Компоненти самоорганізації особистості

Виховання може бути ефективним лише тоді, коли наставник і учень разом створюють матеріальні та культурні цінності, здобувають уміння й навички в процесі своїх відносин.

Пріоритетними напрямами культури, які мають становити основу змісту виховання, можуть бути: культура життєвого самовизначення, культура сімейних стосунків, економічна культура й культура праці, політична, демократична й правова культура, інтелектуальна, духовна, культура спілкування, екологічна, естетична, фізична культура.

Демократична культура вимагає розуміння нових стосунків у системі “людина – суспільство – держава”, уміння вести дискусію, обстоювати свою думку, знання демократичних процедур, прав і обов'язків.

ü Культура життєвого самовизначення – це необхідність формування індивідуального стилю життя, виховання ставлення людини не тільки до суспільства, а й до себе, до свого здоров'я, способу життя. Це, врешті, самореалізація своїх сил і можливостей на основі самооцінки.

Виховання має виходити з необхідності розвитку в дітей якостей, які допоможуть їм реалізувати себе і як частину суспільства, і як неповторну індивідуальність зі своїми специфічними запитами й індивідуальними засобами самореалізації. При цьому ми маємо на увазі не лише звичне “ким бути“ і “яким бути”, а передусім – “як жити”, тобто як побудувати свій індивідуальний спосіб життя, обрати оптимальний режим інтелектуальних, емоційних, фізичних навантажень, спосіб реакції на невдачі й успіхи, відповідний тип трудової діяльності і форми проведення вільного часу. Навчитися жити – значить виробити свою позицію в житті, свій світогляд, ставлення до себе, до навколишнього середовища, зрозуміти себе й інших.

ü Важливим блоком педагогічної виховної роботи є формування здатності до культурної самореалізації, самоорганізації й самореабілітації. Постановка перед собою мети – необхідний фактор у житті людини. З огляду на це завдання вихователя – надати, по-перше, право учню на самоствердження, на повагу до власної особи, по-друге, допомоги йому оволодіти такими засобами самоствердження, які б не зачіпали інтересів інших, тобто навчити діяти з дотриманням моральних законів, прийнятих в людському суспільстві.

У процесі самореалізації діти виявляють як позитивні, так і негативні риси. В одних – це доброта, толерантність, поступливість, чесність, принциповість, уміння зрозуміти іншого, здатність враховувати можливі наслідки своїх вчинків; в інших – грубість, хитрість, скупість, егоїзм, невиправдана впертість. У даному разі необхідно зробити для дитини престижною сферу морального, а не аморального самоствердження.

Особлива сторона самореалізації учнів – розвиток творчих здібностей. Тут потрібна професійна допомога з боку вчителів-предметників, музикантів, художників, інженерів, знавців ремесел, соціальних лідерів, психологів тощо. Батьки і вихователі повинні допомогти дитині спробувати свої сили в різних галузях творчої діяльності, щоб знайти себе, не розгубити закладені природою творчі можливості.

ü Наступний блок завдань, який належить розв’язати вихователю – це самоорганізація особистості. Адже найблагородніші цілі людина не зможе реалізувати, якщо не володіє навичками елементарної психологічної самоорганізації, не відзначається наполегливістю, не знає, як підготуватися до тієї чи іншої діяльності, як раціональніше здійснювати роботу чи спілкування.

Важливим компонентом саморозвитку особистості є її здатність до самореабілітації. Ця сфера переважно пов’язана із здоров'ям учня.

Учитель, учні, клас (вихователь, вихованці, колектив) в процесі самовизначення, самореалізації, самоорганізації переживають певні негативні стани: фізичної та психологічної втоми, невдоволеності собою та іншими, стресу, розчарування, страху, невпевненості тощо. Ці стани руйнівно впливають на результат виховного процесу, на розвиток учнів. Для відновлення особистісної гармонії в людині необхідно навчити її засобам захисту, а також фізичного та психологічного стимулювання потреб і творчої енергії. Самореабілітація передбачає здатність людини захищати себе культурними засобами від несправедливості, відстоювати свою позицію; уміння розв'язувати конфлікти без стресів, знімати зайве напруження (релаксація); стримувати свої емоції; уміння відпочивати (рекреація), адекватно оцінювати себе та інших. У даному разі вихователь повинен володіти навичками педагогічної психотерапії.

üü Таким чином, самовизначення, самореалізація, самоорганізація, самореабілітація є найважливішими компонентами саморозвитку особистості.

Ідея саморозвитку, самовиховання – провідна в гуманістичній педагогіці. Вона підводить нас до розуміння суті виховання, що полягає в спільній діяльності дітей і дорослих, реалізації вироблених мети й завдань.