Фактори, що формують стратегічний рівень підприємства

Загальні принципи діяльності підприємства:

1. Підприємства – як відкрита соціально-економічна система, змінюється, розвивається та переструктуровується в динамічному часто ворожому середовище.

2. Новостворені підприємства мають високий рівень гнучкості та реактивності, що дає змогу забезпечити виживання. Далі вони стають більш стабільними, це означає що для змін та розвитку треба розробляти спеціальні заходи, які набирають вигляду обґрунтованих стратегій, що враховує як зовнішні так і внутрішні фактори.

3. Послідовний розвиток підприємств передбачає формування ясних, простих і досяжних цілей, які знаходять вираз у системі кількісних та якісних показників.

4. Стратегічні орієнтири у часі застарівають та починають стримувати розвиток підприємства. Щоб уникнути цього, стратегію постійно слід переглядати та оновлювати.

5. Підприємство повільно пристосовується до середовища в якому воно існує(у можливих межах) – зовнішнє та внутрішнє.

6. Підтримка змін,нововведень різних типів має забезпечуватися ефективною системою мотивації, соціально психологічною підтримки.

7. Забезпечення динамічності змін, через прискорення практичних дій, що до реалізації стратегічних планів.

8. Створення виробничого потенціалу та системи зовнішніх зв’язків, що є сприятливими для змін і дають змогу досягти майбутніх цілей.

Реалізація зазначених принципів стратегічної діяльності дає змогу побудувати обґрунтовану послідовність дій, що до реалізації концепції та формуванні системи стратегічного управління.

Г) Еволюція розуміння та передбачення майбутнього підприємств

Стратегічне планування, як один із важливих видів

планування, з’явилось на певному етапі процесу

еволюційного розвитку цієї системи. Система планування у цьому процесі пройшла ряд фаз (етапів), зміна яких зумовлювалася зміною діяльності підприємств. Виокремлюють чотири такі фази.

І фаза – поточне планування та бюджетування – була

початковим етапом, коли економіка розвивалась більш-менш

стабільно.

Ознаки: а) контроль і управління «за відхиленнями» факту

від «плану»; б) короткостроковість планів (до року); в)

внутрішня спрямованість, підприємство було закритою

системою; г) спрямованість плану – на поточну

прибутковість.

ІІ фаза   –   екстраполяційне планування (від досягнутого

рівня)  –  виникло в середині XX ст., коли відмічено високі

темпи розвитку товарних ринків, високу передбачуваність

подій на них.

Ознаки: а) довгострокове планування, для якого з’явились

уже умови; б) планування від досягнутого рівня до зростання;

в) основа такого планування – екстраполяційні прогнози з

урахуванням дії факторів у минулому; г) зовнішня і внутрішня

Планування – це аналітична робота над визначенням

цілей, які підприємство має досягти за певний проміжок

часу.

Спрямованість, підприємство стає відкритою системою; д)

спрямованість плану – як на поточну, так і на майбутню

прибутковість.

ΙΙΙ фаза – стратегічне планування – виникло наприкінці

60-х років XX ст. В умовах світової економічної

нестабільності, коли передбачити, що буде з підприємством

завтра, – важко. На цей час виробнича ера, ера масового

насичення товарами, завершилась. Задоволення основних

потреб споживача докорінно змінило структуру попиту.

Споживач став набагато вимогливішим щодо якості товару,

умов продаж тощо. З’являються нові галузі, зокрема з

обслуговування. Зовнішнє середовище постійно змінювалось.

Ознаки: а) відхід від уяви, що майбутнє має бути кращим за

минуле; б) концепція підприємства як «відкритої системи»

уже домінує над внутрішньою спрямованістю планів; в)

планування – довгострокове; г) основний принцип

планування: іти від майбутнього до сучасного; д) поява

стратегічного мислення: зосередженість на зменшенні загроз

зовнішнього середовища і використання його можливостей;

ж) спрямованість – завоювання конкурентних переваг,

отримання прибутків у майбутньому.

ΙV фаза – стратегічне управління. З появою стратегічного

планування помітним стає такий організаційний феномен, як

опір стратегічним змінам, оскільки вони достатньо суттєво

впливають як на виробництво, так і на людські долі. І дійшли

висновку про однакову увагу як до стратегічних, так і до

поточних проблем. Але ж для їх комплексного розв’язання

потрібні різні адміністративні структури, оскільки проблеми

різні, вони конфліктують між собою. Особливо гостро постала

проблема реалізації стратегічних планів. Цим власне і

викликана поява нової фази – фази стратегічного управління,

яка розглядає його і реалізацію стратегічних планів

(стратегічне управління) як одне ціле – це стратегічний

менеджмент.

Таким чином, становлення підприємства як відкритої

системи зумовлене зміною умов господарювання в зв’язку з

посиленням турбулентності зовнішнього середовища,

спричинило появу стратегічного планування і стратегічного

управління.

Що ж таке стратегічне планування?

Стратегічне планування – це процес формування

стратегії, визначення місії, мети і довгострокових цілей

підприємства та ефективних шляхів і засобів їх

досягнення на основі раціонального використання

стратегічного потенціалу (ресурсів) підприємства і

максимального врахування динаміки розвитку в умовах

турбулентного зовнішнього середовища.

Д) Стратегічне управління

Слово «стратегія» походить від грецького strategia (стратос –

військо, аго – веду), тобто за походженням це військовий термін.

Там він означає військове мистецтво, що вивчає закономірності та

характер війни, теоретичні основи планування, підготовки і

проведення крупних військових операцій із заздалегідь

сформульованими стратегічними завданнями.

Уперше термін «стратегія» запозичив у військових і

використав у економіці для визначення одного із видів

керівництва будь-яким комерційним підприємством

А.Чендлер-молодший у 1962 році. Власне з того часу

розпочався етап стратегічного планування на підприємствах в

умовах ринкової економіки.

Термін «стратегія» використовується нині в багатьох сферах

суспільного життя. Щодо терміну «стратегія підприємства (фірми)»,

то тут існує чимало визначень. Її розуміють як:

-  систему організаційно-економічних заходів для

досягнення довгострокових цілей підприємства;

-  обґрунтування перспективних орієнтирів діяльності

підприємства на основі оцінювання його потенційних

можливостей і прогнозування розвитку зовнішнього

середовища;

-  генеральний напрямок розвитку підприємства, який

забезпечує узгодження його цілей і можливостей та інтересів

усіх суб’єктів;

-  ефективну ділову концепцію досягнення конкурентних

переваг підприємством;

-  сукупність перспективних орієнтирів для роботи

підприємства;

-  план дій, що визначає пріоритети розв’язання проблем і

ресурси для досягнення основної мети.

І. Ансофф під стратегією розумів один із декількох наборів

правил прийняття рішень стосовно поведінки фірми в умовах

неповноти інформації про майбутній розвиток підприємства.

На нашу думку, лише в комплексі всі визначення найбільш

повно відображають суть поняття «стратегія підприємства».

Глибинну суть цього поняття можна зрозуміти, відповівши

принаймні на чотири питання:

1. У якому фінансово-економічному стані і середовищі

перебуває підприємство нині?

2. Який стан підприємства очікують у перспективі: бажаний чи

реально можливий?

3. Які альтернативні напрямки розвитку підприємства можливі

(з урахуванням йог о сильних і слабких сторін, загроз і

можливостей середовища)?

4. Якими методами і засобами можна реалізувати вибрану

стратегію?

Урахування цього дозволяє запропонувати наступне,

найбільш повне визначення стратегії підприємства

Стратегія підприємства – це систематичний план

його потенційної поведінки в умовах неповноти

інформації про майбутній розвиток середовища та

підприємництва, що включає формування місії,

довгострокових цілей, а також шляхів і правил

прийняття рішень для найбільш ефективного

використання стратегічних ресурсів, сильних сторін і

можливостей, усунення слабких сторін та захист від

загроз зовнішнього середовища задля майбутньої

прибутковості.

Отже, необхідність розробки підприємствами стратегії

викликана, нестабільністю ринкового середовища,

неповнотою інформації про його майбутній стан і вплив на

підприємство.

Саме за таких умов необхідно розглядати стратегічний

контекст в діяльності підприємства, яка здійснюється за

двома напрямками: а) поточна, операційна діяльність,

спрямована на поточну прибутковість; б) стратегічна

діяльність, спрямована на майбутню прибутковість.

В умовах ринку, коли зовнішнє середовище достатньо

турбулентне, слабо передбачуване і переважно не залежить

від зусиль підприємства, ігнорування ним стратегічного

контексту діяльності може спричинити катастрофічні

наслідки. Діяльність кадрів за принципом «сьогодні – на

сьогодні» без заходів, які нині не дадуть віддачі, а забезпечать

успіх підприємства в майбутньому, явно веде до банкрутства.

В даному контексті, про необхідність розробки стратегії

підприємства достатньо влучно висловився один із авторів

вчення про стратегічний менеджмент, американський вчений

Ігор Ансофф. Він писав: «...компанії, за відсутності

планованої і керованої стратегії, приречені на вимирання, за

винятком хіба що монополій і субсидованих компаній. В

компаніях, яким вдається вижити, стратегічною поведінкою

принаймні керують».

Тема 3 Стратегічний аналіз

А) Необхідність та вимоги до стратегічного аналізу

Б) Ретроспективний аналіз підприємств

В) Аналіз внутрішнього середовища

Г) Зовнішнє середовище та її структура

Д) Сутність SWOT – аналізу

Є) Визначення конкурентоспроможності підприємства

А) Необхідність та вимоги до стратегічного аналізу.

Кожний підхід до стратегічного управління, що використовується у світовій практиці, має особливості у змісті та структурі окремих етапів і підсистем, у переліку та послідовності дій у процесі аналізу, але базується на двох основних посиланнях — аналізі ситуації в зовнішньому і внутрішньому середовищі підприємства.

 Стратегічне управління базується на вивченні відносин, які можна охарактеризувати за допомогою системи «середовище — підприємство». Більшість серед існуючих сьогодні концепцій управління поділяє підхід до підприємства як до відкритої системи, що постійно взаємодіє з окремими елементами зовнішнього середовища: іншими підприємствами, банками, організаціями, що належать до соціально-політичних та економічних інституцій держави, місцевих органів і т.п., і дає змогу йому підтримувати більш менш стійке становище, виживати в умовах, що постійно змінюються. Концепції існування та розвитку підприємств у зовнішньому середовищі використовують різні підходи та моделі, сформовані на базі різних теорій управління. Метою стратегічного аналізу є змістовний і більш менш формальний опис об’єкта дослідження, виявлення особливостей, тенденцій, можливих і неможливих напрямків його розвитку. Отримані дані про об’єкт управління є базою для визначення загальної концепції та способів управління ним. Стратегічний аналіз (при правильному його застосуванні) виконує такі функції: описову, роз’яснювальну та прогнозну.