Феодалізація у франкському королівстві.

При розпаді громадських і родових зв'язків дрібний вільний люд потрапляв у залежність від земельних магнатів за допомогою інституту патронату – комендації (віддання себе під заступництво), причому дрібна земельна власність таких залежних селян передавалася в умовне і тимчасове утримання (прекарій). Такий початок процесу феодалізації у Франкському королівстві. Політичною передумовою феодалізації став цілковитий занепад міст і аграризація всього життя – явище, що позначилося вже до кінця існування Римської імперії, але посилені вторгненнями варварів.

В Меровінгському королівстві відбулися глибокі трансформації в державно-політичному устрої. Римські державні порядки і установи глибоко перероджувалися або зникали.

В центрі, при королівському дворі, збільшувалося значення майордома, керівника всіма королівськими маєтками. Нащадки Хлодвіга розділили між собою Галлію, що призвело до появи трьох королівств – Нейстрії, Австразії і Бургундії, – і виснажили свої сили в нещадній міжусобній боротьбі. Королі-нероби (rois fainéants), як їх називали, скоро втратили свій авторитет на користь духовних і світських магнатів.

Після битви при Тертрі (687 р.), де майордом Австразії Піпін Герістальській переміг майордома Нейстрії, австразійські майордомы з сім'ї Піпінідів, або Каролінгів, об'єднали в своїх руках владу над Меровінгською державою. Син Піпіна Карл Мартелл (що дав своє ім'я династії) відбив вторгнення арабів (маврів) з Іспанії (битва при Пуат'є, 732 р.) і укріпив панівне положення своєї сім'ї. Його наступник Піпін Короткий в 751 р. поклав на себе королівську корону, а потім освятив цю узурпацію «помазанням» у королі, отриманим від Римського папи.

Каролінгське королівство

Таким чином, починається епоха Каролінгської династії, найвидатнішим представником якої був Карл Великий (Р) (Charlemagne) (768-814 рр.).

При Карлі Великому відбувся значний приріст території франкської держави. Поразка лангобардів (773-774 рр.) підкорило йому всю Італію (окрім Південної); у арабів була відвойована частина Іспанії до р. Ебро. В 30-річній війні був зламаний опір саксів, і межі франкської держави на сході просунулися до р. Ельби.

Набуття Карлом Великим у 800 р. імператорського титулу повинне було підкреслити значення його завоювань. Проте створена ним Священна Римська імперія (К) нічого спільного, крім назви, не мала із загиблою Римською імперією. Імперія Карла Великого була величезною, поспішно сколоченою варварською державою, в рамках якої завершився процес феодалізації, що почався при Меровінгах. При Карлі були закладені також основи церковно-феодальної культури Середньовіччя («Каролінгській ренесанс»).

Імперія Карла Великого вже при його найближчому наступникові Людовику Благочестивому почала розпадатися. Онуки Карла вели війни проти свого батька Людовика Благочестивого, а потім між собою. Старший з них, Лотарь, що претендував на імператорську владу, після поразки при Фонтенуа (842 р.) був змушений погодитися на розділ імперії між всіма трьома братами за договором у м. Вердені (843 р.).

В результаті Верденського договору виникли три самостійні королівства: Східна Франція (Німеччина), Середня Франція (Лотарингія, Бургундія, Прованс, Італія) і Західна Франція (Галлію на захід від Рейну і Maaса). Тільки останнє з цих королівств, що дісталося Карлу Лисому (840 – 877 рр.), зберегло назву Франція, що нагадувала про його походження від держави франків. Такий початок Франції як осібної держави.

При останніх Каролінгах наступає тривалий період феодальної анархії, що характеризується роздробленням функцій державної влади між багатьма тисячами феодалів, цілковитим розпадом політичної єдності країни, частими війнами між феодалами, грабежами і розбоєм на великих дорогах. Спроби церкви обмежити феодальні війни і самоправство шляхом установлення «божого миру», «божого перемир'я» не давали позитивних результатів.

Капетингська династія.

У самий розпал феодальної анархії, в кінці Х ст., Каролінги, що втратили до цього часу підтримку з боку церкви, поступаються престолом Франції одному з своїх васалів графу Паризькому Гуго Капету (Р).

Обраний у 987 р. найбільшими духовними і світськими феодалами в королі, Гуго Капет і його найближчі нащадки зуміли закріпити королівський титул за своїм будинком (Капетингська династія).

Перші Капетинги були безсилі навіть у власних володіннях і змушені примиритися з небезпечним для них посиленням герцогів Нормандії, що стали з 1066 р., коли Вільгельм Нормандський завоював Англію, також англійськими королями.

Але вже з ХІІ ст., використовуючи сприятливі для них економічні зрушення у Франції, підтримку міст і церкви, капетингські королі приступають до політичного об'єднання країни.

Людовик VI (1108-1137 рр.) шляхом конфіскації земель і знищення розбійницьких замків укріпив свою владу в межах королівського домену (між Сеной і Луарою, з містами Парижем і Орлеаном).

Авторитет королівської влади у Франції та її матеріальні ресурси були вже настільки великі, що Філіпу II Августу (1180-1223 рр.) вдалося добитися важливих успіхів в справі об'єднання Франції. Цими успіхами Філіп Август, як і його попередники, був зобов'язаний підтримці «добрих міст» і церкви, зацікавленої в придушенні феодальної анархії і створенні за допомогою сильної центральної влади умов для мирного економічного розвитку. Будучи самі абатами або патронами декількох найбільших монастирів у різних частинах Франції, Капетинги користувалися ними для розповсюдження свого впливу в країні і як джерелами солідних доходів. Церква поставляла також освічених людей для потреб королівського управління.

З середини ХІІ ст. авторитет королівської влади був вже настільки великий, що Людовик IX видавав ордонанси (укази) для всієї Франції, якими заборонялися міжусобні війни, судові поєдинки, наявність зброї і наказано приймати всюди монету королівської чеканки.