Місце французької мови серед мов світу в минулому й у сучасному світі.

Нормандське завоювання Англії в 11-14 ст.

В ільгельм, герцог Нормандський (Вільгельм Завойовник) у 1066 р. став королем Англії. Нормандія стала герцогством феодальної Франції. В Англію нормандці прийшли як носії французької мови, французької культури і французького феодального державного устрою. Після нормандського завоювання як світська, так і церковна влада опинилася в руках нормандців. Правлячий клас – феодальна аристократия і духівництво – складався з людей нормандського походження. Завдяки Нормандському завоюванню Англії в 11-14 ст. в англійській мові (за деякими оцінками) налічується до 70% французьких слів. Якщо слово довге, воно обов'язково французького чи латинського походження. Ви легко зрозумієте значення таких французьких слів: l'execution, le mouvement, l'exercice, la norme, la signature, l'arrivee (arriver).

Французька мова – перша міжнародна мова в 18 – на початку 19 ст.

Незважаючи на її складність, елітарність, французька мова в 18 – на початку 19 століття була першою мовою інтелектуальної еліти цивілізованих країн. Ви чули про франко-російську двомовність у Росії в той час, коли траплялося так, що рідною мовою (першою) для дитини ставала французька, а пізніше іноді лише підлітком дитина вивчала російську мову.

Наприкінці 19-го – на початку 20 століття французька мова поступається першістю англійській мові.

Однак наприкінці 19- на початку 20-го століття французькій мові – мові гуманітарних наук і філософії – довелося поступитися своїм місцем у світі англійській мові, що обслуговує більш прагматичніі цивілізації Велик Британії і США (мові торгівлі й економіки). Проте й тепер французька мова – це друга міжнародна мова в сучасному світі. Вона цінується передовсім як мова гуманітарних дисциплін (la langue humaine), елітарна мова високої культури й освіченості. Французька мова сьогодні широко використовується (на ній пишуться наукові праці і виходять наукові журнали) у таких ділянках людської діяль ности, як медицина, океанографія, сільське господарство, математика, соціологія.

Ніколи не припинявся нормалізуючий вплив французької мови на англійську. Лише один приклад. В американському варіанті англійської мови з'явився «несерйозний» термін software n. «програм- мное забезпечення ЕОМ». Цей термін якийсь час проіснував у французькій мові, але зрештою був витиснутий раціональною французькою відповідністю lo gi ciel (m.). Цей термін був настільки вдалим, що він усе більше уживається в англійській мові як офіційний науковий термін. Застосування терміна software n. обмежується ділянкою розмовного вживання при неофіційних контактах учених.

Історія внормування французької мови.

Нормалізація класичної французької мови в 17 ст. Академічна французька літературна норма.

Нормалізатори французької національної мови 18 століття (Robert Estienne, Francois Malherbe, Clode Favre de Va u gelas) кодифікували класичну французьку норму відповідно до принципів раціоналістичної філософії –картезіанства (за латинським відповідником Cartesius ім'я Рене Декарта), у якій віддавалася перевага загальним поняттям і раціональне підпорядковувало собі чуттєве. Хартія Французької академії (1635), створеної кардиналом де Рішельє у 1934 році, установила зразковий ужиток (le bon usage), який відрізнявся нехтуванням науково-технічними термінами і номенклатурами і гордовитим ставленням до народної мови, яка насправді є єдиним середовищем, що живить мовну креативність. Гарний ужиток пізніше знайшов втілення у класичній французькій мові ХУІІ – ХУІІІ ст., яка розглядалася як верхня межа розвитку мови.

Криза французької мови» кінця ХІХ – початку ХХ ст. і її подолання в сучасній мові.

При кодификації класичної французької літературної норми у 18-ому столітті, соціальна база якої була представлена королівським двором і його наближеними, стався відрив від народної розмовної мови, котрий в основному зберігся в академічній літературній нормі 18 –19 – початку 20 століття, що характеризує останню як соціально-класове явище скриптоцентричної і ретроспективної орієнтації.

Прихильність французів до академічної літературної норми спричинила те, що змусило лінгвістів, прихильних класичним традиціям, наприкінці 19-го – на початку 20-го століття вести дискусію про «кризу французької мови». одержало назву «криза французької мови». Так, А. Мартіне (відомий французький структураліст, який багато років прожив у США) пише: „Французи бояться говорити своєю мовою тому, що кілька поколінь граматистів (тобто нормалізаторів мови) (професіоналів і аматорів) перетворили її нацарину, засіяну пастками і заборонами. У світі, що змінюється в усе більш швидкому темпі, у французів, як і у всіх людей, постійно з'являється потреба в нових словах і нових озворотах. Однак їх виховали в покорі, у повазі до минулого, в остраху будь-яких змін. Вони бояться утворити складне слово, вільно застосувати словотворчий суфікс, ужити несподівані словосполучення“.

Стан французької літературної норми, що відрізнялася жорсткістю й елітарністю, успадкованими від класичної французької мови 17 – 18 ст., і сильними централістськими тенденціями, які взяли гору в період, що пішов за Великою французькою буржуазною революцією, блокував креативніі процеси в об'єктивній нормі. Це призвело до того, що французькій мові, яка мала у 18 – 19 ст. блискуче минуле, з її літературними нормами, орієнтованими на класичну традицію, довелося постати перед такими проблемами, як (1) поглиблення розриву між усною мовною творчістю франкофонів і письмовою літературною нормою; (2) блокування креативніої здатності мови.

«Криза французької мови», її словотворча інертність призводила до того, що французи були змушені запозичати з інших мов (пердусім з американського варіанта англійської мови). Так, запозичалися цілі англо- американські термінологічні поля. Про це свідчить, наприклад, дисертація Жана Гіро (Giraud J. Le lexique francais du cinema des origines a 1930. – Paris, 1958).

У цей час можна вважати, що «криза французької мови» успішно подолана. Зростання інтенсивності неологічнихих процесів викликає до життя нові явища в словотворі загальнолітературної французької мови. Нові слова тепер утворюються за допомогою перших елементів складних слів (в іншій термінології: псевдопрефіксів, або префіксоїдів), у ролі яких виступають: а) іменники у приляганні (наприклад, bloc-, coin-, credit-, loi-,

probleme-, tente-, etc); б) дієслівні форми (наприклад, essuie,- lave,- protege,- traine-); в) перші елементи на ico- (від прикметників на –ique), що застосовуються для утворення складних прикметників (наприклад, economico-, historico-, mediсo-, technico-, etc.).

Нові слова в загальновживаній мові також утворюються за допомогою суфіксальних елементів (elements suffixaux): власне суфіксів та інших елементів складних слів (псевдосуфіксівів або суфіксоїдів), у ролі яких можуть виступати, наприклад, такі іменники, що прилягають: - bidon,

- cadeau, - charni e re, - d e bat, - dortoir, -e clair, -e cole, - espion, - fleuve, - limite,

- maison, - minuite, - miracle, - mod e le, - prison, - refuge, - r e ponse, - surprise, - tour;

- gigogne (Gigogne n. f. et adj. – 1842; 1659 M e re Gigogne ou Dame Gigogne, personnage de th ea tre cr ee en 1602, femme g e ante, des jupes de laquelle sortaient une foule d ' enfants, alt e r. prob. de cigogne: m e re Gigogne – мати багатодітної родини, перен. «квочка»): meubles gigognes – меблі, що всовуються, table ~ стіл, що містить декілька столиків, які всовуються один в інші, lit ~ розсувне ліжко (одне ліжко засовується под інше), poup e e ~ лялька-мотрійка, fus e e ~ многоступінчаста ракета).