Поняття про організм, його зв’язок з навколишнім середовищем, гомеостаз.

Поняття про організм, його зв’язок з навколишнім середовищем, гомеостаз.

Поняття про живий організм характеризується властивостями, які притаманні живим істотам:

♫ відтворення собі подібних

♫ ріст і розвиток

♫  диференціація тканин

♫ подразливість (здатність відповідати на подразнення)

♫ адаптація (зміна обміну речовин в результаті зміни навколишнього середовища)

♫  обмін речовин  

Обмін речовин проходить у двох формах:

1. процес асиміляції – це створення живої матерії, утворення із простих речовин складних

2. процес дисиміляції – розпад складних речовин до простих з утворенням енергії і перетворенням її в інші види енергії.

Ці два процеси пов’язані між собою і неможливі один без одного.

Гомеостаз:

Кожна жива істота потребує для свого існування певних умов, тих, в яких відбувалась еволюція. Тобто, гомеостаз – це динамічна сталість внутрішнього середовища і його фізико-хімічних властивостей. Клітини організму також вимагають стабільних умов. Стабільність внутрішнього середовища – гомеостаз, що характеризується рядом констант:

v температурний режим; при 42^о С – патологічні зміни, при 43^о С – зміна колоїдного стану білків;

v осмотичний тиск – забезпечується електролітами. Ізотонічний розчин має таку ж концентрацію солей як і кров. Гіпертонічний розчин – концентрація солей в розчині більше ніж в клітині. Гіпотонічний розчин – концентрація солей в розчині менша ніж в клітині.

v оптимальна концентрація іонів водню (зміні рН крові на 0,1 може призвести до смерті). Організм дуже чутливий до зміни концентрації іонів Са, К, Р, Cl і ін. Клітини чутливі до вмісту цукру і білків.

 

Нейрогуморальна регуляція функцій організму.

Нервова і гуморальна регуляції об’єднані в єдину, тому що в гіпоталамусі встановлені нейрони, які здатні синтезувати гормони і гормональні речовини.

Ці нейрони відносяться і до ЦНС, тобто ці нейрони можуть змінювати діяльність органів і тканин гуморально (через кров) і рефлекторно. Гіпоталамус завдяки гормоноподібним речовинам (рилізінг-факторам: ліберини і статини) може змінювати функціональну діяльність гіпофіза, а той в свою чергу може впливати через свої гормони на інші залози внутрішньої секреції.

 

Методи і методики фізіологічних досліджень.

Методи фізіологічних досліджень:

1. аналітичний – роблять під наркозом, оперативно, видаляють орган і т.д.

2. синтетичний – вивчають функції цілісного організму (фістула).

Методики:

1. екстирпація (видалення)

2. трансплантація

3. фістульна методика

4. електрофізіологічних досліджень

5. мічених атомів.

 

Лекція №3 – Нервово-м’язова фізіологія.

Лекція №3 – Біоелектричні явища в тканинах.

1). Біоструми і їх класифікація.

1780р. – Гальвані зробив досліди по виявленню біострумів організму.

Розрізняють 3 види біострумів:

1. біострум спокою, клітина на поверхні мембрани має “+” заряд, а всередині – “-“. Позитивний заряд на поверхні мембрани обумовлений катіонами Na і всередині клітини – катіонами К та аніонами Cl. За рахунок К-Na насосу в стані відносного спокою в клітину нагнітається більше катіонів К і менше катіонів Na. Але сумарна кількість аніонів Cl переважає над кількістю катіонів. Таке положення іонів характеризує струм спокою і він становить 50 мВ.

2. біострум пошкодження. Різниця потенціалів реєструється на пошкодженій та  непошкодженій ділянках; пошкоджена ділянка має “-“ заряд, непошкоджена – “+”.

3. якщо клітина отримала стимул (нервовий імпульс), то її мембрана в тисячні долі секунд стає більш проникною для іонів і за рахунок К-Na насосу в клітину нагнітається Na, а викачується К. Але водночас Na нагнітається в 3 рази більше і тому в стані збудження в середині клітини заряд буде “+”, а на поверхні – “-“. Таке розміщення зарядів обумовлює біострум дії. Він дорівнює 100-110 мВ.

Будова скелетних м’язів.

Скелетні м’язи складаються з грубих м’язових пучків, кожен з яких включає 1000 м’язових волокон. М’язові волокна утворюють скорочувальний апарат м’яза. Кожне м’язове волокно має сарколему – оболонку і саркоплазму, яка включає міофібрили. Перегородки, що звуться зета-мембранами, розділяють міофібрилу на декілька саркомерів. Саркомер вміщує товсті нитки білка міозина (утворюють темні диски), і тонкі нитки білка актина (утворюють світлі диски). Структурним елементом, який забезпечує скорочення м’яза є протофібрила. Сарком ери оточені ретикулюмом. Міофібрили ґрунтуються в колонки, які оточені ретикулюмом – система продольних трубочок і цистерн, що пересікають м’язове волокно. Поперекова трубочка з прилеглими з двох сторін цистернами утворює тріади.

Види скорочень м’язів.

Є 4 види м’язових скорочень:

1. ізотонічні – таке скорочення, коли м’яз змінює свою довжину, але тонус його напруження не змінюється.

2. ізометричне – коли м’яз не змінює довжину, але його тонус (напруження) змінюється.

3. поодинокі скорочення, коли до м’яза надходить від1 до10 подразнень за секунду (серцевий м’яз).

4. тетанічне: - 10-25 – зубчастий, - більше 25 – гладенький.

В організмі в нормі надходить 60-75 подразнень за секунду.

 

Втома м’язів.

Ергографія – це метод визначення стомленості м’язів; це крива, що відображає амплітуду скорочень м’язів.

Втома м’язів локалізується в синапсах – утворах, які передають збудження з одного нервового волокна на інше або на м’язове.

Теорії втоми м’язів.

1. теорія виснаження, коли м’язам не вистачає поживних речовин.

2. теорія отруєння – накопичення молочної та інших кислот.

3. біохімічна теорія – знижений ре синтез АТФ.

4. кисневий голод клітини або тканини.

 

Рефлекторний тонус м’язів.

М’язи навіть в стані спокою перебувають в незначному напруженні – тонусі. Цей тонус забезпечується непреривними нервовими імпульсами, які надходять з нервових центрів. Нервові центри, в свою чергу, також перебувають в незначному напруженні – тонусі, який забезпечується імпульсами, що надходять від м’язів, суглобів, проріорецепторів до нервових центрів. Спостерігаємо замкнене коло.

 

Парабіоз нерва.

(вчення Веденського про єдність природи збудження і гальмування).

Веденський довів, що за природою гальмування – це збудження, але надмірне, локалізоване і не поширене по тканині.

Предметом дослідження був нервово-м'язовий препарат, нерв якого за нормальних умов проводить збудження відповідно силі або частоті подразнень, тобто в нормі м’яз відповідає на силу відповідним скороченням.

Веденський між електродами і м’язом змінив функціональний стан нервового волокна, тобто функціональну рухливість, лабільність нервового волокна в цьому місці знизилась, тому на слабкі, середні і сильні подразнення м’яз відповідав однаковою амплітудою скорочення – це зрівняльна фаза.

Коли дія ефіру продовжувалась, функціональний стан нерва настільки знижувався, що сильна хвиля подразнення не тільки не проходила через змінену ділянку нерва, а й викликала ще більшу альтерацію нерва. І м’яз на сильні подразнення не відповідав скороченням, а на слабкі подразнення м’яз відповідав незначною амплітудою скорочення – це парадоксальна фаза.

При подальшій дії ефіру функціональний стан нерва знижувався настільки, що при дії струму різної сили це не викликало скорочення м’язів – фаза гальмівна.

Веденський довів, що природа збудження і гальмування однакова. В залежності від функціонального стану тканин виникає або збудження або гальмування.

 

Механізм секреції слини.

Слина секретується 3ма парами великих слинних залоз, є ще непарні. Великі мають вивідні протоки, а малі не мають і знаходяться в слизовій оболонці.

Великі:

· привушні

· підщелепові

· під’язикові.

Підщелепові та під’язикові виділяють змішаний серозно-слизовий секрет, привушні – серозний секрет із значною кількістю ферментів.

Дрібні залози виділяють слизовий секрет, який має міцин для утворення харчової грудки.

Процес слиновиділення активний і відбувається за рахунок синтезу і фільтрації. Слина складається з: 99,4% - вода; 0,6 – суха речовина.

Суха речовина: органічні речовини – білки, ферменти; неорганічні речовини – сечовина, аміак, сульфати.

рН = 7,3-8,5 (лужне) у овець до 9,0.

 

Секреція слини відбувається такими типами:

1. мерокриновий – гранули секрету виходять через отвори в мембрані;

2. апокриновий – гранули секрету відторгаються разом з верхівкою клітини;

3. лемокриновий – гранули виходять із частинкою мембрани клітини;

4. голокриновий – гранули відриваються разом з клітиною, клітина руйнується.

Регуляція слиновиділення.

Буває умовно-рефлекторна. Рефлекторна дуга замикається в корі головного мозку.

Безумовно-рефлекторна – безумовний подразник (їжа) подразнює рефлекторний апарат ротової порожнини, звідки по язикоглотковому нерву збудження проходить в центр слиновиділення, а звідти по симпатичним і парасимпатичним нервам збудження надходить до слинних залоз.

При подразненні парасимпатичних нервів виділяється багато лини, але рідкої; при подразненні симпатичних нервів – мало, але вона густа.

Ковтання – це складно-рефлекторний процес, який складається з серії послідовних рухів язика, щік, м’язів глотки і стравоходу.

Язик прижимає харчовий ком до твердого піднебіння і послідовними рухами переміщує його в сторону глотки. При подразненні слизової оболонки кореня язика рефлекторно скорочуються м’язи, які піднімають м’яке піднебіння, останнє закриває носоглотку і перешкоджає потраплянню кормових мас у носову порожнину. При цьому надгортанник опускається і прикриває шлях у дихальні шляхи. Гортань при піднімається, корінь язика притискає корм і спрямовує його у порожнину глотки. Акт ковтання регулюється сладно-рефлекторно. Виділяють свідому і несвідому фази. Подразнення рецепторів передньої і середньої частини язика викликає свідомий процес. А сам акт ковтання – несвідомий, який починається при подразненні слизової кореня язика. Маси, які потрапили на корінь язика можуть тільки ковтнутись. Стравохід проштовхує їжу до шлунку перистальтичними рухами. Механізм перистальтики полягає в nтому, що вище харчової грудки стравохід скорочується, а нижче – розширюється і грудка поступово потрапляє в шлунок. Цьому сприяють секрети слизових залоз стравоходу. Центр ковтання і моторики стравоходу знаходиться в довгастому мозку. Під час ковтання дихання призупиняється.

Шлунковий сік, його склад.

У функціональному розумінні слизова оболонка шлунку ділиться на зони:

· кардіальна;

· фундальна;

· пілорична.

Слизові залози виділяють слиз. У фундальній зоні розташовані слизові і головні клітини, які синтезують слиз і ферменти, а також обкладові клітини, які синтезують НСІ.

Шлунковий сік – це суміш всіх секретів вищезазначених клітин залоз (слиз, ферменти НСІ, клітини відторгнутого епітелію).

На 99,0% - вода; 0,4% - НСІ; 0,6% - суха речовина.

Суха речовина – органічні речовини (білки, ферменти); неорганічні речовини (КСІ, NaCI, НСІ).

Ферменти шлункового соку.

Протеолітичні:

1. пепсин – виділяється у неактивному стані у вигляді пепсиногену. Активується НСІ. Гідролізує білки до альтоз і пептонів.

2. желатиназа – діє на білок сполучної тканини.

3. хімозин (сичужний фермент) – переводить білок молока казеїноген у казеїн. Використовують у промисловості для виробництва сирів.

Ліполітичні:

1. ліпаза шлункова – малоактивна, діє на молочний жир.

 

Роль НСІ.

1. НСІ денатурує білок і робить його рихлим;

2. активує пепсиноген до пепсину; прогастрін – до гастріну;

3. НСІ забезпечує повну концентрацію іонів водню шлунку, що сприяє травним процесам;

4. бере участь в евакуації вмісту шлунка в 12-палу кишку;

5. володіє бактерицидними властивостями;

6. вимиває солі з кісток, які потрапили в шлунок.

 

Функції слизу:

1. слиз захищає слизову шлунка від термічних, хімічних і механічних подразників;

2. є носієм ферментів;

3. слиз запобігає само перетравленню шлункової стінки власними ферментами.

4. слиз має лужне середовище, а пепсин діє тільки в кислому.

Моторна функція шлунку.

Проявляється такими видами скорочень:

1. голодна періодика;

2. перистальтичні скорочення (ритмічні) – створюються в основному кільцевою мускулатурою шлунка. Рідка частина швидше розріджується і направляється в пілоричний відділ.

3. тонічні скорочення – забезпечуються всіма м’язовими волокнами; вміст стискається, віджимається і спрямовується в пілоричний відділ. Ці рухи зближують кардіальній і пілоричний сфінктери між собою, коли тварина вживає рідкий харч.

 

Секреторні зони шлунку.

 У функціональному розумінні слизова оболонка шлунку ділиться на зони:

· кардіальна;

· фундальна;

· пілорична.

В кардіальній зоні залози містять клітини, що виробляють слиз. У фундальній зоні розташовані слизові і головні клітини, які синтезують слиз і ферменти, а також обкладові клітини, які синтезують НСІ.

 

Леткі жирні кислоти.

Оцтова, пропіонова, масляна – утворюються внаслідок ферментації вуглеводів і дезамінуванні амінокислот.

ЛЖК забезпечують до 40% енергетичних затрат організму. За добу у овець утворюється до 500 мл ЛЖК, у ВРХ – до 4 л. вони всмоктуються в рубці в кров і лімфу і частково йдуть на утворення молока (оцтова кислота).

Якщо раціон збалансований, то співвідношення ЛЖК становить: 20% масляної, 20% пропіонової, 60% оцтової кислот. Якщо раціон сільний, то кількість оцтової кислоти зростає до 70%, що впливає на підвищення жирності молока.

 

Моторика передшлунків.

Моторика починається із скорочення сітки. Сітка скорочується в 2 фази:

1. сітка скорочується наполовину;

2. сітка скорочується максимально; при цьому рідка частина надходить в книжку, а грубі частинки повертаються в рубець.

Спочатку скорочується переддверя із стравохідним жолобом, потім дорсальний мішок, каудо-дорсальний сліпий виступ, каудо-вентральний сліпий виступ. За один цикл скорочення рубця книжка скорочується 2-3 рази. Парасимпатична нервова система прискорює моторику, а симпатична нервова система – гальмує. Моторику досліджують в голодні ямці.

За 3 хв у ВРХ – 7-12 скорочень, вівці – 7-14 скорочень, кози – 7-16 скорочень.

Жуйний процес.

Жуйний процес – це рефлекторний акт, який відбувається через 30-60 хв після годівлі. За добу відбувається 7-8 жуйних періодів, кожен по 40-50 хв. Цей рефлекторний акт починається з подразнення грубими частинками корму рецепторів переддверя рубця, стравохідного отвору рубець-сітка. Збудження по доцентровим шляхам надходить в довгастий мозок в центр жуйки (центр блювоти), а звідти до м’язових елементів рубця і сфінктера. При цьому переддверя стискається, сфінктер розкривається, тварина робить спробу вдихнути при закриванні голосової щілини. При цьому в грудній клітці утворюється негативний тиск, який передається і у стравохід і частина вмісту “насмоктується” в стравохід (дихальна фаза).

Потім починається ІІ фаза – стравохідна. Анти перистальтичними рухами стравоходу вміст подається в ротову порожнину, пережовується і знов ковтається.

 

Травлення в товстих кишках.

Товсті кишки об’ємні: сліпа, ободова, пряма; травлення в них відбувається за рахунок 3х факторів:

1. власне кишкового соку товстого кишечника, який містить незначну кількість малоактивних ферментів;

2. за рахунок ферментів, які надходять з гумусу саме тонкого кишечника;

3. за рахунок ферментів мікроорганізмів, видовий склад яких подібний останньому в передшлунках.

При перетравленні утворюється аміак,СН₂, Н₂S, сечовина, сечова кислот, група ядовитих амінів (індол, скатол, кредол, фенол). Вони (аміни) утворюються внаслідок гниття важкоперетравних білків. Тут перетравлюються до 30% клітковини, особливо у моногастричних, у коней – 40%.

 

Моторика кишок.

Проявляється такими видами скорочень:

1. перистальтичні (за рахунок кільцевих м'язів);

2. маятникоподібні (за рахунок спіралеподібної мускулатури);

3. сегментоподібні (за рахунок перехватів на деяких ділянках кишок)

4. голодна періодика.

Гальмують моторику – симпатичні нерви, а блукаючі нерви – секреторні.

Диокренін, ентерокренін – синтезуються в тонкому кишечнику і стимулюють секрецію соків; холіцистохолін – синтезується в 12-палій кишці, стимулює скорочення жовчного міхура.

Шляхи всмоктування:

1. через пори шляхом осмосу і дифузії;

2. активна діяльність мембран;

3. через міжклітинні проміжки;

4. шляхом піноцитоза; таким шляхом білки проникають без змін.

На всмоктування впливають:

1. різниця концентрації поживних речовин крові і ШКТ;

2. різниця осмотичного тиску вмісту кишечника і крові;

3. гідростатичний тиск – при підвищенні гідростатичного тиску всмоктування підвищується.

В рубці відбувається всмоктування води, іонів мінеральних, органічних речовин, ЛЖК, аміаку, сечовини, водорозчинних вітамінів, газів.

В товстому кишечнику всмоктується вода і в набагато меншій ступені деякі поживні речовини.

Блукаючі нерви стимулюють всмоктування, гормони тироксин, інсулін, вілікінін – стимулюють рухи ворсинок, які сприяють всмоктуванню.

Тривалість перебування харчу в ШКТ: ВРХ – 12 діб, свині – 2-3 доби, коні – 4 доби.

Акт дефекації.

 - це складно-рефлекторний процес, який починається подразненням очей ампулоподібного розширення прямої кишки.

Збудження проходить по нервових волокнах в складі тазового нерва до поперекового (крижового) відділу спинного мозку, де знаходиться центр дефекації. Звідти до довгастого мозку і гіпоталамусу. 3 останніх імпульси повертаються до внутрішнього анального сфінктера і до м'язів прямої кишки. Зовнішній анальний сфінктер знаходиться під контролем кори великих півкуль головного мозку, і коли цей сфінктер розкривається, то за рахунок перистальтичних рухів прямої кишки відбувається акт виведення калу.

Кал складається з сечовини, відторгнутого епітелію, мінеральних речовин, аміаку, сечової кислоти, екскретів, стеркобіліну, покростерин, 30% мікроорганізми і баластні речовини. За добу у ВРХ – до 20 кг калу, коней – до10 кг, свиней, ДРХ – до 5 кг калу.

Екскреторна функція ШКТ:

♥ виводиться білірубін;

♥ зайві мінеральні речовини;

♥ сечовина;

♥ індол;

♥ статол, а також деякі лікарські речовини.

Обмінна функція ШКТ.

Полягає в тому, що деякі речовини проникаючи через стінку ШКТ із крові в порожнину кишечника не залишають організм, а змінюються і всмоктуються в кров. Особливо ця функція відіграє важливу роль під час голодування: білки крові і м'язів надходять в ШКТ, там гідролізуються ферментами, і в оновленому вигляді всмоктуються і використовуються для життєдіяльності більш важливих органів і систем (нервової, ССС, розвитку плода).

 

Особливості травлення у домашньої птиці:

1. відсутність зубів;

2.наявність зоба у курей, індиків, а у гусей і качок – розширення стравоходу, де відбувається набухання, зволоження і починається розщеплення за рахунок бродильних процесів, ферментів мікробного походження.

3.морфологічне і функціональне розмежування на залозистий і м’язовий шлунок. В залозистому шлунку їжа затримується не дуже довго, тут відбувається секреція шлункового соку, а також жовчі, яка закидається з тонкого кишечнику, відбувається перетравлення поживних речовин. Кутикула м’язового шлунку дуже міцна і м’язовий шлунок містить різні тверді частинки і перетирає корм. При скороченні м'язів утворюється високий тиск4

4.дві сліпі кишки;

5.маса підшлункової залози і печінки у птахів більша у % до маси тіла, ніж у інших тварин.

 

Регуляція складу крові.

За рахунок зовнішніх і внутрішніх факторів організму і нервової системи.

Антианемічний фактор – він утворюється в організмі при наявності вітаміну В₁₂ і амінопептидази, яка синтезується слизовою шлунка – впливає на дозрівання еритроцитів; блукаючі нерви – підвищують рівень еозинофілів в крові, симпатичні нерви – групу гранулоцитів.

 

Тромбоцити та їх значення.

Тромбоцити – це кров’яні клітини округлої форми, утворюються в червоному кістковому мозку при розпаді мегакаріоцитів – можуть існувати 3-5 діб, потім руйнуються. Тромбоцити при розпаді стикаються з шорохуватим краєм рани (пошкодженою судиною), повітрям – склеюються (утворюють первинний тромб), потім розпадаються з утворенням серотоніну, який звужує судину. Тромбокінази – фактори, що впливають на процес зсідання крові.

В плазмі крові є білки: альбуміни, глобуліни, та фібриноген; а також фактори білкового походження. Значення білків крові:

– забезпечують густину крові і тим самим підтримують артеріальний тиск крові;

– забезпечують онкотичним тиск;

– складають резерв для синтезу тканинного білка;

– виконують буферну функцію;

– приймають участь у зсіданні крові (фібриноген);

– беруть участь у створенні імунітету.

Сироватка крові – плазма крові позбавлена білка фібриногену.

 

Процес зсідання крові.

Це складний ферментний процес в якому беруть участь 13 факторів крові. Проходить в 3 фази:

І. Відбувається кров’яний та тканий тромбопластин – він утворюється за рахунок тромбокінази та білків крові: антигемофілічний глобулін, акселератор глобулін, проконвертина і іонів Са.

ІІ. Під дією тромбопластина неактивний фермент печінки протромбін перетворюється в активний тромбін.

ІІІ. Розчинний білок крові фібриноген під впливом тромбіну переходить в нерозчинну формулу – фібрин. Нитки фібрину на пошкодженій частині судини створюють сітку, в яку потрапляють форменні елементи крові і утворюється тромб (кров’яний згусток) – закупорює просвіт судини. Потім відбувається ретракція згустку крові – виходить рідка частина і подальше розсмоктування.

 

Резус-фактор.

Це ще один аглютиноген. Є “+” та “-“ резус. Він також враховується при переливанні крові, а також в акушерстві. На чужий білок (Rh⁺) в організмі утворюються антитіла, Rh^- реципієнту треба переливати кров Rh^- донора, а для Rh⁺  реципієнта підходить і та і інша кров.

В акушерстві це має значення, коли Rh^- жінка, а плід - Rh⁺ . В першу вагітність може виникнути тільки гемолітична жовтяниця.

Група крові і резус-фактор не міняються і передаються спадково.

 

Лімфа

 - це міжклітинна рідина, прозора, містить в собі складові всі плазми крові, окрім високомолекулярних білків. Вміст білків в 3-4 рази менший, ніж в плазмі крові, тому густина і питома маса менша. В лімфі присутній білок фібриноген, який забезпечує зсідання крові, також є лейкоцити, лімфоцити.

Процес утворення лімфи характеризується тим, що вода і розчинні в ній речовини проходять через ультрамікроскопічні пори, капіляри в міжклітинну рідину. Цей процес фільтрації обумовлений різницею гідростатичного тиску між кров’ю і міжклітинною рідиною. Осмотичний тиск також впливає на лімфоутворення. Збільшення онкотичного тиску призводить до зниження фільтрації і утворення лімфи.

Рух лімфи забезпечується:

1. при автоматичному скороченні лімфатичних судин;

2. “-“ тиск в плевральній порожнині під час вдиху;

3. в лімфатичних судинах є клапани;

4. скорочення мускулатури.

Рух лімфи незначний – 30-40 см/ хв. Стік лімфи надходить в каудальну порожнисту вену, лімфатичні вузли відіграють роль губки, в них збираються всі шкідливі речовини.

Значення лімфи:

1. повертає в кров’яне русло білки з тканин;

2. виводить з крові шлакові продукти;

3. виконує імунологічну функцію;

4. у самок бере участь в утворенні молока.

 

Еволюція ССС.

У червів з’являється примітивна незамкнена кровоносна система, яка закінчується лакунами. Кров в них рухається за рахунок скоротливості судин. У вищих червів з’являється серце. У комах є слабке серце, але немає капілярної сітки. У риб серце двокамерне, передсердя має слабкі стінки, виконує роль резервуара. У амфібій серце 3-х камерне, має 2 передсердя і шлуночок. У крокодилів і ссавців – 4-х камерне. Еволюція пов’язана з появою капілярної сітки, створюється опір, який треба долати, тому утворюється серце.

 

Динаміка руху крові по ССС.

Однією з умов працездатності серцевого м'яза є чергування роботи і відпочинку. Серце виконує дуже велику роботу і не стомлюється. Один серцевий цикл триває 1 с., передсердя працюють біля 0,1 с., шлуночки 0,3 с. і загальна діастола триває 0,6 с.

Велике коло кровообігу починається з лівого шлуночка – аорта – артерії – артеріоли – артеріальна і венозна сітки – венули – вени середнього діаметру – порожнисті вени – праве передсердя.

 

 

Біоструми серця.

В стані спокою під час діастоли внутрішня сторона мембрани м'язових волокон заряджена “-“, а зовнішня – “+”. Це і є біострум спокою. Коли серцевий м'яз отримує імпульс мембрани м'язових волокон перезаряджаються за рахунок K-Na насосу і виникає біострум дії. Цей біострум поширюється по всьому організму у вигляді силових ліній і може бути зафіксований. Тому електрокардіографія – метод дослідження роботи серця, а електрокардіограма – графічний запис біострумів серця. Біоструми прийнято знімати методом 3-х відведень: 1). Від 2-х передніх кінцівок; 2). З правої і лівої задніх кінцівок; 3). Від 2-х лівих кінцівок. Існує індивідуальне поширення біострумів.

Електрокардіограма – це крива, яка складається з зубців і пауз. За час 1-го серцевого циклу реєструється 3 зубці і 3 паузи:

– зубець Р – відповідає початку скорочення передсердь;

– зубець QRS – відповідає початку скорочення шлуночків;

– пауза α – відповідає проходженню імпульсу від передсердь до шлуночків;

– пауза β – це повне скорочення шлуночків;

– зубець Т – початок розслаблення шлуночків;

– пауза γ – загальна діастола.

 

Методи дослідження серцевої системи:

1. Дослідження серцевого поштовху. Серцевий поштовх це коливання грудної стінки внаслідок удару об неї серця. Може бути верхівковий або боковий. Досліджують поштовхи пальпацією ділянки грудної стінки в 5 міжребер’ї. По силі серцевих поштовхів можуть бути середні, слабкі, стукаючі.

2. Дослідження тонів серця – аускультація – це вислуховування тонів серця. Робота серця супроводжується шумами. Є 2 тони: 1) систолічний – довгий, глухий, низький, виникає від закриття стулкових клапанів і вібраційного шуму, коли шлуночків м'яз знаходиться в стані ізометричного скорочення; 2) діастолічний – короткий, високий, дзвінкий. Природа тону – закриття півмісяцевих клапанів.

3. Перкусія – вистукування грудної клітки в межах розташування серця. Є 2 методи: дігітальний (пальпація) та інструментальний (використовується плесиметр – це металева пластинка, яку розташовують в міжреберних проміжках, по ньому наносять удари перкусійним молотком. По цьому визначають межі розташування серця і різні патології та зони абсолютної і відносної тупості. Там, де серце прикрите долями легень – звук буде притуплений, а де серце прилягає до грудної стінки – зона абсолютної тупості.

 

 

Регуляція просвіту судин.

Рефлекторна регуляція може змінюватися за рахунок підвищення чи зниження тонусу гладеньких м'язів, який залежить від імпульсів, що надходять від симпатичних і парасимпатичних нервів. Симпатичні підвищують тонус і тому забезпечують вазоконстрікторний ефект. Парасимпатичні нерви забезпечують розширення просвіту судин (вазоділятатори), але не постійно, а при потребі, коли орган працює активно, вони вважаються також вазоконстрикторами. Існують змішані нерви, наприклад, стовбури симпатичних нервів, що іннервують кровоносні судини, є нервові волокна на закінченнях яких виробляється ацетилхолін і тому вони забезпечують вазоділятаторний ефект.

 

Механізм дихання.

Дихання забезпечується ритмічними рухами грудної клітки. Вдих відбувається в основному за рахунок м'язів діафрагми і зовнішніх міжреберних м'язів. Під час вдиху діафрагма займає куполоподібне положення. При видиху грудна клітка спадається за рахунок кінетичної енергії, що накопичилась під час вдиху. Діафрагма під час видиху займає конусоподібне положення. При максимальному (форсованому) видиху в роботу включаються внутрішні міжреберні м'язи-екпіратори. При вдиху розширення грудної клітки відбувається за рахунок опущення грудної кістки. Легені не можуть рухатися активно, бо в них немає м'язових елементів. Вони рухаються пасивно за рахунок того, що знаходяться в герметично закритій порожнині. Газообмін відбувається під час вдиху, а також видиху. Після народження легені розширюються і знаходяться в стані незначного розширення. При першому вдиху головки ребер заходять в суглобові ямки хребців і при видиху не повертаються назад. В плевральній порожнині має місце тиск, який на 15-20 мм рт ст. нижче при вдиху. Негативний тиск в плевральній порожнині утворюється за рахунок: 1) невідповідності росту грудної клітки і росту легень, легені ростуть повільніше; 2) легеневої тяги – сили, що намагається повернути легені в стан ателектазу; 3) першого вдиху.

Пневмоторакс – це сполучення плевральної порожнини з атмосферним повітрям. Якщо пневмоторакс однобічний, то функцію бере на себе інша частина легень, а якщо двобічний – зупинка легень.

Типи дихання:

1 Діафрагмальний (черевний)

2 Грудний (костальний) – за рахунок міжреберних м'язів

3 Змішаний – грудо-діафрагмальний.

Об’єми повітря:

1 Дихальний – це той об’єм, який вдихається або видихається при нормальному вдиху або видиху. У людей – 0,5 л, у коней – 6 л.

2 Резервний – той, який можна видихнути після нормального видиху.

3 Додатковий – той, який можна вдихнути після нормального вдиху.

Всі ці об’єми становлять життєву ємність легень. У людини в середньому становить 3,5 л. розрізняють залишкове повітря – це те,, що залишилось в легенях навіть після максимального видиху (у людини – 1 л.). життєва ємність з залишковим повітрям становить загальну ємність легень (у людини – 4,5 л.).

 

Дихальний центр.

Дихальний центр складний і його клітини знаходяться на різних поверхах ЦНС. Головний центр дихання знаходиться в довгастому мозку. Морфологічно і функціонально він поділяється на центр вдиху і центр видиху. У варолієвому містку знаходиться центр пневмотаксиса, який діючі на бульбарний центр забезпечує почерговість і ритмічність вдиху і видиху. У проміжному мозку знаходиться центр термічного контролю дихання, який викликає гіперпное (теплову віддишку) при підвищенні температури. В корі півкуль головного мозку знаходиться центр вольового контролю дихання. Центр діафрагмальних м'язів знаходиться в спинному мозку на рівні 3-4 шийних хребців. Центр міжреберних м'язів знаходиться на рівні перших грудних.

 

Транспорт газів кров’ю.

СО₂ транспортується частково у фізично розчиненому стані, 2,7 мл на 100 мл крові. У хімічно-звязаному стані з сполуками КНСО₃, NaHCO₃. О₂ переноситься у невеликій кількості у розчиненому стані 0,25 на 100 мл. З гемоглобіном – оксигемоглобін. Киснева ємність крові – це та кількість кисню, яка може бути зв’язана з 100 мл крові при умові, що весь гемоглобін перетвориться в оксигемоглобін. 1г гемоглобіну може зв’язати 1,34 мл. О₂. в крові тварин 14 г/% гемоглобіну, то в такому випадку киснева ємність = 14*1,34 =19 об’ємних. При утворенні оксигемоглобіну немає прямої залежності утворення останнього від парціального тиску, тобто при зростанні парціального тиску кількість гемоглобіну збільшується прямо пропорційно.

 

Тканинне дихання.

Це обмін газами між кров’ю і тканинами відбувається за рахунок різниці парціального тиску в крові і тканинах. В артеріальній крові напруження СО₂ – 40 мм рт ст., у тканинах – 60, у клітинах більше ніж 60, але незначно.

 

Поняття про організм, його зв’язок з навколишнім середовищем, гомеостаз.

Поняття про живий організм характеризується властивостями, які притаманні живим істотам:

♫ відтворення собі подібних

♫ ріст і розвиток

♫  диференціація тканин

♫ подразливість (здатність відповідати на подразнення)

♫ адаптація (зміна обміну речовин в результаті зміни навколишнього середовища)

♫  обмін речовин  

Обмін речовин проходить у двох формах:

1. процес асиміляції – це створення живої матерії, утворення із простих речовин складних

2. процес дисиміляції – розпад складних речовин до простих з утворенням енергії і перетворенням її в інші види енергії.

Ці два процеси пов’язані між собою і неможливі один без одного.

Гомеостаз:

Кожна жива істота потребує для свого існування певних умов, тих, в яких відбувалась еволюція. Тобто, гомеостаз – це динамічна сталість внутрішнього середовища і його фізико-хімічних властивостей. Клітини організму також вимагають стабільних умов. Стабільність внутрішнього середовища – гомеостаз, що характеризується рядом констант:

v температурний режим; при 42^о С – патологічні зміни, при 43^о С – зміна колоїдного стану білків;

v осмотичний тиск – забезпечується електролітами. Ізотонічний розчин має таку ж концентрацію солей як і кров. Гіпертонічний розчин – концентрація солей в розчині більше ніж в клітині. Гіпотонічний розчин – концентрація солей в розчині менша ніж в клітині.

v оптимальна концентрація іонів водню (зміні рН крові на 0,1 може призвести до смерті). Організм дуже чутливий до зміни концентрації іонів Са, К, Р, Cl і ін. Клітини чутливі до вмісту цукру і білків.