У період античності виникли, як відомо, логіка, риторика, поетика.

Теорія редагування скористалася цілою низкою їх положень:

· питання ефективності повідомлень;

· теорія готування повідомлень (знаходження, розташування, компонування матеріалу);

· словесне оформлення (правильність, доречність, зрозумілість);

· теорія стилів повідомлень (високий, середній, низький);

· способи опрацювання повідомлень (видалення, вставлення, заміна частини);

· логічні норми;

· поетичні норми.

Отже, редагування як соціально необхідний процес опрацювання тексту існує вже близько двох з половиною тисяч років, проте редагування як наука виникло не так давно – лише століття тому.

За М.Феллером і В.Різуном виділяємо три етапи становлення редагування: 1) редагування як психофізіологічна функція контролю за власним мовленням (прообраз редагування в епоху несвідомого авторства); 2) редагування як авторська свідома дія контролю за власним мовленням, що є проявом авторства на ранніх етапах переходу від несвідомого до свідомого авторства в епоху виникнення письма; 3) редагування як професійна діяльність, спрямована на аналіз, обробку чужих текстів у епоху виникнення друкарства.

З. Партико виділяє періоди, а в їх межах – етапи розвитку редагування:

І – Період існування редагування як виду практичної діяльності (ІІІ ст. до н. е. – середина ХІХ ст.), у тому числі етапи:

- виникнення редагування (ІІІ ст. до н. е. – початок н. е.);

- стагнація в редагуванні (початок н. е. – середина ХV ст.);

- відродження редагування (кінець ХV ст. – середина ХІХ ст.).

ІІ – Період нагромадження фактів редакційної практики та теорії (друга половина ХІХ ст. – 30-ті роки ХХ ст.).

ІІІ – Період функціонування редагування як науки (30-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.), у тому числі етапи:

- становлення редагування як науки (30-ті – 60-ті роки ХХ ст.);

- класичне редагування (60-ті – 90-ті роки ХХ ст.);

- комп'ютерне редагування (90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.).

В. Різун історію редагування поділяє на два періоди: догазетно-журнальний і газетно-журнальний.

Догазетно-журнальний період включає два етапи:

1) етап авторського редагування (до ХVІ ст.), котрий збігається з літописанням і виникненням рукописної книги, початком книгодрукування в Україні, зародженням полемічно-публіцистичного мовлення;

2) етап формування редагування як окремого виду професійної діяльності, що існувала в структурі видавничо-друкарської справи, від зародження друкарства, наукових і літературних гуртків, шкіл, братств, де збиралися науковці, літератори, що займалися підготовкою рукописів до видання, аж до виникнення й становлення мануфактурного способу виготовлення книги (ХVІ – ХVІІІ ст.).

Газетно-журнальний період розвитку літературного редагування, починаючи з ХІХ ст. і до наших днів, пов'язаний із розвитком української журналістики. Газетно-журнальне редагування формувалося на традиціях редакторської праці, що були закладені раніше в книговидавничій справі, під впливом письменницької діяльності тощо.

В Україні в часи середньовіччя, у майстернях, де виготовляли рукописні книги, працювали так звані „справники", які звіряли переписані копії з оригіналами книг. „Справники” одночасно виконували функції і коректора, і текстолога.

І. Федоров, який прибув із Москви до Львова, теж був справником. Оскільки через „справництво” він змушений був покинути Москву.

І. Федоров у канонічних текстах заміняв малозрозумілі слова на зрозуміліші, тобто виконував одне з основних завдань – адаптацію тексту.

У 17 ст. у друкарні Києво–Печерської лаври коректорів називали „столпоправителями", а у Львівській братській школі – „дозорцями”.

Як і в країнах Західної Європи, в Україні поряд з практикою видавничої справи ставили й деякі питання теорії опрацювання повідомлень. Наприклад, І. Галятовський підготував трактат „Наука, елбо способ зложення казання", Ф. Прокопович – підручник „Риторика”, М. Довгалевський та Г. Сковорода (на жаль, робота Сковороди до нас не дійшла).