодійною, образною, музичною. Сприйняття змісту, залежно від виду ЗМК, здійснюється через якусь або одночасно через кілька форм. Зміст, виражений мовою, існує в мові. Мовні порушення – це порушення власне змісту або умов його сприймання.

Тому в аспекті володіння мовою та правописом літературний редактор повинен насамперед:

1) володіти нормами українського правопису;

2) володіти нормами літературної мови: вживати слова в словниковому значенні, не вживати росіянізмів або слів іншомовного походження, якщо в українській мові є відповідники;

3) активно володіти синонімічними рядами;

4) розмежовувати омоніми, пароніми;

5) уміти аналізувати переносні значення слів, утворені лексико-семантичним способом словотворення;

6) володіти синтаксичною структурою мови.

Редактор, який аналізує радіо-, телетвори, повинен відчувати ритмо-мелодійний лад української мови, оскільки інтонація, паузи, ритм слугують засобом вираження змісту твору. Необхідно володіти відчуттям доречності поєднання мовної форми з образною та музичною.

5. Технологія редагування. Технологіями називають способи, прийоми, методи, процеси, засоби організації педагогічної, редакційно-видавничої, культурно-освітньої та інших видів діяльності особи й суспільства, теоретичні знання про ці способи та методи тощо.

Технологія літературного редагування - це наукова організація процесу аналізу й правки твору під час підготовки його до друку.

У найзагальнішому вигляді технологічний процес редагування являє собою систему наступних дій:

1) редакторський аналіз:

- визначення теми твору,

- аналіз розкриття теми,

- редакторський висновок;

2) редакторська правка:

- актуалізація теми й корекція тематичної структури твору,

- корекція розкриття теми.

На основі професійних знань розгортається мислительна діяльність редактора над твором, що має різні форми вираження змісту.

 

Література

1. Брагина Е.П. Редактирование сложных специальных видов текста. – М.: Недра, 1991. – 125 с.

2. Бондаренко А.Д. Современная технология: Теория и практика. – К., Донецк, 1985. – 234 с.

3. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М.: Книга, 1981. – 342 с.

4. Гиленсон П.Г. Справочник художественного и технического редакторов. – М.: Книга, 1988. – 526 с.

5. Лавров Н.П. Книгоиздание и литературный процесс. – М.: Книга, 1988. – 196 с.

6. Лазарева Э.А. Системно – стилистические характеристики газеты. – Екатеринбург, 1993. – 148 с.

7. Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2004. – 416 с.

8. Різун В.В.Моделювання і технологія редакторських систем. – К.: Либідь, 1995. – 237 с.

9. Різун В.В. Основи комп’ютерного набору і коректури. – К.: Либідь, 1993. – 235 с.

10. Тимошик М.С. Видавнича справа та редагування. – К.: Наша культура і наука, 2004. – 224 с.

11. Тимошик М.С. Видавничий бізнес. – К.: Наша культура і наука, 2005. – 328 с.

12. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця. – К.: Наша культура і наука, 2006. – 560 с.