Початок навчання в середніх класах школи

В основній школі докорінно змінюються умови навчання: діти переходять від одного основного вчителя до системи «класний керівник — учителі-предметники», часто — до кабінетної системи. Те, що перехід цей збігається з кінцем дитинства (досить стабільним періодом розвитку), сприяє адаптації школяра до нових учителів, нових умов.

Як свідчить практика, більшість дітей переживає цей перехід як важ­ливий крок у житті. Центральне місце посідає, по-перше, сам факт закінчення початкової школи, на чому наголошують учителі й батьки, по-друге, предметне навчання. Незважаючи на те що й раніше діти вивчали різні предмети, саме під час переходу до основної школи вони починають розуміти й усвідомлювати зв'язок цих предметів із пев­ною сферою знань. На запитання, чи відрізняється чимось навчання в 5-му класі й у початковій школі, п'ятикласники відповідають: «Маля просто вчиться рахувати, а ми вчимо математику», «Раніше ми просто читали розповіді про те, що було, а тепер вчимося сприймати історію».

Для багатьох дітей, що навчалися спочатку в одного вчителя, пе­рехід до кількох учителів з різними вимогами, різними характерами, різним стилем викладання також є зовнішнім показником їхнього дорослішання. Вони із задоволенням і гордістю розповідають батькам, молодшим братам і сестрам, друзям про добру вчительку математики або «поганого» історика. Крім того, певна частина дітей усвідомлює такий перехід як шанс заново почати шкільне життя, налагодити несформовані взаємини з педагогами.

Бажання добре вчитися, робити все так, щоб дорослі були задо­волені, «не засмучувалися й не переживали», «раділи», «щоб мама, коли подивиться щоденник, не засмучувалася», — досить сильне в п'ятикласників. Певне «розчарування» в школі, зниження інтересу до навчання, що були помітні наприкінці початкових класів, поступа­ються очікуванню змін, діти сподіваються, що в школі їм стане цікаво. Аналіз свідчить, що вчителі середньої школи часто не бачать різниці між п'ятикласниками й іншими учнями середньої школи і ставлять до всіх однакові вимоги. Це може ускладнювати адаптацію п'ятикласників до середньої школи. Високі вимоги найчастіше виявля­ються їм не під силу. Звідси — підвищена залежність певної частини дітей від дорослих, нелюбов до класного керівника, плач, капризи, виникає відчуття самотності, того, що нікому з дорослих у школі вони не потрібні. Іноді за певною формою поведінки (наприклад, за відвідуванням 1 -го класу, у якому працює їхня колишня вчителька) приховані зовсім різні потреби і мотиви: від бажання знову опинитись у знайомій, звичній ситуації опіки, коли тебе знають, про тебе дбають, до прагнення утвердитися як «старший», який може опікуватися меншими. Причому в однієї й тієї самої дитини це може поєднуватися.

Вікові особливості дітей

Важливо насамперед звернути увагу вчителів і батьків на вікові особливості дітей. Практика свідчить, що педагоги і батьки найчастіше «одорослюють» п'ятикласників, вважаючи, що вони повинні бути самостійними, організованими, і наголошують на їхній «дитячості». Це зумовлює подвійність, суперечливість стосунків і системи вимог до школярів. Вони швидко вчаться маніпулювати дорослими за допо­могою цієї подвійності.

У цей час у школярів дуже виражене емоційне ставлення до навчального предмета. Дослідження свідчать, що практично всі п'ятикласники вважають себе здібними до певного навчального пред­мета, часто критерієм такої оцінки є не реальна успішність із цього предмета, а суб'єктивне ставлення до нього. Така оцінка власних можливостей створює сприятливі умови для розвитку здібностей, умінь, інтересів школяра. Тому важливо, щоб заняття викликали в десятирічного школяра позитивні переживання (а якщо згадати, що діти в цей період переважно всі життєрадісні, то завдання ви­дається ще простішим).

Проблеми, пов'язані з віковими особливостями

1. Великого значення набуває емоційний чинник у самооцінці здібностей, що взагалі характерно для цього періоду. Так відбувається домінування певних емоцій, і це зумовлює все психічне життя дитини, зокрема «роботу» психічних процесів. Але відомо, що занадто сильні або занадто тривалі емоції (як негативні, так і позитивні) можуть негативно впливати на психічне життя дитини, сприяти виникнен­ню своєрідної «емоційної втоми», що виявляється в роздратуванні, капризах, скандалах, плачі. Отже, надмірне захоплення емоціями, прагнення максимально позитивно забарвити будь-яку діяльність школяра можуть призвести до зворотного ефекту.

2. Загальне позитивне ставлення до себе та уявлення про свої можливості, що не спирається на оцінку своєї реальної успішності, призводить до того, що діти охоче беруться за багато справ, упевнені, що вони зможуть це зробити, але при перших труднощах кидають без особливих переживань. Стандартне пояснення цього («перестало подобатись, не хочеться, не можу») відображає, як це не дивно для до­рослих, реальну причину: немає позитивного ставлення і, як наслідок, знижується самооцінка-в цій сфері. При цьому через переважання емоційної регуляції такі ситуації не впливають на загальне позитивне ставлення школяра до себе. Негативні оцінки оточення, власні невдачі сприймаються дітьми як ситуативні, тимчасові, а головне — не мають прямого відношення до їхніх здібностей і можливостей. Усе це необ­хідно враховувати в будь-якій роботі з дітьми цього віку.

Найважливішою є орієнтація дітей на вироблення об'єктивних критеріїв успішності й неуспішності, прагнення перевірити свої можливості і знаходити (за допомогою дорослих) шляхи подальшого їх розвитку і вдосконалення.

Труднощі в навчанні

Розгляньмо причини труднощів у навчанні учнів 5-х класів.

1. Насамперед, ці причини пов'язані з недоліками навчальної підготовки за нормального і навіть високого рівня розвитку мислення й інших пізнавальних процесів у дітей, а саме:

• значні прогалини в знаннях за попередні періоди навчання;

• несформованість загальнонавчальних і спеціальних навчальних умінь і навичок.

Слід зазначити, що зовнішня картина виявлення цих недоліків може нагадувати інтелектуальні відхилення, аж до легкого ступеня розумової відсталості. Основна робота психолога з такими дітьми мо­же полягати в допомозі педагогам у визначенні й ліквідації прогалин.

2. Наступна група причин пов'язана з несформованістю необхідних розумових дій і операцій — аналізу, синтезу, поганого мовного розвитку, недоліків уваги і пам'яті. Відповідні причини є суто психологічними. Тому необхідна робота психолога з виявлення та усунення цих причин.

Школярі 10— 12 років дуже цікавляться способами розвитку уваги і пам'яті, оскільки спостережливість, уважність, уміння помічати деталі є тими властивостями, які вони дуже цінують у собі й інших. Це створює сприятливі можливості для спеціальних занять із розвитку й корекції уваги і пам'яті. Оскільки в житті дітей цього віку значне місце ще посідає гра, розвивати увагу спочатку краще на матеріалі й у ситуаціях, відмінних від навчальних. Добре зарекомендували себе як методи тренування й корекції уваги і пам'яті численні ігри з розвитку спостережливості («Слідопит»), зосередженості, стійкості до перешкод, зорової пам'яті, підрахунку на малюнках тощо. Усі ці ігри особливо ефективні, якщо в них є елемент змагання, що відповідає потребам дітей цього віку. Але важливо пам'ятати, що, по-перше, навички в грі виявляються при досить сильному мотиві й тому є більш вираженими, ніж у навчальній діяльності, а по-друге, перенесення сформованих таким чином навичок у навчальну ситуацію є окремим завданням. Тому необхідно поступово під час залучення школярів до заняття наближати ситуацію до навчальної, поставивши це за мету.

3. Неуспішність школяра може бути пов'язана з особливостями навчальної мотивації підлітків.

4. Причиною зниження успішності може бути слабка довільність поведінки й діяльності — небажання, «неможливість», за словами школярів, змусити себе постійно вчитися. 10—12-річні школярі можуть виконувати досить складну роботу, долаючи значні труднощі заради привабливої мети. Але вони відчувають значні труднощі в подоланні як зовнішніх, так і внутрішніх перешкод у тих випадках, коли мета їх не приваблює. Тому таку роботу бажано супроводжувати застосу­ванням економічних способів, що дозволяють школяреві продуктивні­ше впоратися з повсякденними обов'язками. Важливо організувати цю роботу так, щоб школяр зрозумів: запропоновані способи діяльності кращі, ефективніші, і захотів їх опанувати. Усі зазначені причини нерідко виступають не ізольовано, а спільно, поєднуючись у досить складні комбінації, і потребують спільної активної роботи не тільки психолога і педагога, а й батьків, а головне — самого підлітка.

Рекомендації:

• перший місяць навчання дітей у 5-му класі не писати зауважень у щоденники;

• проводити оцінювання на користь дитини;

• більшість урочного матеріалу орієнтувати на повторення;

• дозувати навчальне навантаження та обсяг домашнього завдан­ня, а також знизити їх до мінімуму на вихідні дні,

Висновки

Отже, центральний напрям роботи в 5-х класах — це орієнтація на вирішення завдань періоду дитинства з урахуванням попередніх рівнів розвитку учня,

В учня молодшої школи сформовані:

• теоретичне мислення;

• уміння вчитися, самостійно здобувати нові знання;

• адекватна самооцінка,

На основі цього в 5-му класі слід розвивати:

• абстрактне мислення;

• рефлексію власних досягнень;

• схильність до самоаналізу.

У п'ятикласників є сильна потреба в спілкуванні з однолітками, тому вони охоче залучаються до групових форм роботи з активними та інтерактивними методами навчання, де є можливість суперничати, вигравати.