Приватній економіці, млрд грн

№ пор.	Фактич-ний обсяг вироб-ництва (доходу) ЧВП = Nd	Спо-жи вання (С)	Заощад- ження (S)	Запла- новані інвес- тиції (I0)	Сукупні витрати C + I0	Наслідки: непередба-чені інвес-тиції в запаси (+), або вилу-чення із запасів (–)	Тенденція зміни ЧВП
						– 25	Збільшення
						– 20
						– 15
						– 10
						– 5
							Рівновага
						+ 5	Зменшення
						+ 10
						+ 15
						+ 20

 

Якщо ЧВП буде перевищувати рівноважний обсяг, то це озна-чає, що сукупні витрати будуть недостатні для закупівлі виробленого продукту. Наслідком цього стане збільшення товарних запасів, на яке підприємці відреагують зменшенням обсягів виробництва.

Механізм встановлення та порушення рівноваги сукупних вит-рат і ЧВП зображено на рис. 9.18.

На графіку бісектриса показує, що кожна точка на ній відповідає рівновазі між обсягом ЧВП та сукупними витратами (C + I₀). Лінію сукупних витрат передають функції споживання (C) і запланованих інвестицій (I₀).

Рівноважний обсяг ЧВП встановлюється в точці перетину кривої сукупних витрат із бісектрисою. Цій точці, як і в таблиці, відповідає обсяг ЧВП в 1000 млрд грн. Якщо C + I₀ < ЧВП (крива витрат розта-шована нижче бісектриси, тобто праворуч від точки N), відбувається збільшення товарних запасів і підприємці зменшать обсяг ЧВП.

 

 

 

Рис. 9.18. Механізм установлення рівноваги між сукупними витратами (С + I₀) та обсягами ЧВП

 

І навпаки, якщо C + I₀ > ЧВП (крива витратрозташована вище бісектриси, тобто праворуч від рівноважної точки N), буде спостері-гатись зменшення товарних запасів і з’явиться стимул для збільшен-ня обсягу виробництва. У першому випадку крива витрат рухати-меться праворуч до точки рівноваги N, а в другому – ліворуч до тієї самої точки.

Другий метод – «вилучень та ін’єкцій» ґрунтується на таких засадах:

· заощадження (S) – це вилучення потенційних витрат із потоку «витрати-доходи»;

· збільшення заощаджень зменшує споживання, роблячи його обсяг меншим за обсяг виробництва, що зумовлює зменшення обсягів ЧВП;

· ЧВП – це обсяг не тільки споживчих, а й інвестиційних това-рів. Останні реалізуються всередині підприємницького сектору. Тому інвестиції за змістом є ін’єкціями у потік «доходи-витрати»: вони компенсують вилучення із економіки обсягів заощаджень.

Якщо вилучення із економіки перевищують ін’єкції, то сукупні витрати C + I₀ будуть меншими від ЧВП, який буде більшим за рівно-важний. І навпаки, якщо ін’єкції перевищують вилучення, тобто I₀ > S, то сукупні витрати C + I₀ перевищуватимуть обсяг ЧВП.

Важливо пам’ятати, що інвестиції – це мінливий елемент сукуп-ного попиту (сукупних витрат).

В економіці рівновага буде встановлена у ситуації, де I₀ = S, тоб-то коли урівноважаться вилучення у виді заощаджень з ін’єкціями як інвестиціями.

Із табл. 9.1. видно:

1) що будь-яке відхилення рівня заощаджень від величини заплано-ваних інвестицій обумовлює відхилення ЧВП від рівноважного обсягу;

2) якщо ЧВП менший за рівноважний обсяг, то спостерігаються надлишкові сукупні витрати: підприємці планують інвестувати більше, ніж прагнуть заощаджувати домогосподарства;

3) коли незначні вилучення (заощадження) компенсуються від-носно великими інвестиційними ін’єкціями, то це призводить до пере-вищення сукупних витрат над обсягом виробництва і, відповідно, збільшення ЧВП;

4) якщо ЧВП перевищує рівноважний обсяг, то сукупні витрати відставатимуть від рівня виробництва, домогосподарства будуть більше заощаджувати, ніж підприємці планують інвестувати;

5) перевищення заощаджень над запланованими інвестиційними витратами (S > I₀) обумовлює зменшення сукупних витрат (C + I₀) порівняно з обсягомЧВП, що веде до зменшення останнього;

6) рівновага сукупних витрат і обсягу національного виробництва буде стійкою тільки за умови, що підприємці планують інвестувати стільки ж, скільки готові заощадити домогосподарства; тобто , якщо S = I₀.

На рис. 9.19 зображена крива запланованих інвестицій, якій відпо-відає стабільний обсяг в 200 млрд грн (табл. 9.1), тому вона передана горизонтальною лінією I₀.

 

 

Рис. 9.19. Рівновага запланованих інвестиційних витрат (I₀)

та заощаджень (S)

 

Крива заощаджень проходить через точку М, якій відповідає 900 млрд грн ЧВП і нульовий рівень заощаджень: за цієї умови весь ЧВП споживається і зовсім не заощаджується, та точку N прямої за планових інвестицій, якій відповідає рівноважний обсяг ЧВП (1000 млрд грн). Точка N – характеризує рівновагу витрат (C + I₀) та ЧВП: коли обсяг заоща-джень, що вилучається зі споживання домогосподарствами, збігається з бажаннями інвесторів інвестувати саме такий обсяг.

Але в економіці заощаджувачі та інвестори є різними суб’єкта-ми, тому обсяг інвестицій і заощаджень може не збігатися. Це поясню-ється різними мотивами та стимулами, які визначають поведінку цих суб’єктів. Так, фірми заощаджують для майбутнього інвестування, а домогосподарства – для забезпечення старості; для нагромадження гро-шових коштів з метою придбання в майбутньому товарів довгостроко-вого користування; для того, щоб мати на «чорний день» і для передачі у спадщину тощо.

Нерівність S та I₀ обумовлює відхилення обсягу національного виробництва від рівноважного стану. І класичні, і неокласичні, і кейн-сіанські теорії пояснюють, що макроекономічна рівновага можлива лише за умов рівності заощаджень та інвестицій. Щоб вирішити цю суперечність, треба відокремити заплановані інвестиції від фактич-них. До фактичних інвестицій належать як заплановані, так і незапла-новані. Останні виступають своєрідним вирівнювачем, який приво-дить у рівноважний стан фактичні заощадження й інвестиції.

9.7. Відхилення рівноважного ВВП в умовах повної зайня-тості. Обсяг валового випуску, досягнутий в умовах повної зайнято-сті, називають потенційним (рівнем природного випуску).

Бажаним для суспільства є такий обсяг національного вироб-ництва, який можна отримати в умовах, близьких до повної зайнятості. Але досягти таких умов складно, частіше неможливо. Для побудови графіка, що ілюструє відхилення економіки від цієї бажаної ситуації, на осі абсцис відкладемо обсяг ЧВП, а на осі ординат – сукупні витрати, які для закритої приватної економіки дорівнюють сумі споживчих витрат домогосподарств (С) та інвестиційних витрат підприєм-ницького сектору (І) (рис. 9.20).

Нехай безінфляційний рівень виробництва за умов повної зайня-тості (Q_пз) дорівнює 700 млрд грн. А лінія сукупних витрат (С + І₀)₁ перетинає бісектрису в точці N₁, розташованій ліворуч від обсягу ви-робництва в умовах повної зайнятості (N). Величина, на яку сукупні витрати (С + I = 660 млрд грн) менші від рівня ЧВПза повної зайня-тості, називають рецесійним розривом. Термін «рецесія» пояснює від-носно слабкий (помірний), некритичний спад ділової активності ви-робництва; зниження темпів економічного зростання – послідовне зменшення реального валового внутрішнього продукту.

Пояснюється така назва тим, що нестача витрат впливає депре-сивно на економіку, зміщуючи точку рівноваги ліворуч, що означає зменшення обсягу національного виробництва, тобто рецесійний роз-рив – це та величина, на яку потрібно змістити криву сукупних витрат вгору для того, щоб досягти обсягу ЧВП в умовах повної зайнятості. Графічно рецесійному розриву відповідає відстань по вертикалі між (С + І₀)₀ та (С + І₀)₁.

Навпаки, зміщення кривої сукупних витрат (С + І₀)₀ вгору від того обсягу сукупних витрат, який забезпечує повну зайнятість, тобто до відбиває інфляційний розрив попиту.

Інфляційний розрив – величина, на яку сукупні витрати 760 млрд грн (С + І₀)₂ перевищують рівень витрат, що забезпечують потенційний обсяг ЧВП. На графіку інфляційний розрив – це від-стань, на яку крива сукупних витрат (С + І₀)₂ має зміститись униз, щоб забезпечити ЧВП за повної зайнятості.

Інфляційний розрив свідчить про те, що в суспільстві є надлиш-ковий сукупний попит, який не може бути задоволений шляхом зростання реального обсягу національного виробництва.

 

 

Рис. 9.20. Інфляційний та рецесійний розриви в економіці

 

За рецесійного та інфляційного розривів держава прагне впли-вати на величину сукупного попиту через величину сукупних витрат, зміщуючи точку рівноваги у бажаному для суспільства напрямку. З урахуванням участі держави сукупні витрати С + І₀ + G. Зобразимо графічно вплив державних витрат на зміщення точки рівноваги (рис. 9.21).

Як видно на графіку, кожна наступна ланка у формуванні сукуп-них витрат зміщує точку рівноваги (остання встановлюється перети-ном складових сукупних витрат: споживання, інвестицій та держав-них витрат із бісектрисою) праворуч від точки Е₁ до точки Е₂ потім до точки, Е₃ наближаючи рівновагу до умов повної зайнятості, тобто до точки Е_F.

В економіці будь-якої країни ВВП рідко буває стабільним, для нього характерні циклічні коливання і періоди тривалого збільшення. Зміни рівноважного ВВП відбуваються внаслідок змін приватних су-купних витрат С + І_n, особливо запланованих інвестицій І_n. Саме інвестиційні витрати підприємств є нестабільними, але очікуваними.

 

 

Рис. 9.21. Вплив держаних закупівель на подолання

рецесійного розриву

 

Рис. 9.22. Вплив інвестицій на ринок ЧВП

 

На графіку зміну сукупних витрат передає зміщення кривої С + І_n, а інвестицій – лінії I_n. Якщо очікувана норма чистого прибутку від інвестицій збільшується, то лінія попиту на інвестиції зміститься вго-ру з I_n1 до I_n3: фактичні витрати на інвестиції збільшаться – наприклад на 10 млрд грн (рис. 9.22). Тоді лінія сукупних витрат (С + І_n)₁ на рис. 9.20 зміститься вгору до (С + I_n)₃, а рівноважний обсяг ЧВП збільшиться.

І навпаки, якщо очікувана норма чистого прибутку від інвесту-вання зменшиться, бо підвищиться відсоткова ставка, то відбудеться скорочення витрат на інвестиції, їх лінія зміститься вниз до I_n2 і сукупних витрат – до (С + І_n)₂. Що призведе до зниження рівня ЧВП.

 

9.8. Мультиплікатор витрат моделі AD-AS. Як видно з рис. 9.22, збільшення інвестицій на 10 (від 50 до 60) млрд грн привело до підвищення рівня ЧВП на 50 млрд грн (5 разів), а зменшення інвестицій на 20 млрд грн (від 50 до 30) знизить рівень ЧВП на 100 млрд грн (700-600).

Цей результат називається ефектом мультиплікатора витрат (m_п):

 

Дії ефекту мультиплікатора піддаються не тільки інвестиції, але й інші елементи сукупних витрат (споживання, держвитрати, експорт). Знаючи величину мультиплікатора і первинні зміни витрат, можна роз-рахувати величину зміни ЧВП.

Тому зміна споживання, інвестицій, держзакупівель, експорту – зміщення вгору/вниз лінії сукупних витрат, викликає багаторазову зміну реального ЧВП, тобто незначне збільшення витрат у декілька разів під-вищує рівень ЧВП, і навпаки.

Наприклад, мультиплікатор ніби відбиває ланцюгову реакцію від кинутого у воду каменя (нескінченна геометрична прогресія). Ло-гічне обґрунтування мультиплікатора витрат полягає в тому, що вит-рата і отримання доходу це дві складові однієї операції, завжди збері-гається певна пропорційність у використанні доходу на споживання і заощадження. Будь-яка зміна доходу спричинить зміни і в споживан-ні, і в заощадженнях, бо D_і = C+S.

Мультиплікатор показує, на скільки разів сумарний приріст про-дукту ЧВП, отже, і доходу D_і, перевищує початковий приріст інвес-тиційних або інших витрат.

Значення мультиплікатора: підсилює коливання підприємниць-кої діяльності, викликані змінами у витратах: відносні зміни в інвести-ційних планах підприємств, у планах заощаджень сімей, державних закупівлях, експорті викликає набагато більші зміни у рівноважному рівні ЧВП. Вплив зміни тільки заощаджень відбиває простий муль-типлікатор

 

(9.5)

 

Мультиплікатор, що враховує всі вилучення із доходів сімей (заощадження, податки, витрати на імпорт), називається складним; розраховується за формулою

 

. (9.6)

 

Але спроби суспільства більше заощаджувати часто призводять до того ж або меншого фактичного обсягу заощаджень, тобто закін-чуються невдачею. Цей курйоз називають парадоксом ощадливості, за яким заощадження є соціально небажаними.

Якщо бажання домогосподарств більше заощаджувати (на рис. 9.23 зміщення лінії від S₁ до S₂) не призведе до збільшення інвес-тицій (не відбудеться зміщення лінії І_n), відбудеться багаторазове зменшення обсягів реального ЧВП.

Парадокс ощадливості проявляється у різних формах. Ощадли-вість може бути благом для індивіда або сім’ї – вони в такий спосіб забезпечують собі «хліб на чорний день». Але для суспільства ощад-ливість може обернутися бідою через причини зменшення вироб-ництва і зайнятості, бо збережена гривня – це невитрачений дохід, вона не пред’являє попит на внутрішній продукт.

Стимули, що посилюють ощадливість до збільшення з’явля-ються у сімей якраз тоді, коли економіка вступає в стадію спаду вироб-ництва і збільшення заощаджень у цей період небажане.

 

 

Рис. 9.23. Ефект збільшення ощадливості без зміни

обсягу інвестицій

Проте ощадливість часто бажана – приводить до зменшення інф-ляції: якщо економіка перебуває на класичному відрізку, то зменшення споживчих витрат змістить криву сукупного попиту ліворуч. При збільшенні заощаджень звільняються ресурси із сектору споживання і їх можна використати для виробництва більшого обсягу інвестиційних товарів, що збільшить у майбутньому виробничі потужності. Буде при-скорено темп економічного зростання.

Зв’язок між ефектом мультиплікатора витрат та моделлю «сукупний по-пит – сукупна пропози-ція» (AD-AS) зображено на рис. 9.24, де на схемі а) зображено графічно мо-дель мультиплікатора, а на схемі б) відтворена модель AD-AS. Як видно зі схеми а) збільшення сукупних витрат стимулює приско-рене збільшення обсягу ви-робництва, тому що еко-номіка перебуває в умовах, коли обсяг національного виробництва менший за потенційний.

Схема б) зображує короткострокову криву сукупної пропозиції, яка характеризується стрімкою крутизною там, де обсяг виробництва виходить за межі потенційного (Q^*). У моделі AD-AS точці рівноваги Е відповідає такий самий обсяг рівноважного виробництва, як і в моделі мультиплікатора витрат.

Обмежена можливість використання ефекту мультиплікатора витрат пояснюється тим, що він можливий тільки для умов депресії або рецесії та не підходить для умов повної зайнятості й для умов, коли реальний обсяг національного виробництва перевищує потен-ційний його рівень.

 

 

 

 

Рис. 9.24. Зв’язок мультиплікатора витрат з моделлю AD-AS

 

 

 

 

Рис. 9.25. Вплив інфляції на величину мультиплікатора

 

 

Отже, з аналізу впливу інфляції на дію мультиплікатора витрат можна дійти висновків:

а) інфляційне зростання цін ослаблює дію мультиплікатора;

б) модель мультиплікатора витрат не може пояснити ситуацію, коли зміна сукупного попиту (сукупних витрат) веде до зміни рівня цін;

в) величина мультиплікатора дуже важлива для розробки дер-жавної макроекономічної політики.

Оскільки мультиплікативний ефект перебуває у прямій залеж-ності від граничної схильності до споживання, то, наприклад, зростан-ня МРС від 0,7 до 0,8 зумовлює зростання мультиплікатора витрат від 3,3 до 5, і навпаки, скорочення МРС від 0,8 до 0,7 зменшить мульти-плікативний ефект сукупних витрат від 5 до 3,3.

Держава через систему податків і трансфертних платежів впли-ває на зменшення граничної схильності до споживання і величину мультиплікатора з метою зменшення дестабілізуючого впливу змін у сукупних витратах на економіку країни.

 

9.9. Макроекономічна рівновага на товарному і грошовому ринках. У моделі AD-AS і моделі «кейнсіанський хрест» ринкова від-соткова ставка є чинником зовнішньої (екзогенної) зміни. Вона вста-новлюється на грошовому ринку незалежно від ринку товарів. Конкре-тизацією моделі AD-AS є модель IS-LM (інвестиції-заощадження, лік-відність-гроші), яка пояснює стан грошової рівноваги. За допомогою цієї моделі визначають співвідношення відсоткової ставки (r) і доходу (N_i), при яких досягається рівновага на товарному і грошовому ринках.

Об’єднуючи ринок товарів і послуг з грошовим ринком, ставка відсотка (r) перетворюється на внутрішню (ендогенну) змінну. Її рів-новажна величина відзеркалює процеси, що відбуваються на цих ринках.

Графічно модель IS-LM зоб-ражується по-різному. Відповід-но до теорії неокласиків крива IS полога, оскільки коефіцієнт елас-тичності сукупного попиту за відсотковою ставкою високий. Крива LM має вертикальний вигляд, проходить через точку потенційного обсягу виробництва, оскіль-ки попит на гроші нееластичний за відсотковою ставкою. У цьому випадку потенційний обсяг виробництва не залежить від ставки відсотка, а визна-чається технологічним рівнем вироб-ництва.

Згідно з монетаристською теорією крива IS теж полога, а крива LM харак-теризується крутизною нахилу, оскільки спостерігається незначна еластичність по-питу на гроші за відсотковою ставкою. Пояснюється така обставина тим, що го-ловним чинником, який визначає грошовий попит, є дохід.

 

 

Рис. 9.26. Кейсіанська модель IS-LM

 

У кейнсіанській моделі (рис. 9.6) лінія IS має круту конфігурацію, оскільки тільки одна складова сукупного попиту – інвестиційний попит – залежить від ставки відсотка, хоча і незначною мірою. А крива LM поло-га через високу еластичність грошового попиту за відсотковою ставкою.

Незалежно від положення кривих IS та LM, графік їх взаємодії показує стан спільної рівноваги товарного і грошового ринків, за якими можна визначити ефективний попит у національній економіці.

Як видно з рис. 9.26, спільна рівновага двох ринків за незмінного рівня цін (P = const) визначається нормою відсотка (r). Вона встанов-люється в точці перетину кривих IS і LM. Цій точці відповідає ситуація, коли пропозиція грошей (M^S) забезпечує таку відсоткову ставку (r₀), за якої заплановані інвестиції (I) урівноважені з заощадженнями (S).

Логіку передавального механізму відсоткової ставки (r), який за-безпечує рівновагу товарного і грошового ринків, можна схематично описати так:

а) якщо реальні касові залишки зменшуються, то зменшуєть-ся і обсяг національного виробницива, дохід:

б) якщо реальні касові залишки збільшуються,

то

де В – бюджетне обмеження (обмеження витрат величиною доходу).

За допомогою цього механізму зміни у рівновазі на одному з ринків обумовлюють зміни умов спільної рівноваги двох ринків. Розглянемо вплив зміни рівня цін на ринку товарів (P) на зміни рівноваги двох ринків (рис. 9.27).

 

 

 

Рис. 9.27. Вплив зміни рівня цін на рівновагу

товарного і грошового ринків

Зниження рівня цін на товари з P₀ до P₁ не призводить до зміни положення кривої IS, оскільки фактори, що її визначають (державні витрати G, податки T і грошова маса М), залишаються незмінними. Зміна рівня цін у бік зниження вплине на положення кривої LM, унаслідок цього вона зміститься праворуч від LM₀ до LM₁. Пояс-нюється зміщення кривої LM праворуч тим, що реальна пропозиція грошей за цих умов зросте. Шляхом зміщення кривої LM на спільному ринку благ, грошей і цінних паперів буде встановлена нова ситуація рівноваги, яка зміститься від точки N₀ до точки N₁. Їй відпо-відатиме менша відсоткова ставка (r₁ < r₀) та більший обсяг випуску (N₁ > N₀).

9.10. Умови рівноваги трьох ринків за моделлю Хікса-Хан-сена. Модель Джона Хікса та Елвіна Хансена є першою та найпо-ширенішою інтерпретацією кейнсіанської моделі «доходи-витрати». Модель Хікса-Хансена доповнює модель IS-LM рівняннямипопиту та пропозиції на ринку праці. Це дає можливість виявити умову рів-новаги на трьох ринках.

Абстрагуючись від державного сектору та сектору «закордоння», модель Хікса-Хансена може бути математично представлена наступ-ною системою рівнянь:

 

де рівняння (9.7) – функція доходу, в якій споживання (С) і інвестиції (І) є функціями від N та r;

рівняння (9.8) – функція попиту на реальні грошові залишки;

рівняння (9.9) – агрегатна виробнича функція;

рівняння (9.10) – функція попиту на працю;

рівняння (9.11) – функція пропозиції праці.

Зобразимо цю модель графічно на рис. 9.28. У цій моделі єдиним змінним ресурсом є праця. Попит на працю визначається першою похідною агрегатної виробничої функції. Попит і пропозиція праці є функціями реальної заробітної плати . Всі інші рівняння теж є функціми реальних величин.

У IV квадранті зображено виробничу функцію: рівняння (9.9) показує зв’язок між обсягом випуску та рівнем зайнятості.

У III квадранті зображено ринок праці; його показники визна-чаються рівняннями (9.10) і (9.11). Лінії показують точку перетину кривих попиту на працю та пропозиції праці, якій відповідає повна зайнятість (L₀^*) за реальної ставки зарплати .

У II квадранті зображено співвідношення відсоткової ставки (r) та реальної ставки заробітної плати .

У I квадранті зображено кейнсіанську модель рівноваги системи ринків у трактуванні Хікса-Хансена. Криву IS у цьому квадранті по-будовано за рівнянням (9.7). Вона показує зв’язок між відсотковою ставкою і рівноважним обсягом доходу, який визначається рівністю запланованих інвестицій та заощаджень (I = S).

Проаналізуємо умови рівноваги, крокуючи від І до ІV квадрату. Пропозищя грошей є екзогенною змінною, визначається НБУ, який здійснюює грошово-кредитну політику. Вона задана рівнянням (9.7) і в I квадранті представ­лена кривою LМ, що відбиває рівноважне співвід-ношення попиту на гроші та їх пропозиції за незмінного рівня цін.

Дж.М. Кейнс розглядав заощадження винятково як функцію дохо-ду, а інвестиції як функцію відсоткової ставки, тобто S = f (N), а І = f(r).

У моделі Хікса-Хансена функція доходу, рівняння (9.7) зображена так, що заощадження і споживання є функціями і від доходу, і від відсоткової ставки. Цим нововведенням автори тільки підтверджують, що заощадження чутливіше реагують на зміни доходу, ніж на зміни відсоткової ставки, а інвестиції, навпаки, чутливіші до змін відсоткової ставки і менш чутливі до зміни доходу. Тому лінія інвестиційної функції від відсоткової ставки стрімко спрямована вгору, а лінія інвестиційної функції від доходу вниз.

 

 

 

Рис. 9.28. Модель рівноваги на трьох ринках: товарному,

грошовому та ринку праці

9.11. Неокласична модель загальної макроекономічної рівно-ваги (ЗЕР). Економічна діяльність суб’єктів господарювання на окре-мих ринках по-різному характеризується неокласичною та кейнсіан-ською концепціями, що розглядають загальну економічну рівновагу як цілісний механізм функціонування трьох ринків.

Головними рисами неокласичної моделі є такі:

· наявність трьох ринків: праці, капіталу (цінних паперів) і благ. Відсутність ринку грошей пояснюється тим, що гроші, на відміну від товарів, не є багатством, а лише є мірою цінності всіх інших благ (а са-мі цінності не мають);

· на ринку взаємодіють два суб’єкти: 1) підприємці та 2) домо-господарства (бо неокласики не відводять державі активної ролі в економіці);

· економіку утворюють реальний і грошовий сектори.

У реалъному секторі економіки неокласики головну роль відво-дять ринку праці, рівновага на якому досягається за допомогою гнучкої ставки реальної заробітної плати, що забезпечує повну зайнятість. За таких умов домогосподарства повністю реалізують свої наміри щодо продажу трудових послуг та отримання доходу, а підприємці реалізу-ють свої наміри щодо обсягів найманої праці й виробництва.

Доходи домогосподарства поділяються на дві частини: одна з них реалізується на споживчому ринку благ, а інша – заощаджується і вит-рачається не ними, а підприємцями на ринку капіталів.

Вироблений підприємницьким сектором продукт дорівнює сумі факторних доходів домогосподарств і реалізується підприємцями на ринку благ домогосподарствам, а іншачастина реалізується самому під-приємницькому сектору, задовольняючи його інвестиційний попит. Як-що обсяг інвестицій дорівнює обсягу заощаджень (І = S), то попит на ринку благ буде урівноважений з пропозицією.

Розподіл доходу на споживання (С) та заощадження (S) визна-чається відсотковою ставкою (r): обсяг заощаджень прямо залежить від відсоткової ставки, а обсяг інвестицій – обернено. Заощадження набу-ває форми пропозиції капіталу, а інвестиції – попиту на капітал.

Урівноваження попиту і пропозиції на ринку капіталу відбу-вається за допомогою гнучкої відсоткової ставки. Якщо обсяг заоща-джень (пропозиція капіталу) перевищує попит на нього (обсяг заплано-ваних інвестиції), то ставка відсотка зменшується і, навпаки, якщо по-пит на капітал перевищує пропозицію, тобто (I^D > S^S), то відсоткова ставка збільшується. З часом, на ринку капіталів буде встановлена така відсоткова ставка, яка урівноважить інвестиції та заощадження (попит і пропозицію).

За законом Л. Вальраса, якщо на ринку праці та на ринку капі-талів має місце рівновага, то і на ринку товарів матиме місце рівно-вага між запланованим попитом і запланованою пропозицією.

Умови загальної рівноваги у реальному секторі економіки мож-на передати системою рівнянь

 

(9.12)   (9.13)   (9.14)

Рівняння (9.12) означає:

а) що на ринку праці рівновага встановлюється за умови рівно-сті попиту і пропозиції трудових послуг;

б) і попит, і пропозиція праці визначаються рівнем певної ставки заробітної плати. Але попит на працю обернено залежить від ставки реальної заробітної плати, а пропозиція – прямо;

в) рівноважна реальна ставка заробітної плати забезпечує рівно-важний обсяг зайнятості, який дорівнює повній зайнятості.

Рівняння (9.13) означає:

· що обсяг виробництва є функцією від чисельності зайнятих;

· потенційному обсягу виробництва і доходу відповідає повна зайнятість.

Рівняння (9.14) означає:

а) що рівновага на ринку благ визначається рівністю обсягу за-ощаджень та інвестицій;

б) обсяг інвестицій є обернено залежним від відсоткової ставки, а обсяг заощаджень – прямо;

в) урівноважує обсяг заощаджень та інвестицій рівноважна від-соткова ставка.

На визначення всіх названих вище показників кількість грошей не впливає.

Розглянемо грошовий сектор. Як відомо кількість грошей в обі-гу обумовлює рівень цін, через який визначають номінальну ставку заробітної плати та номінальний обсяг національного доходу. Для обчислення рівня цін скористаємося кембриджським рівнянням

 

(9.15)

 

За цим рівнянням визначимо рівень цін (Р):

 

(9.16)

 

де k – коефіцієнт реальних касових залишків.

В умовах первинної загальної економічної рівноваги суб’єкти мають оптимальну величину касових залишків , необхідних для безперебійного здійснення ринкових угод. Якщо реальні касові залишки перевищать оптимальний рівень, то їх власники будуть праг-нути обміняти надлишок грошей на блага. Це обумовить збільшення попиту на товари і послуги. Але економіка не може запропонувати більше благ, бо вона знаходиться в умовах повної зайнятості й забез-печує потенційний реальний обсяг національного виробництва. Тому перевищення попиту над пропозицією спричинить підвищення рівня цін, яке буде продовжуватись доти, доки не буде досягнено рівності

.

Це означає, що збільшення кількості грошей в обігу за інших однакових умов призведе до пропорційного зростання рівня цін і не вплине на реальний обсяг виробництва і доходу.

Графічно модель загальної економічної рівноваги (ЗЕР) в неокла-сичній інтерпретації зображена на рис. 9.29. У І квадранті зображе-ний ринок праці:попит на працю та пропозиція праці урівноважу-ються у точці Е, якій відповідає рівноважна ставка зарплати та чисельність працюючих (L^*), що вказує на повну зайнятість.

У II квадранті зображено виробничу функцію . Про-довживши перпендикуляр, опущений із точки Е на вісь L до точки перетину з графіком виробничої функції в точці N, та опустивши з точки С перпендикуляр до осі N, отримаємо обсяг сукупної пропо-зиції, якому відповідає потенційний обсяг національного доходу (N^*).

За рівноважного ринку праці в умовах повної зайнятості рівно-важна відсоткова ставка (r₀) (на рис. 9.29, б) визначається рівновагою (точкою перетину функцій) заощаджень (S) та інвеcтицій (I) – забез-печує рівновагу на ринку капіталу та на ринку товарів.

У квадранті III побудована неокласична функція сукупного попиту на основі значень N_i та k. Графіком сукупної про-позиції є перпендикуляр, проведений до осі ординат в точці N^*. Криві сукупного попиту та сукупної пропозиції перетинаються в точці В. Їй відповідає рівноважний рівень цін (Р₀), який отримуємо, опустивши перпендикуляр з цієї точки на вісь Р.

У квадранті IV зображено функцію номінальної ставки заро-бітної плати W₀, яка визначається рівнем цін та рівнем реальної ставки заробітної плати .

Щоб дослідити вплив зміни обсягу запропонованих грошей на рівень зайнятості та обсяг національного виробництва, скористаємося спочатку III квадрантом. Нехай пропозиція грошей зросла, що зміс-тить криву сукупного попиту від до .

Збільшення обсягу пропозиції грошей зміщує графік, віддаляю-чи його від початку координат. Результатом такого зрушення кривої AD буде зміщення кривої номінальної заробітної плати від W₀ до W₁. Підвищиться рівень цін від Р₀ до Р₁, але ці зміни ніяк не впливають на рівень зайнятості та обсяг національного виробництва.

Отже, за неокласичною моделлю ЗЕР:

· гнучкі ставки заробітної плати та ставки відсотка, які забезпе-чують сталу економічну рівновагу при повній зайнятості;

· порушення рівноваги на ринку праці (безробіття), або на рин-ку благ (перевиробництво) – явища тимчасові. Причиною порушення рівноваги є відхилення ставок заробітної плати і відсотка та рівня цін від рівноважних значень;

· держава не має потреби у втручанні в ринкові механізми з ме-тою впливу на кон’юнктурні коливання економіки.

 

 

II

 

Рис. 9.29. Неокласична модель загальноекономічної рівноваги

 

9.12. Кейнсіанська модель загальноекономічної рівноваги. Реальні явища, що відбувалися в економіці у 20-30-ті роки XX ст., піддали сумніву висновок неокласиків про те, що в ринковій економіці тривале безробіття неможливе. Таку концепцію відстоював у своїй теорії Дж.М. Кейнс, який представив свої характеристики моделі ЗЕР:

· ставки заробітної плати і відсотка, ціни, не є гнучкими (у ко-роткостроковому періоді вони нееластичні до зниження);

· суб’єкти економіки далеко не завжди є раціональними;

· гроші – не просто облікова одиниця, а елемент багатства, який впливає на реальний сектор економіки;

· визначальним для економічної системи є не ринок праці (як у неокласиків), а ринок товарів і послуг;

· сукупний попит (AD) здійснює вирішальний вплив на економіку;

· економічна система прагне до повної зайнятості, але ринок неспроможний автоматично забезпечити рівновагу саме за умови природного рівня і тому необхідне державне втручання в економіку.