Особливості кровообігу у різних органах.

Залежно від фізіологічного стану і при різних фізичних навантаженнях кровопостачання відповідних органів неоднакове. В неробочих органах функціонує лише 1/5 частина всіх капілярів, що є в органі.  В деяких органах навіть в період їх незначної активності кровообіг залишається підсиленим: печінка, головний мозок, нирки.

Кровообіг у головному мозку. Об’єм крові, що циркулює по судинах мозку не змінюється тому що мозок розташований в черепній коробці, що запобігає значному розширенню кровоносних судин. Але кровообіг може підсилюватись за рахунок прискорення течії. Наявність на рівні вен мозку – венозних синусів – розширень обмежених тонкою мембраною, а з останньою контактує спинномозкова рідина, яка шляхом фільтрації переміщується у венозні синуси. Це призводить до того, що венозні анастомози можуть з’єднуватись з вену лами минаючі капіляри. Регуляція мозкового кровоточу залежить від метаболічних факторів: - напруження СО₂ в капілярах; - концентрація іонів водню і напруження кисню. В судинах мозку добре виражена так звана міогенна ауто регуляція, тому при змінах гідростатичного тиску, у зв’язку зі зміною положення тіла, мозковий кровоток залишається постійним.

Кровообіг у серці. Кровопостачання поліпшується під час діастоли, а під час систоли воно незначне. Кровопостачання міокарда значне – 6-10% крові, що виштовхується в аорту і потрапляє на кровопостачання серцевого м'яза. Кров, що витікає від серця має значно менший вміст кисню. Кровоносні судини серця забезпечуються сіткою анастомозів, що сприяє компенсаторному зрошенню міокарду кров’ю. На швидкість коронарного кровоточу впливає: тиск в аорті, частота скорочень серця, вегетативні нерви, але найбільший ефект від метаболічних факторів.

Кровообіг у печінці. Постачається артеріальною кров’ю через печінкову артерію, венозною – через ворітню вену. Кров, що проходить через печінку проходить 2 капілярні системи: 1) капілярна система ШКТ; 2) капілярна система самої печінки. Кров, проходячи через печінку звільняється від токсичних речовин.

Кровообіг у легенях.. Отримують кров із великого та малого кіл кровообігу. На кровообіг в легенях впливають дихальні рухи, під час дихання кровопостачання поліпшується у капілярах легень, а також інтенсивність кровообігу залежить від активності організму. В судинах легень є рецептори, що обумовлюють розгрузочний рефлекс, за рахунок якого кров з легень швидко переходить у велике коло кровообігу, що запобігає набряку.

Кровообіг у нирках. Постачається артеріальною кров’ю, яка живить паренхіму і проходить крізь судинні клубочки, де відбувається її фільтрація. Тиск крові в цих клубочках значно більший, ніж в інших артеріолах.

Кровообіг у селезінці. Кров, яка надходить в селезінку по артеріям не потрапляє в артеріоли і капіляри, а потрапляє в сліпі виступи – лакуни. Потім в паренхіму селезінки, остання як губка всмоктує кров і виводить її у венозні синуси і потім в кровоносні судини. Селезінка затримує і руйнує старі еритроцити, тому що вони наприкінці свого життя втрачають еластичність і не можуть цілими пройти через паренхіму.

 

Лекція №11. Легеневе та тканинне дихання.

Дихання – це процес обміну між легенями і навколишнім середовищем, який включає в себе:

– Обмін повітря між атмосферним і альвеолярним простором – вентиляція легень;

– Обмін газів між альвеолярним простором і кров’ю;

– Транспорт газів кров’ю;

– Обмін газів між кров’ю та тканинами (дифузія газів на рівні тканин);

– Споживання тканинами кисню на окисні процеси.

Механізм дихання.

Дихання забезпечується ритмічними рухами грудної клітки. Вдих відбувається в основному за рахунок м'язів діафрагми і зовнішніх міжреберних м'язів. Під час вдиху діафрагма займає куполоподібне положення. При видиху грудна клітка спадається за рахунок кінетичної енергії, що накопичилась під час вдиху. Діафрагма під час видиху займає конусоподібне положення. При максимальному (форсованому) видиху в роботу включаються внутрішні міжреберні м'язи-екпіратори. При вдиху розширення грудної клітки відбувається за рахунок опущення грудної кістки. Легені не можуть рухатися активно, бо в них немає м'язових елементів. Вони рухаються пасивно за рахунок того, що знаходяться в герметично закритій порожнині. Газообмін відбувається під час вдиху, а також видиху. Після народження легені розширюються і знаходяться в стані незначного розширення. При першому вдиху головки ребер заходять в суглобові ямки хребців і при видиху не повертаються назад. В плевральній порожнині має місце тиск, який на 15-20 мм рт ст. нижче при вдиху. Негативний тиск в плевральній порожнині утворюється за рахунок: 1) невідповідності росту грудної клітки і росту легень, легені ростуть повільніше; 2) легеневої тяги – сили, що намагається повернути легені в стан ателектазу; 3) першого вдиху.

Пневмоторакс – це сполучення плевральної порожнини з атмосферним повітрям. Якщо пневмоторакс однобічний, то функцію бере на себе інша частина легень, а якщо двобічний – зупинка легень.

Типи дихання:

1 Діафрагмальний (черевний)

2 Грудний (костальний) – за рахунок міжреберних м'язів

3 Змішаний – грудо-діафрагмальний.

Об’єми повітря:

1 Дихальний – це той об’єм, який вдихається або видихається при нормальному вдиху або видиху. У людей – 0,5 л, у коней – 6 л.

2 Резервний – той, який можна видихнути після нормального видиху.

3 Додатковий – той, який можна вдихнути після нормального вдиху.

Всі ці об’єми становлять життєву ємність легень. У людини в середньому становить 3,5 л. розрізняють залишкове повітря – це те,, що залишилось в легенях навіть після максимального видиху (у людини – 1 л.). життєва ємність з залишковим повітрям становить загальну ємність легень (у людини – 4,5 л.).