Розрив з минулим у 1968 році і спадкоємці генерала де Голля.

Весною 1968 р. багатьма промислово-розвиненими країнами прокотилися студентські хвилювання, проте у Франції вони отримали особливий розмах, оскільки розповсюдилися на робітників, охопили провінцію і в остаточному підсумку паралізували всю країну. В останні дні травня, коли хвилювання прийняли характер повстання, в країні бастували приблизно 9 млн. людей. Після двотижневого зволікання властям вдалося оволодіти ситуацією, оскільки серед протестуючих виникли серйозні розбіжності, а їх політичні і профспілкові керівники злякалися непередбачуваних наслідків.

Обстановка нормалізувалася в червні 1968 р. після рішучого виступу генерала де Голля, мобілізації його прихильників і звернення до виборців після розпуску Національних зборів. Проте менш ніж через рік де Голль остаточно відходить від влади після невдалого для нього референдуму 28 квітня 1969 р. щодо регіоналізації і реформування Сенату.

Де Голль помер 9 листопада 1970 р. На зміну йому у результаті виборів 15 червня 1969 р. Прийшов один з колишніх прем'єр-міністрів – Жорж Помпіду (Р). Після передчасної смерті на цей пост 19 травня 1974 р. був вибраний колишній міністр фінансів Валері Жискар д'Естен (Р).

За Жоржа Помпіду значною мірою зберігалися голлістські традиції, залишалися незмінними основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики. У рамках проекту «нового суспільства» прем'єр-міністра Жака Шабан-Дельмаса (1969-1972 рр.) відбулися істотні соціальні посування в області професійної підготовки, захисту бідних і людей похилого віку.

В ході семирічного правління Валері Жискар д'Естена більш чітко виразилося прагнення побудувати сучасний лібералізм («передове ліберальне суспільство») і модернізувати соціальні відносини, тим більше що це співпало з глибокими змінами в економіці. В середині 70-х років бурхливий економічний підйом «Тридцяти славних років» закінчується, і Франція вступає в тривалу смугу кризи. Проте проводяться важливі реформи: поріг повноліття знижується до 18 років, відміняється цензура на кіно- і аудіовізуальну продукцію і т.д. Валері Жискар д'Естен виступає ініціатором створення Великої сімки (групи семи найрозвиненіших промислових країн), разом з канцлером ФРН Гельмутом Шмідтом він стояв у порогів Європейської валютної системи і обрання депутатів Європейського парламенту шляхом загального голосування.

До влади приходять ліві сили. Тим часом як в правлячій більшості наростають політичні розбіжності між Союзом за французьку демократію (СФД), в якому об'єдналися прихильники Жискар д'Естена, і центристами, Об'єднанням в підтримку Республіки (ОПР) – партією, створеною в грудні 1976 р. Жаком Шираком як спадкоємицю голлізму, – опозиція під керівництвом Франсуа Міттерана (Р) розробляє в 70-х роках стратегію приходу до влади. Реорганізована Франсуа Міттераном соціалістична партія, комуністична партія і рух лівих радикалів об'єднуються перед парламентськими виборами 1973 р. в Союз лівих сил і приймають сумісну урядову програму. Не дивлячись на приховану напруженість у відносинах між учасниками, тимчасові розлади, а потім і відмову від сумісної урядової програми, в 1987 р. цей союз провів перегруповування сил перед другим туром президентських виборів в квітні-травні 1981 р., на яких Франсуа Міттеран одержав перемогу над Валері Жискар д'Естеном, що йшов з поста президента. Вперше в П'ятій республіці до влади приходять ліві сили.

Уряд П'єра Моруа (червень 1981 р.), до якого увійшли чотири міністри-комуністи, прийняв рішення провести серію важливих реформ: зниження пенсійного віку до 60 років, скорочення робочого тижня до 39 годин, збільшення тривалості оплачуваних відпусток до п'яти тижнів, збільшення чисельності державних службовців, націоналізацію банківських і промислових груп, введення податку на великі статки, децентралізацію влади на користь територіальних колективів, відміну смертної страти, скасування державної монополії в області радіо-, а потім і телебачення, тощо.

Разом з тим в небезпечних масштабах відбувалися зростання дефіциту торгового балансу, збільшення державного боргу на фоні прогресуючої інфляції і падіння курсу франка по відношенню до основних конвертованих валют. Тиск економічних чинників був такий великий, що після чергових трьох девальвацій уряд перейшов до політики «жорстокої економії» з реальним урахуванням ринкової кон'юнктури, що було неминуче зважаючи на участь Франції в Європейській інтеграції. Активним провідником такої політики був міністр фінансів Жак Делор. Він поклав край індексації заробітної платні пропорційно зростанню цін, почав проводити політику строгого контролю над бюджетним дефіцитом, боротьби з інфляцією і захисту національної валюти. З призначенням прем'єр-міністром Лорана Фабіуса і відходом з уряду міністрів-комуністів в липні 1984 р. в лівому таборі запанували сили, які дотримувалися більш реалістичного підходу та все більш відкрито виступали з соціал-демократичних позицій.

7. Період "співіснування" (cohabitation) 1986 – 2002 рр.

Існування різних політичних сил в системі органів державної влади є, безумовно, крупною політичною новацією недавнього часу. Воно має місце в умовах, коли президент республіки і уряд парламентської більшості належать до різних таборів, виступаючих разом на політичній сцені Франції (їх традиційно називають «правий» і «лівий», хоча в даний час грані між ними більш розпливчаті, ніж у минулому).

Звичайно виборчий корпус (корпус виборців) вибирає президента і Національних зборів так, що вони належать до однієї більшості.

Підтвердженням такої традиції став розпуск Національних зборів де Голлем в 1968 р. і Міттераном в 1981 р., після чого слідували парламентські вибори, що забезпечили обом президентам істотну більшість.

Ситуація змінилася в 1986 р., коли в результаті парламентських виборів президент Республіки Франсуа Міттеран отримав Національні збори, більшість в яких належала Об'єднанню в підтримку Республіки (ОПР) і Союзу за Французьку демократію (СФД). Таке положення призвело до першого співіснування, коли до 1988 р. пост прем'єр-міністра займав Жак Ширак. В 1988 р. з обранням Франсуа Міттерана президентом на другий семирічний термін такому співіснуванню був встановлений кінець. Розпуск главою держави Національних зборів в червні 1988 р. забезпечив більшість в нижній палаті парламенту соціалістам. Прем'єр-міністром став Мішель Рокар, в травні 1991 р. він поступився цим постом Едіт Крессон, а в квітні 1992 р. її змінив П'єр Береговуа.

Друге співіснування мало місце з березня 1993 р. коли президент Міттеран призначив прем'єр-міністром Едуарда Балладюра після парламентських виборів, що забезпечили переважну більшість Об'єднанню в підтримку Республіки і Союзу за Французьку демократію. Воно закінчилося в 1995 р. з обранням президентом Республіки Жака Ширака. Виконавча і законодавча влада знов були в руках однієї і тієї ж більшості, а прем'єр-міністром став Ален Жюппе.

Третє співіснування почалося з червня 1997 г.: парламентські вибори, що послідували за розпуском Національних зборів Жаком Шираком в квітні 1997 р. забезпечили більшість представниками лівих сил. Президент призначив прем'єр-міністром Ліонеля Жоспена, лідера соціалістичної партії. Умови третього співіснування протилежні двом попереднім. Такий новий характер правління, схоже, понад усе влаштовує електорат, який все більш коливається. В цілому ж три періоди співіснування свідчать про те, що інститути П'ятої республіки цілком працездатні і забезпечують Франції політичну стабільність.

 

ПИТАННЯ

1. Назвіть персоналії французьких просвітників, ідеї яких підготували Велику французьку буржуазну революцію 1789 р.

2. Що вам відомо про мовну політику французької держави доби Великої французької буржуазної революції? Як вона відбиває класову боротьбу?

3. Наведіть назви місяців республіканського календаря. Чому він був уведений в ужиток?

4. Покажіть труднощі становлення демократичного устрію у Франції в період 1789 – 1870 рр.

5. Наведіть історичні реалії, що характеризують період Третьої Республіки. Назвіть найвідоміші персоналії, що справили помітний вплив на перебіг історичних подій.

6. Що вам відомо про зрадників і героїв французького народу періоду Другої Світової війни?

7. Назвіть бурхливі історичні події періоду Четвертої Республіки. Зверніть особливу увагу на глибоку кризу, спричинену деколонізацією.

8. Чому перше десятиліття П'ятої Республіки можна назвати добою генерала де Голля?

9. Дайте характеристику політиці "третьої сили" – стрижня зовнішньої політики Франції в період правління генерала де Голля.

10. Що вам відомо про студентську весну 1968 року у Франції?

11. Назвіть наступників Шарля де Голля. Яку політику вони проводили?

12. Що вам відомо про періоди "співіснування" різних політичних сил у Франції? Дайте соціально-історичну характеристику цьому явищу.

ЛЕКЦІЯ 6

ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИХ ПОЛІВ ФРАНЦУЗЬКОГО ЛЕКСИКОНУ. КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ПОЛЯ „СПОСІБ І УСТРІЙ ЖІТТЯ" „СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ" „ОХОРОНА ЗДОРОВ'Я" „ОСВІТА"

План лекції:

1. Спосіб і устрій життя французів.

2. Соціальний захист і боротьба з безробіттям.

3. Французька система охорони здоров'я.

4. Французька система народної освіти. Материнська школа. Початкова школа. Середня школа: колеж і ліцей. Віща освіта: спеціалізовані вищі навчальні заклади і університети.

 

1. Спосіб життя французів.

Починаючи з 50-х рр. економічне зростання, а потім пов'язаний з ним технічний і соціальний прогрес викликали у Франції глибокі зміни, суспільство вступило в епоху споживання і дозвілля.

Не дивлячись на труднощі, які країна переживає епоху кризи, рівень життя французів є одним з найвищих в світі. За цим показником країна займає одне з перших місць згідно кваліфікації ООН.

В той же час екологічний і соціальний розвиток призвів до певної стандартизації способу життя і споживацьких звичок, зокрема городян і сільських жителів. Але, не дивлячись ні на що регіональні особливості зовсім не зникли і значною мірою сприяють формуванню характерної для Франції неповторної географічної і культурної мозаїки, що робить країну найпривабливішим об'єктом туризму в світі.

Більш багате і менш контрастне суспільство Між 1955 і 1995 рр. середня купівельна спроможність французів зросла в 4 рази. Не дивлячись на кризу, її зростання хоча і сповільнилося, але не припинилося, оскільки доходи сімей в 1975 – 1999 рр. виросли на 50%, тобто в середньому збільшилися на 2% в рік.

Різниця в заробітній платні за останні 30 років дещо зменшилася і в 1996 р. середня оплата праці варіювалася в межах співвідношення 1:3 – від 20760 франків (3460 дол.) в місяць для керівного персоналу і інженерно-технічних працівників (сама високооплачувана категорія) до 7020 франків (1170 дол.) для некваліфікованих робітників (сама низькооплачувана категорія). В 1997 р. рівень середньої заробітної платні після сплати податків і обов'язкових відрахувань до фондів соціального страхування склав 10.685 франків в місяць (1780 дол.) при розмірі в 13.550 франків для працюючих повний робочий день без урахування можливих премій.

Для порівняння приведемо показники рівня життя в країнах Європейського Союзу в 1995 р.: внутрішній валовий продукт на душу населення (базовий показник – 100 середній показник по Європейському Союзу). Франція – 117.3, Швеція – 115.5, Нідерланди – 113.5, Бельгія – 117.8; Австрія – 124.4, Фінляндія – 108.5. Але: Німеччина – 131, Данія – 129.6, Люксембург – 187.7.

Але: Греція – 48.5, Іспанія – 63.3, Італія – 82.6, Португалія – 45, Великобританія – 83.3.

Нові моделі споживання. З 1970 загальне підвищення рівня життя викликало неухильне зростання споживання в середньому на 3% в рік. Подібний процес супроводжувався істотними змінами в структурі витрат домогосподарств. Значно скоротилася частка витрат на продукти харчування і одяг (з 44% в 1960 р. до 23% в 1957 р.), а також на побутові прилади і меблі (з 11% в 1960 р. до 7% в даний час). Істотно зросли витрати за такими статтями, як придбання житла і його утримання (22% в 1997 р. проти 10.4% в 1960 р.), медицина (0.3% в 1997 р. проти 5% в 1960 р.), транспорт і зв'язок (16.7% в 1997 р. проти 11.6% в 1960 р.), а також на культуру і дозвілля (7.4% в 1997 р. проти 6% в 1960 р.). В цілому структура споживання у Франції характерна для багатої країни, де витрати на найнеобхідніше зменшуються на користь витрат заради комфорту. Масове споживання і вишуканий смак

Ці показники відбивають глибокі зміни в образі життя французів і все велику орієнтацію суспільства на споживання і дозвілля. Відбувається процес стандартизації смаків споживачів, що відобразився в збільшенні випуску готової до вживання продукції, будь то заморожені продукти, кулінарія або ресторани швидкого обслуговування (fast food), продукція одноразового використання, засоби для схуднення, а також організовані подорожі, відпочинок і інші форми колективного дозвілля.

В той же час міняються давно укорінені звички: споживання вина і хліба різко знизилося і неухильно падає споживання тютюну. Цьому значною мірою сприяли компанії за здоровий спосіб життя.

Проте, як би на противагу тенденціям стандартизації, стало високо цінується споживання високоякісних продуктів і делікатесів: шампанського, дорогих вин, предметів розкоші. Пристрасть до вишуканої кухні вже не є привілеєм окремих спроможних людей, а стало доступно середньому класу.

Використання вільного часу. Вільний час, безперечно, є завоюванням нинішнього сторіччя. Разом з постійним скороченням робочого дня обличчя найманої праці мають щонеділі два вихідні дні і 5 тижнів оплачуваної відпустки (з 1981 р.).

Соціологи підрахували, що протягом року найманий працівник 20% свого часу проводить на роботі і в транспорті, 33% витрачає на сон, а інші 47% йдуть на інші заняття.

У найпопулярніших видах спорту – футболу, регбі, велосипедні гонки і теніс – проводяться крупні національні і міжнародні змагання, які привертають безліч глядачів і збирають рекордну аудиторію біля телевізорів і радіоприймачів.

Велогонка «Tour de France» стає справжнім національним святом, її популярність в даний час переступила межі і стала загальноєвропейською.

Франція також виступає організатором престижних міжнародних зустрічей, таких, наприклад, як зимові Олімпійські ігри 1968 р. в Греноблі, 1992 р. в Альбервілі або Кубок світу з футболу в 1998 р. (Le Mondiale), на якому Франція стала чемпіоном світу з футболу. Вигравши з рахунком 3:0 у Бразилії, Франція вперше в історії перемогла у фіналі Кубка світу. Перемога «синіх» (Les Bleus, прізвисько національної збірної) святкувалася у Франції повсюдно і стала приводом для бурхливого тріумфування.

Відпустка на лоні природи. Взимку і влітку заняття спортом часто поєднуються з відпусткою. Катаючись на лижах, захоплюючись водними видами спорту, гольфом, велосипедом або пішими прогулянками, французи поєднують відпочинок з фізичною активністю.

В даний час 62% французів проводять відпустку за кордоном: порівняно з більш як 40% на початку 60 рр. Влітку у відпустку виїжджають близько 36 млн. Французів, взимку – 20 млн.

Телебачення – головна розвага. Телебачення представляється головним засобом розваги. Французи проводять біля телевізора в середньому близько 1 тис. годин на рік, тобто 17% часу, коли не сплять, що складає 2 години 45 хвилин щодня, причому з 1982 р. цей час збільшився на 30%.

Телевізор, що відкриває для багатьох вікно в світ, став незамінним супутником життя самотніх особливо немолодих людей, але представляється культурною бідою для інших.

Відпочинок – робота на присадибній ділянці і заняття виробами (bricolage). Деякі традиційні види проведення дозвілля поступово йдуть в минуле, наприклад полювання, яким в 1976 р. займалися 2.3 млн. людина, а в 1996 р. – 1.5 млн.

Багато французів віддають перевагу своїм видам проведення дозвілля: заняття виробами і робота на присадибній ділянці. Об'єм щорічних продажів товарів для занять виробами складає близько 90 млрд. франків.

Робота в саду або городі – улюблене проведення часу кожної другої сім'ї (у Франції є 12.5 млн. садово-городніх ділянок), на які щорічно витрачається 35 млрд. франків.

Читання. Вельми поширюваним заняттям є читання: лише четверть французів зізнається, що за рік не прочитали жодної книги (в 1986 р. їх було 35%), а 35% говорять, що прочитали за рік більше п'яти книг.

Проте, результати опитів показують, що серед представників молодших поколінь читання стає менш популярним під впливом телебачення і відеоігор.

Спортивна нація. Як би на противагу ряду популярних «сидячих видів» розваг на підйомі знаходиться заняття спортом. Дві третини чоловіків і половина жінок затверджують, що займаються спортом. Число привласнених спортивними федераціями розрядів в порівнянні з 1970 р. втратилося, і розрядником стає майже кожний четвертий француз.

Цей спортивний динамізм позначається на результатах виступів на міжнародних змаганнях. Зайнявши на Олімпійських іграх 1996 р. в Атланті в загальному заліку п'яте місце після США, Росії, Німеччини і Китаю і завоювавши 37 медалей, французи підтвердили, що їх спортивна майстерність постійно росте.