Правління кардинала де Ришельє (1624-1642 рр.).

Одним з найбільших досягнень Ришельє (Р) стало покращення стосунків між королівською владою і дворянством. Саме з цією метою він розширив службове поле діяльності дворян в армії та дипломатичному корпусі, надав їм можливість брати участь у торгових компаніях. Ці поступки були незначні. Вони лише в малому ступені задовольняли соціальні і політичні вимоги «дворян шпаги». Проте, цього виявилося достатньо для того, щоб частково політично нейтралізувати, а частково навіть схилити дворянство на сторону трону. Ця обставина надала Ришельє неоціниму послугу в його боротьбі з феодально-аристократичною опозицією. Розпал цієї боротьби припав на першу половину його правління (1624-1632 рр.). За цей час було завдано нищівного удару гугенотському таборові. Всі політичні привілеї, надані гугенотам Нантськім едиктом і перетворюючі гугенотську партію на державу в державі, були скасовані. Але за «миром милості» 1629 р. Ришельє зберіг за протестантами свободу віросповідання, що сприяло примиренню з абсолютизмом гугенотської буржуазії, що мала великим вплив у південно-західних містах.

Зламавши опір дворянсько-аристократичного табору, Ришельє впритул приступив до здійснення зовнішньополітичних задач французького абсолютизму. Метою Ришельє було подальше розширення французької території у бік Рейну і завоювання для Франції переважного положення в Західній Європі.

Участь в Тридцятирічній війні вимагала від Франції величезної напруги всіх сил. Податковий тягар був збільшений у декілька разів. Уряду Ришельє довелося вдатися до кредиту у фінансистів у небачених до того масштабах. Відкупники податків отримували безмежну свободу грабувати населення під приводом стягування податей. Від всього цього страждали в першу чергу народні маси сіл і міст, до долі яких Ришельє відносився з цинічною байдужістю, вважаючи, що народ подібний мулу, звиклому тягати важкості.

Століття Людовика XIV.

Аж до 1661 р. Людовик XIV (Р) залишався в стороні від державних справ, а стерно влади знаходилося у руках кардинала Мазаріні (Р) (Mazarin), італійця за національністю, який з папського легата (наближеного) перетворився на найближчого помічника кардинала Ришельє, а після смерті Людовика XIII – в першого міністра, тимчасового виконавця (тимчасовий виконавець – застар. людина, що отримала високий соціальний стан по волі покровителя, що стоїть при владі) і коханця королеви-вдови Ганни Австрійської.)

Мазаріні продовжував політику Ришельє. В результаті Франція отримала значний територіальний приріст – частина Ельзасу, Артуа, Фландрії і Люксембурга, нові райони Лотарингії і Сунільйон. Цим був покладено початок переважанню Франції на Європейському континенті, яке вона утримувала до ХVІІІ ст.

Після поразки Фронди і звитяжного завершення війни з австрійцями й іспанськими Габсбургамі Франція переживала період найвищої могутності абсолютної монархії. Аж до 80-х років ХVІІ ст. абсолютизм вже не зустрічав скільки-небудь помітного опору з боку будь-яких феодальних або буржуазних угрупувань.

Суспільний фундамент абсолютної монархії розширився і зміцнився. Тепер опорою трону став весь феодальний клас в цілому, оскільки політична опозиція абсолютизму з боку феодальної аристократії і «дворян шпаги» зникла назавжди.

Проте політична роль різних груп феодального класу була далеко не однаковою.

Переважаючий політичний вплив зберігся за «людьми мантії», які тепер нероздільно панували в королівській раді як державні міністри і управляли провінціями як інтенданти.

Остаточно конституіровавшись у правляче угрупування і добившись цілковитого торжества бюрократичної централізації над сепаратизмом знаті і дворянства, «люди мантії» сталі відділятися від третього стану і зближуватися зі старо-феодальними колами, деякі з «людей мантії» перейменовуються у «дворян мантії», перетворюючись на особливу фракцію привілейованого стану.

Феодальна аристократія була позбавлена реального політичного впливу на державні справи. Її центром став Версаль, де Людовик XIV спорудив прекрасне місто палаців.

Вельможі були винагороджені за своє політичне приниження великою кількістю матеріальних благ, які виливалися на них з висоти трону у вигляді придворних і церковних синекур (синекура – книжн. добре оплачувана посада, що не вимагає великої праці. Спочатку в Середньовічній Європі: церковна посада, не пов'язана з жодними обов'язками), пенсій і грошових подарунків. Витрати на підкуп високопоставлених паразитів стають однією з головних статей державного бюджету з часу Людовика XIV.

Рядове дворянство не отримало такої щедрої компенсації за своє підкорення самодержавству, але все ж таки його давня тяга до державних посад тепер отримала певне вдоволення. Створення найбільшої в Європі постійної армії зробило офіцерський корпус значним джерелом для годування «дворян шпаги» за державний рахунок.

ПИТАННЯ

1. Що вам відомо про племінний устрій у давній Галлії? Яку роль відігравали у ньому жерці-друїди?

2. Дайте характеристику романізації Галлії в історичній та людській перспективах.

3. Яке державне утворення Римська Галлія чи Франкське королівство були більш розвиненими в культурному плані? Чи спричинило франкське завоювання значні зрушення в романській мові (le roman)?

4. Наведіть назви французьких королівських династій (Меровінги, Каролінги, Валуа) та імена їх проводирів. Дайте їм історичну характеристику і покажіть причини змін цих династій.

5. Назвіть найвідоміші персоналії періоду Столітньої війни. Дайте їм історико-соціальну характеристику.

6. Як називалися два релігійно-політичних табори, що вели релігійні війни (тридцятилітня війна 1562 – 1594 рр.)? Який характер виявляють ці війни при більш глибокому історичному аналізі?

7. Назвіть найвідоміші персоналії доби найбільшого розквіту абсолютної монархії у Франції. Який вплив королівський двір справив на французьку мову при її нормалізації у ХVІІ столітті?

ЛЕКЦІЯ 5

ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИХ ПОЛІВ ФРАНЦУЗЬКОГО ЛЕКСИКОНУ. КУЛЬТУРОЛОГІЧНЕ ПОЛЕ "ІСТОРІЯ" (ВІД ВЕЛИКОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ БУРЖУАЗНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ДО НАШИХ ДНІВ)

План лекції:

1. Велика французька буржуазна революція і післяреволюційний період.
2. Третя Республіка (1870 – 1940). Кризи і консолідація.
3. Період між двома війнами (1914 – 1945).
4. Четверта Республіка (1946 – 1958). Період відбудування і відновлення.
5. П’ята Республіка (1958 –). Франція доби генерала де Голля.
6. Розрив з минулим у 1968 році і наступники генерала де Голля.
7. Період "співіснування" (cohabitation) (1986 – 2002).