М іні с те р с т в о освіти і науки України дніпродзержинський державний технічний уні- верситет

М ІНІ С ТЕ Р С Т В О ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІ- ВЕРСИТЕТ

 

 

М. С. Конох

 

Т.В. Ярошевська

 

К О НСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

 

з дисципліни

 

„ П равознавство ”

 

для студентів усіх спеціальностей усіх форм навчання

 

 

Затверджено

редакційно-видавничою секцією науково-методичної ради ДДТУ

15/12/2005р.  протокол № 1

 

Дніпродзержинськ

 

2006

Конспект лекцій з дисципліни „Правознавство” для студентів усіх спеціа- льностей усіх форм навчання. Укл.: М.С. Конох, Т.В. Ярошевська Дніпродзер- жинськ: ДДТУ, 2005р., с. 78.

 

 

Укладачі: М.С.Конох, д.ф.н., проф.

Т. В. Я р ошевська, ст. викладач

 

Відповідальний за випуск: зав. кафедри Історії України, українознавства та правознавства, д.ф.н., професор   М.С. Конох

 

Рецензент: д.і.н., професор Р. І. В єтров

(Дніпродзержинський державний технічний університет)

 

 

Затверджено на засіданні кафедри

„Історії України, українознавства та правознавства” (пр. № 2 від 07.11.05р.)

 

Конспект лекцій  по  вивченню курсу „Правознавство” призначається  сту- дентам усіх спеціальностей для використання при підготовці до  практичних  за- нять  з  цієї дисципліни.

Т е м а 1. Основи теорії держави та права

 

План

 

1. Поняття й ознаки держави.

 

2. Форма держави.

 

3. Механізм та апарат держави.

 

4. Поняття, ознаки та функції права.

 

5. Джерела права.

 

6. Норми права, їх види та структура.

 

 

Поняття та ознаки держави

 

Держава – це організація політичної влади домінуючої части-

 

ни населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка забезпечує цілісність і безпеку всього суспільства, здійснює управління загаль-

носуспільними справами.

 

Ознаки держави

 

Н ая в н і с т ь  системи  суверенної  політичної  влади: законодавчої, виконавчої, судової.

Т е р и т о рі я. Держава нерозривно пов'язана з певною територією,

 

на яку поширюється її влада, а закони мають обов'язкову силу. Те- риторія включає землю, надра, повітряний та водний простори, по- сольства, консульства держави за її кордоном та деякі інші об'єкти.

М о н о п ол і я  на  легальне  застосування  примусу. Для  цього дер- жава створює спеціалізовані органи примусу, які використовуються

в ситуаціях, передбачених законом.

 

Н ая в н і с т ь  державної  мови,   якою  визнається  мова  нації,  котра складає більшість населення країни.

А па р а т  держави, тобто наявність системи органів і установ, які

здійснюють функції державної влади (управління, контроль, регулю- вання).

Н ая в н і с т ь національної правової системи. Кожна держава функ- ціонує          в межах визначеної правової системи, яка закріплює встановлені та санкціоновані державою нормативні регулятори суспі- льного життя.

Н ас е л е ння. Держава охоплює своїм впливом усіх людей, які пе- ребувають у межах країни.

Форма держави

 

Важливою характеристикою держави є спосіб (порядок) органі- зації  державної  влади.  Він  відображається  поняттям  "форма  держа- ви".  Форма  держави  об'єднує  три  компоненти:  форму  державного правління, форму державного устрою та державний режим (рис.1).

 

Рис. 1 Порядок організації державної влади

 

Державне  правління –  це спосіб організації  та  здійснення  ви- щої державної влади. Традиційно виділяють такі основні форми дер-

жавного правління, як монархія та республіка.

М о н а р х і я   –  це  форма  державного  правління,  при  якій  вища державна влада повністю або частково зосереджується в руках одно- осібного глави держави і, зазвичай, передається у спадок..

Історичними  формами  монархії  є  абсолютна  та  конституційна (обмежена) монархії. Абсолютна монархія характеризується повнов- ладдям глави держави, а конституційна – обмеженням повноважень глави  держави.  Абсолютна  більшість  сучасних  монархій  конститу- ційні.  Різновидами  конституційної  монархії  є  дуалістична  (монарх володіє виконавчою владою і частково - законодавчою) та парламе- нтська  (монарх володіє  законодавчою  владою  і  частково  - виконав- чою).

Республіка – форма державного правління, при якій вища дер- жавна влада здійснюється виборним колегіальним органом, що оби- рається виборцями на певний строк. Основними різновидами респуб- ліки є парламентська, президентська та змішана.

 

П а р л а м е н т с ь к а  республіка. Верховенство  в  системі державної влади належить парламенту, який формує уряд. Парламент може ви- словити уряду вотум недовіри, наслідком чого є або відставка уряду, або розпуск парламенту та проведення дострокових парламентських виборів.  Уряд  володіє  виконавчою  владою,  інколи  –  законодавчою ініціативою, а також правом клопотати перед президентом за розпуск парламенту. Функції президента в основному зводяться до представ- ницьких.

П р е з и дентська  республіка.  Президент  обирається  народом,  є главою держави та очолює виконавчу владу. Посади прем'єр-міністра немає.  Членів  уряду  призначає  президент,  однак  у  деяких  державах ключових  міністрів  затверджує  парламент.  Президент  не  має  права розпустити  законодавчий  орган,  а  депутати  парламенту  не  можуть вплинути на дострокове переобрання президента, окрім як через ме- ханізм імпічменту. Разом із президентом іде у відставку весь уряд.

З м і ш а н а республіка. Глава держави (президент) особисто пропо- нує склад уряду, який обов'язково повинен затверджуватися парламе- нтом. Президент обирається на всенародних виборах. Виконавчу вла-

ду очолює прем'єр-міністр.

 

Державний устрій – це поділ території держави на певні скла- дові та розподіл влади між нею та цими складовими. Історично скла- лися дві форми державного устрою: унітарна держава та федерація.

У н і т а р н а  держава –  це держава,  окремі  складові  якої не мають суверенітету, усіх ознак державності.

Верховна суверенна влада в унітарній державі повністю зосере- джена в центрі, а складові держави (області, воєводства, провінції) не мають ознак політико-державної самостійності. Для унітарної держа-

ви  характерна  наявність  єдиної  системи  централізованої  державної влади, юрисдикція якої поширюється на усю територію країни. Існує єдине громадянство, єдина судова система, єдина конституція. Деякі унітарні держави (напр., Італія, Україна) включають автономні утво- рення.

Федерація –  це  союзна  держава,  яка  складається  із  державних утворень, які мають певну самостійність.

Принцип федералізму полягає у розмежуванні сфер компетенції федеральної,  центральної  влади  та влади  суб’єктів  федерації.  Тери- торія в політико-адміністративному відношенні не є єдиним цілим, а складається  із  суб’єктів  федерації.  Суб'єкт  федерації  наділяється установчою владою, має право прийняти  власну конституцію,  мати свою  судову,  правову  системи.  Федеральні  закони  мають  безумов- ний пріоритет над законами суб'єктів федерації. У конституціях фе- дерацій розмежовується компетенція федеральних і місцевих органів влади.  До  компетенції  центральної  влади  у  федерації  належать  пи-

тання  розв’язання  конфліктів  між  суб’єктами  федерації,  оборони

країни,  зовнішньої  політики,  фінансів,  оподаткування,  організації структур і діяльності вищих органів влади.

К о н ф е дерація –  це  союз  суверенних  держав,  який  створюється для  досягнення  конкретної  спільної  мети.   Принцип  конфедералізму передбачає збереження повної юридичної та політичної самостійнос-

ті держав - членів конфедерації, відсутність центральних органів вла-

 

ди, уніфікованого законодавства, єдиного громадянства, судової сис- теми.  Взаємини  між  суб’єктами  конфедерації  ґрунтуються  лише  на добровільних  договірних  засадах  для  координації  дій  у  розв’язанні спільних конкретних проблем. Конфедерація характеризується відсу- тністю єдиної податкової системи; фінанси центральних органів вла-

ди складаються із внесків, а не з податкових відрахувань.

 

Політичний  (державний)  режим –  це  сукупність  характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів ре- алізації влади, наявних стосунків між державною владою та суспільс- твом, панівних форм ідеології, соціальних і класових взаємовідносин, стану політичної культури суспільства.

У сучасних умовах державні режими найчастіше класифікують

 

як демократичні, авторитарні, тоталітарні.

 

Т а б л и ц я 1

 

Механізм та апарат держави

 

 

М е х анізм  держави   –  це  система  органів,  організацій,  інших  інститутів держави, які складають її організаційну основу.

 

М е х а н і зми держави складають:

 

o органи державної влади;

 

o громадянство;

 

o територіальний устрій;

 

o бюджетна, грошова, банківська системи;

 

o збройні сили та інші військові формування;

 

o державні символи тощо.

 

А п арат  держави   –  це  система  усіх  державних  органів,  які  здійснюють завдання та виконують певні функції держави.

 

Систему органів державної влади України складають:

1.   Законодавчий орган – Верховна Рада України;

 

2.   Глава держави – Президент України;

 

3.   Виконавчі органи – вищі (Кабінет Міністрів України, Рада Мініст- рів  Автономної  Республіки  Крим),  центральні  (міністерства,  дер- жавні комітети, інші органи центральної виконавчої влади зі спеці- альним статусом), місцеві органи;

 

4.   Судові  органи  –  Конституційний  Суд  України,  суди  загальної юрисдикції,  які будуються на  принципах територіальності та спе- ціалізації (ст.ст. 124, 125 Конституції України);

 

5.   Контрольно-наглядові  органи  –  Генеральний  прокурор  та  підпо- рядковані йому прокурори,  податкові адміністрації,  санітарні,  по- жежні, контрольно-ревізійні та інші державні інспекції.

Джерела п р ава

 

Джерела  права   –  це  засіб  вираження  і  закріплення  норм  права.  Види джерел права: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий до- говір, нормативно-правовий акт.

1.   Правовий  звичай  –  санкціоноване  державою  правило  поведінки,  що склалося  стихійно  протягом  тривалого  часу  і  стало  звичкою  людей.

Це найдавніше джерело права.

 

2.   Правовий прецедент – рішення державного органу (посадовця) з кон- кретної  справи,  якому  надається  загальнообов'язкове  значення  при розгляді усіх наступних аналогічних справ.

3.   Нормативно-правовий  договір  –  добровільно  узгоджені  декількома суб'єктами загальні правила поведінки, які забезпечуються державою.

4.   Нормативно-правовий акт – письмовий документ компетентного орга-

ну держави, у якому закріплено обов'язкове правило поведінки загаль- ного характеру.

Нормативно-правовий  акт  є  домінуючим  джерелом  права  і  поділяється  на закони і підзаконні акти.

 

З акон:

1) це акт законодавчого органу держави або самого народу;

2) регулює найважливіші відносини;

3) відображає волю й інтереси більшості народу;

 

4) має вищу юридичну силу щодо інших нормативних актів;

5) приймається в особливому порядку.

Особливим різновидом законів є Основний Закон –  Конституція, який  регу- лює  усі  аспекти  життєдіяльності  країни.  Інші  ж  закони  регулюють  конкретні проблеми.

Пі д з аконні а к т и – це акти органів держави, які видаються на основі за- конів з метою їх виконання. Вони теж мають юридичну силу, але не таку вели-

ку, як закони.

 

В иди  п і д законних  актів  в  Україні:

 

· укази Президента України;

 

· постанови Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республі-

ки Крим;

 

· інструкції та нормативні накази керівників міністерств та інших відомств;

 

· розпорядження голів місцевих державних адміністрацій

 

· нормативно-правові  акти  органів  місцевого  самоврядування  та  їх  виконав- чих органів;

· нормативні накази  й  інструкції  адміністрацій  підприємств,  установ,  органі- зацій.

 

П л ан

 

1.  Поняття конституційного права.

 

2.  Загальна характеристика Конституції України.

 

3.  Система органів державної влади в Україні. Верховна Рада України.

Президент України: конституційний статус та повноваження. Кабінет Міністрів України.

 

 

Ве р ховна Р ада У к р аїни

 

 

Верховна Рада України – загальнонаціональний постійно діючий однопа- латний парламент.

 

 

О знаки Верховної Ради України:

 

 

- є єдиним органом законодавчої влади;

- діє в системі колективного прийняття рішень;

 

 

- здійснює свою діяльність згідно з належними їй правилами, а в не силу яких-небудь розпоряджень, наданих їх ким-небудь іншим;

 

- формується на виборних засадах – шляхом вільних виборів;

 

 

- це орган загальної компетенції, він не бере участь в реалізації практично всіх функцій держави.

 

 

Верховна Рада України складається з 450 народних депутатів України, які обираються  на  основі  загального,  рівного  і  прямого  виборчого  права  шляхом таємного голосування строком на  4 роки.

Народний депутат України – повноважений представник українського на- роду  у  Верховній  Раді  України,  обраний  відповідно  до  закону,  здійснює  свої повноваження  на  постійній  основі.  Народним  депутатом  України  може  бути громадянин  України,  який  на  день  виборів  досяг  21  року,  має  право  голосу  і проживає на території України протягом останніх п'яти років.

Ос новними повноваженнями Верховної Ради України є:

· внесення змін і порядку, передбачених розділом XIII Конституції;

· призначення всеукраїнського референдуму;

· прийняття законів;

· затвердження Державного бюджету України та внесення змін до ньо- го;

· призначення  виборів  Президента  України  у строки,  передбачені Кон- ституцією України;

· заслуховування щорічних та позачергових послань Президента Украї-

ни про внутрішнє і зовнішнє становище України.

Верховна Рада України здійснює й інші повноваження, які, відповідно до

Конституцій України, віднесені до її відання.

 

Кабінет Міністрів України

 

 

Вищим  органом  у системі органів виконавчої влади  в Україні є  Кабінет Міністрів України. Він очолює систему органів виконавчої влади і здійснює ви- конавчу владу, спрямовує та координує діяльність цих органів, усуває виявлені порушення.

Відповідно до ст. 133 Конституції України Кабінет Міністрів у своїй дія- льності керується Конституцією і законами України, актами Президента Украї-

ни. Він є відповідальним перед Президентом України та підконтрольним і підз- вітним Верховній Раді України в межах передбачених Конституцією.

Конституційні  засади  організації  та  діяльності  Кабінету  Міністрів,  його місце у системі розподілу влад і у системі органів виконавчої влади дозволяють характеризувати його як уряд України. Під урядом розуміють колегіальний ор-

ган загальної компетенції, який здійснює керівництво  виконавчою  і розпоряд- чою діяльністю в державі.

 

 

За Конституцією України, до повноважень Кабінету Міністрів належать:

 

· забезпечення  державного  суверенітету  та  економічної самостійності Украї-

ни,  здійснення  внутрішньої  та  зовнішньої  політики  держави,  виконання

Конституції України, законів та інших нормативних актів;

· вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

· забезпечення проведення фінансової,  цінової,  інвестиційної  та податкової політики; розробка і здійснення загальнодержавної програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку країни;

· забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності;

· здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

· розробка проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення ви- конання цього Закону та подача Верховній Раді звіту про його виконання;

· здійснення  заходів  щодо  забезпечення  оборонної здатності та  національної

безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

· організація зовнішньої діяльності та митної справи;

 

· спрямування  і  координація роботи  міністерств,  інших  органів  виконавчої влади.

 

 

П л ан

 

2. Загальна характеристика Кодексу законів про працю України.

 

3. Трудовий договір: поняття, види та порядок укладення.

4. Підстави та порядок припинення трудового договору.

5. Розв'язання індивідуальних і колективних трудових спорів.

 

П л ан

 

2.  Права та обов'язки подружжя. Шлюбний договір.

3.  Права та обов'язки матері, батька та дитини.

4.  Опіка і піклування.

 

Опіка  і  піклування

Над дітьми, які залишились без батьківського піклування, органом опіки

та піклування або судом може бути встановлена опіка чи піклування. Поряд із Сімейним  кодексом  порядок  встановлення  цих  форм  передачі  дітей  на  вихо- вання регламентований Цивільним кодексом і Правилами опіки та піклування, затвердженими наказом Державного комітету України у справах сім’ї та моло-

ді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти  і науки Украї- ни, Міністерства праці та соціальної політики України.

Правовідносини, що виникають між опікуном (піклувальником) і підопі- чним,  частково  прирівнюються  до  батьківських,  насамперед,  щодо  виховання дитини і представництва її інтересів. Над дитиною, яка не досягла  чотирнадця-

ти  років,  встановлюється   опіка,   а  над дитиною у віці від  чотирнадцяти  до  ві-

сімнадцяти років –  п і к л у в ання..

Опікуном чи піклувальником може бути повнолітня дієздатна особа, яка має здібності та бажання до виховання дітей, не зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, не позбавлена батьківських прав, інтереси якої не су- перечать інтересам дитини.

Функції опікуна чи піклувальника виконує дитячий заклад чи заклад охо- рони здоров'я, в якому дитина постійно проживає. Опікун (піклувальник) по- винен  дбати  про  належний  рівень  виховання  дитини,  її  психічний,  фізичний, духовний  розвиток,  її  здоров'я.  Дитина,  як  правило,  проживає  у  сім'ї  опікуна (піклувальника), якщо не має власного житла. Якщо спілкування дитини з її ро- дичами не суперечить її інтересам, опікун (піклувальник) не повинен цьому пе- решкоджати. Свої  обов'язки  він  виконує  безоплатно.

Опікун  не  має  права  без  дозволу органів опіки  та  піклування,  які здійс- нюють контроль за його діяльністю, закладати угоди, а піклувальник – давати згоду на їх укладення, якщо вони виходять за межі дрібних побутових. Такими

є  угоди,  що  вимагають  нотаріальною  посвідчення,  про  відмову  від  майнових прав підопічного, поділ, обмін та продаж житла, видача письмових зобов'язань. Опікун не має права дарувати від імені підопічного.

 

 

П л ан

1.  Загальні засади цивільного права.

2.  Суб'єкти та об'єкти цивільно-правових відносин.

3.  Спадкове право.

 

С п адкове п р аво

 

 

В  умовах  становлення  в  Україні  приватної  власності  важливе  місце  за- ймають норми цивільного права, які регулюють спадкові відносини, –  спадкове право. В них закріплені правила, які визначають поняття спадкування, порядок, коло осіб, об'єкти спадкування та інші відносини, пов'язані з ними.

 

С п адкуванням   визнається  перехід  цивільних  прав  та  обов’язків  грома- дянина, який помер (спадкодавця), до інших осіб – спадкоємців.

У цивільному праві такий перехід прав і обов'язків називають спадковим правонаступництвом.

Підстави спадкового правонаступництва:

 

1.  Включення до спадкоємців за заповітом або законом.

 

2.  Відкриття спадщини.

 

3.  Прийняття спадщини.

Перша  підстава  спадкового  правонаступництва  –  включення  до  спадко- ємців за заповітом або за законом.

Отже, розпорядження про своє майно на випадок смерті особа залишає у заповіті. Зміст заповіту складає розпорядження майнового характеру.

Термін "заповіт " застосовується у двох значеннях: заповітом називається сам документ, в якому знаходить своє вираження воля заповідача, так і акт ви- раження  волі заповідача.  В останньому  значенні заповіт виступає  як  односто- роння угода.

Заповіт посвідчується державними, приватними нотаріусами, а також ін- шими посадовими особами. Згідно ст. 56 Закону України від 2 вересня 1993р. "Про нотаріат", нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог зако- нодавства України і особисто подані ними нотаріусу чи іншій посадовій особі,

яка вчиняє нотаріальні дії. Заповідач може призначати в своєму заповіті в якос-

ті спадкоємця будь-яку особу. Тобто, існує свобода заповіту. У заповіті запові- дач може позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом,  може  в  будь-який  час  змінити  чи  скасувати  зроблений  ним  заповіт, склавши новий.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено запо- вітом. ЦК України визначає п’ять черг спадкування за законом:

перша черга – діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця

та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки;

 

д руга черга – рідні брати й сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

т ретя черга   – рідні дядько та тітка спадкодавця;

 

ч е тв е р т а ч е рга – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п ять років до часу відкриття спадщини;

п ' я т а ч е рга   –   інші  родичі  спадкодавця  до  шостого  ступеня  споріднення            включно та утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї, але були на               утриманні не менше п'яти років.

 

Другою підставою спадкового правонаступництва є відкриття спадщини. Під   відкриттям  спадщини мається  на  увазі настання  обставин,  які тяг-

нуть за собою спадкування. Таких обставин є дві: смерть людини і вступ в за-

конну силу судового рішення про оголошення особи померлою.

 

Тут важливо підкреслити, що ніхто з родичів, навіть найближчих, не має ніяких спадкових прав на майно людини, поки не відкрилась її спадщина. Тіль-

ки після відкриття спадщини починається спадкування і можуть здійснюватися спадкові права.

Факт смерті і час відкриття спадщини підтверджується свідоцтвом органу реєстрації актів громадського стану про смерть спадкодавця, повідомленням чи іншим  документом  про  загибель  його  на  фронті  Вітчизняної  війни,  виданим командуванням  військової  частини,  адміністрацією  госпіталю,  військовим  ко- місаріатом чи іншим органом Міністерства оборони України.

Час  відкриття  спадщини  має  важливе  юридичне  значення.  Залежно  від нього  виявляється  склад  прав  і обов'язків,  що  мають  перейти  до  спадкоємців. Оскільки спадкоємцями є громадяни, що були живими на момент смерті спад- кодавця,  то  коло  спадкоємців визначається  на  день відкриття  спадщини.  Крім того, з цього часу відраховуються строки, встановлені для прийняття спадщини

і відмови від неї, а також для пред'явлення претензій кредиторам спадкодавця.

Місце відкриття спадщини має важливе практичне значення. В нотаріаль-

ну контору за місцем відкриття спадщини повинні подаватися заяви спадкоєм-

ців про прийняття спадщини, видачу свідоцтва про право на спадщину, а кре- дитори спадкодавця пред'являють претензії до спадкоємців по його боргах. Но- таріальна контора в необхідних випадках приймає заходи щодо охорони спад- кового майна.

Акт п р и й ня т т я с п адщини є третьою підставою спадкового правонасту- пництва.  Для  здійснення  свого  права  спадкування,  тобто,  щоб  стати  правона- ступником, необхідно прийняти спадщину, зокрема, спадкоємці повинні висло- вити своє бажання вступити у всі відносини спадкодавця, що складають в суку- пності спадщину.  Прийняття спадщини  – одностороння  угода, яка містить во- левиявлення спадкоємця, спрямованого на придбання спадщини.

 

 

П л ан

1. Загальна характеристика Кримінального кодексу України.

2. Поняття та ознаки злочину. Класифікація злочинів.

3. Співучасть у вчиненні злочину. Поняття неосудності.

4. Мета і види кримінального покарання. Обставини, що пом'якшують і об- тяжують відповідальність.

5. Види злочинів. Відповідальність за окремі злочини.

П л ан

 

 

1.  Поняття інтелектуальної власності.

 

 

2. Законодавча база інтелектуальної власності.

3.  Об'єкти і суб'єкти права інтелектуальної власності.

 

 

3.1 Об'єкти права інтелектуальної власності.

 

 

3.2 Суб'єкти права інтелектуальної власності.

 

 

4. Набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності.

 

 

Набуття прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки. Набуття прав на засоби індивідуалізації товарів і послуг.

Правова охорона об’єктів авторського права і суміжних прав.

 

П л ан

 

1.  Здійснення правосуддя в Україні.

2.  Конституційний Суд України, його завдання і функції.

3.  Система судів України загальної юрисдикції.

 

М ІНІ С ТЕ Р С Т В О ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІ- ВЕРСИТЕТ

 

 

М. С. Конох

 

Т.В. Ярошевська

 

К О НСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

 

з дисципліни

 

„ П равознавство ”

 

для студентів усіх спеціальностей усіх форм навчання

 

 

Затверджено

редакційно-видавничою секцією науково-методичної ради ДДТУ

15/12/2005р.  протокол № 1

 

Дніпродзержинськ

 

2006

Конспект лекцій з дисципліни „Правознавство” для студентів усіх спеціа- льностей усіх форм навчання. Укл.: М.С. Конох, Т.В. Ярошевська Дніпродзер- жинськ: ДДТУ, 2005р., с. 78.

 

 

Укладачі: М.С.Конох, д.ф.н., проф.

Т. В. Я р ошевська, ст. викладач

 

Відповідальний за випуск: зав. кафедри Історії України, українознавства та правознавства, д.ф.н., професор   М.С. Конох

 

Рецензент: д.і.н., професор Р. І. В єтров

(Дніпродзержинський державний технічний університет)

 

 

Затверджено на засіданні кафедри

„Історії України, українознавства та правознавства” (пр. № 2 від 07.11.05р.)

 

Конспект лекцій  по  вивченню курсу „Правознавство” призначається  сту- дентам усіх спеціальностей для використання при підготовці до  практичних  за- нять  з  цієї дисципліни.