Характеристика основних понять

Найбільш поширена омана, в яку постійно впадають люди, полягає в тому, що вони думають, що говорять зрозуміло і вважають, що їхні співрозмовники чи опоненти зрозуміли їх саме так, як вони хотіли. Із цього виникає багато непорозумінь, сварок, конфліктів (від малих до глобальних). В зв’язку з цим у військових є ціла наука про те, як писати накази і як їх віддавати. Вони повинні бути лаконічними, однозначними і зрозумілими навіть для тих, хто б не хотів їх зрозуміти. А у випадку, коли наказ віддається не віч-на-віч, а дистанційно, то треба, щоб отримувач обов’язково його продублював, тим самим даючи командиру підтвердження того, що він почув і зрозумів його правильно.

З цією ж самою метою в кожній галузі знань створюється своя термінологія, даються визначення основних, ключових понять. Звичайно, в міру розвитку пізнання понятійний і термінологічний апарат вдосконалюється, та все ж таки спеціалісти прагнуть до того, щоб смисл основних, ключових понять залишався по можливості стабільним, бо це полегшує взаєморозуміння і в кінцевому результаті сприяє розвитку галузі. Є такі основні поняття і в теорії і методиці фізичного виховання. Зупинимося на їх визначенні і, за потреби, на короткому поясненні.

Першим із них є фізичне виховання. В попередньому викладі про нього говорилося уже достатньо і навіть дано його визначення, але з метою завершеності викладу певне повторення уже сказаного не тільки не зашкодить, а буде доцільним. Отже, фізичне виховання – це спеціально організований процес фізичного вдосконалення й оздоровлення людини.

У спеціальній літературі часто можна зустріти і термін “фізична освіта”. В подальшому викладі буде приділено досить багато уваги його деталізації, а зараз дамо лише його загальне визначення. Фізична освіта - це одна зі складових фізичного виховання і полягає у створенні фонду життєво необхідних умінь і навиків. Також досить часто зустрічається і такий вислів як, “фізичний розвиток”. Дамо його визначення і коротке тлумачення. Фізичний розвиток - це процес зміни форм і функцій організму людини в період онтогенезу. Іншими словами - це реалізація генотипу в певних умовах життєдіяльності людини. Таким чином, оскільки йдеться про зміну форм і функцій організму, то про рівень фізичного розвитку можна судити на підставі тих показників, за допомогою яких оцінюють опорно-руховий апарат, функціонування нервово-м’язової, дихальної, серцево-судинної систем. Отже, критеріями фізичного розвитку найчастіше служать такі параметри, як зріст, вага тіла, окремі кількісні визначники форми хребта і ніг, об’єм грудної клітки, індекс довжини рук і ніг (відношення довжини рук і ніг до довжини тіла), певні кількісні показники рухливості в суглобах, життєва ємність легень, частота серцевих скорочень в стані спокою, артеріальний тиск, сила м’язів кисті та станова сила. Знання закономірностей розгортання генетичної програми в конкретних умовах життєдіяльності дуже важливе для вирішення завдань фізичного виховання. Так, на сьогодні відомо, що форми і функції організму людини, а отже, і її здібності, змінюються нерівномірно, є періоди більш швидкого і більш повільного їх розвитку. Перші з них називають “критичними” або “сенситивними” періодами. Існують, наприклад, сенситивні періоди розвитку силових, швидкісно-силових здібностей, розвитку гнучкості, витривалості, спритності. Знання їх фахівцями з фізичного виховання дозволяє корегувати педагогічні впливи і тим самим підвищувати ефективність навчально-виховного процесу.

Вразливим моментом нашої поінформованості на сьогодні стосовно фізичного розвитку людини є те, що ми дуже мало знаємо, з якою швидкістю будуть формуватися ті чи інші зміни. Наприклад, для занять якимось видом спорту ми вибрали дітей одного віку і рівних (за даними тестування) можливостей. Знаємо, що при однакових умовах подальшої роботи вони будуть прогресувати по-різному, а от з яким темпом, то цього ми поки-що сказати не можемо з потрібним ступенем надійності.

Тепер перейдемо до визначення і роз’яснення такого поняття, як “фізична культура”. Та спочатку трохи поміркуємо стосовно того, що являє собою культура взагалі. Вивчаючи різні прояви універсуму (світу), людство творить інформацію, на основі якої формулюються закономірності, закони, створюються теорії, що в свою чергу веде до створення засобів, методів, методик, технологій, матеріалів і т.д., які забезпечують прогрес людства і покращують комфортність його існування. В зв’язку з цим культуру визначають як сукупність духовних і матеріальних цінностей, створених людством у результаті пізнання ним універсуму. Таким чином, культура це нібито дитя, народжене світом у результаті пізнання його людьми. А всяке дитя, як відомо, хоч і має своїх родичів (батька й матір) і в певній мірі відтворює їх, але все-таки розвивається відносно незалежно від них, творить своє життя. Так і культура: народившись і народжуючись, вона сама стає своєрідним явищем, котре починає розвиватися за своїми законами. Існує навіть наукова дисципліна культурологія, яка ці закони вивчає. Від неї можуть відпочатковуватись часткові культурологічні дисципліни.

Фізична культура є, таким чином, однією зі складових загальної культури і виникла вона і продовжує формуватися як результат вивчення такого прояву універсуму, як фізичне виховання. Тобто, фізичне виховання є первинним проявом, а фізична культура – вторинним. Виходячи з цього, можна так визначити фізичну культуру: фізична культура - це сукупність духовних і матеріальних цінностей, що створювалися і творяться в процесі пізнання фізичного виховання як соціального феномена, а також м’язова діяльність, пов’язана з виконанням фізичних вправ, і спрямована на фізичне вдосконалення людини. Людину, яка вивчила і засвоїла духовні цінності, пов’язані зі своїм фізичним вдосконаленням, і веде здоровий спосіб життя, називають фізкультурником. Фізкультурник займається м’язовою діяльністю в такій мірі, яка забезпечує йому повноцінне і здорове існування. Він не прагне до найвищих результатів, не прагне до самоствердження через порівняння своїх можливостей з можливостями інших людей в умовах змагань.

Цього не можна сказати про людину-спортсмена. Спортсмен, навпаки, старається досягти найвищих результатів в обраному виді м’язової діяльності і самоствердитися і прославити себе в боротьбі з іншими спортсменами на змаганнях різного масштабу. У зв’язку з цим можна дати визначення і такого широкого поняття як “спорт”. Спорт - це один із різновидів діяльності людини, мета якої - досягнення найвищих результатів в окремих видах фізичних вправ чи розумових операцій в умовах змагань, і яка отримала громадське визнання. Наявність останньої ознаки дуже важлива, бо є багато різновидів змагальної практики, які не мають громадського визнання або через її екстравагантність, або невідповідність естетичним нормам, або через шкідливість для людського здоров’я, чи з якихось інших причин. Саме тому не можуть мати статусу спортивних такі, наприклад, випробування: хто далі прокотить носом горошину, хто далі плюне, хто більше вип’є пива і т.д.

І, нарешті, дамо визначення такого поняття як “фізична досконалість”. Фізична досконалість - це історично зумовлений рівень всебічного фізичного розвитку і фізичної працездатності, який забезпечує можливість оптимального пристосування до умов виробництва, військової справи, побуту, а також високу дієздатність і довговічність перебігу життєво важливих функцій.

Контрольні питання

1. Що таке ТМФВ як наукова і навчальна дисципліна?

2. Які є етапи розвитку знань про фізичне виховання і на якому з них сформувалась ТМФВ як наукова і навчальна дисципліна?

3. Які перспективи фізичного вдосконалення людини на нинішньому етапі розвитку знань про фізичне виховання?

4. Чим пояснити досягнення психофізичної підготовки козаків-характерників?

5. Яка роль ТМФВ у системі дисциплін, що вивчаються на факультетах фізичної культури?

6. Яке із двох явищ «фізична культура» і «фізичне виховання», є первинним, а яке похідним?

РОЗДІЛ ІІ