Середній офіційний курс гривні до іноземних валют,

Встановлений НБУ

Назва іноземної алюти	Рік
1 англійський фунт стерлінгів	8,71	9,74	9,33	9,29	10,10
1 долар США	5,33	5,32	5,12	5,05	5,05
10 японських єн	0,46	0,49	0,46	0,43	0,43
1 євро	6,02	6,61	6,39	6,34	6,92
10 російських рублів	1,74	1,85	1,81	1,86	1,98

 

Зростання курсу гривні до долара США означає, що українські товари стали дорожчими порівняно з іноземними. Тому попит на вітчизняні товари і послуги, а отже, і на вітчизняну валюту змен-шиться. Але пропозиція валюти залежить не від обмінного курсу, а від відсоткової ставки, не зображеної на графіку. Тому крива пропо-зиції валюти (S_в) являє собою вертикальну пряму.

Точка рівноваги валютного ринку (N) – це точка перетину кри-вих попиту (D_в) та пропозиції (S_в) валюти. Їй відповідає рівноважний обмінний курс валюти (q₀). У цій точці попит на національну валюту для придбання чистого експорту дорівнює пропозиції національної валюти, яку центральні банки хочуть обміняти на іноземну валюту для формування валютних резервів або для придбання іноземних активів в інших формах, іншими суб’єктами.

Співвідношення попиту і пропозиції валют, як уже зазначалось раніше, залежить:

· від стану платіжного балансу країни (позитивного чи від’єм-ного);

· співвідношення внутрішніх і світових відсоткових ставок;

· темпів інфляції;

· очікувань учасників валютного ринку;

· офіційних валютних інтервенцій тощо.

Стан валютного ринку взаємозв’язаний з кредитним (ринком позик). Обидва ці ринки взаємодіють і розвиваються на основі чистих іноземних інвестицій. На ринку позик чисті іноземні інвестиції (NFI) є частиною попиту (інша частина попиту – внутрішні інвестиції (І)). На валютному ринку NFI – джерело пропозиції, обсяг якої визна-чається відсотковою ставкою.

Отже, якщо внутрішні заощадження (S) перевищують внутрішні інвестиції (І), то різницю (S – I) країна може надати «іншому світу» у позику шляхом придбання іноземних цінних паперів, іноземної ва-люти, в будь-який інший спосіб.

У разі, якщо внутрішні інвестиції перевищуватимуть внутрішні заощадження (I > S), різницю (I – S), якої не вистачає для урівно-важення (I = S), країна може позичити в «іншого світу». Це означає, що чисті іноземні інвестиції є балансовою статтею платіжного балан-су, яка підтримує рівновагу інвестицій і заощаджень у відкритих еко-номічних системах.

Чисті іноземні інвестиції (S – I) завжди дорівнюють зовнішньотор-говельному сальдо (NE). Якщо (S – I)>0 і NE > 0, то країна виступає чис-тим кредитором на світових фінансових ринках. Якщо (S – I) < 0 і NE < 0, то країна є чистим позичальником (отримувачем позики), оскільки вона більше купує (ввозить у країну), ніж вивозить (продає).

 

12.4. Вплив експортно-імпортних операцій на економіку країни. Збільшення експорту, як видно із тотожності (12.1), обумов-лює збільшення обсягів виробництва, відповідно до підвищення рівня зайнятості, доходів та валютних резервів всередині національної економіки.

Збільшення імпорту веде до скорочення внутрішніх витрат, а та-кож зменшення рівня зайнятості, обсягів внутрішнього національно-го виробництва та запасів іноземноі валюти.

Розглянемо вплив чистого експорту на обсяг національного ви-робництва в моделі «кейнсіанський хрест» (рис. 12.3).

 

 

Рис. 12.3. Вплив чистого експорту на обсяг

національного виробництва

 

Якщо внутрішні сукупні витрати дорівнюють С + I + G, то цій си-туації відповідає рівноважний обсяг виробництва та доходу N_0. Наяв-ність і збільшення чистого експорту (NE₁) зумовлює зміщення кривої сукупних витрат вгору, що переміщує рівноважну точку, якій від-повідає рівноважний обсяг виробництва N₁, тобто збільшення чистого експорту веде до збільшення зайнятості, доходу та обсягів виробни-цтва N₁ > N₀. І навпаки: якщо чистий експорт буде від’ємний (країна імпортує, а не експортує), це призведе до зменшення сукупних витрат, що змістить криву С + І + G вниз до С + I + G + (– NE₂). Рівновага переміститься в точку, якій відповідатиме рівноважний обсяг доходу N₂. У цій ситуації обсяг національного виробництва зменшиться (N₂ < N).

З огляду на те, що розширення експорту сприятливо впливає на економіку, постає запитання: Чи можлива ситуація в світовій еконо-міці, за якої спостерігалася б експортна експансія всіх країн одночас-но? Відповідь: Така ситуація неможлива (ні в теоретичній, ні в прак-тичній площині) оскільки:

1) експорт однієї країни утворює імпорт для іншої;

2) імпорт є функцією, яка залежить від власного доходу країни, а експорт – це функція, яка залежить не тільки від внутрішніх можли-востей країни, а й від динаміки національного доходу інших країн, а також бажання (чи небажання) іноземців купувати товари і послуги тієї чи іншої країни;

3) намагання країн скорочувати обсяги імпорту обов’язково призведе до скорочення обсягу їх експорту.

Причинами скорочення експорту можуть бути:

· скорочення іноземцями продажу товарів і послуг на ринку України у зв’язку зі зменшенням їх виробництва;

· обмеження Україною імпорту з інших країн змусять їх обме-жити обсяги імпорту з України на свої ринки;

· в експортному виробництві часто використовуються імпортні ресурси і тому скорочення обсягу їх імпорту буде обмежувати експорт;

· обмеження імпорту спричинить обмеження експорту через дію механізму вирівнювання обмінного курсу валют.

Наприклад, якщо Україна скоротить обсяг імпорту з інших країн світу, то це призведе до зменшення попиту України на іноземну ва-люту. Наслідком цього стане подорожчання валюти України порів-няно з іноземними валютами. Тому експорт України стане дорожчим, що скоротить попит інших країн світу на товари України, яка ініцію-вала скорочення обсягу імпорту в одноосібному порядку. Як резуль-тат, скорочення експорту України буде дорівнювати скороченню нею обсягу імпорту.

Вплив збільшення чистого експорту на економіку також зале-жить від того, чи перебуває вона в умовах повної зайнятості, або спостерігається дефляційний чи інфляційний розрив. Якщо економіка перебуває в умовах дефляційного розриву, то збільшення обсягу чис-того експорту (NE) позитивно вплине на її розвиток – збільшаться зайнятість й обсяги виробництва і доходу. Якщо ж економіка пере-буває у стані інфляційного розриву, то збільшення чистого експорту чинитиме негативний вплив на її динаміку, оскільки спостерігати-меться посилення інфляційних процесів. Якщо економіка досягла повної зайнятості та потенційного обсягу виробництва, то збільшен-ня чистого експорту може зумовити виникнення інфляційного роз-риву. Зазначені ситуації графічно зображені на рис. 12.4.

 

 

Рис. 12.4. Вплив збільшення чистого експорту на економіку

залежно від її стану

 

На графіку ситуація а) показує, що збільшення обсягу експорту в умовах потенційного обсягу виробництва зумовило інфляційний розрив. Ситуація б) відбиває, як збільшення обсягу чистого експорту забезпечило подолання дефляційного розриву економіки. Ситуація в) показує, що збільшення обсягу чистого експорту в умовах інфля-ційного розриву призводить до збільшення цього розриву.

 

12.5. Модель рівноваги Манделла-Флемінга для малої від-критої економіки. Вперше модель рівноваги малої відкритої еконо-міки була розроблена на початку 60-х років XX ст. економістами Р. Манделлою і М. Флемінгом, тому набула назви моделі Манделла-Флемінга.

Ця модель ґрунтуєтьсяна моделі IS - LM, але до неї входять нові змінні:

NE – чистий експорт;

r* – екзогенно задана світова відсоткова ставка;

q – курс національної валюти.

Передумови побудови моделі Манделла-Флемінга такі:

· у короткостроковому періоді рівень цін є незмінним, тобто Р = const;

· у малій відкритій економіці спостерігається абсолютна мо-більність капіталу: немає ніяких бар’єрів для перетину капіталом кор-донів і капітал вільно спрямовується туди, де йому забезпечується найшвидший приріст;

· внутрішня ставка відсотка у малій відкритій економіці дорівнює світовій (r = r*);

· номінальний обмінний курс дорівнює реальному;

· номінальна і реальна відсоткові ставки рівні.

У формалізованому виді цю модель можна записати за допомо-гою системи рівнянь:

де Ni – обсяг національного виробництва і доходу;

MPZ – гранична схильність до імпорту

∆Z – приріст імпорту;

∆N_і – приріст обсягу національного виробництва, зумовлений зміною імпорту;

C(N_d) – обсяг споживчого попиту домогосподарств, який зале-жить від доходу після оподаткування;

I(r^*) – внутрішні інвестиції національної економіки, обсяг яких залежить обернено пропорційно від величини внутрішньої відсотко-вої ставки, що дорівнює світовій;

NE(q) – чистий експорт, який є функцією від обмінного курсу валюти.

Рівняння 12.5 означає, що обсяг національного виробництва і доходу відчуває на собі вплив: відсоткової ставки (r), обмінного кур-су валют (q) та граничної схильності до імпорту (MPZ).

Рівняння 12.6 описує умову рівноваги на ринках благ: сукупні витрати (права частина рівняння) дорівнюють обсягу національного виробництва і доходу (N_і). Ця рівновага досягається за умови, що внутрішня відсоткова ставка (r) дорівнює світовій ставці (r*).

Рівняння 12.7 описує умови рівноваги на грошовому ринку: ліва частина – це пропозиція грошей, а права – попит на гроші. Рівняння 12.8 підкреслює, що у малій відкритій економіці внутрішня відсот-кова ставка наблизилась до світової.

У цій моделі екзогенними змінними (заданими ззовні) є:

· інструменти фіскальної політики у формі державних закупі-вель (G) і податків (Т);

· грошова маса (М);

· рівень цін (Р);

· світова відсоткова ставка (r*).

Внутрішніми (ендогенними) змінними є:

1) обсяг національного виробництва і доходу (N_i);

2) внутрішня реальна відсоткова ставка (r), яка за умови відсут-ності інфляції (Р = 0) дорівнює номінальній;

3) обмінний валютний курс (q).

Графічно модель Манделла-Флемінга зображена на рис. 12.5.

 

Рис. 12.5. Рівноважна модель Манделла-Флемінга для

відкритої економіки

Модель Манделла-Флемінга будується в тій самій системі коор-динат, що й модель IS-LM для закритої економіки: по горизонтальній осі відкладається дохід (N_i), а по вертикальній – відсоткова ставка (r).

Особливості моделі IS*-LM* для відкритої економіки:

· розшатування кривої IS* залежить від рівня обмінного курсу (q). Збільшення обмінного курсу призводить до зміщення кривої IS* ліворуч;

· крива IS* перетинає криву LM* в точці A, де r = r* (національна відсоткова ставка (r) дорівнює світовій (r*).

Економічний зміст зміщення кривої IS* полягає:

1) в тому, що світова відсоткова ставка менша за ставку в Украї-ні, тобто r*₁ < r. Іноземний капітал (за умови абсолютної його мо-більності) спрямовується туди, де він інтенсивно збільшується, тобто в ту економіку, де відсоткова ставка вища. За цих умов попит на націо-нальну валюту України підвищиться (за незмінної її пропозиції), наслідком стане підвищення її курсу. Остання обставина обумовить зменшення чистого експорту, що змістить криву IS* ліворуч до IS*₁, де всі три криві (IS*₁, LM* та r*₁) перетинаються в одній точці (A₁);

2) від світової відсоткової ставки (r*) та курсу валюти (q) водночас залежить тільки крива IS*, тому саме вона зміщується на графіку, а крива LM* залишається незмінною, відбиваючи залежність попиту і про-позиції на реальні касові залишки залежно від відсоткової ставки;

3) якщо світова відсоткова ставка буде вищою, ніж внутрішня ставка в Україні, то грошовий капітал спрямовуватиметься за кордон. Курс валюти України зменшиться, чистий експорт збільшиться і крива IS* зміститься праворуч до IS*₂, щоб знову всі три криві (IS*₂, LM* та i *₂) перетнулись в одній рівноважній точці (А₂).

Модель Манделла-Флемінга може бути зображена також у системі координат N_i та q (рис. 12.6).

 

 

Рис. 12.6. Рівновага товарного, грошового та зовнішнього ринків у системі координат N_i-q

Таким чином, національна відсоткова ставка врівноважена зі світовою і залишається стабільною, тобто r* = r = const. Крива LM* вертикальна, оскільки вона не залежить від курсу валюти. Спадний нахил кривої IS* пояснюється тим, що при зростанні курсу валюти (q) чистий експорт (NE) та сукупні витрати (С + I + G + NЕ) змен-шуються, і навпаки. Рівно­важна точка А в цій моделі є точкою пере-тину кривих LM* та IS*. Їй відповідає рівень обмінного курсу та обсяг виробництва і доходу, за яких грошовий і товарний ринки в умовах малої відкритої економіки врівноважені.

 

12.6. Методи визначення та режими валютних курсів. У світовій практиці використовують три методи визначення валютних курсів: 1) на основі зіставлення ринкових цін на золото, 2) споживчого кошику та 3) виробничих витрат.

Поширеним є метод зіставлення ринкових цін на золото, виз-начених різними валютами. Наприклад, якщо на певну дату на Лон-донській валютній біржі ціна 1 унції золота дорівнювала 2 дол. США і 3 євро, то для визначення курсу долара щодо євро потрібно ціну 1 унції золота у доларах поділити на ціну 1 унції золота у євро, тобто 1 дол. США = 2/3 євро.

Встановлення валютного курсу на основі зіставлення рівня цін на споживчий кошик визначається в такий спосіб: якщо ціна спожив-чого кошика (певного набору товарів і послуг) у доларах США дорів-нює Р_А, а в гривнях P_B, то курс долара щодо гривні визначається спів-відношенням цін:

 

1 дол. США = грн.

 

У країнах із різними національними валютами використовується також метод визначення валютного курсу на основі зіставлення ефек-тивних виробничих витрат. Показниками, що відбивають ефективні виробничі витрати, є:

· рівень заробітної плати;

· норма відсоткової ставки та ренти;

· рівень продуктивності праці.

Перші два методи визначення валютного курсу прийнятніші для короткострокового періоду, а останній (на основі ефективних вироб-ничих витрат) – для довгострокового періоду.

У зовнішньоекономічних відносинах використовуються різні ре-жими валютних курсів. Основними є плаваючий та фіксований обмінні курси валют.

Фіксований валютний курс підтримується державними органами валютного контролю (НБУ) і передбачає наявність певного офіцій-ного (зареєстрованого) співвідношення між національною грошовою одиницею та іноземною валютою, в основі якого лежить насамперед купівельна спроможність валют.

Плаваючий (гнучкий) валютний курс встановлюється ринком на основі співвідношення поточного попиту і пропозиції валют, що під-лягають обміну.

Крім того, застосовуються змішані режими, які є певним поєд-нанням двох названих вище основних.

До змішаних режимів валютних курсів належать:

1) керований плаваючий курс;

2) режим «повзуча прив’язка»;

3) фіксований курс у межах валютного коридору;

4) фіксований курс із можливими відхиленнями;

5) курс, фіксований центральним банком;

6) курс, фіксований валютною радою (золотий стандарт);

7) курс єдиної валюти.

Якщо державні органи, які здійснюють валютний контроль, вво-дять певні обмеження щодо системи гнучких (вільно плаваючих) ва-лютних курсів, то такий режим називають брудним флотингом або керованим плаваючим валютним курсом. Найчастіше держави дот-римуються саме цього режиму валютного курсоутворення. За цього режиму центральний банк здійснює інтервенції з метою підтримки рівноваги на валютному ринку.

Режим «повзуча прив’язка» найкраще застосовувати тоді, коли дії ринку відповідають прогнозам центрального банку щодо динаміки валютного курсу. Цей режим передбачає здійснення інтервенцій центральним банком для коригування контрольованого курсу.

Якщо центральний банк здійснює валютні інтервенції з метою утримання курсу національної валюти до іноземної в певних межах, то застосовується режим фіксованого курсу у межах валютного коридору.

Зміст режиму фіксованого курсу з можливими відхиленнями полягає у тому, що курс фіксується на довгостроковий термін, але до-пускаються незначні відхилення. Цей режим може призвести до знач­них змін курсів валют лише за умови порушення рівноваги або знач-ного впливу ринку на валютний курс.

Курс, фіксований центральним банком, жорсткіший, ніж курс з можливими відхиленнями, і передбачає стабілізацію курсу на невиз-начений термін. Цей режим доцільно застосовувати за умов держав-ного регулювання руху капіталів.

Курс, фіксований валютною радою, або золотий стандарт, зас-тосовувався в умовах, коли вся грошова маса (готівка і кошти на рахунках у банках) повністю покривалась іноземною валютою (або золотом) за фіксованим курсом.

Режим єдиної валюти передбачає відмову від національної неза-лежної валюти та введення єдиної валюти для групи країн. Прикла-дом єдиної валюти в сучасних умовах є євро, що введений обіг із січня 1999 р. Ця валюта передбачає ухвалення спільних рішень у сфері грошово-кредитного регулювання.

Вибір режиму валютного курсу припускає виявлення позитив-них і негативних ефектів від запровадження того чи іншого режиму.

Застосування плаваючих валютних курсів має такі переваги:

· курс визначається ринком і тому він найефективніше забез-печує розподіл фінансових ресурсів;

· обмежуються можливості отримання спекулянтами прибут-ків за рахунок центральних банків;

· попит і пропозиція як національної, так й іноземної валюти будуть збалансовані ринком, а тому національна грошово-кредитна політика є значною мірою незалежною від монетарної політики країн «іншого світу».

Недоліки застосування режиму плаваючих валютних курсів:

· асиметричність інформації спотворює ринковий механізм курсоутворення, що може мати негативні наслідки для економіки;

· невизначеність динаміки обмінного курсу у майбутньому ускладнює вибір раціональної поведінки економічними суб’єктами. Цей недолік певною мірою долається страхуванням за допомогою форвардних, ф’ючерсних або опційних угод, але страхування потре-бує додаткових витрат;

· свобода у проведенні незалежної внутрішньої грошово-кре-дитної політики може порушитись через відсутність засобів протидії падінню валютного курсу та ін.

Переваги від застосування фіксованих валютних курсів:

· фіксований (стабільний) курс є запорукою раціональної пове-дінки економічних суб’єктів;

· взаємозалежність грошово-кредитної політики і політики країни, до валюти якої «прив’язана» національна валюта, виступає як дисциплінарний захід, що упереджує різкі коливання припливу та відтоку капіталів і потребує втручання центрального банку;

· за умов недостатнього розвитку фінансових ринків та їхніх інструментів для проведення ринкової грошово-кредитної політики режим фіксованого курсу також виступає як дисциплінарний засіб.

Негативні наслідки застосування фіксованих валютних курсів:

1) оскільки немає надійнішого способу визначення оптималь-ного курсу валюти, ніж ринковий, будь-який центральний банк чи уряд не може зробити цю справу краще, ніж ринок, і тому фіксований курс становить загрозу відхилення від реального курсу;

2) якщо фіксований курс встановлено завищеним (чи заниже-ним), він може спровокувати спекулятивні атаки, що призведе до по-рушення монетарної стабільності або до суттєвої зміни у валютних резервах;

3) підтримання фіксованого курсу потребує від центрального банку наявності великих обсягів валютних резервів;

4) орієнтація на грошово-кредитну політику держави, до якої «прив’язана» національна валюта, може бути вразлива для частини національної економіки.

 

12.7. Девальвація національної валюти. Термін «девальвація» (від лат. de – зниження та valvo – маю вартість) характеризує офіцій-не зниження курсу національної валюти щодо до іноземних валют або міжнародної валютної облікової одиниці (євро тощо), а раніше – зменшення реального золотого вмісту грошової одиниці. Девальвація може бути оголошена урядом країни офіційно, у законодавчій формі. За так званої відкритої девальвації, влада використовує цю дію як засіб зміцнення своєї валюти методом вилучення з обігу частини грошової маси або обміну знецінених грошей.

За умов прихованої девальвації відбувається знецінення паперо-вих грошей (банкнот), зниження їх золотого вмісту, але без вилучен-ня частини грошової маси з обігу.

Головною причиною девальвації є нерівномірний розвиток інф-ляції, дефіцит платіжних балансів. В умовах загострення конкурентної боротьби за ринки девальвація використовується в інтересах стиму-лювання імпорту та поліпшення платіжного балансу методом при-ведення офіційного курсу валюти до тимчасової відповідності ринко-вому курсу конвертованих провідних валют (євро, долар США тощо).

Перехід до режиму плаваючих валютних курсів значною мірою зменшує дієвість девальвації як засобу ліквідації дефіциту платіжного балансу, тому що періодичні різні коливання курсів валют у міжна-родних розрахунках нейтралізують ефект девальвації.

Офіційну девальвацію часто проводили країни світу у 50-60-ті роки ХХ ст. в особливо складних умовах платіжного дефіціту. При-чому робили це з дозволу Міжнародного валютного фонду (МВФ), який контролює міжнародну валютну систему.

Девальвація вказує на те, що експортні товари країни стають дешевше на міжнародному ринку, оскільки інші країни заплатять за них менше валюти. Ця ситуація дає змогу збільшити експорт товарів та послуг. Одночасно треба більше сплачувати і за іноземну валюту, що формує негативний ефект: товари, куплені за кордоном, стають дорожчими. За таких умов, зменшується імпорт і споживачі неспро-можні купити таку ж кількість імпортних товарів, як раніше, тобто, девальвація перетворюється на форму організації внутрішнього попиту.

Обидва ці заходи, безумовно, покращують платіжний баланс. Але девальвацію можна проводити тільки тоді, коли уряду та цент-ральному банку вдається подолати інфляцію, що виникла внаслідок подорожчання імпортних товарів, тобто девальвація спричиняє зрос-тання цін на імпорт та інфляцію.

Чим вище підвищився рівень цін (великі темпи інфляції), тим більше «з’їдає» девальвація – ситуація повертається у вихідне поло-ження. Якщо причинами повернення девальвації було перевищення темпів зростання внутрішніх цін порівняно зі світовими, то новий імпульс інфляції погіршить ситуацію (у випадку, коли її швидко не вдається подолати).

На початку 70-х років ХХ ст. вже не було міжнародної системи з твердим курсом обміну валют, поширився «плаваючий курс», що діє дотепер, тобто різні країни самостійно (або колективно, як країни Євросоюзу) можуть змінити свої валютні курси – законодавчо підви-щити або знизити його. Але рухомі курси створюють невпевненість в успіху зовнішньоекономічної діяльності: стає все складніше перед-бачити доходи чи витрати на світових ринках. Однак країни з висо-ким рівнем інфляції та значним дефіцитом платіжного балансу у біль-шості випадків обирають дефляцію.

Варто звернути увагу на те, якщо країна повторно намагається девальвувати свою валюту з причини дефіціту платіжного балансу, то виникає загроза ввійти в цикл девальвацій з повторюваними хвилями девальвація-інфляція. У цьому випадку міжнародна спільнота буде вважати, що країна продовжує процес девальвації, і посилить сумніви щодо її платоспроможності.

Валютні потоки зазнають постійних загроз. Якщо країна у цих ситуаціях буде намагатися швидко вийти з кола девальвацій, то це потребуватиме рішучої боротьби з інфляцією. Але побороти її влас-ними зусиллями стає все складніше. Бо суб’єкти ринку починають думати, що їм не треба стримувати зростання цін і заробітної плати, оскільки уряд та НБУ «викуплять» їх за допомогою нових деваль-вацій. У цьому випадку невиправдане швидке підвищення цін та за-робітної плати, оскільки воно буде безпосередньо супроводжуватись знеціненням валюти і ще більше прискорюватись.

Легше за все вийти з цього циклу девальваації та інфляційної спіралі країна може за допомогою політики жорсткого стримування. Тільки успіх у цій політиці дасть змогу відновити довіру світової спільноти, одержати здоровий платіжний баланс і сильну валюту.

Згідно з досвідом розвинених країн, девальвація все частіше використовується як спосіб швидкого підвищення конкурентоспро-можності. Наприклад, у Швеції неодноразове зниження курсу крони у 80-ті роки ХХ ст. дало можливість зменшити витрати виробництва порівняно з іншими країнами і засобом зниження цін на шведські товари та послуги підвищило їх конкурентоспроможність.

Саме цей ефект може стати ключовим засобом, що розв’язує конфлікти цілей економічної політики і дає підстави одночасно збіль-шити сукупний попит та покращити платіжний баланс. Девальвація веде до того, що експорто зорієнтовані галузі можуть продавати біль-ше своєї продукції за кордон. Це стимулює збільшення обсягів вироб-ництва продукції суміжних галузей, підприємств. Національні екс-портери мають можливість купувати більше напівфабрикатів та комп-лектуючих всередені країни, замість придбання їх способом імпорту. Цим самим посилюється внутрішній попит на вітчизняну продукцію.

Але одночасно девальвація здійснює стримуючий вплив на внутрішнє споживання: у зв’язку з підвищенням цін на імпортні то-вари споживачі не мають грошей, щоб купити стільки ж благ, як рані-ше, тобто зменшення купівельної спроможності грошей та реальної заробітної плати, підвищення цін на імпортні блага призведе до зменшення попиту на продукцію місцевої промисловості.

Якщо девальвація здійснюється в обґрунтованих розмірах і у відповідній фазі кон’юктури (пожвавлення – коли легше розширити та завоювати частку на міжнародних ринках), то її загальний вплив на виробництво може бути позитивним. Збільшення конкурентоспро-можності економіки призведе до зростання експорту та скорочення імпорту більшою мірою, ніж зменшення споживання всередині краї-ни. Збільшення виробництва може в свою чергу стимулювати при-плив інвестицій. Стратегія девальвації набуває такого виду:

 

Отже, стратегія девальвації націлена на підвищення конкурен-тоспроможності господарства, яке приводить до збільшення заоща-джень (інвестицій та сальдо платіжного балансу) і виробництва, що згодом створить нові робочі місця.

Однак стратегія девальвації небезспірна: вона погіршує умови зовнішньої торгівлі. У випадку подорожчання імпорту та здешев-лення експорту треба збільшувати обсяг експорту, щоб мати платіжні засоби (валюту інших країн) для закупівлі імпорту. При зниженні курсу національної валюти збільшується розмір іноземного боргу у «гривні», що зумовлює різке зростання витрат на сплату відсотків, тобто зростаючі реальні економічні ресурси треба використовувати для сплати відсотків за кордон та сплати імпорту.

У цих умовах девальвація приведена до покращення платіж-ного балансу, якщо попит на гривню на міжнародних ринках був чутливим до цін (як кажуть економісти – еластичність цін має бути високою), тобто у разі успіху девальвації, зниження відносних цін на українські товари фактично створить ситуацію, коли попит на експортні товари реально й суттєво збільшиться одночасно зі змен-шенням попиту на імпортні товари. Якщо цього не відбудеться (обсяг експорту та імпорту зміниться невідчутно), то стан платіжного ба-лансу не покращиться: незначного збільшення експорту буде недос-татньо для сплати збільшених витрат на імпорт та підвищенного від’ємного сальдо відсоткових платежів. Ситуація в економіці може погіршитись і за умов, коли девальвація стимулює захисну реакцію у формі вимог компенсації підвищення цін та імпорту.

Девальвація зменшує реальну заробітну плату. Суперечлива си-туація, коли посилення конкурентоспроможності веде до збільшення прибутку в економіці, а реальні доходи працівників зменшуються, фор-мує напружений стан у суспільстві з причини несправедливого пере-розподілу доходів. Висування надвисоких вимог до заробітної плати може сформувати нову кризу збільшення виробничих витрат.

 

12.8. Вплив валютного курсу на економічну політику дер-жави. Для визначення впливу курсу національної валюти на фіскаль-ну, монетарну та зовнішньоторговельну політику держави розгляне-мо ефект стимулюючих заходів держави за фіксованого та плаваю-чого курсів валюти. Порівняльна характеристика стимулюючої фіс-кальної політики при різних методах встановлення курсу зображена на рис. 12.7. На графіку а) стимулююча фіскальна політика, що проявляється у збільшенні державних закупівель (↑G) та зменшенні податків (↓Т), змістить криву «інвестиції-заодження» IS*₁ праворуч до IS*₂. Але ця політика не вплине на криву LM*, яка залежить від сві-тової відсоткової ставки, а не від курсу національної валюти. Тому, сти-мулююча політика при плаваючому курсі валюти не призведе до зміни обсягу виробництва, а лише зумовить підвищення курсу валюти (q).

 

Рис. 12.7. Стимулююча фіскальна політика у відкритій малій економіці за фіксованого, графік б), та плаваючого, графік а),

курсів валют

 

Стимулююча політика у закритій економіці має ефект збільшення обсягів національного виробництва і доходу. Але у відкритій еконо-міці при плаваючому курсі валюти вона приводить до інших наслід-ків. Пояснюються ці відмінності тим, що у відкритій економіці сти-мулююча фіскальна політика зумовлює збільшення внутрішньої від-соткової ставки (r) вище від світового рівня (r*). Це стимулює прихід іноземного капіталу в Україну. В результаті, збільшується пропозиція іноземної валюти, підвищується попит на національну валюту. Така обставина обумовлює підвищення курсу національної валюти (q), що призводить до зменшення чистого експорту (↓NE).

Оскільки фіскальна політика впливає водночас на внутрішньо- та на зовнішньоекономічні відносини, то приріст виробництва і до-ходу, який було отримано внаслідок стимулюючого впливу цієї полі-тики на сукупний попит (↑AD), нівелювався через зменшення чистого експорту (↓NE).

Інші наслідки матиме вплив фіскальної політики у відкритій економіці за фіксованого курсу валюти (рис. 12.7). Як видно із гра-фіка б), збільшення державних закупівель (↑G) та зменшення податків (↓T), як і в попередньому графіку, зміщує криву IS*₁ вгору до IS*₂. У результаті таких дій уряду підвищиться курс національної валюти від q₁ до q₂. Але держава проголошує політику незмінного (фіксованого) курсу. Щоб утримати останній на незмінному рівні (q₁), держава змушена збільшити пропозицію грошей, що змістить криву LM*₁ до LM*₂. За цих умов курс валюти залишиться незмінним (q₁ = q*), а обсяг виробництва і доходу збільшиться від N₁ до N₂.

Такий результат впливу фіскальної стимулюючої політики при фіксованому курсі національної валюти пояснюється тим, що підви-щення внутрішньої відсоткової ставки (↑r), спричинене цією політи-кою, компенсується впливом грошової експансії, яка знижує внут-рішню відсоткову ставку (↓r).

Тепер розглянемо вплив стимулюючої грошово-кредитної (монетарної) політики за умов плаваючого і фіксованого курсів ва-люти (рис. 12.8). Якщо держава намагається простимулювати економічне зростання монетарним засобом із плаваючим курсом, то вона здійснює грошову експансію. Як видно з рис. 12.8, графік а), монетарні засоби не впливають на криву IS*, але призводять до змі-щення кривої LM*₁ праворуч до LM*₂. Наслідком стимулюючої моне-тарної політики є зменшення курсу національної валюти від q₁ до q₂ та збільшення обсягу виробництва і доходу від N₁ до N₂.

 

 

Рис. 12.8. Вплив стимулюючої монетарної політики за умов плаваючого і фіксованого курсів валюти

 

Наслідки впливу монетарної політики у відкритій економіці з плаваючим курсом валют збігаються з наслідками монетарної полі-тики у закритій економіці. І хоч ці наслідки однакові, причини, що їх зумовлюють, різні:

· для закритої економіки збільшення пропозиції грошей (M^S) приводить до зменшення внутрішньої відсоткової ставки (↓r), що спричиняє збільшення інвестиційних витрат (↑І) і, як наслідок, веде до збільшення обсягу національного виробництва і доходу (↑N_i),

тобто ;

· для відкритої економіки при плаваючому курсі національної валюти збільшення пропозиції грошей (M^S) теж призводить до змен-шення внутрішньої відсоткової ставки (↓r), що впливає на відтік капі-талу за кордон (туди, де світова відсоткова ставка (r*) вища, ніж на-ціональна). Це збільшує пропозицію національної валюти на світо-вих ринках і зумовлює зниження її курсу (↓q), що стимулює збіль-шення обсягу чистого експорту (↑NE). Як наслідок, зростає сукупний попит (↑AD) та обсяг виробництва і доходу (↑N_i),

тобто .

На рис. 12.8, графік б), показано ефект державної стимулюючої монетарної політики за фіксованого курсу національної валюти.

Припустімо, що НБУ викупив у населення облігації державної внутрішньої позики і збільшив у такий спосіб пропозицію грошей, внаслідок цього крива LM*₁ змістилась праворуч до LM*₂. Ця дія НБУ призвела б до зниження курсу національної валюти від q₁ до q₂. Але оскільки НБУ проводить політику фіксованого курсу, то для його утримання на попередньому рівні (q₁) він вимушений був би вплинути на цю ситуацію шляхом зменшення пропозиції грошей, тобто крива LM*₂ мала б зміститись до LM*₁, а курс валюти, підвищитись від q₂ до q₁. Це означає, що в умовах фіксованого курсу національної валюти стимулююча монетарна політика неможлива.