Лекції з дисципліни «Стратегія підприємства»

Лекції з дисципліни «Стратегія підприємства»

Теми:

1. Предмет, методи, задачі курсу «Стратегія підприємства»

2.  Стратегічне управління, сутність та передумови виникнення.

- Зміна завдань управління підприємством

- Розмаїття підприємств

- Необхідність формування стратегічним мисленням менеджера

- Стратегічне управління (загальна схема)

- Стратегія – ключовий елемент стратегічного управління

3. Стратегічний аналіз

- Необхідність та вимоги до стратегічного аналізу

- Ретроспективний аналіз підприємництва

- Аналіз внутрішнього середовища

-  Зовнішнє середовище та її структура

- Сутність SWOT- аналізу

- Визначення конкурентоспроможності підприємства

4. Роль, значення, сутність і місце

- Місія-генеральна мета підприємства

- Поняття класифікації цілей

- «Дерево цілей» підприємства

5. Стратегічний набір, види стратегій

- Поняття, суть стратегічного набору

- Загальна стратегія підприємства

- Товарна – продуктивна стратегія

- Ресурсна стратегія

- Функціональна стратегія

- Інформаційні ресурси

 

Тема 1 Предмет, методи та задачі курсу «Стратегія підприємства»

Предметом стратегії підприємства є дія, за допомогою якої менеджери здійснюють довгострокове керівництво організацією, визначають специфічні цілі діяльності і реалізують їх в стратегічних планах.

Суб’єктами стратегічних дій є менеджери,які здійснюють керівництво підприємством, як відкритої системи в ринкових умовах, враховуючи зовнішні та внутрішні умови які постійно змінюються та розвиваються.

Наука «Стратегія підприємства» вивчає наукові основи, принципи, методі прийняття рішення з питання довгострокового керівництва підприємством.

Важливим є методологія вивчання курсу, яка має відповідати процесу пізнання істини: від живого споглядання до абстрактного мислення і від цього до практики. Тому відокремлюють – емпіричну, теоретичну та практичну сторони вивчання курсу. Емпірична сторона – здійснення збиральної та описової функції. Теоретична сторона – процес пізнання нових понять, термінів, аналіз істинних та створювання нових теорій, прогнозування розвитку процесів і явищ. Прикладна сторона – опрацьовуються практичні рекомендації.

Теоретичною базою для вивчення дисципліни «Стратегія підприємства» є загальноекономічна теорія і політична економія.

Задачею курсу «Стратегія підприємства» є визначення необхідності керувати підприємством по-новому, стратегічно мислити, розробляти стратегії та економічно обґрунтовувати свої управлінські дії.

 

 

Тема 2 Стратегічне управління сутність та передумови виникнення

А) Зміна завдань управління підприємства

Б) Розмаїття підприємств

В) Необхідність формування стратегічного мислення менеджера

Г) Еволюція розуміння та передбачення майбутнього підприємств. Стратегічне управління (загальна схема)

Д) Стратегія – ключовий елемент стратегічного управління

А) Зміна завдань управління підприємства

Страт-е управління з'явилося шляхом еволюційного розвитку зі стратегічного планування, що складає його сутнісну основу. Воно викликає усе більший інтерес у фірм, що стикаються з труднощами в здійсненні принципово нових стратегій.

Страт-е управління представляє процес, що визначає послідовність дій організації по розробці і реалізації стратегії. Він включає постановку цілей, вироблення стратегії, визначення необхідних ресурсів і підтримку взаємовідносин із зовнішнім серед-щем, що дозволяють організації досягати поставлених цілей.

Дії організацій і їхніх керівників не можуть зводитися до простого реагування на зміни, що відбуваються. Усе ширше визнається необхідність свідомого управління змінами на основі науково обґрунтованої процедури їхнього передбачення, регулювання, пристосування до цілей організації, до змінних зовнішних умов. Очевидно, що сама організація повинна адекватно реагувати на зміни в зовнішнім середовищі.

Сучасним інструментом управління розвитком організації в умовах наростаючих змін у зовнішнім середовищі і зв'язаної з цим невизначеності є методологія стратегічного управління.

Практика показує, що ті організації, що здійснюють комплексне страт-е планування і управління, працюють більш успішно і дістають прибуток значно вище середньої по галузі.

Виникнення і практичне використання методології стратегічного управління викликані об'єктивними причинами, що випливають з характеру змін, у першу чергу в зовнішнім середовищі організації.

Суть стратегічного управління полягає у тому, що, з одного боку, існує чітко організоване комплексна страт-е планування, з іншого боку – структура управління організацією відповідає "формальному" стратегічному плануванню і побудована так, щоб забезпечити вироблення довгострокової стратегії для досягнення її цілей і створення управлінських механізмів реалізації цієї стратегії через систему планів.

Виділяють два основних кінцевих продукти стратегічного управління. Один з них – потенціал організації, що забезпечує досягнення цілей у майбутньому. Іншим кінцевим продуктом стратегічного управління є внутрішня структура й організаційні зміни, що забезпечують чутливість організації до змін у зовнішньому середовищі. B підприємницької організації це припускає наявність здатності вчасно знайти і правильно витлумачити зовнішні зміни, а також керувати відповідними адекватними діями, що припускають наявність стратегічних можливостей для розробки, іспитів і впровадження нових товарів і послуг, технологій, організаційних змін. Таким чином, діяльність по стратегічному управлінню спрямована на забезпечення стратегічної позиції, що повинна забезпечити тривалу життєздатність організації в умовах, що змінюються.

Б)Розмаїття підприємств.

Кожне підприємство має певні особливості, які відрізняють одне підприємство від іншого. Однак кожне підприємство має загальні риси. До них відносяться:

- Використання основних елементів виробництва(предмета, засоби праці та праця) і основних функцій управління;

- Змінність окремих параметрів і системи загалом упродовж періоду існування;

- Здатність до формування власної поведінки, унікальність, непередбачуваність в конкретній ситуації;

- Здатність адаптуватися до змін у середовище, встановлювати ефективні зв’язки;

- Здатність до проти водії тенденціям які можуть зруйнувати систему;

- Властивість змінювати структуру на власний розсуд;

Особливості підприємств залежить від таких факторів:

- Основної продукції чи послуг;

- Основної ланки виробництва;

- Основної технології по виробництву продукції(виробництво хімічних речовин з нафти, газу та інші)

- Основної групи споживачів;

- Ступеню задоволення потреб споживача в продукції(комплексне обладнання для кухні)

- Масштабу діяльності в галузі: охоплення всього виробничої,технологічного комплексу від заготовки сировини до виготовлення кінцевої продукції, або спеціалізація на одному етапі у виробничому ланцюгу(виготовлення пряжи, збирання готової продукції з комплектуючих);

- Ступеня диверсифікації підприємства використання основної сировини, технології, каналів розподілу чи збуту, обслуговування одної(чи різних) груп споживачів;

- Ступеня орієнтації підприємства на досягнення високих фінансових результатів діяльності, відмови від орієнтації на будь який один вид діяльності, інтенсифікація і операцій з активами.

Така орієнтація є наслідком конгломератної диверсифікації, де різні програмами діяльності пов’язані через фінансово-економічні показники. Відмінності підприємств можна описати сотнями параметрів.

Найсутєвими серед них є:

Юридичний статус і форма власності(приватні індивідуальні; товариства, об’єднання (асоціації,концерни,консорціуми),державні, муніципальні, спільні підприємства, акціонерні товариства. Це суттєво впливає на особливості функціонування підприємства, механізм прийняття рішень, котра впливає на систему стратегічного управління.

Галузева приналежність і профіль підприємства визначаються продукцією що виробляється, або послугам що надаються.

Структура галузей на підприємствах змінюються, особливості функціонування підприємств будуть різними. Розмаїття ринків, що їх обслуговує, рівень їх особливостей. Це головний зовнішній фактор, що впливає на формування специфічних ознак підприємства. Характеристика ринку – це місткість, рівень сегментації, динаміка розвитку(скорочення) характеристика попиту, а також кількість підприємств які існують на ринку.

Розміри підприємств і виробничій потенціал, що характеризують галузеву приналежність. Розміри – великі, середні, малі. Проблема визначення розміру підприємства досить складна. Немає 2 однакових підприємств, навіть однієї галузі.

Розмаїття підприємств дозволяє створювати індивідуальну соціально-економічну систему, не схожу на іншу, створювати умови для реалізації різноманітних стратегій діяльності підприємств в умовах ринку.

В) Необхідність формування стратегічного мислення менеджерів

Зарубіжні  теорії менеджменту за останні 30 років пройшли складний шлях. На якому виникали та відмирали різні концепції в розумінні сутності ролі менеджменту в розвитку окремих підприємств. Керівництво та персонал усвідомлює власну відповідальність за довгострокове існування та розвиток підприємства, забезпечення орієнтації всіх видів діяльності на створення та підвищення конкурентоспроможності фінансового успіху впродовж тривалого періоду.

Стратегічне мислення персоналу реалізується на стратегічному рівні підприємства.

Стратегічний рівень підприємства – це система знань про можливості та обмеження в розвитку підприємства, що реалізується у відповідних стратегічних рішеннях та діях.

Г) Еволюція розуміння та передбачення майбутнього підприємств

Стратегічне планування, як один із важливих видів

планування, з’явилось на певному етапі процесу

еволюційного розвитку цієї системи. Система планування у цьому процесі пройшла ряд фаз (етапів), зміна яких зумовлювалася зміною діяльності підприємств. Виокремлюють чотири такі фази.

І фаза – поточне планування та бюджетування – була

початковим етапом, коли економіка розвивалась більш-менш

стабільно.

Ознаки: а) контроль і управління «за відхиленнями» факту

від «плану»; б) короткостроковість планів (до року); в)

внутрішня спрямованість, підприємство було закритою

системою; г) спрямованість плану – на поточну

прибутковість.

ІІ фаза   –   екстраполяційне планування (від досягнутого

рівня)  –  виникло в середині XX ст., коли відмічено високі

темпи розвитку товарних ринків, високу передбачуваність

подій на них.

Ознаки: а) довгострокове планування, для якого з’явились

уже умови; б) планування від досягнутого рівня до зростання;

в) основа такого планування – екстраполяційні прогнози з

урахуванням дії факторів у минулому; г) зовнішня і внутрішня

Планування – це аналітична робота над визначенням

цілей, які підприємство має досягти за певний проміжок

часу.

Спрямованість, підприємство стає відкритою системою; д)

спрямованість плану – як на поточну, так і на майбутню

прибутковість.

ΙΙΙ фаза – стратегічне планування – виникло наприкінці

60-х років XX ст. В умовах світової економічної

нестабільності, коли передбачити, що буде з підприємством

завтра, – важко. На цей час виробнича ера, ера масового

насичення товарами, завершилась. Задоволення основних

потреб споживача докорінно змінило структуру попиту.

Споживач став набагато вимогливішим щодо якості товару,

умов продаж тощо. З’являються нові галузі, зокрема з

обслуговування. Зовнішнє середовище постійно змінювалось.

Ознаки: а) відхід від уяви, що майбутнє має бути кращим за

минуле; б) концепція підприємства як «відкритої системи»

уже домінує над внутрішньою спрямованістю планів; в)

планування – довгострокове; г) основний принцип

планування: іти від майбутнього до сучасного; д) поява

стратегічного мислення: зосередженість на зменшенні загроз

зовнішнього середовища і використання його можливостей;

ж) спрямованість – завоювання конкурентних переваг,

отримання прибутків у майбутньому.

ΙV фаза – стратегічне управління. З появою стратегічного

планування помітним стає такий організаційний феномен, як

опір стратегічним змінам, оскільки вони достатньо суттєво

впливають як на виробництво, так і на людські долі. І дійшли

висновку про однакову увагу як до стратегічних, так і до

поточних проблем. Але ж для їх комплексного розв’язання

потрібні різні адміністративні структури, оскільки проблеми

різні, вони конфліктують між собою. Особливо гостро постала

проблема реалізації стратегічних планів. Цим власне і

викликана поява нової фази – фази стратегічного управління,

яка розглядає його і реалізацію стратегічних планів

(стратегічне управління) як одне ціле – це стратегічний

менеджмент.

Таким чином, становлення підприємства як відкритої

системи зумовлене зміною умов господарювання в зв’язку з

посиленням турбулентності зовнішнього середовища,

спричинило появу стратегічного планування і стратегічного

управління.

Що ж таке стратегічне планування?

Стратегічне планування – це процес формування

стратегії, визначення місії, мети і довгострокових цілей

підприємства та ефективних шляхів і засобів їх

досягнення на основі раціонального використання

стратегічного потенціалу (ресурсів) підприємства і

максимального врахування динаміки розвитку в умовах

турбулентного зовнішнього середовища.

Д) Стратегічне управління

Слово «стратегія» походить від грецького strategia (стратос –

військо, аго – веду), тобто за походженням це військовий термін.

Там він означає військове мистецтво, що вивчає закономірності та

характер війни, теоретичні основи планування, підготовки і

проведення крупних військових операцій із заздалегідь

сформульованими стратегічними завданнями.

Уперше термін «стратегія» запозичив у військових і

використав у економіці для визначення одного із видів

керівництва будь-яким комерційним підприємством

А.Чендлер-молодший у 1962 році. Власне з того часу

розпочався етап стратегічного планування на підприємствах в

умовах ринкової економіки.

Термін «стратегія» використовується нині в багатьох сферах

суспільного життя. Щодо терміну «стратегія підприємства (фірми)»,

то тут існує чимало визначень. Її розуміють як:

-  систему організаційно-економічних заходів для

досягнення довгострокових цілей підприємства;

-  обґрунтування перспективних орієнтирів діяльності

підприємства на основі оцінювання його потенційних

можливостей і прогнозування розвитку зовнішнього

середовища;

-  генеральний напрямок розвитку підприємства, який

забезпечує узгодження його цілей і можливостей та інтересів

усіх суб’єктів;

-  ефективну ділову концепцію досягнення конкурентних

переваг підприємством;

-  сукупність перспективних орієнтирів для роботи

підприємства;

-  план дій, що визначає пріоритети розв’язання проблем і

ресурси для досягнення основної мети.

І. Ансофф під стратегією розумів один із декількох наборів

правил прийняття рішень стосовно поведінки фірми в умовах

неповноти інформації про майбутній розвиток підприємства.

На нашу думку, лише в комплексі всі визначення найбільш

повно відображають суть поняття «стратегія підприємства».

Глибинну суть цього поняття можна зрозуміти, відповівши

принаймні на чотири питання:

1. У якому фінансово-економічному стані і середовищі

перебуває підприємство нині?

2. Який стан підприємства очікують у перспективі: бажаний чи

реально можливий?

3. Які альтернативні напрямки розвитку підприємства можливі

(з урахуванням йог о сильних і слабких сторін, загроз і

можливостей середовища)?

4. Якими методами і засобами можна реалізувати вибрану

стратегію?

Урахування цього дозволяє запропонувати наступне,

найбільш повне визначення стратегії підприємства

Стратегія підприємства – це систематичний план

його потенційної поведінки в умовах неповноти

інформації про майбутній розвиток середовища та

підприємництва, що включає формування місії,

довгострокових цілей, а також шляхів і правил

прийняття рішень для найбільш ефективного

використання стратегічних ресурсів, сильних сторін і

можливостей, усунення слабких сторін та захист від

загроз зовнішнього середовища задля майбутньої

прибутковості.

Отже, необхідність розробки підприємствами стратегії

викликана, нестабільністю ринкового середовища,

неповнотою інформації про його майбутній стан і вплив на

підприємство.

Саме за таких умов необхідно розглядати стратегічний

контекст в діяльності підприємства, яка здійснюється за

двома напрямками: а) поточна, операційна діяльність,

спрямована на поточну прибутковість; б) стратегічна

діяльність, спрямована на майбутню прибутковість.

В умовах ринку, коли зовнішнє середовище достатньо

турбулентне, слабо передбачуване і переважно не залежить

від зусиль підприємства, ігнорування ним стратегічного

контексту діяльності може спричинити катастрофічні

наслідки. Діяльність кадрів за принципом «сьогодні – на

сьогодні» без заходів, які нині не дадуть віддачі, а забезпечать

успіх підприємства в майбутньому, явно веде до банкрутства.

В даному контексті, про необхідність розробки стратегії

підприємства достатньо влучно висловився один із авторів

вчення про стратегічний менеджмент, американський вчений

Ігор Ансофф. Він писав: «...компанії, за відсутності

планованої і керованої стратегії, приречені на вимирання, за

винятком хіба що монополій і субсидованих компаній. В

компаніях, яким вдається вижити, стратегічною поведінкою

принаймні керують».

Тема 3 Стратегічний аналіз

А) Необхідність та вимоги до стратегічного аналізу

Б) Ретроспективний аналіз підприємств

В) Аналіз внутрішнього середовища

Г) Зовнішнє середовище та її структура

Д) Сутність SWOT – аналізу

Є) Визначення конкурентоспроможності підприємства

А) Необхідність та вимоги до стратегічного аналізу.

Кожний підхід до стратегічного управління, що використовується у світовій практиці, має особливості у змісті та структурі окремих етапів і підсистем, у переліку та послідовності дій у процесі аналізу, але базується на двох основних посиланнях — аналізі ситуації в зовнішньому і внутрішньому середовищі підприємства.

 Стратегічне управління базується на вивченні відносин, які можна охарактеризувати за допомогою системи «середовище — підприємство». Більшість серед існуючих сьогодні концепцій управління поділяє підхід до підприємства як до відкритої системи, що постійно взаємодіє з окремими елементами зовнішнього середовища: іншими підприємствами, банками, організаціями, що належать до соціально-політичних та економічних інституцій держави, місцевих органів і т.п., і дає змогу йому підтримувати більш менш стійке становище, виживати в умовах, що постійно змінюються. Концепції існування та розвитку підприємств у зовнішньому середовищі використовують різні підходи та моделі, сформовані на базі різних теорій управління. Метою стратегічного аналізу є змістовний і більш менш формальний опис об’єкта дослідження, виявлення особливостей, тенденцій, можливих і неможливих напрямків його розвитку. Отримані дані про об’єкт управління є базою для визначення загальної концепції та способів управління ним. Стратегічний аналіз (при правильному його застосуванні) виконує такі функції: описову, роз’яснювальну та прогнозну.

Б) Ретроспективний аналіз

Він виконується в такій послідовності.

1. Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності (обсяги реалізації, рентабельність витрат, розмір кредитів, та інше).

2. Аналіз і оцінка стратегічного рівня підприємства(1: розмір і частка ринкові продукти, старі продукти, рівень конкуренції, обсяг реалізації, рівень споживання, ціни. 2. Забезпеченість ресурсами –

- обсяг доступних ресурсів

рівень конкуренції за окремими видами ресурсів

ціни на окремі ресурси.

3. фінансове забезпечення:

курс акцій

доступність кредитів, та їх ціна

інвестиції (свої та залучені)

прибуток

витрати

4. Тенденції НТП у галузі.

5. Тенденції у характері розвитку «життєвого циклу» товарів.

6. Можливості і напрямки розвитку підприємства.

Відомі такі методи аналізу:

порівняльній, факторний, економіко-математичний, та інші.

В)Аналіз внутрішнього середовища.

Без повної і найточнішої діагностики стану внутрішнього середовища підприємства, визначення його сильних і слабкихсторін та розробка стратегії немислимі.

Внутрішнє середовище підприємства – це підпис

теми, елементи і фактори, що визначають внутрішній

стан, можливість і, значною мірою ефективність

діяльності підприємства, його сильні і слабкі сторони.

 Діагностика внутрішнього середовища означає

оцінку стану підсистем і елементів цього середовища, їх

взаємодію і системний вплив на рівень виробництва,

його ефективність і конкурентоспроможність підприємства

, та виявлення його сильних і слабких сторін. Підприємство є складною системою. Це означає, що воно

як система є не просто сумою складових (підсистем і

елементів), а їх діалектичною єдністю, тобто

взаємопов’язаним і взаємообумовленим цілим, що має в

Внутрішнє середовище підприємства – це підсистема

теми, елементи і фактори, що визначають внутрішній

стан, можливість і, значною мірою ефективність

діяльності підприємства, його сильні і слабкі сторони.

Діагностика внутрішнього середовища означає

оцінку стану підсистем і елементів цього середовища, їх

взаємодію і системний вплив на рівень виробництва,

його ефективність і конкурентоспроможність підприємства

 та виявлення його сильних і слабких сторін.

Результаті взаємодії інші якості, ніж його складові –

підсистеми і елементи.

Підсистема – це складова системи, що має свою

специфіку, і саме тому її можна розглядати як самостійну

систему зі складовими елементами, що її утворюють.

Елементи підсистеми, взаємодіючи з системою, іншими

підсистемами і між собою, виступають інтегрованими фактором

рами, що формують певні сприятливі або несприятливі умови

для внутрішнього середовища і впливають на досягнення місії

і цілей підприємства.

Отже, підприємство є системою, що теж складається з

підсистеми: виробництво, збут, фінанси, маркетинг та ін.

Підсистема виробництво, в свою чергу, включає

елементи: потужність, обладнання, технології, постачання,

організація виробництва, якість, підрозділи тощо. Виділення в складі системи підсистем і елементів

називають декомпозицією системи. Декомпозиція системи залежить:

а) від типу системи (сільськогосподарське підприємство,

переробне підприємство, сервісне підприємство і т. ін.);

б) від мети діагностики (для формулювання місії і цілей

підприємства, для оцінки конкурентоспроможності тощо);

в) від методики аналізу тощо.

Загальні критерії декомпозиції підсистем:

-  Суттєвий вплив на цілі і кінцеві результати системи;

-  Відображення інтегрованого впливу своїх елементів;

-  Зв’язок із загальносистемними характеристиками, які

мають вплив на досягнення цілей за допомогою усієї

системи;

Виділення в складі системи підсистем і елементів

називають декомпозицією системи.

 

-  Необхідність створення підсистем за тими ознаками,

що чітко проявляють функціональний зв’язок між

підсистемами і системою в цілому;

-  Функції підсистеми реалізуються лише через

взаємодію з іншими підсистемами і елементами.

Загальні критерії декомпозиції елементів:

-  Наявність структуро творчих властивостей у підсистемі

(наприклад, елемент «потужність підприємства» є

складовою підсистеми «виробництво» і, в свою чергу,

поділяється на елементи нижчого рівня: потужності

основного виробництва, потужності допоміжного і

обслуговуючих виробництв тощо);

-  Наявність властивостей, які використовуються для

характеристики підсистеми і є умовою для зарахування

елементу до підсистеми (наприклад, для елементу

потужність такими властивостями можна вважати

рівень і ступінь використання, нестачу чи резерви

потужності тощо);

-  Підпорядкування їх умовам функціонування

підсистеми і зміна у процесі її розвитку або внаслідок

управлінського впливу;

-  Конкретна форма існування визначається цілями

системи і підсистеми, тобто її ознакою є структурна

автономність;

- Функція елементу реалізується виключно через

взаємодію з іншими елементами та підсистемами;

-  Залежність взаємодії з іншими елементами і

підсистемами від ступеня упорядкованості

взаємозв’язків між ними.

Таким чином, щоб діагностувати підприємство, необхідно

провести аналіз його внутрішнього середовища системно, з

урахуванням не тільки стану елементів і підсистем, а й виявленням їх взаємозв’язків та інтегрованого впливу на

можливості досягнення стратегічних цілей.

Результатом діагностики внутрішнього стану

підприємства мають стати уявлення про його сильні і слабкі

сторони, його потенціал.

Сильні сторони є базою підприємства для конкурентної

боротьби, для розробки і реалізації стратегії. Їх слід

зміцнювати.

Слабких же сторін потрібно рішуче позбуватись. Сильні і

слабкі сторони виявляють при порівнянні з підприємствами

конкурентами.

Можна запропонувати наступну схему діагностики

внутрішнього стану середовища підприємства.

Зрозуміло, що показана структура і діагностика

внутрішнього середовища є приблизною і неповною. В

кожному конкретному випадку слід підходити індивідуально,

враховуючи специфіку підприємства. Але загальними

підходами можна скористатися.

Г) Зовнішнє середовище

Як зазначалося, підприємство — це відкрита система, і його розвиток залежить від зовнішнього середовища (його також називають загальним оточенням, середовищем непрямого впливу або сукупністю неконтрольованих факторів).

Так, Дж. Белл доводить, що «зовнішнє середовище організації містить такі елементи, як споживачі, конкуренти, урядові установи, постачальники, фінансові організації та джерела трудових ресурсів, релевантні (тобто значущі) відносно до операцій організації. Однак такий підхід не розрізняє різних шарів зовнішнього середовища. Зовнішнє середовище, або середовище непрямого впливу, діє не безпосередньо на кожну окрему організацію, а на всі одразу. Це не означає, що їхній вплив менший за вплив факторів безпосереднього оточення. Ф.Котлер вважає, що зовнішнє середовище (макросередовище) складається з шести основних факторів: демографічних, економічних, природних, науково-технічних, політичних і факторів культурного середовища. Фактори зовнішнього середовища найчастіше класифікують за такими групами

 

1. Економічні — фактори, що пов’язані з обігом грошей, товарів, інформації та енергії.

2. Політичні — фактори, що впливають на політичні погляди та поділяють людей на окремі політичні групи і знаходять вираження в діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади та уряду.

3. Соціально-демографічні фактори, які впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їхню ціннісну орієнтацію.

4. Технологічні — фактори, що пов’язані з розвитком техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення продуктів, матеріалів і технологій, а також knowhow.

5. Конкуренція — фактори, які відбивають майбутні та поточні дії конкурентів, зміни в частках ринків, концентрації конкурентів.

6. Географічні — фактори, пов’язані з розміщенням, топографією місцевості, кліматом і натуральними ресурсами (зокрема, корисними копалинами).

Таку класифікацію можна використовувати для забезпечення орієнтації в питанні, що розглядається. Однак процеси, які відбуваються в зовнішньому середовищі, дуже складні, взаємопов’язані та містять багато суперечностей, внаслідок цього, всі ці процеси треба уважно та систематично вивчати.

Інший підхід до переліку компонентів зовнішнього середовища належить О.С.Віханському, який додає до вищезгаданих правове та міжнародне середовище.

Існує досить великий перелік класифікацій складових зовнішнього середовища. Далі наведено основні напрямки та фактори, за якими в найбільшому обсязі можуть здійснюватися аналіз та прогнозування основних тенденцій у макросередовищі, оскільки констатацією ситуації, що склалася, не можна обмежуватися. Фактори зовнішнього середовища мають певний зв’язок між собою, який полягає в рівні сили, з якою зміна одного фактора діє на інші складові. Треба виявити основні тенденції, взаємовплив цих факторів і побудувати тренди їхнього розвитку.

Загальний стан зовнішнього середовища може бути визначеним за допомогою таких груп чинників:

1. Стан економіки та ринків (економічні фактори):

- характер економіки та економічних процесів (у тому числі інфляція або дефляція).

- система оподаткування та якість «економічного законодавства» (в тому числі можливості вивезення прибутків);

- масштаби економічної підтримки окремих галузей (підприємств);

- загальна кон’юнктура національного ринку;

- розміри та темпи зростання чи зменшення ринку (взагалі);

- розміри та темпи зростання сегментів відповідно до інтересів фірми;

- стан фондового ринку;

- інвестиційні процеси;

ставки банківського проценту;

- система ціноутворення та рівень централізовано регульованих цін;

вартість землі.

 

2. Діяльність уряду (політико інституційні фактори):

стабільність уряду;

державна політика приватизації/націоналізації;

державний контроль і регулювання діяльності підприємств (узагалі);

рівень протекціонізму (взагалі);

зростання/зменшення значення уряду як замовника;

міждержавні угоди з іншими урядами;

рішення уряду щодо підтримки окремих галузей підприємств (пріоритети);

 

вимоги забезпечення рівня зайнятості;

державна політика щодо забезпечення ресурсами окремих галузей і підприємств;

рівень корупції державних структур;

рівень економічної свободи держави (згідно з міжнародними оцінками)

3. Структурні тенденції:

структура галузей національної економіки;

виникнення нових галузей;

згортання діяльності «застарілих» галузей;

вплив міжнародного розподілу праці на діяльність окремих галузей і підприємств (у тому числі вплив антимонопольного законодавства);

зміни оптимальних розмірів підприємств.

4. Науково-технічні тенденції:

«технологічні прориви» (де саме);

скорочення або продовження «життєвого циклу» технологій;

питома вага наукоємних виробництв і продукції;

вимоги до науково-технічного рівня виробництва, що забезпечує конкурентоспроможність;

вимоги до кваліфікації кадрів високотехнологічних виробництв;

вимоги до науково технічного рівня конкурентоспроможної продукції.

5. Природно - екологічна складова:

Природно - кліматичні умови;

територіальне розміщення корисних копалин і природних ресурсів;

розміщення великих промислових і сільськогосподарських центрів;

законодавство з економічних питань (можливість змін і обмеження, що ними зумовлені);

стан екологічного середовища та його вплив на виробництво.

6. Тенденції ресурсного забезпечення:

структура і наявність національних ресурсів;

імпорт/експорт;

рівень дефіцитності ресурсів, що споживаються наявними підприємствами;

доступність ресурсів (ціни та витрати на перевезення).

7. Демографічні тенденції:

кількість потенційних споживачів (структура населення, зміни в окремих групах та в їх доходах);

наявна та потенційна кількість робочої сили;

кваліфікаційні характеристики робочої сили (якість робочої сили).

8. Соціально-культурна складова:

сприяння/недовіра до приватного бізнесу;

відносини «підприємство — громадські організації»;

«економічний націоналізм», ставлення до іноземців;

профспілкова активність і вплив профспілок на формування громадської думки.

9. Несподіванки стратегічного характеру і можливі горизонти стратегічного планування (основний перелік та часові оцінки).

10. Міжнародне середовище (по окремих країнах):

структура господарства країни;

характер розподілу доходів;

середній рівень заробітної платні;

вартість транспортних послуг;

інфляція та ставки банківського процента;

обмінний курс валюти відносно країни партнера;

рівень ВНП;

рівень податків.

Існують також інші фактори, які не мають чисто економічної природи, однак їх варто було б ураховувати:

кількість і густота населення;

професіональний рівень і рівень грамотності;

якість і кількість природних ресурсів;

рівень технології;

особливості конкурентної боротьби.

Усі окремі складові зовнішнього середовища взаємопов’язані, тобто зміни однієї (наприклад, політичної чи економічної) призводять до значних змін в інших (наприклад, у соціально демографічній чи правовій). Це відбиває складність зовнішнього середовища. Як зазначалося, найбільш доцільним підходом до вивчення загального зовнішнього середовища є системний підхід, який дає змогу відслідковувати не лише зміни в межах окремих складових, а й їхній взаємний, перехресний вплив.

При побудові системи факторів для аналізу зовнішнього середовища потрібно враховувати такі властивості:

взаємозв’язок факторів, що характеризуються силою, з якою зміна одного фактора впливає на інші фактори зовнішнього середовища;

складність системи факторів, що впливають на організацію, зумовлена кількістю, різноманітністю зв’язків і наслідків впливу;

динамічність і рухомість, тобто відносна швидкість і різні темпи змін факторів середовища;

невизначеність інформації про середовище та невпевненість у її точності.

Треба зважати й на те, що взаємодія організацій чи окремих підприємств з оточенням має певну специфіку: окремі компоненти середовища по-різному впливають на окремі підприємства. Ступінь впливу залежить, як правило, від розмірів і галузе